Звісно, дуже шкода, що Ідеальної Влади не існує, і в реальному житті падишахи діють із точністю до навпаки: їх аніскілечки не тішить, коли ти наполягаєш на своїй власній історії, замість купувати ту, серійну й універсальну, «на всі розміри», яку вони для тебе склали. Лише в літературі ми все ще знаходимо далекий відгомін тої казкової Ідеальної Влади, яка над усе цінує й плекає індивідуальну неповторність: література розповідає нам про те, що відбувалося з іншими, аби ми змогли зрозуміти те, що відбувається особисто з нами.
Цілий клопіт починається тоді, коли письменники пробують удавати з себе земних царів - і звертаються до мас. Особливо спокуслива перевага такої політичне владної позиції полягає в тому, що вона завжди націлена на незабарну, негайну винагороду, тоді як влада літератури має ефект довготерміновий і зазвичай по-справжньому виходить на яв уже аж по смерті автора. Тож різниця між письменниками й політиками не лише в тому, що вони звертаються до різних адресатів, - вони ще й живуть у різних часових вимірах. Ще одна підстава не плутати дві паралельні сфери, які за визначенням мають бути розмежовані. Що, в моєму випадку, означає: з яким би ентузіазмом я не ставилась до нинішнього політичного керівництва моєї країни, - а ентузіазм, як відомо, слугує навіть ліпшим виправданням продажності, ніж страх, - і скільки б свого особистого письменницького часу я не пожертвувала на те, щоб допомогти цим людям прийти до влади, - все ж, якщо пані Тимошенко попросить мене написати для неї ту Книгу, котру вона так необачно була пообіцяла велелюдній юрбі, моїм обов'язком письменника буде відповісти: «ні».
– Ну, і як ви гадаєте, - несподівано питає в мене літній таксист (ми ідемо центром Києва, і назустріч із рясної зелені розквітлих каштанів раз у раз випливають бігборди «Євробачення-2005»), - вийде в нас із цим Євробаченням чи ні?… Почнуть до нас тепер їздити?
Видно, що він не на жарт цим заклопотаний. Кілька тижнів тому те саме заклопотання, і майже тими самими словами викладене, мені довелося почути на нараді в Кабінеті міністрів із уст найвищих урядовців країни. Для України, мов для молодої господині, що з завмиранням серця готується дати свій «перший бал», Євроба-чення-2005 - це насамперед своєрідне «випробування на дорослість»: на те, наскільки вона на ділі готова стати відкритою країною - не лише для європейських інвесторів, а й для сотень тисяч посполитих мешканців Європи, більшість із яких ще рік тому навряд чи змогли б показати на мапі «колишню радянську республіку».
Знайома хвалиться: її син-студент ходив працювати волонтером у наметовому містечку, - його розбито на одному з островів посеред Дніпра для тих гостей, хто надає перевагу революційній романтиці перед готельною дорожнечею (якщо чесно, я б і сама вибрала намет на острові - хоч би з огляду на краєвид, який відкривається звідти на славетні київські горби з золотими банями старовинних соборів). Порядкує в містечку та сама громадянська кампанія «Пора!», яка стала однією з основних організаційних сил «Помаранчевої революції». Що ж, слушно - кому, як не їм, краще знати, як тримати лад у багатотисячному натовпі…
На екрані телевізора мешканець Одеси сердито розповідає, як спеціально приїхав до Києва по квитки на фінал, яких не зміг придбати по Інтернету, і марно вистояв кілька годин у довжелезній черзі під Палацом спорту… Схоже, мало хто з організаторів припускав, що подія викличе в наших громадян такий ажіотаж. Як-не-як ще два роки тому абсолютна більшість українців Цікавилася Євробаченням не набагато більше, ніж погодою на Південному полюсі. Але то було в іншу епоху, і в іншій країні - як у нас сьогодні кажуть, кажуть, «до революції».
Взагалі-то, по-справжньому Євробачення для України почалося з торішнього тріумфу Руслани. Тоді вперше мільйони наших громадян, із затамованим подихом прикипівши до телеекранів, стежили за перебігом конкурсу, український Інтернет вирував «європісенними» пристрастями, а в ніч, коли Руслану оголошено переможницею, люди висипали на вулиці міст із співами й феєрверками. Щоб зрозуміти причини такого всенародного ентузіазму, треба спробувати хоч трохи уявити себе українцем 2004-го, -а для цього доведеться пригадати дещо з історії.