Лазарус

— Він повсякчас був у маєтку Пузріної. Вона його ховала. Ні півслова. І прислуга мовчала. Жорстока баба. Ще не відомо, хто більший монстр. То це через неї він таким став? — Рапойто-Дубяго розвернувся до Айвс. Вона оглядала рану Тюрина.

— Несповідимі шляхи материнської любові, — озвався відживлений.

На якусь мить усі змовкли і подивилися на Тумса. Від обличчя вже нічого не залишилося. Тіло продовжувала роз’їдати кислота. «От же ж монстр», — співчутливо прошепотів Топчій. Рапойто-Дубяго зробив крок, щоб покликати городових. Треба було якось винести загиблого. І раптом Тюрин голосно видихнув:

— От же ж дідько! Мати! Хто ж іще? Серце Змія забрала Апі, — пояснив Олександр Петрович, ніби хтось був здатен зрозуміти його слова.

Василина занепокоєно подивилася на Тюрина, перезирнулася з Топчієм, вовкулака підскочив, щоб підставити шефу плече, лише Рапойто-Дубяго звернув увагу на фразу відживленого. «Значить, Апі» — собі під ніс проказав людополіціянт і якось по-новому подивився на Тюрина.

У загальній метушні цей погляд залишився непоміченим.

Справа четверта Втеча нетлінних мощів

I

— Тра-ах! — щось боляче вдарило Тюрина по голові. Він потер забите місце і незадоволено роззирнувся. Двір Лаври вражав осінньою тишею. Покрова минула, і навала паломників спала, як весняний розлив Дніпра.

— Гуп! — знову озвався невидимий кривдник. З-під ніг слідчого викотився репнутий каштан і вишкірився лискучим боком. Щоосені одна і та сама історія. Кияни нарікали на бомбардування кінських каштанів. Думські гласні закликали вирубати шкідливі дерева і планували додаткові витрати з бюджету. Але тільки-но навесні на гілках з’являлися запашні пірамідки, містяни згадували, що без каштанів Київ не місто. Що вже казати про Лавру.

— Тьху! — з серцем сплюнув Тюрин і почимчикував подалі від ворожого дерева, загрібаючи ногами у довгій чернечій рясі. Ранок не заладився. Замість отримати черговий курс гальванізації, мусив іти на таємну нараду до настоятеля Лаври. «До Самого», — побожно видихнув Скалонне, не перериваючи снідання. Вустриця пискнула під дворогою виделкою і потонула у величезній пащі поліцмейстера. «Рука руку миє», — подумав Тюрин.

У Лаврі вкрай потребували втручання відділу людиноподібних. Хай як приховували, чутки проповзли назовні. Вперше за кілька століть у давніх стінах людина повстала з мертвих.

— Справа вкрай делікатна, тому доведеться обрядитися у ченця, — попередив поліцмейстер.

«Монастирські думають, що то людиноподібні. Але, видно, мають сумніви. Ось і попросили про неофіційне слідство», — подумки переклав Тюрин.

У Києві вже добре знали, що у міській поліції працює синьопикий людиноподібний. Але Лавра існувала за своїми законами. Була державою у державі. Деякі ченці за все життя жодного разу не виходили з-за мурів до міста, тож цілком могли не знати про існування відживленого. Тому його і попросили попрацювати «під прикриттям» — у рясі ченця.

Таємна нарада Лаврського собору відбувалася у старому митрополичому будинку. Тюрин поглянув на товсті стіни, на старовинні віконниці з вузькими прорізами і подумав, що це місце радше пасує для казематів, ніж для зустрічі ієрархів. Розкішний стіл намісника тільки підсилював враження. У маленькій приземкуватій кімнаті видавався грубою рум’яною попівною у селянській хаті.

Члени собору шелестіли рясами, стукотіли патерицями і перебивали один одного, користуючись нагодою показатися новому настоятелю.

— Раб Божий Теофіл випустив дух акурат на Іоанна Богослова. Як годиться, був покладений у Дальніх печерах, — кліпав підсліпуватими очима благочинний, намагаючись не дивуватися синій шкірі гостя.

— Жоден тлін, яко же і жоден хробак, не торкнувся тіла покійного, а братія відчула дивний солодкий аромат, — перебив еклезіарх і мало не вдарився головою об низьку стелю. Був сухий і довгий, як жердина. — Велика благодать зійшла на нашу обитель.

— Вперше за кілька століть, — побожно прошепотів червонощокий келар, з глибин ряси дістав яблуко, сумно на нього подивився і знову заховав.

— Але не встигли члени духовного собору вирішити, чи визнавати мощі Теофіла нетлінними, як сталася друга напасть, — наввипередки проказав економ. Його пенсне зловило вогник лампадки і зловісно блиснуло. — На святого апостола Фоми брат Теофіл ожив!

Очі духовних отців спалахнули обуренням. Тюрин злегка усміхнувся. І вже приготувався сказати, що найпростіше пояснити «диво» (якщо отці так прагнуть раціонального пояснення) — це припустити, що померлий став нечистю. З опису ієрархів найбільше схоже на перетворення на упиря. Це злочин ризикований і складний, але цілком реальний.

Деякий час мертвим тілом можна керувати. Способів чимало — від магії до підселення душі. Ефект тимчасовий, але, може, хтось прагнув саме такого ефекту.