Криза сучасного світу

Коли декілька років тому ми писали книжку «Схід і Захід»[6], то гадали, що виклали в ній всі доречні на той час міркування з питань, які були її предметом. Відтоді події розвивалися все стрімкіше, що зумовлює доречність деяких додаткових уточнень і приводить нас до подальшого розвитку певних тем, на яких раніше ми не вважали за потрібне зупинятися. Проте це аж ніяк не примушує нас змінити бодай одне слово у викладеному тоді. Ці роз’яснення є актуальними, адже нещодавно ми стали свідками виразно агресивного підтвердження деяких оман, котрі вже намагалися розвіяти; тому, втримуючись від будь-якої полеміки, вважаємо за доцільне ще раз усе впорядкувати. Міркування, іноді найелементарніші, виявляються іноді такими чужорідними для переважної більшості наших сучасників, що для їх роз’яснення ми повинні безустанку повертатися до них знову і знову, щоразу розглядаючи під різними кутами зору і висвітлюючи, наскільки дозволяють обставини, різні моменти, що викликають труднощі, котрі не завжди можна передбачити на початку.

Передусім декількох пояснень потребує назва цієї книжки — маємо їх надати, аби розтлумачити її сенс та уникнути двозначності. Що стосується кризи у сучасному світі, де слово «криза» сприймається у своєму звичному сенсі, — вона є тим, у чому багато хто більше не сумнівається, тож принаймні в цьому відношенні відбулись значні зміни: під впливом обставин певні ілюзії починають розвіюватись, і ми не можемо не радіти цьому, оскільки це сприятливий симптом та ознака вірогідності виправлення сучасного менталітету — проблиск світла посеред наявного хаосу. У зв’язку з цим віра в нескінченний «прогрес», яку до останнього часу вважали недоторканною та незаперечною догмою, перестає бути абсолютною та всезагальною. Деякі люди усвідомлюють, хоча часом доволі слабо та плутано, що західна цивілізація не може нескінченно розвиватися в одному і тому самому напрямку. Що в якийсь момент вона зупинить свій поступ чи навіть її повністю поглине певний катаклізм. Вони, ймовірно, не можуть чітко побачити небезпеку, фантастичні або дитячі страхи, що їх часто висловлюють, є достатнім свідченням стійкості багатьох оман, які заполонили їхній розум. Однак той факт, що вони усвідомлюють наявність небезпеки, — вже щось, навіть якщо вона сприймається не так розумом, як на рівні почуттів. Досить і того, що усвідомлюють — цивілізація, якою захоплюються сучасні люди, не посідає привілейованого становища у світовій історії, її може чекати та сама доля, що спіткала багатьох інших, які зникли в більш чи менш віддалені епохи і залишили по собі лише ледь видимі або й зовсім не помітні сліди.

Тому, коли стверджують, що сучасний світ перебуває у стані кризи, то зазвичай мають на увазі, що він досяг критичної стадії свого розвитку, чи, іншими словами, більш чи менш глибока трансформація є невідворотною, тож і зміна напрямку відбудеться у короткостроковій перспективі — добровільно чи примусово, раптово чи поступово, в результаті катастрофи або без неї. Таке розуміння кризи абсолютно правомірне і частково відповідає тому, про що думаємо й ми самі, однак тільки частково — адже дотримуємося більш загальної точки зору, згідно з якою вся сучасна епоха загалом являє собою кризовий період для світу. Понад те, здається, ми наближаємось до розв’язки, і це ще більше підкреслює ненормальність того становища, що існувало вже декілька століть, наслідки якого, проте, ще ніколи не були такими очевидними, як тепер. Тому стрімко зростає швидкість, із якою розгортаються події: безперечно, все може тривати ще деякий час, однак не вічно; навіть не знаючи точних часових меж, важко позбутися відчуття, що це розтягнеться ненадовго.