Квентін Дорвард

— Горе, сину мій! — відповів добрий францісканець. — Хто або що в цьому світі, в цій дикій пустині може вважати себе в безпеці? Але боронь боже, щоб я твердив, ніби загибель шановного прелата[179] неминуча. Він багатий, у нього чимало відданих радників і чудово, хоробро військо. Крім того, один посланець, який проїжджим тут учора на схід, казав, що герцог Бургундський, на прохання епіскопа, послав йому на допомогу ще сотню рицарів. Цього вистачить, рахуючи також і почет кожного рицаря, щоб чинити опір Гійомові де ля Марку, — хай буде прокляте його ім'я! Амінь!

На цьому їхню розмову перебив паламар, який, заїкаючись від гніву, винуватив цигана в тому, що він мерзенно спокушає меншу братію. Він підлив до їхнього вечірнього питва якогось п'янкого зілля, вдесятеро міцнішого за найміцніше вино, і дехто з братії остаточно сп'янів. І хоч сам обвинувач намагався довести, що він вистояв проти вина, з його збудженого обличчя й хрипкого голосу можна було помітити, що він теж покуштував цього диявольського зілля. Крім того, циган співав мирські непристойні пісні, висміював мотуз, яким підперізувався святий Франціск, глумився з його чудес і називав його послідовників дурнями й ледарями. Нарешті, він насмілився ворожити ченцям і сказав молодому панотцеві Херувиму, що його покохає прекрасна дама, в якої від нього народиться милий хлопчик.

Отець пріор слухав ці скарги мовчки, ніби онімівши від жаху перед такою потворністю. Коли паламар закінчив, він вийшов у двір і наказав послушникам, під страхом тяжкої кари, якщо вони не підкоряться, вигнати Хайреддіна мітлами й батогами за ворота святої обителі.

Цей присуд негайно виконали в присутності Квентіна Дорварда, якому було дуже прикро, що так сталося, але він побачив, що його втручання не допоможе циганові.

Кара, накладена на злочинця, незважаючи на всі погрози пріора, була скоріше смішна, ніж страшна. Циган бігав по двору, сповненому лемептом і лясканням батогів, ухиляючися від ударів, з яких одні не досягали його, бо навмисне не були націлені, інші, щиро призначені для його особи, не влучали, бо циган був дуже меткий, а ті, що падали йому на спину й плечі, він приймав без скарг і зойків. Галас, збентеження й безладдя були тим більші, що ченці, недосвідчені в таких справах, били один одного частіше, ніж самого Хайреддіна. Нарешті, бажаючи покласти край видовищу, яке було більш скандальне, ніж повчальне, пріор звелів відчинити хвіртку, і циган, блискавкою проскочивши у неї, кинувся геть і зник.

Уся ця сцена ще більше підтвердила підозру, що вже й раніше не раз спадала на думку Дорвардові. Цього самого ранку Хайреддін пообіцяв йому, що надалі поводитиметься скромніше й пристойніше. Проте він порушив свою обіцянку й був ще зухвалішим, ніж звичайно. Щось, безумовно, крилося під цим, бо взагалі циганові не бракувало ні кмітливості, ні, коли він того хотів, самовладання.

Можливо, він бажав побачитися з кимсь із свого племені чи з кимсь іншим, але пильний нагляд Квентіна заважав йому зробити це вдень, і він вдався до цієї хитрості, щоб хоч уночі вирватися з монастиря.

Ледве ця думка промайнула в голові Квентіна, завжди моторного в своїх вчинках, як він вирішив піти за своїм вишмаганим провідником і по змозі таємно простежити за ним. Отже, коли циган вибіг за ворота монастиря, Квентін, швидко сказавши пріорові, чому саме треба не спускати його з очей, кинувся слідом за ним.

Розділ XVII ЗАСТУКАНИЙ ШПИГУН

Застуканий шпигуне, руки геть!

Не для таких ти селюків.

Бен Джонсон. «Оповідання про Робіна Гуда»

Вибігши з монастиря, Квентін при світлі місяця побачив чорну постать цигана, який мчав просто вулицею маленького сільця на рівний луг.

«Швидко бігаєш, приятелю, — подумав Квентін, — але, якби ти бігав навіть ще швидше, тобі не втекти від найпрудкіших ніг, що будь-коли гасали по вересах Глен-Гулакіна».

Будучи, на щастя, без плаща й панцира, шотландський горянин біг так швидко, як ніхто в його долинах, і, незважаючи на хуткість цигана, незабаром наздогнав би його. Але Квентін не мав такого наміру, бо вважав, що важливіш простежити за Хайреддіном, ніж зупиняти його. Він ще більш упевнився в цьому, побачивши, що циган не зупиняючись мчить навпростець в один бік, з чого можна було зробити висновок, що він прямує до якоїсь мети. Людина, яку несподівано позбавили притулку і змусили шукати ночівлі десь в іншому місці, так не поводилася б. Він ні разу не оглянувся, що давало Дорвардові змогу непомітно слідкувати за ним. Нарешті циган, перетнувши луг, досяг маленької річки, береги якої заросли вільхами й вербами. Тут, побачив Квентін, він зупинився й тихо засурмив у свій ріг, на що йому відповів посвист десь поблизу.