Читаем Крадії та інші твори полностью

Йому знову ніхто не відповів. Ваговоз повільно рушив уперед, у воду, слідом за вартовим і старостою, здіймаючи перед собою товстий, повільний, тягучий гребінь шоколадної води. Тоді сивий каторжник заверещав:

— Падлюки, одімкніть нам кайдани!

Він почав проштовхуватися, дико вимахуючи руками, б’ючи тих, що стояли перед ним, поки не дотягся до кабіни, а тоді шалено загатив по ній кулаками.

— Падлюки, одімкніть нас! Одімкніть нас, гади! — верещав він, ні до кого не звертаючись. — Вони хочуть утопити нас! Одімкніть кайдани!

Але йому не відповідали, — він наче звертався до мерців. Машина повзла далі, вартовий із старостою держаками лопат намацували дорогу, другий вартовий сидів за кермом, а двадцять два каторжники, втиснуті, немов сардини, в кузов ваговоза, стояли, прикуті до нього за кісточки. Вони переїхали ще один міст — два тонкі й недоладні залізні поручні поступово виринали з води, тяглися певну відстань рівнобіжно до її поверхні, а потім знову поступово занурювалися у воду, з якимсь майже символічним зухвальством і водночас без будь-якого сенсу — так буває уві сні. Машина повзла далі.

Десь над полудень вони в’їхали в місто, до якого весь час простували. Вулиці міста були бруковані, і звук, що чувся з-під коліс ваговоза, був такий, неначе роздирали шовк. Тепер вони їхали швидше, вартовий і староста знову сиділи в кабіні, і ваговоз навіть трохи спінював воду. Знята його радіатором хвиля котилася через затоплені тротуари й прилеглі газони і хлюпала об сходи й веранди будинків, де між купами меблів стояли люди. Вони проїхали діловим кварталом; якийсь чоловік у гумових чоботях вийшов із крамниці; він ішов по коліна у воді й тяг за собою плоскодонний човен із сталевим сейфом.

Нарешті вони дісталися залізниці, яка перетинала вулицю під прямим кутом, розрізаючи місто на дві половини. Залізниця також проходила по насипу, по дамбі, що здіймалася на вісім-десять футів над рівнем тротуарів; вулиця упиралася в неї і повертала під прямим кутом біля будівлі, де містився бавовняний прес, та вантажної платформи, що височіла, немов на ходулях, на рівні дверей товарного вагона. На цій платформі стояв жовто-зелений військовий намет, а біля нього — вартовий в уніформі національної гвардії з гвинтівкою й патронташем на поясі.

Ваговоз завернув і виповз із води на пологу рампу, яка призначалася для машин з бавовною і якою тепер піднімалися фургони й приватні автомобілі, щоб вивантажити на платформі меблі та інші пожитки. Каторжників одімкнули від ланцюга в кузові, і, скуті кісточка до кісточки, вони парами зійшли на платформу й опинилися серед хаотичного нагромадження ліжок і скринь, газових і електричних плиток, радіоприймачів, столів, стільців та картин у рамках. Негри під наглядом неголеного білого в брудному бавовняному костюмі й гумових чоботях переносили річ за річчю до будівлі бавовникового преса, на дверях якої стояв ще один гвардієць з гвинтівкою; вартові з рушницями не зупинили тут своїх каторжників, а погнали крізь темну, схожу на печеру будівлю, де між купами різноманітних меблів бляшані смуги обшивки на паках бавовни і дзеркала туалетних столиків та буфетів виблискували однаково тьмяно, не відбиваючи нічого.

Каторжники вийшли на вантажну платформу, де був військовий намет і стояв той, перший, гвардієць. Там вони почали чекати. Ніхто не сказав їм, чого й навіщо. Поки обидва вартові розмовляли з гвардійцем перед наметом, каторжники посідали рядком на краю платформи, як ластівки на дротах, і їхні скуті ноги загойдалися над коричневою нерухомою водою, з якої піднімався залізничний насип, первісний і непорушний, неначе якесь парадоксальне заперечення й спростування будь-яких змін та лихих призвісток; вони сиділи не розмовляючи і тільки тихо дивилися через шлях, туди, де на безмежній водяній рівнині під похмурим, сивим небом немовби пливла друга половина скальпелем розрізаного міста — будинки, кущі, дерева, урочисті і нерухомі, як на параді.

Через якийсь час із ферми прибули інші чотири ваговози. Вони проїхали один за одним майже впритул, так що радіатори мало не торкалися задніх ліхтарів, і, повторивши чотири рази той самий звук — немов роздирали шовк, — зникли за будівлею преса. Незабаром ті, що сиділи на платформі, почули кроки, глухий брязкіт кайданів, і з будинку вийшла партія з першого ваговоза, потім з другого, з третього; тепер тут зібралося більше сотні каторжників у смугастих, як матрацна оббивка, штанях і блузах, а також півтора-два десятки вартових з рушницями. Ті, що прибули перші, підвелися, і всі вони змішались, спарені своїми брязкотливими, дзвінкими пуповинами, немов близнята.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Петр Первый
Петр Первый

В книге профессора Н. И. Павленко изложена биография выдающегося государственного деятеля, подлинно великого человека, как называл его Ф. Энгельс, – Петра I. Его жизнь, насыщенная драматизмом и огромным напряжением нравственных и физических сил, была связана с преобразованиями первой четверти XVIII века. Они обеспечили ускоренное развитие страны. Все, что прочтет здесь читатель, отражено в источниках, сохранившихся от тех бурных десятилетий: в письмах Петра, записках и воспоминаниях современников, царских указах, донесениях иностранных дипломатов, публицистических сочинениях и следственных делах. Герои сочинения изъясняются не вымышленными, а подлинными словами, запечатленными источниками. Лишь в некоторых случаях текст источников несколько адаптирован.

Алексей Николаевич Толстой , Анри Труайя , Николай Иванович Павленко , Светлана Бестужева , Светлана Игоревна Бестужева-Лада

История / Проза / Историческая проза / Классическая проза / Биографии и Мемуары
Вор
Вор

Леонид Леонов — один из выдающихся русских писателей, действительный член Академии паук СССР, Герой Социалистического Труда, лауреат Ленинской премии. Романы «Соть», «Скутаревский», «Русский лес», «Дорога на океан» вошли в золотой фонд русской литературы. Роман «Вор» написан в 1927 году, в новой редакции Л. Леонона роман появился в 1959 году. В психологическом романе «Вор», воссоздана атмосфера нэпа, облик московской окраины 20-х годов, показан быт мещанства, уголовников, циркачей. Повествуя о судьбе бывшего красного командира Дмитрия Векшина, писатель ставит многие важные проблемы пореволюционной русской жизни.

Виктор Александрович Потиевский , Леонид Максимович Леонов , Меган Уэйлин Тернер , Михаил Васильев , Роннат , Яна Егорова

Фантастика / Проза / Классическая проза / Малые литературные формы прозы: рассказы, эссе, новеллы, феерия / Романы