Читаем Королева Марго полностью

— О, пані, — сказав Ла Моль, спускаючи очі, — простіть мені, прошу вас. Пан де Муї зробив ласку завести мене сюди, і я шукаю короля Наварського.

— Його величності немає тут, пане; я гадаю, він у свого шурина. Але, за його відсутністю, чи не могли б ви сказати королеві?

— Так, без сумніву, пані, — відповів Ла Моль, — якби хтось зволив провести мене до неї.

— Ви перед нею, пане.

— Як! — скрикнув Ла Моль.

— Я королева Наварська, — сказала Маргарита.

Ла Моль зробив бистрий рух, повний подиву і переляку; королева усміхнулась.

— Кажіть швидше, пане, — сказала вона, — бо мене чекають у королеви матері.

— О, пані, якщо вас так пильно чекають, дозвольте мені піти, бо я не міг би говорити з вами в цю хвилину, я нездатний зв’язати двох слів; поява ваша засліпила мене. Я не маю сили думати, я не тямлю себе від захоплення.

Повна грації й краси, Маргарита наблизилася до молодого чоловіка, який, сам того не знаючи, поводився, як витончений придворний.

— Не гайтеся, пане, — сказала вона. — Я чекаю і мене чекають.

— О, простіть мені, пані, що я не вітав вашу величність з тією шанобливістю, якої маєте ви право чекати від одного з найнижчих слуг ваших, але...

— Але, — перехопила Маргарита, — ви прийняли мене за мою служницю.

— Ні, пані, за привид прекрасної Діани де Пуатьє. Мені казали, що вона приходить до Лувра.

— Ну, пане, — сказала Маргарита, — я не боюся за вас, ви матимете успіх при дворі. Ви кажете, у вас лист до короля? Це зовсім непотрібно. Проте, все одно, де він? Я передам його королю... Тільки не гайтеся, будь ласка.

В одну мить Ла Моль розстібнув шнурки свого камзола і витяг схований на грудях лист у шовковому конверті.

Маргарита взяла лист і глянула на почерк.

— Ви не пан де Ла Моль? — сказала вона.

— Так, пані. О, боже мій, невже я такий щасливий, що ім’я моє відоме вашій величності?

— Я чула його від короля, мужа мого, і від брата мого, герцога д’Алансона. Я знаю, що вас чекають.

І вона сховала лист, який щойно був під курткою в молодого чоловіка і ще дихав теплом його грудей, за свій корсаж, цупкий від вишивок та діамантів. Ла Моль пожадливо слідкував очима за кожним рухом Маргарити.

— Тепер, пане, — сказала вона, — спустіться до галереї внизу і дожидайтесь, поки прийде посланець від короля Наварського або від герцога д’Алансона. Паж мій проведе вас.

З цими словами Маргарита пішла далі. Ла Моль оступився до стіни. Але коридор був такий тісний, а фіжми королеви Наварської такі широкі, Що шовкове плаття її черкнулось по вбранню молодого чоловіка, і там, де вона пройшла, розлилися пахощі.

Ла Моль здригнувся всім тілом і, почуваючи, що от-от упаде, прихилився до стіни.

Маргарита зникла, як привид.

— Ви йдете, пане? — спитав паж, відряджений провести Ла Моля до нижньої галереї.

— О, так, так! — скрикнув Ла Моль у сп’янінні, бо молодий хлопець показував йому ту саму дорогу, якою щойно пройшла Маргарита, і він сподівався побачити її ще раз, якщо поспішить.

— О, — казав він, ідучи за пажем, — це не смертна, це богиня, і, як сказав Вергілій Марон:

Et vera incessu patuit dea[24].

— Що? — спитав юний паж.

— Я тут, — сказав Ла Моль — вибачте, я тут.

Паж ішов попереду Ла Моля, спустився поверхом нижче, відчинив одні двері, потім другі і зупинився на порозі.

— Тут місце, де ви повинні чекати, — сказав він.

Ла Моль увійшов до галереї, і двері зачинились.

У галереї не було нікого, крім якогось дворянина, що походжав по ній сюди й туди і теж, здавалось, чекав.

Вечір почав уже спадати широкими тінями з високостей склепіння, і хоч двоє людей у галереї були один від одного не далі як за двадцять кроків, але розгледіти обличчя один одного не могли. Ла Моль підійшов ближче.

— Господи прости! — пробурмотів він, коли опинився за кілька кроків від другого дворянина. — Та це ж я стрічаю пана графа де Коконна.

Почувши кроки, п’ємонтець і собі повернувся і теж з подивом глянув на чоловіка, що дивився на нього.

— Чорт візьми! — скрикнув він. — Це пан де Ла Моль, хай мене чорт ухопить! Ой! що я роблю! Лаюсь у королівському палаці! Та що там! Король, здається, лається ще краще від мене, та ще по церквах. Але ж оце ми й у Луврі?..

— Як бачите. Вас завів пан де Бем?

— Так. Цей пан Бем чудовий німець... А вам хто був за провідника?

— Пан де Муї... Я вам казав уже, що гугеноти непогано прийняті при дворі... А ви розмовляли вже з паном де Гізом?

— Ні, ще... А ви мали вже аудієнцію у короля Наварського?

— Ні; але вона незабаром відбудеться. Мене привели сюди і сказали дожидати.

— От побачите, йдеться про яку-небудь велику вечерю, і ми будемо сидіти на бенкеті один коло одного. Яка, справді, дивовижна пригода! Уже дві години, як доля дружить нас... Але що з вами? Ви ніби чим заклопотані...

— Я! — сказав квапливо Ла Моль, здригаючись, бо й справді був увесь час ніби засліплений привидом, що з’явився йому. — Ні, але місце, де ми тепер перебуваємо, викликає в голові моїй ряд міркувань.

— Філософських, правда? Це як і в мене. Коли ви увійшли, саме тоді мені приходили на пам’ять всі напучення мого вчителя. Пане граф, чи знаєте ви Плутарха?[25]

Перейти на страницу:

Похожие книги

Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России
Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России

Споры об адмирале Колчаке не утихают вот уже почти столетие – одни утверждают, что он был выдающимся флотоводцем, ученым-океанографом и полярным исследователем, другие столь же упорно называют его предателем, завербованным британской разведкой и проводившим «белый террор» против мирного гражданского населения.В этой книге известный историк Белого движения, доктор исторических наук, профессор МГПУ, развенчивает как устоявшиеся мифы, домыслы, так и откровенные фальсификации о Верховном правителе Российского государства, отвечая на самые сложные и спорные вопросы. Как произошел переворот 18 ноября 1918 года в Омске, после которого военный и морской министр Колчак стал не только Верховным главнокомандующим Русской армией, но и Верховным правителем? Обладало ли его правительство легальным статусом государственной власти? Какова была репрессивная политика колчаковских властей и как подавлялись восстания против Колчака? Как определялось «военное положение» в условиях Гражданской войны? Как следует классифицировать «преступления против мира и человечности» и «военные преступления» при оценке действий Белого движения? Наконец, имел ли право Иркутский ревком без суда расстрелять Колчака и есть ли основания для посмертной реабилитации Адмирала?

Василий Жанович Цветков

Биографии и Мемуары / Проза / Историческая проза