Королева Марго

— Ви кличете мене, сір де Муї? — крикнув старий. — То це на вас нападають?

— На мене, на вас, на всіх протестантів, а ось вам і доказ.

Справді, в ту хвилину де Муї побачив, що Ла Гюр’єр навів на нього аркебузу. Пролунав постріл, але молодий чоловік встиг нахилитись, і куля розбила шибку у нього над головою.

— Меркандон! — скрикнув Коконна, що аж тремтів, радіючи від усього цього галасу і забувши про свого кредитора, про якого нагадав йому де Муї, назвавши його ім’я, — Меркандон на вулиці Шом, це ж саме він. Ага, він тут живе, — добре; ми порахуємося кожен із своїм.

І в той час, як люди, що вибігли з будинку Гіза, виламували двері дому, де був де Муї, а Морвель з факелом в руці намагався підпалити його; в той час, як двері були вже розбиті і почався страшний бій з одним чоловіком, що за кожним ударом рапіри клав ворога, Коконна почав вибивати каменюкою двері у Меркандона, який, не звертаючи уваги на його одиночні силкування, стріляв через вікно з аркебузи.

Тоді увесь цей безлюдний і тихий квартал освітився, як серед ясного дня, сповнився людьми, як мурашник, бо з будинку де Монморансі вибігло шестеро чи восьмеро дворян-гугенотів з слугами та друзями, завзято встряли в бійку і, підтримані стріляниною з вікон, почали гнати людей Морвеля і всіх, що прийшли йому на підмогу; кінчилося тим, що їх загнали назад у будинок.

Коконна, що не скінчив ще вибивати двері у Меркандона, хоч і старався скільки сили, теж був захоплений цим швидким відступом. Ставши спиною до стіни і вихопивши шпагу, він почав тоді не тільки боронитись, а й сам нападати з страшними вигуками, що перекривали весь цей гамір. Він бив направо і наліво, і по друзях і по ворогах, так, що навкруги нього утворився широкий порожній простір. Рапіра його пробивала груди, гаряча кров обливала руки й обличчя, і він, викотивши очі, роздуваючи ніздрі, зціпивши зуби, пробивався крок за кроком до обложеного дому.

Де Муї, витримавши страшний бій на сходах і в вестибюлі, вийшов, як справжній герой, з охопленого полум’ям дому. Протягом усієї цієї колотнечі він не переставав кричати: „Сюди, Морвель! Де ти, Морвель?“ — і ганити його найобразливішими словами. Він з’явився, нарешті, на вулиці з кинджалом у зубах, підтримуючи однією рукою свою коханку, що була напіводягнута і майже непритомна. Шпага його, сяючи в обертовому русі, якого він їй надавав, окреслювала то білі, то червоні круги, залежно від того, чи місяць серебрив її лезо, а чи факел осявав закривавлену сталь. Морвель утік. Ла Гюр’єр, якого де Муї відігнав аж до Коконна і якого цей останній, не впізнавши, зустрів вістрям своєї шпаги, благав про помилування і в однієї і в другої сторони. В цю хвилину Меркандон помітив його і по білій пов’язці вгадав у ньому вбивцю.

Пролунав постріл. Ла Гюр’єр скрикнув, розкинув руки, випустив аркебузу і, намагаючись дійти до стіни, щоб на щось спертись, упав ниць на землю.

Де Муї скористувався моментом, кинувся у вулицю Параді і зник.

Опір гугенотів був такий завзятий, що люди з будинку Гіза вернулися назад і замкнули двері, боячись, щоб гугеноти не обложили і не захопили його.

Сп’янілий від крові та ґвалту, Коконна, дійшовши до такого збудження, коли сміливість у людини, особливо ж у жителя півдня, перетворюється в безумство, нічого не чув і не бачив. Він помітив тільки, що в ушах у нього вже не стільки шуму, що руки й обличчя трохи просохли, і, опустивши шпагу, побачив перед собою якогось чоловіка, що лежав, уткнувшись обличчям у криваву калюжу, а навкруги себе — охоплені вогнем будинки.

Це був тільки короткий відпочинок, бо коли він підійшов до того чоловіка, впізнавши в ньому Ла Гюр’єра, двері, які він марно силкувався розбити каменюкою, відчинилися, і старий Меркандон з сином та двома племінниками вискочив на п’ємонтця, що ледве віддихувався.

— Ось він! Ось він! — крикнули вони в один голос.

Коконна був посередині вулиці і, боячись, щоб четверо напасників не оточили його, плигнув назад з легкістю серни, за якими він так часто ганявся в горах, і став, притулившись спиною до стіни будинку Гіза. Захистившись таким способом від несподіваного нападу, він став напоготові і почав глузувати.

— Ага, батьку Меркандон! — сказав він. — Ви не пізнаєте мене?

— Ах, ти ж негідник! — скрикнув старий гугенот. — Навпаки, я добре тебе пізнаю; і ти нападаєш на мене, на мене, друга і компаньйона твого батька?

— Та ще й кредитора, — так?

— Так, кредитора його, ти сам кажеш.

— Ну, от, — відповів Коконна, — я прийшов покінчити рахунки.

— Схопімо його, зв’яжімо, — сказав старий своїм молодим товаришам, і на заклик його вони кинулись до стіни.

— Хвилинку, хвилинку, — сказав, сміючись, Коконна. — Щоб арештовувати людей, треба мати наказ про арешт, а ви забули спитатись у прево.

І при цій мові він, направивши свою шпагу на того з молодих людей, що був ближче до нього, першим ударом відсік йому кисть руки. Бідолаха завив і відступив.

— Один! — сказав Коконна.