Кривавий меридіан, або Вечірня заграва на заході

Він кружляв вулицями й знову з’являвся на площі, люто б’ючи п’ятами тварину в боки. Коли він обернувся, пролунав постріл, і мул під ним упав мертвий із мушкетною кулею, яка застрягла в його мозку. Ґлентон відкотився від тварини, звівся на ноги й почав несамовито стріляти. Якась стара жінка безгучно звалилася на каміння. Суддя, Тобін і Док Ірвінґ стрімголов прибігли від Френка Керролла, стали на коліна в тіні стіни і почали стріляти в горішні вікна. Ще з пів десятка американців вийшли з-за рогу з дальнього кінця площі, і двоє з них упали, потрапивши під шквальний вогонь. На кам’яних плитах дзвеніли шматки свинцю, а над вулицями у вологому повітрі висіла хмара диму. Ґлентон і Джон Ґанн уздовж стін дісталися до сараю за posada[177], де стояли коні, і почали їх виводити. Ще троє людей із загону вибігли на подвір’я і взялися виносити з будівлі спорядження та сідлати скакунів. Тепер на вулиці стріляли безперервно, двоє американців лежали мертві, а інші просили про допомогу. Коли через пів години загін тікав з міста, це скидалося на шпіцрутен: мешканці безладно стріляли із фузей і кидали каміння та пляшки — так американці втратили шістьох своїх.

За годину їх наздогнали Керролл й інший американець Сенфорд, який також мешкав у тому містечку. Місцеві підпалили Керроллів салун. Священник причастив поранених американців, а потім відійшов і їх добили пострілами у голову.

Ще до настання ночі вони натрапили на conducta зі ста двадцяти двох мулів, що насилу дерлися вгору західним схилом, доставляючи циліндри з ртуттю до шахт. Вершники почули тріск батогів і крики arrieros[178] на зигзагуватій стежці далеко внизу, побачили навантажених тварин, що важко сунули біля самого краю прямовисної скелі, наче козли. Не поталанило. Двадцять шість днів від моря і лише дві години до шахт. Мули хрипіли й дерлися по осипищу, і їх підганяли люди в пошарпаному барвистому вбранні. Коли перший погонич побачив вершників над ними, він став у стременах і озирнувся. Колона мулів йшла звивистою стежкою близько кілометра, і коли вони, скупчившись, зупинилися, вдалині на зигзагах стежки можна було побачити групи по вісім-десять тварин, вони крутили мордами туди-сюди, і хвости передніх мулів були начисто обгризені задніми, ніби кісточки, а ртуть сильно пульсувала в гутаперчевих колбах, ніби мули перевозили таємничих звірів, кожен по парі істот, які ворушилися і важко дихали у роздутих сумках. Погонич мулів знову повернувся і подивився на стежку. Ґлентон уже був перед ним. Чоловік щиро привітався з американцем. Ґлентон мовчки проминув його, тримаючись внутрішнього боку скелястого проходу і небезпечно штовхнувши мула погонича, що стояв на уламках сланцю. Обличчя чоловіка спохмурніло, він повернувся й покликав своїх людей. Інші вершники саме проходили повз, примруживши очі, їхні обличчя були чорні від порохової сажі, як у кочегарів. Погонич зліз із мула і витягнув escopeta з-під захисних чохлів на сідлі. Цієї миті Девід Браун був навпроти, револьвер він тримав з іншого боку коня, тож зброя лишалася невидимою для погонича. Він перекинув револьвер над передньою лукою і вистрілив мексиканцю просто в груди. Чоловік незграбно осів і, коли Браун вистрілив у нього вдруге, упав зі скель у прірву.

Решта загону навіть не повернулася, щоб дізнатися, що відбулося. Усі впритул стріляли по погоничах мулів. Ті падали з коней на стежку чи зслизали з ескарпу і зникали внизу. Нижче на стежці погоничі розвертали своїх тварин, намагаючись утекти, а навантажені мули з побілілими очима дерлися на прямовисну стіну, наче величезні щури. Вершники вклинювалися між мулами та скелею і методично зіштовхували тварин з ескарпу, ті падали безшумно, як мученики, спокійно обертаючись у порожнечі і приголомшливо вибухаючи на скелях унизу кров’ю та сріблом з розбитих колб, ртуть майоріла в повітрі, хитаючись, великими пластами, часточками та маленькими тремтливими супутниками, зливаючись у різні форми і ринучи кам’яними арройо, як проривання якогось остаточного алхімічного роблення, відвар із таємної темряви серця землі, олень древніх, якого не наздогнати, на схилі гори був яскраво-стрімкий утікач, що на сухому шляху штормових стоків набував форми кам’яних заглиблень, квапився від одного скельного виступу до іншого, мерехтливий і спритний, як вугри.