Криза сучасного світу

Утім слово «криза» містить у собі й інші смисли, котрі роблять його влучним терміном для вираження того, що ми маємо на увазі: дійсно, етимологія цього слова — яку часто не враховують при звичайному вживанні, але про яку слід обов’язково пам’ятати, наміряючись повернути слову його повноцінне значення та первозданну цінність — робить його деякою мірою синонімічним словам «суд» та «розрізнення». У будь-якому разі фаза, яку можна назвати «критичною», є такою, що передує безпосередньому рішенню, сприятливому чи несприятливому, тобто вона передбачає поворот у той чи той бік; тому в цій фазі відбувається підготовка до винесення остаточного рішення, зважування всіх «за» і «проти», визначення того, які результати є позитивними, а які — негативними, й остаточне з’ясування того, де є точка рівноваги. Звісно, ми не претендуємо на остаточне встановлення цього розрізнення, що було би передчасним, оскільки кризу ще не врегульовано, і, можливо, важко навіть буде сказати, коли і як це відбудеться, тим паче, що завжди краще утримуватися від прогнозів, які спираються на незрозумілі для всіх підстави, а тому й можуть бути неправильно витлумачені, що лише сприятиме сум’яттю, а не позбавлятиме його. Все, що ми можемо запропонувати, зважаючи на наші ресурси та сили, — продемонструвати тим, хто відкритий для такого розуміння, невідворотність деяких наслідків цієї кризи, котрі більше не викликають сумнівів, і підготувати у цей спосіб, принаймні опосередковано та частково, підґрунтя для тих, кому судилося зіграти свою роль у майбутньому «суді», який ознаменує настання нового періоду історії людства.

Певні вислови, котрі ми використовували вище, безумовно, пробудять у декого думку про «Страшний суд». Відверто кажучи, це не буде помилкою: тут не має значення, чи розглядатимемо ідею «Страшного суду» символічно або буквально, ці два підходи аж ніяк не виключають один одного, до того ж детальний розбір питання не на часі. У будь-якому випадку, це зважування «за» та «проти», це розрізнення позитивних і негативних результатів, про яке йшлося вище, може нагадати розподіл на «обраних» та «проклятих» — дві групи, в яких цей поділ тепер буде стабільно зафіксованим. Зважаючи на те, що це всього-на-всього аналогія, слід визнати, що вона є дійсною, обґрунтованою та відповідає природі речей, а це потребує подальших роз’яснень.

Факт, що велика кількість людей сьогодні одержима ідеєю «кінця світу», невипадковий. У певному сенсі це дуже сумна обставина, оскільки всі екстравагантні форми, які породжує хибне розуміння цієї ідеї, всі «месіанські» вигадки, що виникають у різних колах, — ці прояви духовного дисбалансу нашого часу — лише поглиблюють цей дисбаланс до тієї міри, що його вже не можна не помітити; і цю одержимість «кінцем світу» неможливо ігнорувати[7]. Безсумнівно, найпростіше було б, не вдаючись у подробиці, відкинути подібні концепції як помилкові та позбавлені сенсу фантазії; однак ми вважаємо, що навіть якщо вони помилкові, нам слід, засуджуючи їх як такі, шукати причини, що спровокували їх появу, та відшукати ту частку істини, більш чи менш викривлену, яка все ж може міститись у них, оскільки врешті-решт помилка наділена винятково негативним характером існування, тому абсолютна помилка не може бути віднайдена і є позбавленим сенсу словом. Якщо подивитися на речі саме під таким кутом, стане очевидним, що ця стурбованість «кінцем світу» тісно пов’язана з наявним станом загального занепокоєння: невиразне передчуття дійсно близького кінця фактично некеровано впливає на уяву деяких людей, природним чином породжуючи дикі та більшою мірою грубі уявлення, котрі потім втілюються зовні у вищезгаданих екстравагантних формах. Таке пояснення, втім, не слугує виправданням для всіх цих форм. Якщо й можна пробачити людей, котрі мимоволі впадають в оману, будучи залежними від загальної духовної ситуації, за яку вони не можуть нести відповідальність, це жодним чином не може бути причиною для виправдання самої помилки. Тому нас не можна звинуватити у потуранні «псевдорелігійним» проявам сучасного світу зокрема та вадам сучасності загалом. Як нам відомо, найчастіше, навпаки, докоряють браком терпимості, й те, що ми висловили трохи вище, можливо, переконає наших критиків у тому, що єдина точка зору, на якій ми наполягаємо, якої завжди прагнемо дотримуватися, — це позиція неупередженої та об’єктивної істини.