Читаем Лазарус полностью

— Тьху! — Тюрин повернув вогнебій до кишені та прикрутив гасницю. В останню мить йому здалося, що у вівтарній частині щось поворухнулося. Він обернувся, але так нічого і не побачив.

*

— І як там старенька Апі?

Перед Стрітенською зі зброєю у руках стояв Вальдемар Голубєв. За його спиною маячіли Огірок з Адамчиком. — Ви вже отримали всі ключі, милий мій? Годинник цокає, панна Айвс на вас чекає.

— Де ти її тримаєш? — Тюрин не став виймати руки з кишень. Він стояв на сходах і був на кілька голів вищий за двоголовців.

— Там, де вам не дістати, будьте певні. Без ключів.

— І що далі?

— А далі буде так, як ми домовлялися. Я зніму всю охорону з Кирилівських пагорбів. Ба більше, мої дружинники вийдуть палити кощів. Вам буде потрібно лише дістатися входу в церкву. За вами до підземелля зайду я. А там — як карта ляже, — Вальдемар божевільно посміхнувся.

— Ви впевнені, що зможете його вбити?

Вітер проніс по площі снігові змійки. Починалася заметіль.

— Будьте певні. Ребро Ольга вже в мені, — Голубєв поплескав себе по боці. Тюрин не став уточняти, що саме має на увазі Вальдемар. — Я відчуваю його силу. А ви?

У Тюрина стислося в грудях. Він силкувався не зрадити цього. Єдине, на що він міг покладатися, це що Голубєв не помиляється і йому таки вдасться вбити Змія до того, як той утопить світ у крові.

— Тримайте, тато просив вам побажати успіху. У вашому випадку смерть — це вже великий життєвий успіх, — Голубєв простягнув згорток. Ще не взявши його до рук, Тюрин знав, що це скринька з народом букв.

— Василина і всі, хто прийде зі мною, мають піти звідти живими і неушкодженими.

Голубєв неохоче кивнув, випростав руку, ніби вітаючи сонце, і театрально промовив:

— Новий Віщий Ольг присягається. Звісно, якщо вони самі захочуть… — І вже серйозніше, крізь зуби додав: — Обіцяю. — Тюрин забрав скриньку.

<p>V</p>

— Бісового доктора, бодай йому повилазило, ніде немає, — Топчій по-собачому струсив сніг з башлика. — Аж на Трухашку перся. Добре, що водяники оборону тримають. А то вже був би не Парфентій Кіндратович, а кощ-сарака, гола сра… — вовкулака вчасно зупинився і стишено запитав у Перетца, — як він?

— Як бачите, дорогенький, — зітхнув учений. — Два дні нікуди не виходить. Сидить над мапою, щось креслить, планує. Серце кров’ю обливається. Пробачте, але не могли б ви переставити? — Перетц указав на пакунок, який Топчій безцеремонно бухнув на завалений паперами стіл.

— Ясно що, — схопився вовкулака, підняв пакет і з насолодою втягнув повітря. Запахло шинкою, квашениною і солоним оселедцем. — Ви би бачили чергу, — голосно проказав, так щоб було чутно у кінці кімнати, — з версту, від бакалії Єлисеєвих аж до Думи. Але в мене там брат у перших прикажчиком. Як почув, що то для вас, Олександре Петровичу, всіх відьом розігнав. Та вони, направду, і самі з повагою голови посхиляли. Не знаю, хто ті плітки розпускає, але вже вся київська нечисть знає, що ви ладнаєтеся Змія пустити.

Попри зауваження професора, Топчій таки почав викладати на стіл припаси. До запахів, що за кілька день безвилазного сидіння людини і напівмерця накопичилися у камері зберігання експонатів, додалися аромати дешевого шинку. Останніми вовкулака витягнув загорнутий у папір шмат сирого м’яса і штоф хмелівки, які дбайливо відніс відживленому.

Топчій мав рацію. Чутки розповзалися, як кощі. На кожному перехресті гуділи як не про навалу і майбутню війну, так про те, що синьопикий поліціянт збирається пробудити Змія. Мавки, польовички, відьми й русалки почали залишати на сходах до міського музею кошики з подарунками відживленому. Хліб, булки, різдвяні ковбаси й інші делікатеси, яких зараз так потребував Київ. Тюрин просив припинити, лякав буцегарнею, нацьковував вовкулаку, але нічого не допомагало. Щодня когось зустрічав біля дверей.

Раз мало не роздушив маленьку дівчинку-злидня, що в очікуванні задрімала на ґанку. Голі ноги аж світилися від холоду, з довгих гострих зубів крапала слина, але вона таки простягла Тюрину не зрозуміло як збережене яблуко.

— Як вони не розуміють? Війна знищить і їх, — лютував Тюрин уже у кабінеті. — Парфентію Кіндратовичу, я скільки вам казав. Не смійте торкатися тих підношень. Женіть утришия. Ще раз побачу — будете бідні!

— А я що? Вони ж як краще, — виправдовувався Топчій, але з того дня потік кошиків зупинився.

Ще за якийсь час до музею залетів Дмитро Донцов. Котолуп крутив головою, нервово сопів, здіймав руки. Від надміру енергії ні на мить не міг зупинитися. Перетц злякано забився у куток.

Перейти на страницу:

Похожие книги

Звездная месть
Звездная месть

Лихим 90-м посвящается...Фантастический роман-эпопея в пяти томах «Звёздная месть» (1990—1995), написанный в жанре «патриотической фантастики» — грандиозное эпическое полотно (полный текст 2500 страниц, общий тираж — свыше 10 миллионов экземпляров). События разворачиваются в ХХV-ХХХ веках будущего. Вместе с апогеем развития цивилизации наступает апогей её вырождения. Могущество Земной Цивилизации неизмеримо. Степень её духовной деградации ещё выше. Сверхкрутой сюжет, нетрадиционные повороты событий, десятки измерений, сотни пространств, три Вселенные, всепланетные и всепространственные войны. Герой романа, космодесантник, прошедший через все круги ада, после мучительных размышлений приходит к выводу – для спасения цивилизации необходимо свержение правящего на Земле режима. Он свергает его, захватывает власть во всей Звездной Федерации. А когда приходит победа в нашу Вселенную вторгаются полчища из иных миров (правители Земной Федерации готовили их вторжение). По необычности сюжета (фактически запретного для других авторов), накалу страстей, фантазии, философичности и психологизму "Звёздная Месть" не имеет ничего равного в отечественной и мировой литературе. Роман-эпопея состоит из пяти самостоятельных романов: "Ангел Возмездия", "Бунт Вурдалаков" ("вурдалаки" – биохимеры, которыми земляне населили "закрытые" миры), "Погружение во Мрак", "Вторжение из Ада" ("ад" – Иная Вселенная), "Меч Вседержителя". Также представлены популярные в среде читателей романы «Бойня» и «Сатанинское зелье».

Юрий Дмитриевич Петухов

Фантастика / Боевая фантастика / Научная Фантастика / Ужасы / Ужасы и мистика