Кривавий меридіан, або Вечірня заграва на заході

Того ніде не було. Огороджена ділянка у три-чотири гектари належала місії — неродючий клапоть, яким блукали декілька кіз і віслюків. У глиняних стінах огорожі були ясла, заселені родинами сквотерів, і в сонячному світлі дим цівкою звивався над багаттями, на яких готували їжу. Малюк пройшов уздовж церковної стіни і повернув до ризниці. Стерв’ятники відбігли, човгаючи по полові і тиньку, як розгодована свійська птиця. Склепіння над головою було щільно вкрите темною вовною, яка ворушилася, дихала і попискувала. Посеред кімнати стояв дерев’яний стіл з глиняними горщиками, а біля дальньої стіни лежали останки кількох тіл, зокрема й дитячого. Він пройшов через ризницю знов у церкву і підняв сідло. Витрусив до рота останні краплі, закинув сідло на плече і вийшов.

Фасад будівлі прикрашала низка святих, що вишикувалися в нішах, і колись по них американські вояки пристрілювали свої рушниці, кам’яні фігури без носів і вух усі були в темних цятках окисненого свинцю. Величезні різьблені тахльовані двері висіли навкосяк на завісах, а вирізьблена з каменю Богородиця тримала на руках безголове немовля. Малюк постояв, мружачись від полуденної спеки. Потім угледів сліди мула. Лише ледь помітний прибитий пил, і вели вони від дверей церкви через ділянку до воріт у східній стіні. Він закинув сідло вище на плече і вирушив слідом.

Собака, що лежав в тіні воріт, піднявся, похмуро виліз на сонце, провівши малюка поглядом, і повернувся на своє місце. Малюк пішов дорогою, що збігала вниз до річки, той ще обідранець. У густому лісі з пеканів і дубів дорога пішла вгору, і внизу попереду він побачив річку. На переправі чорношкірі мили екіпаж, він зійшов з пагорба і зупинився на березі, а потім звернувся до них.

Вони поливали чорний лакований корпус, і один з них підвівся й обернувся до нього. Коні стояли в воді по коліна.

Що треба? запитав один чорношкірий.

Мула не бачили?

Мула?

Я загубив мула. Думаю, він пішов сюди.

Чорношкірий витер обличчя тильним боком долоні. Хтось проходив дорогою десь годину тому. Думаю, він пішов за течією отама. Може, то і був мул. Ані хвоста, ані шерсті, так не скажеш, але вуха точно довгі.

Два інші чорношкірі вишкірилися. Малюк кинув погляд туди, куди бігла річка. Він сплюнув і пішов стежкою повз верби і трав’янисті мочарі.

Малюк побачив його за сотню метрів униз за течією. Він був мокрий по черево і, побачивши хазяїна, підняв голову, а потім знову опустив її у соковиту річкову траву. Малюк скинув сідло, підняв віжки і прив’язав до деревця, а потім незлобиво дав тварині копняка. Мул трохи смикнувся вбік і продовжив пастися. Потягнувшись до маківки, малюк зрозумів, що десь загубив свій ветхий капелюх. Він проліз крізь деревця до води і зупинився, задивившись на те, як вирує холодна річка. І потім увійшов у потік, наче якийсь геть жалюгідний кандидат на хрещення.

III

Пропозиція стати вояком — Бесіда з капітаном Вайтом — Його погляди — Табір — Продаж мула — Кантина в Ларедіто — Меноніт — Загибель товариша.

Він лежав голий під деревцями, а його лахміття сохнуло на гіллі над ним, коли поруч осадив коня і зупинився вершник, що їхав уздовж річки.

Малюк повернув голову. І крізь верболіз побачив кінські ноги. Одразу ж перекотився на живіт.

Чоловік спішився і став поруч з конем.

Малюк витягнув свій ніж з мотузяним руків’ям.

Агов там, крикнув вершник.

Малюк промовчав. Він трохи посунувся вбік, щоб краще бачити крізь гілля.

Агов там. Де ти є?

Що треба?

Хочу поговорити.

Про що?

Та дідько, виходь уже. Я білий і християнин.

Малюк простягнув руку крізь верболіз, намагаючись дістати штани. Він ухопив звислий край ременя і потягнув до себе, але штани зачепилися за сук.

Та чорт забирай, сказав чоловік. Ти ж хоч не на дереві?

Чому б тобі не їхати своєю дорогою і не дати мені спокій.

Просто хочу поговорити. І думки не було тебе розізлити.

Ти мене не розізлив.

Ти раптом не той хлопчина, що продірявив голову мексикосу вчора ввечері? Я не представник закону.

І хто цікавиться?

Капітан Вайт. Він хоче, щоб ти вступив у наше військо.

Військо?

Саме так, сер.

Яке військо?

Під командуванням капітана Вайта. Ми збираємося дати прочухана цим мексиканцям.

Війна ж закінчилася.

Він вважає інакше. Де ти там?

Малюк став на повний зріст, стягнув штани із сука і вдягнув їх. Узувся, сховав ніж у праву халяву і вийшов з верболозу, вдягаючи сорочку.

Вершник сидів у траві, схрестивши ноги. На ньому був одяг з оленячої шкіри і чорний запилюжений шовковий циліндр, а у кутку рота стирчала мексиканська сигарка. Побачивши того, хто продерся крізь заріст, він похитав головою.

Добряче, бачу, життя тебе потріпало, синку, еге? запитав він.

Та якось гарного життя і не бачив.

Готовий поїхати до Мексики?

Що я там загубив?

То для тебе можливість вибитися в люди. Тобі краще чимось зайнятися, бо інакше ноги простягнеш.

Що там дають?

Кожному коняку й амуніцію. Думаю, справимо тобі якусь одежину.

У мене нема рушниці.

Знайдемо.

А що платять?