Кривавий меридіан, або Вечірня заграва на заході

Перо, що дряпало папір, завмерло. Суддя глянув на Тоудвайна. Потім повернувся до писання.

Тоудвайн плюнув у вогонь.

Суддя писав далі, а тоді нарешті згорнув свій гросбух, відклав його набік, зчепив руки, провів ними по носу й роту й поклав їх на коліна.

Усе, що існує, сказав він. Усе, що існує у творенні без мого відома, існує без моєї згоди.

Він оглянув темний ліс, де вони стали бівуаком. Кивнув у бік зібраних зразків. Можливо, ці безіменні істоти, сказав суддя, здаються малими чи нікчемними на тлі всього світу. І все-таки найменша крихта може нас зжерти. Найменше створіння під цим каменем, невідоме людям. Лише природа може поневолювати людину, тому лише тоді, коли існування кожної до останньої істоти буде викрито і всі вони постануть перед нами оголеними, людина стане справжнім сюзереном на цій землі.

Що таке «сюзерен»?

Власник. Власник чи повелитель.

Чому б не сказати «власник»?

Бо це особливий власник. Сюзерен править навіть там, де є інші правителі. Його влада скасовує рішення інших.

Тоудвайн плюнув.

Суддя поклав руки на землю. Він подивився на запитувача. Це моя вимога, сказав він. І все-таки всюди є закутки незалежного життя. Незалежного. І для того, щоб воно було моїм, нічого не може відбуватися без мого дозволу.

Тоудвайн сидів, схрестивши ноги, перед вогнем. Жодному не дано спізнати все, що є на цій землі, відповів він.

Суддя схилив свою велику голову. Людина, яка вірить, що таємниці світу завжди залишатимуться прихованими, живе у стані нерозуміння і страху. Забобони сприятимуть її падінню. Дощ розмиє діяння її життя. Але людина, яка вирішить витягнути нитку ладу з гобелена, завдяки цьому рішенню стане володарем світу, і, лише взявши цю владу у свої руки, вона зможе диктувати долі власні умови.

Не розумію, як це стосується зловлених птахів.

Пташина свобода для мене образлива. Я їх усіх замкнув би у зоопарках.

Був би з біса великий зоопарк.

Суддя всміхнувся. Так, відповів він. Хай навіть так.

Вночі стежкою пройшов караван, голови коней і мулів закутали в серапе і мовчки вели в темряві, вершники застерігали один одного, притуливши палець до губ. Суддя спостерігав за ними з вершини високого валуна.

Вранці вони рушили в дорогу. Перейшли вбрід каламутну річку Які й проїхали далі через насадження соняшників заввишки з людину на коні, що повернулися своїми мертвими обличчями на захід. Попереду був новий край, і вони час від часу натрапляли на посіяну на схилах кукурудзу та галявини посеред заростів, де стояли трав’яні хижі та росли апельсинові й тамариндові дерева. Але жодної людини. Другого грудня тисяча вісімсот сорок дев’ятого року вони ввійшли в Урес, столицю штату Сонора.

Вони не пройшли навіть половини міста, а за ними вже зібрався набрід таких різноманітних мерзенних людей, яких вони ніколи раніше не бачили: жебраки та їхні наглядачі, повії та звідники, вуличні торговці та бруднющі діти, цілі делегації сліпих і калік, й усі наполегливо вигукують «por dios»[184], деякі переслідували їх, сидячи на спинах носіїв, — безліч людей різного віку і стану, керованих цікавістю. Вони проминали балкони, де відпочивали дами з репутацією домогосподарок, їхні обличчя, надто яскраво розмальовані індиго й almagre[185], скидалися на мавпячі зади, жінки визирали з-за своїх віял із зловісною соромливістю, ніби трансвестити в божевільні. Суддя і Ґлентон їхали на чолі невеликої колони та розмовляли. Коні бігли нервово, і коли хтось намагався схопитися за збрую і вершники пришпорювали йому руку, той мовчки її відсмикував.

Вони зупинилися на ніч на околиці міста в постоялому дворі, яким керував німець, він повністю передав їм приміщення і більше не приходив, ані щоб обслужити їх, ані заради оплати. Ґлентон блукав високими запиленими кімнатами з плетеними стелями і зрештою знайшов стару criada[186], яка настрашено зіщулилася в приміщенні, яке, мабуть, було там за кухню, хоча в ній не було жодного посуду, крім жаровні та кількох глиняних горщиків. Він наказав їй нагріти воду для купання і, втиснувши в її руку жменю срібних монет, доручив наготувати сякий-такий обід. Вона, завмерши, дивилася на гроші, поки він нарешті не прогнав її, тож вона пішла коридором, тримаючи монети в стиснутій долоні, як пташка. Стара зникла на сходах, гукаючи до інших, і незабаром там уже поралося кілька жінок.

Коли Ґлентон повернувся у коридор, побачив там чотирьох чи п’ятьох коней. Він відігнав їх капелюхом, підійшов до дверей і визирнув на вулицю, де стояв натовп мовчазних глядачів.

Mozos de cuadra, гукнув він. Venga. Pronto[187].

Двоє хлопців проштовхалися наперед і підійшли до дверей, а за ними ще декілька назирці. Ґлентон жестом покликав найвищого, поклав йому руку на маківку, розвернув його і подивився на інших.

Este hombre es el jefe[188], сказав він. Jefe стояв із урочистим виглядом, зиркаючи на інших. Ґлентон повернув його голову і поглянув на нього.

Те encargo todo, entiendes? Caballos, sillas, todo.