Читаем Крадії та інші твори полностью

Начальник запалив, запропонувавши сигару й відвідувачеві. Той відмовився, зате старший наглядач трохи згодом перехилився через стіл, висунув шухляду і взяв собі сигару. Начальник тим часом дивився йому в потилицю з похмурим виразом на нерухомому обличчі.

— На мій погляд, справа тут цілком ясна, — сказав начальник. — Течія віднесла човен проти волі того хлопчини. Як тільки трапилася нагода, він повернувся й здався властям.

— І навіть привіз назад цей клятий човен, — сказав наглядач. — Якби він кинув човен, то міг би дістатися сюди за три дні. Але ж ні, панове! Він вважав своїм обов’язком повернути його. «Онде ваш човен, ось ота жінка, а того телепня на даху будинку я так і не знайшов». — Він ляснув себе по коліну й зареготав. — Оці мені каторжники! У мула вдвічі більше розуму, ніж у них.

— У мула вдвічі більше розуму, ніж у будь-кого, за винятком пацюка, — сказав помічник губернатора своїм приємним голосом. — Але лихо не в цьому.

— А в чому? — спитав начальник.

— Ця людина померла.

— Якби ж то померла, — сказав наглядач. — Він лежить зараз он у тому бараці й бачить, напевно, десятий сон. Я можу повести вас подивитися на нього.

Начальник перевів погляд на наглядача.

— Послухайте, — мовив він, — Бледсоу сказав мені, що один з мулів ушкодив собі ногу. Може, ви підете до стайні й глянете, що з ним?

— Я вже ходив, — сказав старший наглядач. Він навіть не дивився в бік начальника, а звертався тільки до емісара. — Ні, сер. Він не…

— Але його офіційно списали як мертвого. Не помилували, не випустили під слово честі, а списали. Він або мертвий, або вільний. І в тому, і в тому випадку йому тут не місце… — Тепер і начальник, і старший наглядач не зводили очей з емісара. Наглядач сидів, трохи розтуливши рота й піднісши вгору сигару, кінчик якої саме збирався відкусити. Емісар вів далі приємним, надзвичайно чітким голосом: — Згідно з рапортом про смерть, надісланим губернаторові начальником каторжної тюрми… — старший наглядач затулив рота; але пози не змінив, — на підставі свідчень поліційного чиновника, якому наказано було відшукати й доставити труп в’язня до каторжної тюрми.

Тепер старший наглядач встромив сигару в рот, повільно зняв ногу зі столу і промовив (сигара застрибала у нього в губах):

— Он воно що. Виходить, козлом буду я? — Він коротко, по-театральному засміявся. — І це після того, як я відслужив три терміни і працював під начальством трьох губернаторів? Все це, між іншим, записано, де треба. І дехто з жителів Джексона може підтвердити це. А якщо вони не зможуть, то я можу довести…

— Три терміни? — спитав емісар. — Чудово, чудово. Це просто здорово.

— Авжеж, здорово, хай йому чорт, — сказав старший наглядач. — В лісі живе повно людей, яким таке й не снилося.

Начальник знову втупив погляд у потилицю старшого наглядача.

— Послухайте, — сказав він. — Чому б вам не піти до мого будинку, не взяти пляшку віскі з буфета й не принести її сюди?

— Гаразд, — сказав старший наглядач. — Але давайте спершу уладнаємо цю справу. Треба ось що зробити…

— Її легше уладнати за чаркою, — сказав начальник. — Тільки по дорозі зайдіть до себе й одягніть куртку, щоб пляшки не було…

— Це буде надто довго, — сказав старший наглядач. — Обійдуся без куртки. — Він підійшов до дверей, але зупинився й обернувся. — Треба, ось що зробити. Давайте зберемо тут дванадцять чоловік, йому скажемо, що це суд присяжних, — він такий суд бачив тільки раз у житті й нічого не запідозрить, — і повторно засудимо його за пограбування поїзда. Хемп може бути суддею.

— За один злочин двічі не судять, — сказав емісар. — Йому це може бути відомо, навіть якщо він і не знається на суді присяжних.

— Послухайте… — сказав начальник.

— Гаразд. Назвіть це новим пограбуванням поїзда. Скажіть йому, що це сталося вчора, що за час своєї відсутності він пограбував ще один поїзд і просто забув про це. Він не зможе викрутитися. До того ж йому це байдуже. Якби ми його випустили, то йому все одно нікуди було б подітися. Їм усім нема куди подітися. Випустиш отакого, а він на різдво повернеться, як у рідний дім, і за те саме, що й уперше. — Він знову засміявся. — Ці мені каторжники!

— Послухайте, — сказав начальник. — Коли вже ви йдете по пляшку, то перевірте заразом, добре в ній віскі чи ні. Перепустіть чарку-другу. Посидьте трохи, перевірте, як воно діє. Бо як воно погане, то не варт його й приносити.

— Гаразд, — сказав старший наглядач. Цього разу він вийшов.

— Чи не могли б ви замкнути двері? — сказав емісар.

Начальник нервово сіпнувся. Тобто він трохи змінив свою позу в кріслі.

— Зрештою, він має рацію, — сказав він. — Під час виборів він ось уже тричі вгадував, на яку карту ставити. І до того ж в окрузі Піттман у нього всі родичі, за винятком негрів.

— Тоді ближче до діла. — Емісар відкрив портфель і видобув з нього стос паперів. — Отже, все ясно.

— Що ясно?

— Він утік.

— Але ж він добровільно повернувся і здався властям.

— Але ж він утік.

— Гаразд, — сказав начальник. — Він утік. А далі що?

Тепер притишив голос емісар. Він сказав:

Перейти на страницу:

Похожие книги

Петр Первый
Петр Первый

В книге профессора Н. И. Павленко изложена биография выдающегося государственного деятеля, подлинно великого человека, как называл его Ф. Энгельс, – Петра I. Его жизнь, насыщенная драматизмом и огромным напряжением нравственных и физических сил, была связана с преобразованиями первой четверти XVIII века. Они обеспечили ускоренное развитие страны. Все, что прочтет здесь читатель, отражено в источниках, сохранившихся от тех бурных десятилетий: в письмах Петра, записках и воспоминаниях современников, царских указах, донесениях иностранных дипломатов, публицистических сочинениях и следственных делах. Герои сочинения изъясняются не вымышленными, а подлинными словами, запечатленными источниками. Лишь в некоторых случаях текст источников несколько адаптирован.

Алексей Николаевич Толстой , Анри Труайя , Николай Иванович Павленко , Светлана Бестужева , Светлана Игоревна Бестужева-Лада

История / Проза / Историческая проза / Классическая проза / Биографии и Мемуары
Вор
Вор

Леонид Леонов — один из выдающихся русских писателей, действительный член Академии паук СССР, Герой Социалистического Труда, лауреат Ленинской премии. Романы «Соть», «Скутаревский», «Русский лес», «Дорога на океан» вошли в золотой фонд русской литературы. Роман «Вор» написан в 1927 году, в новой редакции Л. Леонона роман появился в 1959 году. В психологическом романе «Вор», воссоздана атмосфера нэпа, облик московской окраины 20-х годов, показан быт мещанства, уголовников, циркачей. Повествуя о судьбе бывшего красного командира Дмитрия Векшина, писатель ставит многие важные проблемы пореволюционной русской жизни.

Виктор Александрович Потиевский , Леонид Максимович Леонов , Меган Уэйлин Тернер , Михаил Васильев , Роннат , Яна Егорова

Фантастика / Проза / Классическая проза / Малые литературные формы прозы: рассказы, эссе, новеллы, феерия / Романы