Читаем Королева Марго полностью

У візку, про який ми сказали і який проїздив вулицями, лежали на кількох жмутах соломи, підтримуючи один одного, двоє молодих людей з непокритими головами, одягнуті в усе чорне. Коконна держав у себе на колінах Ла Моля, голова якого виглядала з візка, а очі невиразно блукали навколо.

А тим часом юрба, бажаючи зазирнути жадібним оком в глибину возка, товпилася, підіймалась навшпиньки, ставала на кам’яні тумби, чіпляючись за виступи стін, і, здавалось, була задоволена, коли її очей не уникав жоден кутик двох тіл, які вийшли з мук, щоб іти на смерть.

Казали, що Ла Моль вмирав, не визнавши жодного зобвинувачень, йому накинутих, тим часом як Коконна, навпаки, не міг витерпіти тортур і признався в усьому.

З усіх боків кричали:

— Дивіться, дивіться на рудого! Це він говорив, він усе сказав, цей боягуз повинен в смерті другого. Другий, навпаки, бравий хлопчина, не признався ні в чому!

Молоді люди чули і похвали і прокльони, що супроводили їх на їх смертному шляху, і тим часом як Ла Моль стискав руки своєму другові, величне презирство сяяло на обличчі п’ємонтця, і він дивився на безглузду юрбу з височини ганебного візка, ніби з тріумфальної колісниці.

Недоля зробила своє небесне діло, облагородивши обличчя Коконна, як смерть незабаром мала обожити його душу.

— Скоро ми приїдемо? — спитав Ла Моль. — Я не можу більше, друже, мені здається, що я зомлію.

— Потерпи, потерпи, Ла Моль, ми проїздимо коло вулиць Тізон і Клош-Персе, глянь, глянь.

— О, підніми, підніми мене, хай я ще раз побачу той щасливий будиночок.

Коконна простяг руку і торкнув за плече ката, що сидів на передку і правив конем.

— Метр, — сказав він йому, — будь ласка, зупиніться на хвилину проти вулиці Тізон.

Кабош кивнув головою на знак згоди і, коли під’їхали до вулиці Тізон, зупинився.

Ла Моль з зусиллям піднявся за допомогою Коконна, затуманеним слізьми поглядом глянув на цей маленький будиночок, мовчазний, німий і замкнутий немов могила, зітхання підняло йому груди, і він пробурмотів тихо:

— Прощай, юність, кохання, життя!

І опустив голову на груди.

— Будь мужній! — сказав Коконна. — Ми, можливо, знову знайдемо все це на небесах.

— Ти віриш? — промурмотів Ла Моль.

— Вірю, бо так сказав священик, а я завжди маю надію. Але не втрачай притомності, друже, ці мерзотники, що дивляться на нас, почнуть з нас сміятись.

Кабош почув останні слова і, підхлиснувши коня однією рукою, другою передав Коконна — так, щоб ніхто не побачив — маленьку губку, напоєну якимсь збуджувальним надіб’ям такої сили, що Ла Моль, понюхавши його і натерши собі скроні, відчув, що освіжився й відживився.

— Ах! — сказав Ла Моль. — Я оживаю!

І поцілував образок, що висів у нього на шиї на золотім ланцюжку.

Під’їздячи до рогу набережної при повороті до чудової невеличкої будівлі, спорудженої Генріхом II, побачили ешафот, що виносився своєю голою закривавленою платформою: платформа ця здіймалась над усіма головами.

— Друже, — сказав Ла Моль, — я хотів би вмерти перший.

Коконна вдруге торкнувся рукою до плеча ката.

— Що вам, дворянине? — спитав той, повертаючись.

— Любий мій, — сказав Коконна, — хочеш ти зробити мені приємне, — правда? Ти це казав мені, принаймні.

— Так, і кажу вам ще раз.

— Мій друг страждає більше, ніж я, отже має менше сили...

— Ну?

— Ну, він каже, що йому надто важко було б бачити, як я вмираю перший. До того ж, коли б я вмер перший, не зосталось би нікого, хто б виніс його на ешафот.

— Добре, добре, — сказав Кабош, втираючи сльозу верхнім боком кисті руки. — Не турбуйтесь, буде так, як ви бажаєте.

— І за одним ударом, — так? — сказав тихенько п’ємонтець.

— За одним.

— Добре... Якщо треба не за одним, то зробіть це на мені.

Візок зупинився: приїхали. Коконна надів капелюх на голову.

Гомін, подібний до гуркотіння хвиль на морі, загудів в ушах у Ла Моля. Він хотів підвестись, але йому бракувало сили, і Кабош з Коконна мусили підхопити його під руки.

Площа була вимощена головами, сходи ратуші подібні були до амфітеатру, повного глядачів, з кожного вікна висувались збуджені обличчя; очі на них, здавалось, горіли.

Коли побачили вродливого молодого чоловіка, що не має сили триматися на розчавлених ногах, але силкується сам зійти на ешафот, знявся страшенний галас, як вигук загального співчуття. Чоловіки ревли, жінки жалісно стогнали.

— Це був один з найкращих придворних франтів, — говорили чоловіки, — і йому годилося б умерти не на Гревській площі, а на Пре-о-Клер.

— Який гарний! Який блідий! — казали жінки. — Це той, що не сказав нічого.

— Друже, — сказав Ла Моль, — я не маю сили триматись на ногах. Понеси мене!

— Почекай, — сказав Коконна.

Він зробив знак катові, і той відійшов убік; потім, нахилившись, він узяв Ла Моля на руки, мов дитинку, не похитнувшись зійшов сходами з своєю ношею на руках на платформу і поклав там Ла Моля під несамовиті крики та оплески юрби.

Коконна підняв капелюх над головою і вклонився.

Потім кинув капелюх на ешафот.

— Глянь навкруги, — сказав Ла Моль, — чи не бачиш ти їх десь?

Перейти на страницу:

Похожие книги

Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России
Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России

Споры об адмирале Колчаке не утихают вот уже почти столетие – одни утверждают, что он был выдающимся флотоводцем, ученым-океанографом и полярным исследователем, другие столь же упорно называют его предателем, завербованным британской разведкой и проводившим «белый террор» против мирного гражданского населения.В этой книге известный историк Белого движения, доктор исторических наук, профессор МГПУ, развенчивает как устоявшиеся мифы, домыслы, так и откровенные фальсификации о Верховном правителе Российского государства, отвечая на самые сложные и спорные вопросы. Как произошел переворот 18 ноября 1918 года в Омске, после которого военный и морской министр Колчак стал не только Верховным главнокомандующим Русской армией, но и Верховным правителем? Обладало ли его правительство легальным статусом государственной власти? Какова была репрессивная политика колчаковских властей и как подавлялись восстания против Колчака? Как определялось «военное положение» в условиях Гражданской войны? Как следует классифицировать «преступления против мира и человечности» и «военные преступления» при оценке действий Белого движения? Наконец, имел ли право Иркутский ревком без суда расстрелять Колчака и есть ли основания для посмертной реабилитации Адмирала?

Василий Жанович Цветков

Биографии и Мемуары / Проза / Историческая проза