Криза сучасного світу

Увесь безлад сучасності сягає корінням Заходу, та аж до останнього часу він завжди був здебільшого локалізованим; але тепер є факт, серйозністю якого не можна нехтувати: цей безлад поширюється всюди і, здається, навіть досягає Сходу. Треба визнати, що вторгнення Заходу — річ не зовсім нова, але досі воно обмежувалось не таким жорстоким пануванням над іншими народами, наслідки якого не виходили за межі політичної та економічної сфер; незважаючи на різні спроби пропаганди, східний дух витривало протистояв усім відхиленням, і давні традиційні цивілізації залишилися недоторканими. Але сьогодні, навпаки, все більшою стає кількість східних народів, які деякою мірою «вестернізуються», відрікаються від своїх традицій і переймають усі викривлення сучасного духу, ці хибні елементи, почерпнуті з європейської та американської університетської освіти, провокують сум’яття та хвилювання у власних країнах. Водночас не варто перебільшувати їх наявне значення, принаймні поки що: на Заході схильні вважати, що ці галасливі, втім нечисленні люди репрезентують сьогоднішній Схід, тоді як насправді їхній вплив не є всеосяжним чи глибоким. Ця ілюзія легко пояснюється тим, що ми не знаємо людей істинного Сходу, які, до того ж, і самі не прагнуть виказувати себе, тому так звані «модерністи» — єдині, які дають про себе знати як усно, так і на письмі та в інших видах діяльності. Втім насправді ця антитрадиційна течія може завойовувати нові позиції, тому необхідно враховувати всі вірогідні варіанти, навіть найбільш несприятливі; традиційний дух уже прагне замкнутися в собі, центри, в яких він зберігається у повному обсязі, стають дедалі закритішими та важкодоступнішими; і таке узагальнення безладдя чітко відповідає тому, що повинно статись у завершальній фазі калі-юґи.

Проголосімо це якомога чіткіше: оскільки сучасний дух є абсолютно західним, так само і всіх, хто перебуває під його впливом, навіть якщо самі вони завдячують своїм походженням Сходу, необхідно розглядати як ментально західних, тому що всяка східна ідея залишається для них чужою, а незнання традиційних доктрин може бути єдиним виправданням їхньої ворожості. Що може видатися дивним та навіть суперечливим, так це те, що ті самі люди, які всіма засобами підтримують вестернізацію в інтелектуальній сфері — точніше, у сфері, протилежній істинній інтелектуальності — іноді виступають як противники Заходу у сфері політичній; втім, тут нема чому дивуватися. Саме ці люди націлені на підйом всіляких «націоналізмів» на Сході, а увесь «націоналізм» є обов’язково протилежним традиційному духу[171]; якщо вони і хочуть протистояти іноземному засиллю, то саме за методами Заходу, які західні народи використовують у своїх міжусобицях; можливо, в цьому причина їх існування. Насправді, якщо використання таких методів уже неможливо уникнути, їх реалізація може бути лише справою рук елементів, що втратили всякий зв’язок із традицією; та може статись і так, що ці елементи використовуються лише тимчасово, аби потім бути усуненими разом із самими представниками Заходу. Крім того, досить логічним видається поворот ідей Заходу проти нього ж самого, оскільки вони можуть бути лише чинниками розділення та розорення; саме вони так чи інакше стануть причинами загибелі сучасної цивілізації; і не важливо, як саме це відбудеться — чи внаслідок розбрату між західними народами, чвар між націями та класами, чи, як стверджують деякі, через атаки «вестернізованого» Сходу, або ж причиною стане катаклізм, викликаний «науковим прогресом»; у будь-якому разі перед західним світом не стоять небезпеки, що не були би породжені ним самим.

Єдине питання, яке виникає тут, полягає в такому: чи судиться Сходу, в контексті сучасного духу, пережити лише тимчасову та поверхову кризу, чи Захід потягне за собою все людство у своєму падінні? Складно дати відповідь, що спиралася би на безумовні факти: два протилежні духи існують сьогодні на Сході, і духовна сила, властива традиції та неправильно зрозуміла її противниками, може взяти верх над силою матеріальною, коли та відіграє свою роль, та змусити її зникнути, як світло розсіює темряву; ми навіть скажемо, що духовна сила обов’язково переможе, однак, може статися так, що перед цим настане період цілковитої темряви. Традиційний дух не може загинути, тому що він вищий від смерті та мінливості; однак він може повністю покинути зовнішній світ, і це буде справжнім «кінцем світу». З усього вищесказаного слідує, що реалізація цієї можливості в недалекому майбутньому не така вже неймовірна; в безладі, який нині, вийшовши із Заходу, заполоняє Схід, ми можемо побачити той «початок кінця», провісник моменту, коли, відповідно до індуїстської традиції, вся сакральна доктрина закриється в мушлі, що дасть змогу залишитись їй незайманою до зорі нового світу.