Квітка Цісик

Два останні роки життя (1970—1971 рр.) Володимир Цісик працював учителем музики в «Marywood College» у Скрентоні, штат Пенсильванія. Крім педагогічної роботи, яка займала багато часу, він активно концертує. В його репертуарі скрипкова класика та пропаганда творчості композиторів української діаспори. Грав Володимир Цісик і в складі тріо та квартету. Був концертмейстером симфонічного оркестру музичного товариства в Квінзі, де тоді мешкала родина. У багатому репертуарі В. Цісика були твори різних композиторів, починаючи від Й. С. Баха і Дж. Тартіні і до сучасних, і він увесь час працював над його поповненням. Митець був першим виконавцем багатьох творів композиторів діаспори: «Станци» і «Поеми» В. Грудина, «Елегії» й сюїти «З далекого світу чудес» М. Фоменка, «Інтради й фантазії» А. Рудницького та ін.

Володимир Цісик був надзвичайно скромною людиною, не любив хвалитися, афішувати своєї праці, особливо ж — здобутків. Толерантний, виважений, лагідний, товариський, відкритий, доброзичливий, завжди готовий допомогти, розрадити і заохотити.

Фінальним днем життя Володимира (7 лютого 1971 р.) став день його останнього концерту, який так і не був виконаний до кінця. Він покинув цей світ «зі скрипкою в руках» — великий Майстер музики, якій віддав себе без останку. «Скромний, тихий, завжди ввічливий і усміхнений, покійний Володимир Цісик, — писав про нього видатний український композитор Антін Рудницький у статті-некролозі «Зразковий музика, зразкова людина» в річницю смерті музиканта. «Був рідким прикладом музики-професіоналіста, який ціле своє життя наполегливою, безнастанною працею стремів до свого ідеалу: стати кращим скрипалем, кращим музикою, свідомий цих майже недосяжних обріїв, до яких прямує кожний професійний музика і які кожний з них хотів би осягнути. Володимир Цісик не був скрипалем-віртуозом у повному змислі цього слова — у довоєнній Західній Україні таких у нас ще взагалі не було, як і не було в ній українських або й чужих вчителів скрипки, які могли б виховати майбутніх віртуозів. Вони в 99-ти відсотках виростають з «вундеркіндів» і вже в наймолодших роках дають докази непересічного, а то й феноменального таланту, в першу чергу — в цих молодих роках — технічного. Дальші роки формують ці таланти, дають їм дозрівати й поглиблюватися і врешті вони стають віртуозами також, звичайно, ще цілком молодими, кільканадцять річними юнаками чи дівчатами... Шлях музично-професіонального розвитку пок. Володимира Цісика йшов нормальним шляхом розвитку нашої талановитої молоді в передвоєнній Західній Україні, але тому й з найбільшим признанням треба подивляти рівень, який він осягнув, дякуючи своїй праці й впертому бажанні постійно йти вперед... Володимир Цісик був рідким прикладом музики-професіоналіста, який ціле своє життя наполегливо, безнастанною працею стремів до свого ідеалу: стати кращим скрипалем, кращим музикою, свідомий цих майже недосяжних обріїв, до яких прямує кожний професійний музика і які кожен з них хотів би осягнути».

Через десять років після смерті скрипаля його старша донька Марія подарувала Львівській Музичній академії імені Миколи Лисенка багату нотну літературу (колекцію із 460 примірників нотних видань), яка мала нагадати студентам, викладачам і громадськості Львова про її батька, музика якого колись лунала в стінах цієї великої школи музики. Саме тут 9 березня 1939 року відбувся перший і останній на батьківщині великий сольний концерт Володимира Цісика. Акомпанував йому тоді також опісля заборонений і проклятий радянською ідеологією композитор Нестор Нижанківський.

Смерть батька була сильним ударом для Квітки, вона змусила її подумати про своє майбутнє. «...Це був... страшний удар. Квітці було сімнадцять. Вона мала дуже трепетний зв’язок із своїм батьком» (з інтерв’ю Марти Качмар-Цісик). «Мій татко був скрипаль, він дуже все займався українською музикою. І тут, в Америці, коли мої родичі приїхали до Нью-Йорку, тато заснував український музичний інститут. Він все був дуже зайнятий і зацікавлений українською справою. Дуже багато працював. І я також була скрипачка, вчилась у нього. То був дуже гарний чоловік. Дуже ніжний і добрий. Навчив мене любити музику. Я йому дуже вдячна. Він виступав тут з концертами для наших українців у різних ака­деміях, його просили. Він був як соліст. Грав класичну і українську музику» (з інтерв’ю К. Цісик Олександру Горностай, 1992 р.)

Розділ п’ятий. Мама. Іванна (Ася) Лев (Нагірна-Кандяк)

Якось письменник-гуморист Ікер (Іван Керницький, США) жартівливо зауважив, що, мовляв, тато і доньки грають, а мама ноти носить... Неможливо переоцінити роль цієї тендітної жінки в житті родини Цісиків.