Криза сучасного світу

Індуїстська доктрина вчить, що людський цикл, якому вона дає назву манвантара[9], ділиться на чотири віки[10], що слугує відображенню такої кількості етапів поступового затемнення примордіальної духовності[11]; це ті самі періоди, які у стародавній західній традиції отримали назви Золотого, Срібного, Бронзового та Залізного віків[12]. Нині ми перебуваємо у четвертій епосі, в калі-юзі, або «темному віці», у ній провели понад шість тисяч років[13], тобто ми тут із часів, які передують подіям, відомим із «класичної» історії. Відтоді істини, які раніше були доступними всім людям, ставали дедалі прихованішими та недосяжнішими; тих же, хто володіє ними, стає все менше. І навіть якщо скарб «нелюдської» споконвічної мудрості ніколи не може бути остаточно втраченим, вони все ж оточують себе дедалі більш непроникними завісами, що приховують їх від поглядів та ускладнюють їх розкриття. Ось чому скрізь, нехай і в різних формах, ми натрапляємо на єдину тему дечого втраченого — принаймні щодо зовнішнього світу — що тепер повинні віднайти шукачі істинного знання; однак сказано також, що приховане у цей спосіб стане знову видимим наприкінці цього циклу, котрий, завдячуючи неперервності, що сполучає речі між собою, стане водночас і початком нового циклу.[14]

Безперечно, постане питання, чому циклічний розвиток проходить саме в низхідному напрямку, від вищого до нижчого, що саме по собі, як ми легко помітимо, є запереченням ідеї «прогресу»[15] в сучасному її розумінні? Причина полягає в тому, що розвиток будь-якого прояву обов’язково передбачає віддалення від принципу, з якого він виходить; починаючи у найвищій точці, він неминуче тяжіє донизу, й так само, як у випадку з важкими тілами, швидкість його руху постійно збільшується, доки він не досягне точки зупинки. Це падіння можна було б охарактеризувати як матеріалізацію, яка прогресує, оскільки виразом принципу є чиста духовність; ми кажемо саме про вираз, а не принцип, тому що він як такий, що перебуває поза будь-якими протилежностями, не може бути описаним жодним терміном, кожен із яких, здається, передбачає деяку опозицію. Ба більше, такі слова, як «дух» і «матерія», позичені нами із західної мови з міркувань зручності, ледве наділені для нас цінністю більшою від символічної; в будь-якому разі, їх можна привести у відповідність до поставленого питання лише за умови, що ми відкинемо спеціальні інтерпретації, дані їм сучасною філософією, чий «спіритуалізм» та «матеріалізм»[16] є, на нашу думку, лише двома компліментарними формами, обидві з яких ледве стануть у пригоді тим, хто прагне піднятись над цими умовними підходами. Та оскільки ми не збираємось впадати тут у чисту метафізику, в разі прийняття всіх необхідних запобіжних заходів, що дадуть змогу уникнути двозначності, та якщо сутнісні принципи не зникатимуть із поля нашого зору, ми все ж зможемо дозволити собі використання цих термінів, котрі, хоча й недосконалі, зрештою значно спрощують розуміння речей — тією мірою, якою уникнення їх денатурації можливе.

Усе, що ми казали вище про розвиток проявів, забезпечує нас уявленням, насправді правильним при загальному розгляді, втім, воно залишається надто спрощеним та схематичним, оскільки здатне схилити до думки, що розвиток відбувається по прямій лінії, в одному напрямку та без будь-яких коливань; та дійсність є набагато складнішою. Насправді, як ми вже встигли згадати, необхідно простежувати дві тенденції в усіх речах — одну низхідну, а іншу висхідну, які інакше можна уявити як відцентрову та доцентрову; переважанням тієї чи іншої тенденції зумовлюються дві взаємопов’язані фази прояву, де перша представлена відходом від принципу, а друга — поверненням до нього, ці фази також почасти символічно порівнюють із серцебиттям чи двома фазами дихання. Хоча ці дві фази найчастіше розглядають як послідовні, слід усе ж розуміти, що дві відповідні тенденції завжди присутні одночасно, хоча й у різних пропорціях; та іноді, у певні критичні моменти, коли низхідна тенденція, здається, врешті-решт превалює у загальному розвитку світу, необхідними стають спеціальні заходи, спрямовані на посилення протилежної тенденції та відновлення принаймні відносної рівноваги, наскільки це дозволено умовами моменту. У цей спосіб уможливлюється часткове відновлення, в результаті якого падіння можна тимчасово припинити чи нейтралізувати[17].