Квентін Дорвард

— Potz Tausend![184] — вигукнув солдат. — Ми такі ж сильні і ще сильніші. Але ми чули, ніби з Бургундії прислали сотню списників, а це, бачте, рахуючи по п'ять чоловік на кожен спис, виходить уже не одна, а цілих п'ять сотень душ, і, якщо чутка правдива, то нехай мене ухопить дідько, коли вони самі не шукатимуть зустрічі з нами більше, ніж ми з ними; та ще епіскоп, кажуть, тримає напоготові неабияку кількість піхоти, — отак!

— Тоді чатуйте в засідці біля Хреста Трьох Волхвів або відмовтеся зовсім під цього заміру, — сказав циган.

— Відмовитися?.. Відмовитися від нагоди здобути багату жінку для нашого благородного гауптамана, Teufel![185] Та я ладен вирвати її хоч із пекла. Б'юсь об заклад, що всі ми будемо принцами й герцогами, яких звуть дюками, матимемо свої власні винні погреби й запліснявілі французькі корони, та ще й на додачу тішитимемося з гарненькими дівчатами, коли вони набриднуть нашому Бородачеві.

— Отже, засідка біля Хреста Трьох Волхвів? — спитав циган.

— Mein Gott[186], авжеж! Ти мусиш заприсягтися, що приведеш їх туди. А коли вони злізуть із своїх коней і стануть навколішки перед хрестом, як роблять усі люди, крім таких чорних поганців, як ти, ми кинемося на них, і вони будуть наші.

— Так, але я обіцяю зробити цю необхідну підлоту з однією умовою, — сказав Хайреддін. — Я вимагаю, щоб і волосина не впала з голови того юнака. Коли ви заприсягнетеся мені в цьому вашими трьома кельнськими мертвяками, то і я заприсягнуся вам сімома нічними мандрівницями, що з цією умовою я зроблю все, як обіцяв. А коли ви порушите вашу присягу, то сім нічних мандрівниць будитимуть вас сім ночей підряд поміж північчю, й ранком, а на восьму задушать вас і з'їдять.

— Але, побий тебе грім, чому ти так піклуєшся за життя цього хлопця, який тобі ні рідний, ні близький? — здивувався німець.

— Для вас, чесний Генріху, байдуже, чому саме. Декому приємно перерізувати горлянки, а декому, навпаки, приємно, щоб вони лишалися цілі. Отже, присягніться мені, що не займатимете його, або, ім'ям червоної зорі Альдебарана[187], з цієї справи нічого не вийде. Присягайтеся трьома волхвами, як ви їх там звете в Кельні. Я знаю — інша присяга для вас ніщо.

— Du bist ein komischer Mann![188], — сказав ландскнехт. — Ну, я присягаюся…

— Ні, — перебив його циган, — поверніться, бравий ландскнехте, обличчям до сходу, бо інакше волхви й не почують вас.

Воїн заприсягався, як йому було наказано, а потім заявив, що в призначений час він буде вже напоготові і на своєму місці, бо воно було обрано дуже вдало, лише за п'ять льє від монастиря, де зупинилися подорожні.

— Але чи не було б певніше, — додав він, — поставити кількох наших вершників на іншому шляху, ліворуч від заїзду, щоб перейняти їх, коли вони поїдуть тим шляхом?

Циган подумав хвилину й відповів:

— Ні, поява ваших солдатів у тому напрямку може стривожити намюрський гарнізон і замість певного успіху призведе до сутички, наслідки якої дуже сумнівні. Крім того, я поведу їх правим берегом Маасу: адже від мене залежить вибрати той чи інший шлях. Хоч який хитрий цей шотландський горянин, але він цілком покладається на мене і ще ні разу не розпитувався про дорогу. Це й не дивно, бо мене призначив до нього один такий надійний друг, на слово якого всі звіряються, поки не познайомляться з ним трохи ближче.

— Слухай, друже Хайреддін, — мовив солдат, — я давно хотів у тебе спитати. Ти й твій брат, як ти сам казав, Grosse Sterndeuter[189], тобто віщуни й ворожбити. Гаразді А якого ж чорта ти не наворожив йому, твоєму братові Захмету, що його повісять?

— Я скажу тобі, Генріху, — відповів Хайреддін. — Коли б я тільки знав, що мій брат буде такий дурень і перекаже таємницю короля Людовіка герцогові Бургундському, то передрік би його смерть з такою самою певністю, як добру погоду в червні. В Людовіка є при бургундському дворі вуха й руки, а радники Карла полюбляють брязкіт французького золота, як ти дзвін винних склянок. Одначе прощай уже і не забудь умови. А я мушу чекати на мого шотландця на віддалі пострілу з лука під того свинарника ледачих кнурів, бо інакше він запідозрить, що моя прогулянка не віщує нічого доброго для його подорожі.

— Спершу ковтни цього для духу! — сказав ландскнехт, подаючи йому пляшку. — Ет, я й забув — ти ж така звірюка, що не п'єш нічого, крім води, як паскудний васал Магунда і Тремагунда.[190]

— Сам ти васал винного бочонка й пляшки, — відказав циган. — Я й не дивуюся, що саме тобі доручили криваву й насильницьку частину цієї оправи, яку придумали розумніші голови, ніж твоя. Той, хто хоче знати думки інших і затаїти свої власні, не повипеп пити вина. Але марно казати про це тобі. Твоя спрага така невситима, як піски Аравійської пустелі. Бувай! Прихопи з собою мого товариша Туіско: його поява біля монастиря може викликати підозру.

На цьому достойні товариші розлучилися, ще раз заприсягнувшися один одному, що побачаться біля Хреста Трьох Волхвів.