Квітка Цісик

За припущенням дослідниці життя та творчості В. Цісика Г. Макси­м’юк, Володимир Цісик, закінчивши гімназію, вступив до Познанського університету (Польща), залишаючись, однак, учнем Коломийської філії музичного інституту. Про це засвідчує стаття, присвячена Шевченківському концерту, який був організований у Познані силами університетського студентства 12 березня 1932 р. В ній позитивно охарактеризований виступ Володимира: «Скрипкові соля студента Цісика — Беріота: VІІ. концерт, Рахманінова — Романца та Сарасате: Романца Андалюзе — виконані були бездоганно. У Цісика видно добру школу (елєв філії Муз. Інст. Лисенка в Коломиї) безпосередність і щирість в інтерпретації творів, добру техніку смичка, що проявилася вповні в ефективному концерті Беріота». Музичну освіту Цісик продовжив у Празькій консерваторії, де займався протягом двох років у класі видатного скрипаля і педагога Бедржиха Волдана. Повернувшись до Галичини, вступив до консерваторії ім. К. Шимановського Польського Музичного Товариства у Львові в клас проф. Марека Бауера (учень В. Коханського і О. Шевчика). Закінчує консерваторію в 1936 р. Одночасно відвідує заняття з камерного ансамблю в Музичному Інституті ім. М. Лисенка у відомого віолончеліста професора Петра Пшенички. Його курс камерного ансамблю в інституті студенти називали між собою «камералкою». Преса дуже високо оцінювала виконавську майстерність професора П. Пшенички, який був чи не першим, хто запровадив і ввів у моду концерти, про які повідомляли афіші. Зокрема, започаткував такі афіші для виступів учнів свого класу. Так, 6 лютого 1937 року відбувся вечір струнного квартету, в якому Володимир Цісик був першою скрипкою і про який на сторінках газети «Діло» (№ 29 за 1932 рік) було зазначено, що це перший виступ ансамблю такого складу, який має «чимало даних на те, щоби стати у нас першим постійним квартетом і заповнити ще одну прогалину в нашому музичному житті». У концерті, крім творів Моцарта та Чайковського, прозвучали мініатюри на теми українських народних пісень одного з найвидатніших українських композиторів міжвоєнного періоду Василя Барвінського в перекладі для струнного квартету Петра Пшенички. Майстерність гри Володимира Цісика була помічена не тільки українською пресою та критикою. Її почули й оцінили поляки.

Ще до закінчення своєї музичної освіти Володимир Цісик у 1935 році став працювати у Львівському симфонічному оркестрі. Після віолончеліста Петра Пшенички був також одним з перших українців, що стали членами симфонічного оркестру у Львові, потім концертмейстером оперного оркестру та згодом — його інспектором.

1935 рік. Ювілейна тисячна вистава «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського у Великому театрі у Львові. Постановку здійснював видатний та відомий тогочасний диригент Антін Рудницький. Вистава готувалась з ініціативи Товариства письменників та журналістів, головою якого на той час був Василь Стефаник. Це була велика подія, яка підіймала, як казав Станіслав Людкевич, українців на дусі, бо відбувалась вона в той час, коли скаженів польський шовінізм, впроваджуючи фашистський спосіб утихомирення українців — пацифікацію (опісля щось подібне повторять німецькі нацисти). Вистава втілювала надію про той час, коли прийде українська державність, про яку всі мріяли. Фінансував виставу Яків-Броніслав Овчарський (відомий львівський лікар, один з тих, хто безкоштовно працював у шпиталі «Захист для Українських сі­чових стрільців» і був там лікарем Івана Франка). Під час оркестрових проб цієї вистави Антін Рудницький звернув увагу на Володимира Цісика, на його гру, поведінку та деталі, які кожний досвідчений диригент зауважує в кожного оркестранта. «Я, — писав А. Рудницький, — запросив його і трьох інших, так само молодих інструменталістів — Суменного, Согора і Бережницького, щоб відбули цілу поїздку «За­порожця», часто граючи цілу цю оперу сольовим концертом, зі мною самим при фортепіяні. Тоді я й пізнав, як поважно, точно й солідно В. Цісик ставився до своєї праці, і внаслідок того, як помічним він став мені у цій поїздці: цих справді історичних вистав, рідкісних й високомистецьких як з огляду на нову музичну редакцію «Запорожця» (зладжену Станіславом Людкевичем і мною), так і на прізвища і мистецький рівень усіх виконавців, найкращих українських оперових зірок (Марія Сокіл в ролі Одарки, Іван Романовський — Карась, Ольга Лепкова — Оксана, Михайло Голинський — Андрій, Михайло Мартіні-Маслюк — Султан)».

Після Львову виставу було показано у Станіславі, Стрию, Золочеві та Тернополі.

1936 року Володимир Цісик, незважаючи на несхвальне ставлення польської влади, бере участь і в Шевченківському святі у Стрию.