Кривавий меридіан, або Вечірня заграва на заході

Тейт підвівся й подивився на південь, але пустеля вдалині була чиста, не залюднена жодною армією, яка наближалася б до них. Він пересмикнув плечима від холоду. Індіяни, сказав він. Для них це нічого не означає. Він пройшов табором, спіймав свого коня, привів і сів на нього. Тоді глянув на мексиканця, який тихо хрипів з рожевою піною на губах. Потім подивився на малюка, підторкнув свого мустанга і поїхав поміж чахлих акацій, аж поки не зник.

Малюк сидів на піску, дивлячись на південь. Мексиканця поцілили в легені, тому він однаково має померти, але Шелбі лише розтрощили стегно, і він був при повній свідомості. Лежав і спостерігав за малюком. Він походив із відомої кентукійської родини, навчався в Трансильванському коледжі і, як і багато інших юнаків його соціального класу, поїхав на захід через жінку. Він спостерігав за малюком і величезним сонцем, що кипіло на краю пустелі. Будь-який розбійник і азартний гравець знав би, що той, хто перший заговорить, програє, але Шелбі вже все програв.

Чого б тобі вже цього не зробити? запитав він.

Малюк поглянув на нього.

Якби в мене був пістолет, я б тебе застрелив, сказав Шелбі.

Малюк не відповів.

Ти ж знаєш про це, так?

Нема в тебе пістолета.

Він знову подивився на південь. Там щось рухалося, можливо, перші хвилі тепла. Так рано-вранці пилу немає. Коли він озирнувся на Шелбі, той плакав.

Ти ж навіть не подякуєш мені, коли я тебе відпущу, сказав він.

Тоді роби це, сучий сину.

Малюк просто сидів. З півночі дув легкий вітер, і в зарості саркобатусу позаду них почали воркотати голуби.

Якщо хочеш, щоб я просто покинув тебе, то я піду.

Шелбі не відповів.

Малюк каблуком провів борозну в піску. Маєш сказати.

Ти даш мені пістолет?

Ти знаєш, що я не можу тобі його дати.

Ти такий же, як він. Так?

Малюк не відповів.

А якщо він повернеться?

Ґлентон?

Так.

І що?

Він мене вб’є.

Ти нічого не втратиш.

Ах ти ж сучий син.

Малюк підвівся.

Ти мене сховаєш?

Сховати?

Так.

Малюк сплюнув. Ти не зможеш сховатися. І де ти сховаєшся?

А він повернеться?

Не знаю.

Я не хочу помирати в такому жахливому місці.

А є хороше місце?

Шелбі витер очі тильною стороною зап’ястка. Ти їх бачиш? запитав він.

Ще ні.

Затягнеш мене в кущі?

Малюк обернувся і подивився на нього. Потім знову глянув на місцевість унизу, перетнув улоговину, присів позаду Шелбі, взяв його під пахви й підняв. Шелбі закинув голову назад, звів очі й ухопився за приклад револьвера, що його малюк носив за поясом. Малюк схопив його за руку. Він опустив Шелбі на землю, відійшов убік і лишив того напризволяще. Коли повернувся улоговиною, ведучи коня, Шелбі знову заплакав. Малюк дістав з-за пояса револьвер, застромив його між своїх речей, прив’язаних до навершя сідла, взяв флягу і підійшов до пораненого.

Той лежав, відвернувши голову. Хлопець налив води у його флягу зі своєї, а тоді вставив затичку, яка висіла на ремінці, і долонею загнав її на місце. Потім підвівся і подивився на південь.

Вони вже отама, сказав він.

Шелбі зіперся на лікоть.

Малюк глянув на нього, а потім подивився на невиразний і хаотичний рух туди-сюди вздовж обрію на півдні. Шелбі знову відкинувся на спину. І тепер задивився на небо. З півночі насувалася темна хмара і посилювався вітер. З кущів верболозу на краю піщаної улоговини винесло жмуток листя, а потім його завіяло назад. Малюк підійшов до коня, який чекав на нього, взяв револьвер, застромив його за пояс, повісив флягу на дугу сідла, сів верхи і знову поглянув на пораненого. А потім поїхав.

Він мчав риссю по рівнині на північ і за півтора кілометра попереду побачив іншого вершника. Він не міг його роздивитися і тому поїхав повільніше. Згодом малюк побачив, що вершник веде коня, а ще за деякий час розгледів, що кінь іде якось не так.

То був Тейт. Він сів на узбіччі й спостерігав за малюком, поки той наближався. Кінь стояв на трьох ногах. Тейт сидів мовчки. Він зняв капелюха, зазирнув у нього й знову надів. Малюк повернувся в сідлі, щоб подивитися на південь. Потім поглянув на Тейта.

Може йти?

Не зовсім.

Він спішився і підняв ногу коня. Стрілка копита була розколота і закривавлена, а холка коня тремтіла. Малюк опустив копито. Сонце стояло в небі вже дві години, а на горизонті з’явився пил. Малюк глянув на Тейта.

Що робитимеш?

Не знаю. Поведу його трохи. Подивлюся, як він.

Далеко не піде.

Я знаю.

Ми можемо по черзі їхати на моєму.

Ти міг би просто їхати далі.

Та міг би, чому ні.

Тейт подивився на нього. Ну, їдь, якщо хочеш, сказав він.

Малюк сплюнув. Давай, сказав він.

Нізащо не кину своє сідло. Нізащо не кину коня, поки він іде.

Хлопець схопив віжки свого коня. Краще подумай ще раз про те, що ти нізащо не кинеш, відповів він.

Вони рушили, ведучи обох тварин. Ушкоджений кінь постійно хотів спинитися. Тейт потягнув його. Ну, дурнику, сказав він. Тобі ці чорнопикі сподобаються не більше за мене.