Читаем Крадії та інші твори полностью

Буч і той другий були вже біля хвіртки на трек; сорочка Бучева теж висіла стріп’ям. Вони дивились на нас.

— Оцей? — запитав невідомий.

— Ага, — відказав Буч.

— Приведи коня сюди, парубче, — звернувся незнайомець до Неда. — Мені він потрібен.

— Сиди спокійно, — кинув у мій бік Нед.

Він підвів коня до того місця, де вони зупинилися.

— Сплигуй, синку, — зовсім лагідно сказав до мене незнайомець. — Ти мені не потрібен. — Я послухався. — Давай мені віжки, — сказав він до Неда. Той теж послухався. — Тебе я візьму охляп, — це знов-таки до Неда. — Ти арештований.


XI


Відразу ж коло нас почав збиратись натовп. Ми просто стояли собі, дивлячись на Буча й того другого, що тримав тепер Вихра.

— В чому справа, панове білі? — спитав Нед.

— В тюрмі, синку, — відповів той другий. — У нас це так називається, — не знаю, як у вас, звідки ти приїхав.

— Авжеж, сер, — мовив Нед. — У нас там теж таке є. Тільки в нас кажуть чому, навіть чорним.

— Ич, законник! — озвався Буч. — Папірця йому подай! Покажіть йому… Але не треба, я сам. — Він дістав щось із кишені — листа в зашмарованому конверті. Нед узяв його. Він стояв спокійно, тримаючи листа в руці. — І що ти скажеш! — розумував Буч. — Читати навіть не вміє, а папірця йому давай. Понюхай-но, може, він пахне так, як слід.

— Авжеж, сер, — сказав Нед. — Як слід.

— Не кажи, що це тебе задовольняє, коли насправді не так, — мовив Буч.

— Авжеж, сер, — сказав ще раз Нед. — Це як слід.

Натовп уже зібрався. Буч узяв конверт від Неда, поклав назад у кишеню й звернувся до юрби:

— Все гаразд, хлопці, — це тільки маленьке непорозуміння з приводу того, хто власник коня. Гони не скасовуються. Перший забіг законний, лиш наступні відкладено до завтра. Чуєте мене там, ззаду?

— Та не дуже чуємо, якщо ставки касуються, — мовив чийсь голос. Хтось пирснув сміхом, тоді другий, третій.

— Це вже я не знаю, — відказав Буч. — Кожен, хто бачив, як цей мемфіський кінь біг узимку в двох забігах проти Акрона і досі ще ставить на нього, — той утратив свої гроші, ще до того, як заклався. — Він почекав, але цим разом ніхто не засміявсь.

Тоді той самий голос чи, може, інший озвався:

— Волтер Клеп теж такої думки? Ще десять футів, і цей гнідий побив би сьогодні Акрона.

— Гаразд уже, гаразд, — мовив Буч. — Завтра все з'ясується. Нічого не змінилося, тільки два забіги перенесено на завтра. Ставки на п’ятдесятидоларові забіги чинні й далі, і кінь полковника Лінскомба виграв лиш один із них. Ходімо вже, треба одвести коня й свідків до міста, де все з’ясується, щоб завтра була змога поновити гони. Гукни-но котрийсь назад, нехай подадуть мою бричку.

Тоді я побачив Буна, голова його стриміла понад натовпом. Обличчя йому, подряпане до крові, вже заспокоїлося (я вже думав, що Буна забили досі в наручні, — одначе ні: ми були ще демократія, а він тільки меншість, але не єресь); рукавами від геть розідраної сорочки хтось запнув йому шию, щоб не світив голим тілом. Потому побачив я й Сема, його тільки ледь зачепило; він перший пробився до нас.

— A-а, Сем, — озвався Буч. — Ми півгодини пробуємо до тебе доступитись, а ти все не даєшся.

— І не дамся, щоб ви знали! — крикнув Сем. — Я ще раз питаю, це вже востаннє. То нас арештовано чи ні?

— Кого це — нас? — запитав Буч.

— Хогенбека. Мене. Оцього негра.

— Ще один законник, — мовив Буч до того другого. Я вже зрозумів, що то був представник закону в Пошемі, про котрого міс Реба згадувала ввечері, виборний констебль дільниці, в якій Буч, попри свою зірку й пістолет, лише такий самий гість, як і ми всі, — просто ще один позаштатний призначенець за протекцією (це я про Буча) до управи окружного шерифа в Гардвіку, центрі округи, за тринадцять миль звідси. — Може, йому теж папірця треба.

— Ні, — відповів Семові той другий, констебль. — Ви вільні, йдіть куди хочете.

— Тоді я їду назад у Мемфіс шукати представника закону, — заявив Сем. — Такого, щоб до нього можна підступатись, не ризикуючи порвати штани й сорочку. Коли я ввечері не повернуся, то буду тут завтра вранці. — Він уже побачив мене і сказав: — Ходім. Поїдеш зі мною.

— Ні, — відповів я. — Я хочу тут лишитись.

Констебль подивився на мене.

— Можеш іти з ним, коли хочеш, — сказав він.

— Ні, сер. Я хочу тут лишитись.

— Чий це хлопець? — запитав констебль.

— Він зі мною, — сказав Нед.

Констебль знову запитав, наче Нед не озивався, наче ніякого звуку не почулося:

— Хто його привіз сюди?

— Я, — сказав Бун. — Я працюю в його батька.

— А я працюю в його діда, — мовив Нед. — Цей хлопець під нашою опікою.

— Ну то тримайтеся, — сказав Сем. — Я постараюся вернутись ще ввечері. Тоді ми щось зробимо.

— Але коли повернетесь, — мовив констебль, — не забувайте, що ви не в Мемфісі, чи Нешвілі, і навіть не в Гардвіцькій окрузі, — хіба що попервах. І тепер, і щоразу, як зійдете з поїзда на цій станції, пам’ятайте, що ви на Четвертій дільниці.

— Оце ви врізали їм, судде! — озвався Буч. — Вільний край Посем у штаті Теннессі.

— Тебе це так само стосується, — обернувся констебль до Буча. — Може, тобі більше, ніж кому, треба це пам’ятати.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Петр Первый
Петр Первый

В книге профессора Н. И. Павленко изложена биография выдающегося государственного деятеля, подлинно великого человека, как называл его Ф. Энгельс, – Петра I. Его жизнь, насыщенная драматизмом и огромным напряжением нравственных и физических сил, была связана с преобразованиями первой четверти XVIII века. Они обеспечили ускоренное развитие страны. Все, что прочтет здесь читатель, отражено в источниках, сохранившихся от тех бурных десятилетий: в письмах Петра, записках и воспоминаниях современников, царских указах, донесениях иностранных дипломатов, публицистических сочинениях и следственных делах. Герои сочинения изъясняются не вымышленными, а подлинными словами, запечатленными источниками. Лишь в некоторых случаях текст источников несколько адаптирован.

Алексей Николаевич Толстой , Анри Труайя , Николай Иванович Павленко , Светлана Бестужева , Светлана Игоревна Бестужева-Лада

История / Проза / Историческая проза / Классическая проза / Биографии и Мемуары
Вор
Вор

Леонид Леонов — один из выдающихся русских писателей, действительный член Академии паук СССР, Герой Социалистического Труда, лауреат Ленинской премии. Романы «Соть», «Скутаревский», «Русский лес», «Дорога на океан» вошли в золотой фонд русской литературы. Роман «Вор» написан в 1927 году, в новой редакции Л. Леонона роман появился в 1959 году. В психологическом романе «Вор», воссоздана атмосфера нэпа, облик московской окраины 20-х годов, показан быт мещанства, уголовников, циркачей. Повествуя о судьбе бывшего красного командира Дмитрия Векшина, писатель ставит многие важные проблемы пореволюционной русской жизни.

Виктор Александрович Потиевский , Леонид Максимович Леонов , Меган Уэйлин Тернер , Михаил Васильев , Роннат , Яна Егорова

Фантастика / Проза / Классическая проза / Малые литературные формы прозы: рассказы, эссе, новеллы, феерия / Романы