Лазарит

– Ви мудро чинили, що омивалися щодня, – нарешті полегшено мовив лікар. – Я не бачу жодного знаку лепри. Схоже, небо милостиве до вас. Але я все ж призначу вам певне зілля. І моя вам порада: візьміть у жінок кравецьку голку й час від часу поколюйте пучки пальців на руках та ногах. Якщо виявите щонайменші ознаки втрати чутливості – негайно покидайте цей дім задля блага всіх, хто в ньому живе!

Але хай там що, від лікаревих слів Мартінові значно полегшало. Звісно, пані Сарі та її домочадцям він не обмовився і словом, однак справно вживав зілля, передане знахарем. Тепер його життя стало майже спокійним, не враховуючи того, що вже наступного ранку він прокинувся від несамовитого гуркоту: хрестоносці знову почали обстрілювати міські вежі та мури.

Це тривало безперервно: глухі удари, гуркіт каміння, що обсипається, квапливі пересування уздовж стін загонів захисників фортеці, залпи у відповідь по табору хрестоносців. Курява проносилася вулицями Акри, осідаючи на бруківці й потрапляючи в будинки, але мешканці, звикнувши потроху до обстрілу, робили свої звичні справи: поспішали на ринок і в крамниці, рибалили в порту; у майстернях стукали молотками чеканники та ковалі, вертілися гончарні круги; муедзини закликали правовірних до молитви.

Навіть Сарині діти вже не зважали на обстріл. Вони безтурботно гралися в садку, а інколи стежили за Мартіновими тренуваннями. Він не давав своєму тілу перепочинку – довго висів на товстій гілці чинари, працював із важким брусом і жердиною. Дубовий брус підшукав для Мартіна Муса, якому теж подобалося дивитися, як новий захисник його пані демонструє вигадливі випади та стрибки. Зо два рази він і сам спробував був зійтися з Мартіном, від чого діти спершу були в бурхливому захваті, але потім розчарувалися. Опасистий Муса міг протриматися проти Мартіна лише кілька хвилин, однак закінчувалося все тим, що молодий воїн завиграшки вибивав у нього з рук зброю.

Ще більше дітям подобалося, коли Мартін нерухомо застигав у неймовірних позах, довго зберігаючи рівновагу.

– Мартін перетворився на дерево! – радісно верещав Езра й починав видряпуватися на нього, мов на пальму.

Чоловік сміявся, підхоплював малюка та високо його піднімав. Хлопчисько був у захваті, а пані Сара, вишиваючи в тіні, сміялася з них обох. Але коли до забавок приєднувалася й Нехаба, суворо її осаджувала:

– Дочко моя, ти вже майже доросла! Поводься скромно, як годиться чемній єврейській дівчині.

Чуючи це, Мартін мимоволі пригадував, як пристрасно горнулася до нього інша єврейка – його наречена, жадана Руф. Але ночами його знову й знов бентежив образ Джоанни, і Мартін злився на себе, розуміючи, що тужить за нею, тривожиться за її долю… Хоча чого хвилюватися, коли Джоанною нині опікується сам король Річард і його сестра? Та й Обрі де Рінель, мабуть, уже в таборі…

Єгуда бен Авріель часто гостював у домі Сари. Ще двічі він так само ретельно оглянув Мартіна і вже не повертався до теми прокази. До того ж і сам воїн за допомогою голки переконався, що не має жодних ознак хвороби. Знахар тепер більше переймався подіями навколо Акри.

– Хрестоносці закінчили будівництво величезної балісти, яку назвали «Праща Господня», і кожна брила, скерована в бік Акри, трощить мури, наче їх складено не з міцного каменю, а з крихкого дерева, – бідкався Єгуда. – Не менш страхітливі й облогові вежі, які нині зводять у центрі табору. Їх три, і король Річард звелів кожну обтягнути воловою сирицею, а зовні обмастити шаром мокрої глини, щоб захистити від снарядів із палаючою нафтою. На щастя, цей безумець не знає, що займистої суміші в захисників Акри більше немає, і ми не можемо сповістити про те султана, оскільки в Голубиній вежі не залишилося жодного поштового голуба. А Саладін усе шле своїх крилатих гінців та наказує будь-що триматися!

– То король Англії вже піднявся з одра хвороби? – поцікавився Мартін.

– Не зовсім. Він і далі хворіє, але горить бажанням битися й наказує виносити себе на ношах до облогових гармат, а іноді йому підносять заряджений арбалет, щоб він міг випустити зо дві стріли в захисників Акри. І це справді жорстока зброя – вона пробиває будь-які обладунки й завдає таких страшних поранень, яких мені досі не доводилося бачити.

– Боже Мойсея, помилуй дітей своїх! – зойкнула Сара.

– Але є й хороша новина, – усміхнувся знахар у бороду. – Захворів король Філіп Французький. І перебіг його недуги вкрай тяжкий.

– А ви, пане Єгудо, виявляється, непогано поінформований про те, що відбувається в стані хрестоносців! – зауважив Мартін.

Надвечір він вирушив провести лікаря до цитаделі тамплієрів – Темплу. Ця фортеця у фортеці розташована неподалік від берега моря. Саме там містилася резиденція коменданта гарнізону аль-Машуба – він скульгавів через рану, але й далі звитяжно захищав Акру.