Читаем Королева Марго полностью

Справді, бій, що почався насмішками та зачіпками, став мовчазним; скоро бійці схрестили шпаги. Обидва були непевні своїх сил, обидва при кожному надто швидкому русі намагалися стримати дриж болю від ран. Проте, Ла Моль, вп’явшись гарячими очима, напіврозкривши рота, зціпивши зуби, почав наступати невеликими, але твердими кроками на супротивника, а той, побачивши, що Ла Моль орудує зброєю дуже вправно, подавався назад, правда, потроху, проте все таки подавався. Так обидва вони наблизились аж до того рову, по другий бік якого були глядачі. Тут, ніби відступ був тільки заздалегідь передбаченим засобом наблизитись до своєї дами, Коконна зупинився і у відповідь на надто широкий випад де Ла Моля ударив його шпагою з блискавичною швидкістю; в ту ж хвилину на білому атласному камзолі де Ла Моля з’явилась червона пляма, що почала розпливатись все ширше.

— Сміло! — гукнула герцогиня де Невер.

— Бідний Ла Моль! — журно скрикнула Маргарита.

Ла Моль почув її скрик і глянув на королеву тим поглядом, що пронизує серце глибше, ніж вістря шпаги, і відповів на облудний удар досконалим ударом.

На цей раз обидві жінки скрикнули разом. Закривавлене вістря шпаги де Ла Моля виткнулося з спини Коконна.

Проте, ні той, ні той не впав; обидва лишились на ногах, з роззявленими ротами дивлячись один на одного і відчуваючи, що від найменшого руху втратять рівновагу. Нарешті, п’ємонтець, поранений тяжче, ніж його супротивник, почуваючи, що сили покидають його в міру того, як він стікає кров’ю, упав на Ла Моля і, обхопивши його однією рукою, другою силкувався витягти кинджал. Ла Моль теж зібрав усі сили, підняв руку і держаком своєї шпаги ударив Коконна в середину лоба; приголомшений Коконна упав, але, падаючи, потяг за собою супротивника, і обидва покотилися в рів.

Тоді Маргарита з герцогинею де Невер, бачачи, що бійці, навіть умираючи, намагаються докінчити один одного, кинулись з гвардійським капітаном до низ?: Але перш ніж вони прибігли, руки бійців витяглись, очі заплющились, і вони, випустивши з рук шпаги, завмерли в останніх конвульсіях.

Навкруги них стояла широка калюжа крові.

— О, відважний Ла Моль! — скрикнула Маргарита, не маючи сили довше стримувати здивування. — Ах, пробач, тисячу разів пробач мені мої підозри!

І очі її сповнились сльозами.

— Гай-гай! — шепотіла герцогиня. — Хоробрий Аннібал!.. Скажіть, пані, чи бачили ви коли таких безстрашних левів?

І зайшлася риданням.

— Їй-богу, добрі удари! — сказав капітан, силкуючись зупинити кров, що лилась потоком. — Гей! Хто там їде, — їдьте швидше!

Справді, в вечірньому присмерку з’явився якийсь чоловік, що, сидячи на передку пофарбованого в червоний колір воза, співав стару пісню, яку йому, мабуть, нагадало чудо на кладовищі Невинних:

Любий глодик у квітках, У листках, Коло річки розростався. По зелених гілочках, Колючках, Виноградом повивався. Соловейко молодий, Повабний, Мило пісеньку співає Про кохання, про любов, —В кущик знов Свою милу викликає. Хай же квітне квітка ця Без кінця, Щоб сокира ні негоди, Ані вітри буйні враз, Ані часНе подіяли їй шкоди.

— Гей! Гов! — гукнув ще раз капітан. — Та їдьте бо, коли вам кажуть! Хіба не бачите, що треба допомогти цим дворянам?

Чоловік на возі, відразлива зовнішність та грубе обличчя якого дивно суперечили ніжній буколічній пісні, зупинив коня, зліз з воза і, дивлячись на тіла, сказав:

— Чудесні рани, але я роблю ще кращі.

— Хто ви? — спитала Маргарита, почуваючи мимоволі якийсь нездоланний жах.

— Пані, — відповів чоловік, вклоняючись до землі, — я метр Кабош, паризький окружний кат, везу на шибеницю нову компанію панові адміралу.

— А я королева Наварська, — відповіла Маргарита. — Киньте тут свої трупи, постеліть у возі попони з наших коней і потихеньку везіть цих дворян за нами до Лувра.

<p>XVII. Товариш метра Амбруаза Паре</p></span><span>

Віз з Коконна та з Ла Молем рушив у вечірньому присмерку до Парижа слідом за гуртком людей, що їхали попереду. Він зупинився в Луврі; візник дістав щедру нагороду. Поранених перенесли в апартаменти герцога д’Алансона і послали по метра Амбруаза Паре.

Коли він прибув, поранені не прийшли ще до пам’яті.

Ла Моль потерпів менше: шпага ударила його під праву пахву, але не попсувала жодного важливого органа; у Коконна ж були пробиті легені, і від дихання, що виривалося з рани, колихався вогонь на свічці.

Метр Амбруаз Паре не ручився за життя Коконна.

Пані де Невер була в розпачі, бо саме вона, бувши впевнена в силі, вправності й сміливості п’ємонтця, не дала Маргариті припинити бій. Вона охоче звеліла б перенести Коконна в будинок де Гіза, щоб доглядати його вдруге, як доглядала після першої пригоди, але щохвилини міг прибути з Рима її чоловік, і йому здалося б дивним, що в його сімейному помешканні розташувався хтось чужий.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России
Адмирал Колчак. «Преступление и наказание» Верховного правителя России

Споры об адмирале Колчаке не утихают вот уже почти столетие – одни утверждают, что он был выдающимся флотоводцем, ученым-океанографом и полярным исследователем, другие столь же упорно называют его предателем, завербованным британской разведкой и проводившим «белый террор» против мирного гражданского населения.В этой книге известный историк Белого движения, доктор исторических наук, профессор МГПУ, развенчивает как устоявшиеся мифы, домыслы, так и откровенные фальсификации о Верховном правителе Российского государства, отвечая на самые сложные и спорные вопросы. Как произошел переворот 18 ноября 1918 года в Омске, после которого военный и морской министр Колчак стал не только Верховным главнокомандующим Русской армией, но и Верховным правителем? Обладало ли его правительство легальным статусом государственной власти? Какова была репрессивная политика колчаковских властей и как подавлялись восстания против Колчака? Как определялось «военное положение» в условиях Гражданской войны? Как следует классифицировать «преступления против мира и человечности» и «военные преступления» при оценке действий Белого движения? Наконец, имел ли право Иркутский ревком без суда расстрелять Колчака и есть ли основания для посмертной реабилитации Адмирала?

Василий Жанович Цветков

Биографии и Мемуары / Проза / Историческая проза