Криза сучасного світу

Ми не будемо повертатися до вже сказаного нами щодо ролі інтелектуальної еліти, яку вона змогла б зіграти за певного збігу обставин у більш-менш близькому майбутньому. Обмежимося лише таким зауваженням: в який би спосіб не відбувалась трансформація, що є складовою частиною так званого переходу від одного світу до іншого, така трансформація, незалежно від тривалості циклів, навіть якщо й набуває вигляду раптового розриву, насправді ніколи не передбачає його, оскільки існує причинна послідовність, яка з’єднує цикли воєдино. Еліта, яку маємо на увазі, якби їй вдалося сформуватись, поки на це ще є час, могла би провести підготовчу роботу, аби зміни відбулись за найсприятливіших обставин, а сум’яття, що неодмінно супроводжуватиме їх, було зведене до мінімуму; та навіть у протилежному разі вона завжди матиме перед собою інше завдання, значно важливіше за попереднє, — сприяти збереженню всього, що зобов’язане вижити у поточному світі, та зведенню світу прийдешнього. Очевидно, що насправді немає потреби очікувати завершення низхідного руху, щоб приступити до підготовки нового сходження, оскільки нам відомо, що саме сходження є неминучим, навіть якщо неможливо запобігти завершенню спуску певним катаклізмом; і тому, в будь-якому випадку, проведена робота не буде марною: хоча б через ту користь, яку еліта спроможна почерпнути у ній, а також, зважаючи на подальші її результати, що торкнуться всього людства.

Нині необхідно враховувати таке: еліта й досі існує у східних цивілізаціях, і, незважаючи на те, що її кількість й надалі зменшується через вторгнення сучасності, вона все ж існуватиме до самого кінця, тому що зобов’язана вберегти сховище безсмертної традиції та забезпечити передачу всього, що буде збережено. На Заході ж, навпаки, така еліта нині вже відсутня; питання полягає у тому, чи вдасться їй наново сформуватися до кінця нашої епохи, іншими словами, чи долучиться західний світ до процесу збереження та передачі; якщо цього не станеться, результатом буде остаточна загибель його цивілізації, оскільки майбутньому бракуватиме придатного для використання елементу, тому що будь-який відбиток традиційного духу буде втрачено. Порушене в такий спосіб питання може мати лише другорядне значення з точки зору кінцевого результату; втім, воно представляє деякий інтерес із точки зору відносного, яке ми змушені брати до уваги, якщо погодимось врахувати особливі умови періоду, в якому ми живемо. У принципі, можна просто вказати на те, що, незважаючи ні на що, західний світ є частиною цілого, від якого він, як здається, відокремився із початком сучасності, та у завершальній інтеграції циклу всі частини віднайдуть своє місце; але це не обов’язково передбачає попередню реставрацію західної традиції, оскільки сама вона може бути збережена тільки в стані перманентної здійсненності в самому її джерелі, поза всякою особливою формою, яку вона приймає у певний момент. Ми це просто зауважуємо, оскільки повне розуміння цих речей вимагає дослідження природи зв’язку примордіальної традиції із традиціями підлеглими[181], що ми не маємо наміру обмірковувати тут. Такою ввижається найбільш несприятлива ситуація для західного світу як такого, його ж поточний стан викликає побоювання, що саме такий результат і є найвірогіднішим; однак ми вже зазначали, що надія на краще вирішення ще не остаточно втрачена.