Королева Марго

Пані де Сов дожидалась двох візитів: вона сподівалась приходу Генріха і боялась приходу королеви-матері. Вона лежала напіводягнута в ліжку, а Даріола була насторожі в передпокої, коли почула, що в замку повертається ключ, потім до кімнати наближаються повільні кроки, що могли б здатися важкими, коли б їх не приглушував товстий килим. Вона не впізнала в них легкої і швидкої ходи Генріха, не мала сумніву, що Даріолі не дали попередити її, і дожидалась, спершись на руку, настороживши очі й вуха.

Портьєра відхилилась, і молода жінка, тремтячи, побачила Катерину де Медічі.

Катерина здавалась спокійною; але пані де Сов, що за два роки звикла спостерігати її, зрозуміла, що цей спокійний вигляд ховає похмурі заміри і, може, криваву помсту.

Побачивши Катерину, пані де Сов хотіла зіскочити з ліжка, але Катерина підняла палець, даючи їй знак лишатись в постелі, і бідолашна Шарлотта завмерла на місці, збираючи всі сили своєї душі, щоб зустріти бурю, яка мовчазно насувалась.

— Звеліли ви передати ключ королю Наварському? — спитала Катерина, не виявляючи ніякого хвилювання в тоні голосу, але з бліднучими губами.

— Так, пані... — відповіла Шарлотта голосом, якому вона даремне силкувалась надати такої ж упевненості.

— А ви бачили його?

— Кого? — спитала пані де Сов.

— Короля Наварського?

— Ні, пані, але я дожидаюсь його, і коли почула, що ключ повертається в замку, подумала навіть, що то він.

При цій відповіді, що свідчила про повну невинність пані де Сов або про найдотепніше лицемірство, Катерина не могла стримати легкого здригання. Вона стиснула свою пухку й коротку руку.

— А проте ти добре знала, — сказала вона з злою усмішкою, — добре знала, Шарлотта, що король Наварський не прийде цієї ночі.

— Я, пані, я знали це? — скрикнула Шарлотта тоном якнайкраще удаваного подиву.

— Так, ти знала.

— Якби він не прийшов, — відповіла молода жінка, здригаючись від самої тільки думки про це, — значить, він умер.

Мужності так влучно говорити неправду Шарлотті надавала певність в страшній помсті, яка чекала її, коли б розкрилась її зрада.

— А ти не писала королю Наварському, Carlotta mia? — спитала Катерина з тим самим беззвучним і жорстоким сміхом.

— Ні, пані, — відповіла Шарлотта тоном повної невинності. — Ваша величність, здається, не наказували цього.

Вони з хвилину помовчали, при чому Катерина дивилась на пані де Сов, як змія дивиться на пташку, коли хоче заворожити її поглядом.

— Ти гадаєш, що ти гарна, — сказала нарешті Катерина, — ти гадаєш, що ти спритна, — так?

— Ні, пані, — відповіла Шарлотта, — я знаю тільки, що ваша величність мали іноді велику поблажливість до мене, говорячи про мою спритність і красу.

— Ну, — сказала Катерина, дратуючись, — ти помилялась, коли думала так, а я брехала тобі, коли це говорила, ти дурна й погана проти моєї дочки Марго.

— О, це правда, пані! — сказала Шарлотта. — Я й не думаю сперечатись, особливо з вами.

— Отже, король Наварський дає перевагу моїй дочці перед тобою, а я не думаю, щоб це було те, чого ти хочеш і про що ми умовились.

— Ах, пані! — сказала Шарлотта, вибухнувши риданнями, в яких на цей раз не було нічого вимушеного. — Якщо це так, я буду дуже нещаслива.

— Це так, — сказала Катерина, встромляючи подвійне проміння своїх очей, мов подвійний кинджал, в серце пані де Сов.

— Але хто міг сказати вам це? — спитала Шарлотта.

— Піди в опочивальню до королеви Наварської, і ти знайдеш там свого коханця.

— О! — скрикнула пані де Сов.

Катерина знизала плечима.

— Ти, може, ревнива? — спитала королева-мати.

— Я? — сказала пані де Сов, збираючи всі свої сили, що вже покидали її.

— Так, ти! Мені цікаво було б побачити ревнощі француженки.

— Але, — сказала пані де Сов, — як же хочете ви, ваша величність, щоб я ревнувала, коли не з самого самолюбства? Я ж кохаю короля Наварського лише настільки, наскільки це потрібно для служби вашій величності.

Катерина з хвилину дивилась на неї задуманими очима.

— Може й справді так, — промурмотіла вона.

— Ваша величність читаєте в моєму серці.

— І це серце віддане мені?

— Звеліть, ваша величність, і ви побачите.

— Ну, Шарлотта, ти присвятила себе мені на службу, — отже мені треба, щоб ти була пристрасно закохана в короля Наварського і дуже ревнива, ревнива, як італійка.

— А як же буває ревнива італійка, пані? — спитала Шарлотта.

— Я скажу тобі це, — відповіла Катерина і, кивнувши два-три рази головою, вийшла так само мовчазно й повільно, як увійшла.

Стурбована гострим блиском цих очей, що розширились, як очі у кішки або пантери, і не втратили при цьому глибини свого погляду, Шарлотта не вимовила й слова при її виході, не насмілилась навіть зітхнути вільно і дихнула тільки тоді, коли почула, що двері зачинились за нею і увійшла Даріола сказати, що страшне видіння зникло.

— Даріола, — сказала вона, — постав фотель коло мого ліжка і перебудь цю ніч у фотелі. Будь ласка, бо я боюсь бути сама.