Королева Марго

— Чи хочете ви, щоб ваша царственна кохана завжди кохала вас? — спитав парфумер.

— Так, хоч би я заплатив за те життям, хоч би погубив свою душу, — відповів Ла Моль.

— Добре, — сказав флорентієць, а потім умочив кінці своїх пальців у глечику з водою і струсив кілька крапель на голову фігурки, промовивши якісь латинські слова.

Ла Моль здригнувся. Він зрозумів, що сталося блюзнірство.

— Що ви робите? — спитав він.

— Хрещу фігурку ім’ям Маргарити.

— З якою метою?

— Щоб викликати симпатію.

Ла Моль відкрив губи, щоб припинити дальший експеримент, але насмішкуватий погляд Коконна зупинив його.

Рене помітив його нерішучість і чекав.

— Потрібна повна і вільна згода, — сказав він.

— Робіть, — відповів Ла Моль.

Рене написав на маленькій стрічці червоного паперу кілька кабалістичних знаків, надів папірець на сталеву голку і вколов голкою статуетку в серце.

Дивна річ, з ранки на фігурці з’явилась краплина крові, і тоді він запалив папірця.

Гаряча голка розтопила навколо себе віск і висушила краплину.

— Так само, — сказав Рене, — силою симпатії ваше кохання проколе й спалить серце жінки, яку ви кохаєте.

Коконна, людина тверезого розуму, посміхався в бороду та глузував стиха, але Ла Моль, закоханий і забобонний, відчув, як холодний піт виступив у нього на лобі.

— А тепер, — сказав Рене, — притуліть ваші уста до уст статуетки й скажіть: Маргарита, я кохаю тебе: прийди, Маргарита!

Ла Моль зробив це.

В ту ж хвилину почулося, як відчинились двері до другої кімнати і наблизились легкі кроки. Коконна, цікавий і недовірливий, витяг кинджал і, боячись, що, коли він спробує підняти завісу, Рене знов зробить йому зауваження, як тоді, коли він хотів відчинити двері, прорізав кинджалом завісу і, глянувши в проріз, скрикнув з подиву; на крик його відповіло два жіночі вигуки.

— Хто там? — спитав Ла Моль, мало не впустивши воскову фігурку, яку Рене поквапився взяти в нього з рук.

— Там герцогиня де Невер і королева Маргарита, — відповів Коконна.

— Ну, невірні! — сказав Рене з загадковою усмішкою. — Маєте ви ще сумнів щодо сили симпатії?

Ла Моль закам’янів, побачивши свою королеву. У Коконна на хвилину все пішло обертом у голові, коли він пізнав пані де Невер. Один подумав, що чаклунство метра Рене викликало привид Маргарити; другий, бачачи напіводчинені двері, якими увійшли милі привиди, незабаром знайшов пояснення цього чуда в явищах світу грубого і матеріального.

Тим часом як Ла Моль хрестився та зітхав, наче розбиваючи скелю, Коконна, що встиг уже поставити собі філософські питання і відігнати злого духа за допомогою кропила, яке зветься невірою, Коконна, бачачи крізь проріз у завісі подив пані де Невер і доволі в’їдливу усмішку Маргарити, зважив, що хвилина саме підходяща, і, розуміючи, що за друга можна сказати те, чого не смієш сказати за себе самого, не підійшов до пані де Невер, а подався прямо до Маргарити. Ставши перед нею на коліно, як це робить в блазенських штуках на ярмарку великий Артаксеркс, скрикнув голосом, якому присвист від рани надавав певної виразності, не позбавленої сили:

— Пані, саме в цю хвилину метр Рене, на прохання друга мого графа де Ла Моля, викликав вашу тінь; і, на великий мій подив, тінь ваша з’явилась у супроводі дуже милого мені тіла, яке я представляю моєму другові. Тінь її величності королеви Наварської, чи не зволите ви сказати тілові вашої супровідниці перейти на той бік завіси.

Маргарита розсміялась, зробила знак Генрієтті, і та перейшла на другий бік завіси.

— Друже мій Ла Моль, — сказав Коконна, — будь красномовний, як Демосфен[54], Цицерон[55], пан канцлер де Л’Опіталь, і подумай, що мова йде про моє життя, коли ти не переконаєш тіло герцогині де Невер, що я найвідданіший і найвірніший слуга її.

— Але... — пробелькотів Ла Моль.

— Роби, що кажу; а ви, метр Рене, постережіть, щоб ніхто нам не перешкодив.

Рене зробив, що просив Коконна.

— Чорт візьми, пане, — сказала Маргарита, — ви людина спритна. Слухаю вас; побачимо, що ви маєте сказати.