Лазарус

— У ХІІ-ХІІІ століттях дванадцятирічних хлопчиків кидали у Бабин яр, — брови Перетца вигнулися у трагічну дугу. — Там була вирита спеціальна яма, ніби вхід до царства Апі. Пізніше цей ритуал трансформувався. Хлопчиків почали заколювати у спеціальних місцях, які називали змієвими. Вважалося, що Апі цінує кривавий завіт. Її адепти вірили, що Апі почує їхні молитви в обмін на кров. У Києві кілька таких капищ. У сімнадцятому столітті, після повстання Хмельницького, коли всіх, хто вірив в Апі, знищили, змієві місця почали використовувати для своїх зборів змієпоклонці. Про це переконливо говорив професор Голубєв на великому археологічному симпозіумі, який відбувся після розкопок на Щекавиці… Тоді Голубєв представляв Археологічну комісію, а зараз очолює наш музей…

Під пекучим поглядом Тюрина Перетц почав затинатися.

— Ви ж знаєте, навіщо вони шукали капища? І кому передавали цю інформацію? — Тюрин немов знову гортав теки зі справами змієпоклонців, читав вироки.

Перетца затрясло, він закрутив головою, ніби шукав підтримки в ідолів, руки нервово то зчіплювалися, то безвольно повисали.

— Я тоді був асистентом на кафедрі, — скривився доктор. — Я не знав, повірте, не знав, що траплялося з тими людиноподібними. Чув, що капища консервуються.

— Де ці капища? — суворо запитав Тюрин. Він ані на хвилину не сумнівався, що доктор знав про справжню діяльність Археологічної комісії: про те, як ті мордували змієпоклонців, але заради кар’єри чи зі страху мовчав. Олександр Петрович таких набачився. «Вважає себе героєм тому, що займається віруваннями нечисті, а насправді не заступився б за жодного людиноподібного. Вони для нього лише об’єкт дослідження, а не живі істоти», — подумав Тюрин. Він упритул підійшов до доктора. Від Перетца відгонило волошковою водою і страхом. Цівка поту стекла напомадженою щокою.

Василина спробувала втрутитися, стати між чоловіками, але поліціянт зупинив. Знов озвався біль під ребрами.

— Знаю про три. Одне — біля Десятинної церкви, друге — під будинком Трубецьких на Великій Житомирській, а третє — на Львівській площі, — злякано затараторив Перетц.

— На місці теперішньої Стрітенської церкви? — Тюрину таки довелося схопитися за груди.

— Житоцький казав, що її для того і поставили. Вперше ще в одинадцятому столітті. І потім постійно відновлювали точно на старому місці, — мало не плакав Перетц.

— Годі, він не у вас на допиті, Олександре Петровичу! — обурилася панна Айвс. — Ми негайно йдемо звідси.

— Ці послідовники Апі, — проігнорував її наказ Тюрин, його голос звучав спокійніше, — вони можуть не вбивати хлопчиків, а робити з ними щось інше? Вербувати у свої лави?

— Я не знаю, — з сумнівом почав доктор. — Апі — сліпа і божевільна богиня. Її культ був завжди химерним і таємним. А отже, кожна група могла вдаватися до зміни ритуалу… Теоретично можливо… Кажуть, вона приходила у сни жінкам-медіумам. Апі не може залишити підземелля. Навіть коли Змій був у Києві, не могла. Тільки у чужій подобі, як дух, вона підіймалася на поверхню. І тільки у виняткових випадках.

— Наприклад, коли помер Змій?

— Так, — енергійно підтвердив Перетц, — вона приходила до його тіла. Але Апі безпомічна. Не забувайте, сліпа й божевільна. Сама не може його відродити. Тому шукає послідовників, — Перетц показав на аркуш зі знаком.

— Ви сказали — дванадцятилітніх. Апі вимагала дванадцятилітніх хлопчиків, — повторив Тюрин. Доктор здавався геть розгубленим і виснаженим. — Чому?

— Бо саме у дванадцять Змій уперше відчув її поклик, зрозумів, що він не людина, і залишив батька.

Легенда про дванадцять років Змія-Обадії

Життя Великого Воїна вкрите помороззю, як тіла водяників у хрещенські морози. Залишки легенд говорять про таке. Навчався у найкращих людських вчених і воїнів. Знав історію Заходу, осягнув мудрість Сходу. Єдиний учитель з людиноподібних — Стагирит — холістичний дух, що володіє баченням цілого, здатний керувати причинами і наслідком, навчив ховати єство. Наставляв шукати прихований зміст, вірити єдності буття і не оцінювати людину чи людиноподібного за миттєвим вчинком.