Лазарус

— Я того більше не роблю. Забагато мре. Кожен другий через мене назад пнеться. Шукай кого другого.

Солоха казала правду. Навала перебила заробітки медіумам. Голови справжніх медіумів розколювалися від голосів тих, хто хотів поговорити з рідними. А мадам була найкращою яснозорицею у Києві.

— Дуже треба, — Тюрин поклав ще срібний.

— Вогонь фенікса?

Попри навалу кощів, вогонь відпускався за спеціальними дозволами винищувальним загонам. Вільний продаж давно б перетворив Київ на згарище. У поліції зберігали чистий фенікс, ще й не надто переймалися контролем. Молодшим чинам теж треба якось жити. Щодня ризикували бути з’їденими. І збути кілька крапель вогню — їхнє святе право.

— Лише кулі, — Тюрин поклав на стіл вогнебій і виразно поглянув у жаб’ячі очі, — і прошу зауважити, я за вас просив, коли ви вскочили у халепу.

Солоха стиснула губи, незадоволено зітхнула і дістала з полиці за спиною широку срібну чашу. Потім довгими жаб’ячими пальцями двічі стукнула по столу. До кімнати зайшла сумна мавка, вклонилася і налила до чаші рідину з кришталевої карафи. Над водяним дзеркалом розлився серпанок.

— Кого будемо викликати?

— Батька.

Людожаба кивнула, по-діловому витягла з глибин одягу маленький ніж і спантеличено подивилася на Тюрина.

— Для процедури треба ваша кров. Хм…

Тюрин з готовністю закасав рукав. Солоха секунду подумала і полоснула поліціянта по шкірі. До паруючої рідини впало кілька крапель синьої «крові» Тюрина. Солоха обхопила чашу руками і заплющила очі, а вже наступної миті її затрясло. Зелене чоло зросилося краплинами поту. Тюрбан сповз набік. Коралі дрібно зацокотіли, ніби зуби у переляканого. Стіл заходив ходором. Солоха закинула голову, і з її горла вихопився грубий потойбічний рокіт. Тюрин сприйняв це як сигнал, вчепився у стільницю і швидко проказав.

— Де ти зараз, батьку? Куди подів серце Змія? Чому в тебе були розрізані груди?

Солоха продовжувала кричати. Олександру Петровичу здалося, що крізь жахливий звук пробивається чийсь голос. Сищик перехилився через стільницю і наблизив вухо до роззявленої пащеки. У цю мить Солоха відпустила чашу і зімкнула могутні лапи на шиї Тюрина, потім опустила голову і розплющила очі. Вони перетворилися на золоті диски.

— Ти маєш його відімкнути…

— Це договір крові…

— Випусти Змія. Виконай умову, — різними голосами проказала Солоха. Тюрин одним сильним ривком здер з горла руки людожаби і відкинувся назад. Чаша перевернулася і з гуркотом покотилася підлогою. Мадам безсило впала на стілець. Ніби за наказом, прибігла мавка, щось піднесла під ніздрі Солосі, й та розплющила вже цілком свої — жаб’ячі — очі.

— Ти кого викликав, бузувір? — знесилено прокумкала мадам. Вона була бліда і перелякана.

— Мій батько мертвий? Він чув мої запитання? Що він відповів?

— Мертвий… — лапи людожаби трусилися. Вона ніби щойно прокинулася. — І він там, звідки мені не дістати. Тобі доведеться знайти місце найбільшої перемоги і найбільшої ганьби Змія… Мусиш зламати Велику печать. Я бачила кров і багато смертей. Хто ти? — Солоха витріщилася на Тюрина, ніби не могла упізнати.

— Що це значить — «найбільшої перемоги і найбільшої ганьби Змія»? Де це місце?

— Змій здобув найбільшу перемогу над людьми тут — під Києвом. На Кирилівських пагорбах… Ти маєш його пустити, відімкнути Змія. Це твоє призначення, — проказала Солоха. Тепер у її голосі було благоговіння. — Маєш відімкнути Змія.

Тюрин підвівся. «Чергова божевільна на службі в Апі», — подумав поліціянт. Солоха, як закляття, продовжувала повторювати останні слова. Їй ніби прийшло одкровення, і вона не бажала з ним розлучатися. На жаб’ячій пиці розлилися блаженство і подив.

— Батько залишив тобі послання! Сказав, що ти зрозумієш, коли побачиш, — уже у дверях зупинила Тюрина.

— Яке послання? Де?

Але Солоха знову повернулася до свого «маєш відімкнути Змія… маєш відімкнути Змія».

*

«Місто збожеволіло», — думав Тюрин прикріплюючи нові позначки на мапі Києва. Дедалі більше з’являлося причинних, що проголошували кінець світу. Газети тільки й писали, що про навалу кощів і про рух комети Делавана.

Тепер її можна було побачити і над Києвом.

Зі столиці доходили недобрі чутки. У невеличкому королівстві Сараєво революційна нечисть вбила принца-спадкоємця Цісарської Імперії. Цісарська Імперія ввела війська у Сараєво. Наступного дня всі київські газети надрукували звернення зі столиці: імператор запевняв, що наша Імперія завжди захищала нечисть і робитиме це навіть на території сусідньої країни. Імперія була союзницею Сараєво. Тюрин зробив висновок, що війна між імперіями неминуча.

Нарешті генерал-губернатор Межі публічно визнав те, про що знали вже кілька тижнів: Київ закрито на карантин. Дозволено ввезення харчів і вивезення (після ретельної перевірки) сухого варення. Ціни злетіли до небес. Тільки у крамницях голови й кількох гласних ще можна було знайти дефіцитні товари за помірні гроші.