Читаем Королева Марго полностью

— Так, пані. Ви ледве тиждень, як вийшли заміж, і кохаєте вашого мужа. Ваш муж прийде, як приходили герцог д’Алансон і пані де Сов. Він звірятиме вам свої секрети. Я не повинен їх чути, це була б нескромність... І я не можу... я не повинен... найголовніше ж — не хочу!

З тону, яким Ла Моль вимовив останні слова, з хвилювання в голосі, з замішання його Маргарита враз зрозуміла все.

— Ах, — сказала вона, — ви чули з кабінету все, що говорилось у цій кімнаті до останньої хвилини?

— Так, пані.

Слова ці він ледве видихнув.

— І ви хочете піти звідси цієї ночі, цього вечора, щоб не чути більше?

— Цієї ж хвилини, пані, якщо ваша величність зводять дозволити мені це.

— Бідненький! — сказала Маргарита голосом, повним лагідності й дивного жалю.

Здивований такою лагідною відповіддю замість гострої відсічі, яку він сподівався почути, Ла Моль підвів несміливо голову; погляд його зустрівся з поглядом Маргарити і завмер, прикутий мов магнетичною силою до повних ясного й глибокого виразу очей королеви.

— Ви почуваєте, що нездатні уберегти таємницю, пане де Ла Моль? — сказала лагідно Маргарита, що сиділа напівсхована в тіні густої завіси, відкинувшись на спинку крісла, і втішалася щастям вільно читати в його душі, тим часом як сама вона лишалась неприступною для нього.

— Пані, — сказав Ла Моль, — я людина нікчемна, я не вірю сам в себе, і щастя іншого болить мені.

— Чиє щастя? — сказала Маргарита, усміхаючись. — Ах, так, щастя короля Наварського! Бідний Генріх!

— Ви ж знаєте, що він щасливий, пані! — жваво скрикнув Ла Моль.

— Щасливий?..

— Так, бо ваша величність жалієте його.

Маргарита почала м’яти в руках свою шовкову торбинку і розпускати її золоті шнурки.

— Отже, ви відмовляєтесь бачити короля Наварського, — сказала вона. — Це ваше остаточне рішення?

— Я не смію надокучати його величності в цей час.

— А брату моєму, герцогові д’Алансону?

— О, пані, — скрикнув Ла Моль, — герцогові д’Алансону! Ні, ні, герцогові д’Алансону ще менше, ніж королю Наварському.

— Тому що?.. — спитала Маргарита, зворушена аж до тремтінння в голосі.

— Тому що хоч я уже й надто поганий гугенот, щоб бути відданим слугою його величності короля Наварського, але ще не досить добрий католик, щоб бути в числі друзів герцога д’Алансона і пана де Гіза.

На цей раз очі потупила Маргарита, відчувши, що слова Ла Моля вразили її до глибини душі: вона й сама не знала, чи слова ці приємні їй, чи неприємні.

В цю хвилину увійшла Жільйона. Маргарита глянула на неї запитливим поглядом. Жільйона теж поглядом відповіла, що все зроблено. Їй пощастило передати ключ королю Наварському.

Маргарита перевела очі на Ла Моля, що сидів перед нею в нерішучості, схиливши голову на груди, блідий, як бліда буває людина, що страждає і тілом і душею.

— Пан Ла Моль гордий, — сказала вона, — і я не зважуюсь звернутися до нього з пропозицією, бо він відхилить її безперечно.

Ла Моль підвівся, ступив крок до Маргарити і хотів стати перед нею на коліна на знак того, що він увесь в її розпорядженні; але глибокий, гострий, пекучий біль видавив сльози на його очах, і він, почуваючи, що от-от упаде, вхопився за оббивку стіни, щоб утриматись на ногах.

— От бачите, — скрикнула Маргарита, підбігаючи до нього і підхоплюючи його в свої обійми, — бачите, пане, що я вам ще потрібна.

Губи Ла Моля ледве помітно ворухнулись.

— О, так! — прошепотів він. — Як повітря, яким я дихаю, як денний світ, який я бачу!

В цю хвилину в двері Маргарити тричі постукали.

— Чуєте, пані? — злякано сказала Жільйона.

— Уже! — пробурмотіла Маргарита.

— Відчиняти?

— Чекай. Це, може, король Наварський.

— О, пані! — скрикнув Ла Моль, якому зразу вернули силу ці кілька слів, вимовлених королевою так тихо, щоб їх могла чути сама тільки Жільйона. — Пані! Благаю вас на колінах, дозвольте мені піти звідси, — так, пані, живим чи мертвим! Майте жаль до мене! О, ви не відповідаєте! То я заговорю! І коли я заговорю, то ви мене, сподіваюсь, самі виженете!

— Мовчіть, нещасний! — сказала Маргарита, почуваючи безмірну втіху від докорів молодого чоловіка. — Мовчіть же!

— Пані, — відповів Ла Моль, не чуючи в голосі Маргарити тієї суворості, яку він сподівався почути, — пані, кажу вам ще раз — з цього кабінету все чути. О, не примушуйте мене вмерти такою смертю, яку найжорстокіші кати не могли б вигадати.

— Тихо! тихо! — сказала Маргарита.

— О, пані, ви не маєте жалю, ви не хочете нічого слухати, нічого розуміти. Але зрозумійте ж, що я вас кохаю...

— Мовчіть же, коли я кажу! — сказала Маргарита, затуляючи своєю гарячою запашною рукою рот молодому чоловікові, а він схопив її руку обома руками і підніс до губів.

— Але... — прошепотів Ла Моль.

— Та мовчіть бо, дитино! Що це за бунтівник, не хоче слухатись своєї королеви!

Потім, вискочивши з кабінету, замкнула двері і, прихилившись до стіни і стримуючи тремтячою рукою биття свого серця, сказала:

— Відчини, Жільйона!

Жільйона вийшла з кімнати, і через хвилину зза завіси появилось хитре, розумне, трохи збентежене обличчя короля Наварського.

— Ви кликали мене, пані? — сказав король Наварський до Маргарити.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России
Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России

Споры об адмирале Колчаке не утихают вот уже почти столетие – одни утверждают, что он был выдающимся флотоводцем, ученым-океанографом и полярным исследователем, другие столь же упорно называют его предателем, завербованным британской разведкой и проводившим «белый террор» против мирного гражданского населения.В этой книге известный историк Белого движения, доктор исторических наук, профессор МГПУ, развенчивает как устоявшиеся мифы, домыслы, так и откровенные фальсификации о Верховном правителе Российского государства, отвечая на самые сложные и спорные вопросы. Как произошел переворот 18 ноября 1918 года в Омске, после которого военный и морской министр Колчак стал не только Верховным главнокомандующим Русской армией, но и Верховным правителем? Обладало ли его правительство легальным статусом государственной власти? Какова была репрессивная политика колчаковских властей и как подавлялись восстания против Колчака? Как определялось «военное положение» в условиях Гражданской войны? Как следует классифицировать «преступления против мира и человечности» и «военные преступления» при оценке действий Белого движения? Наконец, имел ли право Иркутский ревком без суда расстрелять Колчака и есть ли основания для посмертной реабилитации Адмирала?

Василий Жанович Цветков

Биографии и Мемуары / Проза / Историческая проза