Квентін Дорвард

Квентін Дорвард почекав, поки вони зникли з очей, і тоді зліз з дерева. Серце його колотилося на думку про те, що доручена його піклуванню прекрасна графиня наражалася на небезпеку. А втім, Квентін і тепер не був певен, що минула небезпека і що йому пощастить перешкодити здійсненню підступного й зрадницького задуму. Боячися на поворотній путі до монастиря натрапити на Хайреддіна, він подався манівцями, перетинаючи якусь дуже нерівну місцевість, і підійшов до свого тимчасового притулку зовсім з іншого боку.

Дорогою він увесь час роздумував, що йому робити далі. Спочатку, дізнавшись, що Хайреддін заприсягнувся зрадити їх, він вирішив убити цигана одразу, як тільки закінчиться нарада і товариші його відійдуть досить далеко. Проте, почувши, як циган дбає за його життя, він подумав, що було б невдячністю покарати зрадника з усією заслуженою ним суворістю. А тому Квентін вирішив не вбивати, а навіть, коли б це було можливим, користуватися його послугами як провідника й далі, вживши всіх заходів обережності для повної безпеки дорученої його піклуванню прекрасної графині, задля порятунку якої він ладен був віддати життя.

Але що ж робити? Графині де Круа не могли знайти собі притулку ні в Бургундії, з якої вони втекли, ні у Франції, з якої їх майже вигнали. Важко було сказати, що для них було небезпечніше: гнів герцога Карла чи холодна тиранічна політика короля Людовіка.

Після довгих роздумувань Дорвард не міг вигадати кращого й безпечнішого для них плану, як, уникаючи засади, поїхати до Льєжа лівим берегом Маасу й передатись під заступництво вельможного епіскопа, як того й бажали дами. Не було сумніву, що прелат погодиться взяти їх під свій захист, і, якщо він і справді дістав поміч з Бургундії, то матиме змогу їх захистити. В усякому разі, коли йому загрожуватиме якась небезпека з боку вороже настроєного Гійома де ля Марка або в місті Льєж спалахне повстання, він ще зможе безпечно вирядити нещасних дам під надійною охороною до Німеччини.

Крім того, Квентін вирішив (хто ж із нас у своїх ухвалах не виходить із особистих інтересів?), що холоднокровність, з якою король Людовік осудив його на певну смерть або полон, звільняє його від усіх зобов'язань, даних французькій короні, і він тут же поклав собі зректися своєї служби в нього. Єпіскопові Льєжському, напевне, теж потрібні солдати, і він подумав, що за допомогою своїх прекрасних супутниць, які тепер (зокрема старіша графиня) поводилися з ним просто, йому легко буде поступити на службу і, можливо, йому знову доручать приставити графинь де Круа в якесь безпечніше місце, ніж околиці Льєжа. І, нарешті, самі дами, хоч і жартома, казали, чи не підняти їм васалів молодої графині, як це інші робили за тих неспокійних часів, укріпити її потужний замок і оборонятися проти всіх ворогів. Так само жартуючи, вони запитали Квентіна, чи не погодився б він бути в них на небезпечній посаді сенешаля[191], і, коли він з великою готовністю та захопленням пристав на їхню пропозицію, вони, сміючись, дозволили йому поцілувати їхні руки на знак того, що довіряють йому і що він обраний на цю почесну посаду. При цьому Квентінові здалося, що рука графині Ізабелли — одна з найкрасивіших рук, яку будь-коли цілував відданий васал, — затремтіла, коли його губи затрималися на ній на мить довше, ніж того вимагав етикет, а на її обличчі і в погляді відбилося збентеження, коли вона відняла в нього свою руку. Щось крилося під усім цим, і який сміливий чоловік віку Квентіна Дорварда з радістю не взяв би всього цього до уваги, щоб керуватися ним у своїх намірах?

Йому залишалося ще вирішити, чи може він надалі покладатися на вказівки свого зрадливого провідника. Він уже відмовився від своїм першої думки вбити його в лісі, а взяти іншого провідника і відпустити Хайреддіна живим на волю означало б послати зрадника в табір Гійома де ля Марка з відомостями про їхню путь. Він вирішив був розповісти про все це пріорові й попросити його затримати цигана в монастирі, поки вони доїдуть до замку епіскопа; але, поміркувавши, не наважився звернутися з таким проханням до чоловіка, якого похилий вік і духовний сан зробили нерішучим. Пріор вважав основним своїм обов'язком дбати про безпеку монастиря і тремтів, коли згадували про дикого Арденського Вепра.

Зрештою, Дорвард склав остаточний план, на успіх якого він міг покластися, бо виконання його залежало тільки від нього самого, а в цій справі він відчував себе здатним на всі». Усвідомлюючи всю небезпеку свого становища, Квентін усе-таки не занепадав духом і дивився вперед з надією, як людина, що несе на собі тяжку ношу, яка, проте, не перевищує її сил і можливостей. В ту хвилину, коли він підходив до монастиря, план його був цілком готовий.

На тихий стукіт чернець, навмисне поставлений для цього пріором, відчинив йому ворота й повідомив, що вся братія зараз у церкві й молитиметься там до світанку, щоб небо простило їм учорашні гріхи.