Кривавий меридіан, або Вечірня заграва на заході

Деякі з тих, що сиділи біля багаття, здавалося, глибоко замислилися над словами судді, а дехто дивився на чорношкірого. Від такої честі той зніяковів, тож невдовзі відступив трохи далі від світла, а жонглер підвівся, розгорнув карти віялом і пішов по периметру повз чоботи чоловіків, виставивши карти, наче ті самі знайдуть свою жертву.

Quién, quién[90], шепотів він поміж ними.

Охочих не виявилося. Коли він опинився проти судді, який сидів, тримаючи руку на безмежному череві, той підняв палець і тицьнув.

Отама юний Палій, сказав він.

Cómo[91]?

El joven[92].

El joven, прошепотів жонглер. Він неквапливо роззирався з таємничим виглядом, доки не зустрівся поглядом із тим, про кого йшлося. Він проминув авантурників, прискорюючи ходу. Зупинився перед малюком, присів навпочіпки з картами і помахав віялом повільними ритмічними рухами, схожими на шлюбний танець якихось птахів.

Una carta, una carta[93], прохрипів він.

Малюк поглянув на чоловіка, потім на весь загін.

Sí, sí, заохочував жонглер, пропонуючи карти.

Малюк узяв одну. Він ніколи раніше не бачив таких, проте карта, яку він витягнув, здавалася йому знайомою. Він перевернув її, оглянув і знову перевернув.

Жонглер узяв долоню хлопця у свою, перевернув карту, подивився. Потім узяв її і підняв.

Cuatro de copas[94], вигукнув він.

Жінка підвела голову. Вона скидалася на манекен із зав’язаними очима, який оживає, коли смикаєш за мотузку.

Cuatro de copas, повторила вона і повела плечима. Вітер розвіяв її одяг і волосся.

Quién, вигукнув жонглер.

El hombre… сказала вона. El hombre más joven. El muchacho[95].

El muchacho, повторив жонглер. Він повернув карту, щоб усім було видно. Жінка сиділа, наче сліпа ворожка поміж Боазом і Яхином[96] на карті з колоди жонглера, якої краще б нікому з них не бачити, стовпи істини і карта істини, ворожка, чиї слова для всіх брехня. Вона знову затягнула свій наспів.

Суддя беззвучно сміявся. Він трохи нахилився вперед, щоб краще бачити малюка. Той поглянув на Тобіна, на Девіда Брауна, позирнув і на Ґлентона, проте ті не сміялися. Жонглер навколішках перед малюком із дивною напруженістю стежив за кожним його рухом. Він бачив, як малюк поглянув на суддю і знову на нього. Коли їхні погляди зустрілися, він криво всміхнувся.

Іди до біса, геть, кинув малюк.

Жонглер нахилився до нього одним вухом. Знайомий жест, зрозумілий без слів. Вухо було темне, спотворене, начебто йому діставалося чимало стусанів щоразу, як воно так наближалося, або, можливо, його покрутило вже від самих новин, які йому доводилося чути в таких випадках. Малюк повторив своє побажання, а кентукієць Тейт, що, як Тобін і декілька інших із загону, воював у складі рейнджерів Маккаллога, нахилився і щось зашепотів обідраному віщуну, після чого той підвівся, швидко відкланявся і відійшов. Жінка урвала свої наспіви. Жонглер стояв на вітру, який ляпотів його лахміттям, а з багаття, наче довгий батіг, шмагнуло по землі довге пекуче полум’я. Quién, quién, вигукував він.

El jefe[97], сказав суддя.

Очі жонглера відшукали Ґлентона. Той сидів незворушно. Жонглер подивився на стару, яка сиділа осторонь, дивлячись у темряву і злегка розгойдуючись, наче летіла в своєму дранті на крилах ночі. Він підніс палець до губ, а потім розвів руками на знак невизначеності.

El jefe, прошипів суддя.

Стариган обернувся, проминув чоловіків, що оточили багаття, спинився проти Ґлентона, присів і запропонував тому карти, тримаючи їх віялом у руках. Якщо він щось і сказав, то його слова звіяло вітром, тож вони лишилися непочутими. Ґлентон усміхався, мружачись від колючого піску. Він простягнув уперед руку, завмер і поглянув на жонглера. Потім узяв карту.

Жонглер склав колоду і заховав її в одязі. Він потягнувся по карту в руці Ґлентона. Можливо, торкнувся її, можливо, ні. Карта зникла. Ось вона в руці Ґлентона, а ось її вже немає. Кліпаючи, жонглер почав видивлятися, де вона зникла в темряві. Можливо, Ґлентон бачив, що то була за карта. Що вона могла означати для нього? Жонглер потягнувся до тієї оголеної карти поза межами світла полум’я, але втратив рівновагу і незграбно завалився на Ґлентона, обхопивши ватажка старечими руками, наче хотів утішити його у своїх худорлявих обіймах, на мить між ними утворився дивний зв’язок.

Ґлентон вилаявся і відштовхнув того, і тієї миті стара знову завела пісню.

Ґлентон підвівся.

Жінка підвела підборіддя, щось бурмочучи в ніч.

Скажи, хай стулить пельку, наказав Ґлентон.

La carroza, la carroza, скрикувала карга. Invertido. Carta deguerra, de venganza. La ví sin ruedas sobre un rio obscuro…[98]

Ґлентон гаркнув на неї, і вона на мить замовкла, наче почула, але ні. Здається, її підхопила нова хвиля пророцтв.