Крадії та інші твори

Під ту пору мали ми за губернатора чоловіка без роду, без племені і з минулим хіба тільки трохи менш таємничим, ніж у Макаки; політик, проноза, котрий (побоювався дехто з нас, дядько Гевін та інші в нашому штаті) далеко піде, якщо лишиться живий. Років через три по страті Макаки він оголосив без попередження щось на взірець свята. Встановив дату скликання ради в справах амністії у виправній тюрмі, де мав на увазі роздавати помилування в’язням у той самий спосіб, як англійський король роздає шляхетні титули та ордени в день свого народження. Вся опозиція, звісно, заявила, що він одверто торгує помилуваннями з аукціону, але дядько Гевін думав інакше. Він казав, що губернатор значно хитріший; наступного року мали бути вибори, і губернатор не тільки здобував голоси рідні помилуваних, але й наставляв пастку для пуристів та моралістів: спробуй-но звинуватити його в корупції і тоді провалишся з цим через брак доказів. Але було відомо, що раду в справах амністії він тримав у своїх руках. Тож єдиний протест, з яким опозиція мала виступити, — це зажадати створення комітету, що був би весь час при тім присутній, і цей крок губернатор — о, то був проноза! — чемно схвалив, навіть аж такою мірою, що забезпечив їх транспортом. Дядько Гевін був одним із делегатів від нашої округи.

Він розповідав, що всім цим неофіційним делегатам роздали копії списків в’язнів, представлених до помилування (гадаю, тих, що мали досить виборців серед рідні, аби бути вартими заходу), — злочин, вирок, відбутий уже строк, тюремна характеристика і т. ін. Діялося те в їдальні; дядько розповідав, що вони з іншими делегатами посідали на твердих лавах без спинки під одною стіною, а губернатор зі своєю радою — за столом на помості, де, звичайно, поки в’язні їли, сиділи наглядачі, аж тоді ввели і вишикували арештантів. Тут губернатор викликав до столу першого за списком. Але ніхто не ворухнувся. В’язні в посмугованих комбінезонах тільки збилися докупи і перешіптувалися між собою, в той час як наглядачі почали горлати на них, щоб виходили, а губернатор відірвав погляд від папірця і глянув на них, звівши брови. Тоді озвався хтось із глибини гурту: «Хай Терел скаже за нас, губернаторе. Ми його обрали говорити від усіх».

Дядько Гевін подивився туди не одразу. Він проглядав свій список, поки не знайшов потрібного імені: Терел, Біл. Ненавмисне вбивство. Двадцять років. Відбуває від 9 травня, 19… Звернувся з проханням про помилування в січні 19… Відмовив начальник тюрми С. Л. Гембрел. Звернувся з проханням про помилування у вересні 19… Відмовив начальник тюрми С. Л. Гембрел. Характеристика: баламутник. Потім він підвів погляд і спостерігав, як Терел виходить з гурту і йде до столу — високий, огрядний чоловік, з орлиним лицем, наче в індіянина, якщо не зважати на бліді жовтаві очі та незвично чорне розпатлане волосся, — він підходив до столу з кумедною сумішшю зухвальства й покори, потім спинився і, не чекаючи, поки звелять говорити, пробубонів якимось дивним, монотонним голосом, сповненим того самого приниженого зухвальства:

— Ваша честь і вельмишановні панове, ми согрішили перед богом і людьми, але тепер ми сплатили за те своїм стражданням. І зараз ми хочемо вийти у вільний світ і обробляти ріллю.

Дядько Гевін опинився на помості мало не раніш, ніж Терел докінчив мову, і схилився над губернаторовим кріслом, а губернатор повернувся своїм невеличким, хитрим, пухлим лицем з непроникними запитливими очима до настирливого і збудженого дядька Гевіна.

— Відправте цього в’язня поки що назад, — сказав дядько Гевін. — Я мушу переговорити з вами віч-на-віч.

Ще якусь мить губернатор дивився на дядька Гевіна, маріонеткова рада теж — з цілковито порожніми обличчями, казав дядько Гевін.

— Авжеж, звичайно, містере Стівенсе, — промовив губернатор. Він підвівся і пройшов за дядьком Гевіном до стіни із загратованим вікном, а той Терел зостався стояти перед столом, несподівано закинувши голову і абсолютно непорушний, а світло від вікна в його жовтих, прикутих до дядька Гевіна очах — мов два сірникових пломінчики.

— Губернаторе, цей чоловік душогуб, — сказав дядько Гевін. Губернаторове обличчя анітрохи не змінилось.

— Ненавмисне вбивство, містере Стівенсе, — сказав він. — Ненавмисне вбивство. Як приватні й чесні громадяни нашого штату і як смиренні його служителі, ми з вами можемо прийняти це визначення суду присяжних Міссісіпі.