Читаем Крадії та інші твори полностью

Отже, нам лишилося тільки завести туди коня. Це було однаково, як сказати: «Ось ми вже і в Алясці, лишається тільки знайти золоту жилу». Ми обійшли склад. По той бік стояв прикріплений до помосту покіт. Але поміст збудували на такій висоті, щоб зручно було вантажити й розвантажувати підводи, і покіт виявився мало що не кладкою на ручні візки й тачки, правда, міцною досить, але завширшки лише в яких п’ять футів і без поруччя. Нед зупинився біля покоту й промовляв до коня.

— Він уже його оглянув, — пояснив нам Нед. — Він знає, що ми хочемо від нього, аби він піднявся цею кладкою, але ще не вирішив, чи сам теж цього хоче. От якби містер Багажник зробив ще одну ласку: трохи одступився й заодно батога де позичив.

— А він же в тебе є, — сказав Бун.

Бун мав на увазі мене, один з моїх фокусів, моїх талантів. Це я робив і язиком, клацаючи ним об піднебіння, і горлом, і всім ротом — звук виходив різкий і голосний, наче ото батіг ляскає різко й голосно. Мама врешті заборонила мені це робити не тільки в хаті, а й у дворі. А раз бабуся аж підскочила від цього звуку й мовила круте слово. Але тільки раз. То було майже рік тому, і досі я міг уже й забути свій хист.

— Ну то добре, — сказав Нед. — Маємо батіг. — Він звернувся до мене: — Дістань собі довгого дубця. Онде в живоплоті мусить бути.

Там і справді ріс кущ жимолості — колись то, певно, був чийсь газон чи садок, ще до того, як прийшли поступ, промисловість, торгівля, залізниця. Я вирізав прут і повернувся. Нед підвів коня до покоту.

— Тепер ви здорові, містер Бун і містер Багажник, станьте обабіч, як стовпи на воротях. — Коли вони це зробили, Нед уже був посеред покоту з повіддям у руці; він стояв лицем до коня і промовляв до нього: — Ось ти й тут. Навпрошки цею благенькою стежкою ти дійдеш завтра вранці до слави й до Посема в штаті Теннессі. — Потім він зійшов униз, завернув коня і рушив досить швидко, промовляючи цим разом до мене: — Він уже бачив твого дубця. Іди зараз за ним. Не торкайся його, ані ляскай, поки я не скажу. — Я так і зробив, і ми втрьох — Нед, кінь і я — відійшли прямо від покоту ярдів на двадцять, і там Нед, не зупиняючись, обернувся разом з конем, я за ними, коли це кінь забачив покіт між Буном та Семом за двадцять ярдів від себе і враз пристав. — Лясни, — наказав Нед. Я клацнув язиком, вийшло непогано, кінь злегка шарпнувся, Нед уже рушив, тепер трохи швидше, назад до покоту. — Коли я скажу тобі зараз ляснути, торкнися дубцем його. Не вдар, а лиш черкни понад хвостом, як тільки ляснеш. — Він уже пройшов поміж Буном та Семом і був на покоті, а кінь якраз намагався вирішити, чи огинатись йому, чи втекти (в даному разі виникало додаткове ускладнення: куди легше скочити — в Бунів чи Семів бік), а чи просто помчати через усіх нас. Трохи не навіч було видно, як воно з конем діялося, на що Нед, мабуть, і розраховував: на розум полохливий і боязкий, якого стає лиш на одну думку за раз, коли поява другої спричинює цілковитий хаос. — Ляскай! — скомандував Нед. Цього разу я й черкнув коня легенько, як Нед звелів. Кінь сіпнувся, скочив, передні ноги вже на половині покоту, одна задня (що від Буна) вдарила в крайню дошку й послизнулася, аж тут Бун, ще Нед і не озвався, схопив ту ногу обіруч і поставив назад на покіт, усією своєю вагою підпираючи коня, що застиг, тремтячи, на місці, уже всіма чотирма ногами на покоті. — Тепер, — сказав Нед, — приклади прута йому поперек сухожилків, хай знає, що за ним щось є, і що воно не дозволить йому впасти назад.

— Ага, цебто щоб не пустило його втекти, — озвався Сем. — Для цього нам треба лом. Сходи принеси, Чарлі.

— Авжеж, — мовив Нед. — За хвилину лом буде нам потрібен. А зараз досить із нас і дубця. Ти замалий, — сказав він мені. — Нехай його візьмуть містер Бун і містер Багажник. Прикладіть дубця лукою до задніх ніг, як ото ремінь в упряжі. — Вони так і зробили, кожен тримаючи свій кінець гнучкого дубця. — Тепер уперед, разом з ним. Коли я скажу зараз ляскати, лясни голосно, щоб він подумав, що йому й перепаде так само. — Але не довелося мені ляскати. Нед сказав коневі: — Ходи, синку. Поїдемо до Посема.

І кінь рушив з місця, Бун і Сем за ним, притискаючи йому до задніх ніг дубця, наче мотузяну петлю; передні ноги його вже стали на твердий поміст, тоді останній відчайдушний ривок — і поміст лунко застукотів, ніби то був простий дерев’яний місток.

— Щоб загнати його в вагон, цього дубця буде замало, та й ляскання хлопцевого теж, — зауважив Сем.

— Нам треба того лома, щоб загнати його, — сказав Нед. — То вже принесли? — Лом був тут. — Одірвіть-но цю кладку, — скомандував Нед.

— Стривай, а то ж навіщо? — похопився Сем.

— Щоб він увійшов по ній до вагона, — пояснив Нед. — Він до неї вже призвичаївся і побачив, що по той бік нема нічого, що могло б його вдарити чи налякати.

— Але він ще не нюхав, який воно всередині багажний вагон, — мовив Сем. — Оце буде клопіт.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Петр Первый
Петр Первый

В книге профессора Н. И. Павленко изложена биография выдающегося государственного деятеля, подлинно великого человека, как называл его Ф. Энгельс, – Петра I. Его жизнь, насыщенная драматизмом и огромным напряжением нравственных и физических сил, была связана с преобразованиями первой четверти XVIII века. Они обеспечили ускоренное развитие страны. Все, что прочтет здесь читатель, отражено в источниках, сохранившихся от тех бурных десятилетий: в письмах Петра, записках и воспоминаниях современников, царских указах, донесениях иностранных дипломатов, публицистических сочинениях и следственных делах. Герои сочинения изъясняются не вымышленными, а подлинными словами, запечатленными источниками. Лишь в некоторых случаях текст источников несколько адаптирован.

Алексей Николаевич Толстой , Анри Труайя , Николай Иванович Павленко , Светлана Бестужева , Светлана Игоревна Бестужева-Лада

История / Проза / Историческая проза / Классическая проза / Биографии и Мемуары
Вор
Вор

Леонид Леонов — один из выдающихся русских писателей, действительный член Академии паук СССР, Герой Социалистического Труда, лауреат Ленинской премии. Романы «Соть», «Скутаревский», «Русский лес», «Дорога на океан» вошли в золотой фонд русской литературы. Роман «Вор» написан в 1927 году, в новой редакции Л. Леонона роман появился в 1959 году. В психологическом романе «Вор», воссоздана атмосфера нэпа, облик московской окраины 20-х годов, показан быт мещанства, уголовников, циркачей. Повествуя о судьбе бывшего красного командира Дмитрия Векшина, писатель ставит многие важные проблемы пореволюционной русской жизни.

Виктор Александрович Потиевский , Леонид Максимович Леонов , Меган Уэйлин Тернер , Михаил Васильев , Роннат , Яна Егорова

Фантастика / Проза / Классическая проза / Малые литературные формы прозы: рассказы, эссе, новеллы, феерия / Романы