Лікарня на відлюдді

— Коли все скінчиться, — почав Олег, — це будуть твої проблеми, як знов ублажити персонал, ставши завідуючим. І мене вони не повинні хвилювати. Правильно? Ми ж домовилися? Сам підеш до головного, і до Вовка сам поїдеш.

— Гаразд уже, не плач… — пробурмотів Ілля. — Звільню тебе від цього тягаря. Заспокойся…

До ординаторської зазирнула Віра-операційна.

— Олег Вікторович, о якій годині починаємо?

— Я ж казав — о десятій. Соню мені заклич, нехай прийде.

Соня відшукалася за якусь хвилину. Увійшовши розкарячено, як завжди, вона мовчки стала з віником посеред ординаторської.

— Ось що, Соню… — сказав Олег. — Ключі від старого кабінету Малевича у тебе?

— Де ж їм бути? — здивувалася вона. — Ви що, не памʼятаєте? Сам Ілля Петрович віддав мені, казав…

— Соню, — зупинив потік слів Олег, — іди прибери там, помий і так далі. Щоб усе в ажурі було. Я в апендициті, який Ілля Петрович влаштував, не буду сидіти. Стільчик заберу ось цей, — він указав собі під сідниці, — бо до нього звик.

— Як скажете, — Соня незворушно закривуляла до коридору. — Мені що, не однаково, де прибирати? Чи один кабінет, чи другий… А той кабінет? — вона запитливо глянула на Медвідя.

— А той буде для зберігання апаратури, — пояснив Ілля. — Німець обіцяв привезти.

Двері за Сонею зачинилися. Лікарі перезирнулися.

— Ну, ось… — резюмував Беженар. — А ви два дні тому паніку здійняли…

***

У кабінеті головного лікаря сидів той самий слідчий райвідділу.

— Я вам ще раз пояснюю, — терпляче тлумачив йому Лабо, — будь ласка, у вашому розпорядженні вся територія лікарні. Дивіться, де хочете. Звичайно, ніхто не дозволить перекидати все в операційних та пологових залах, це нісенітниця, ви самі розумієте. А так — усі приміщення можете дивитися. Хочете, із вами ходитиме інженер із техніки безпеки, як учора. А можете продовжувати Бліща на ланцюгу водити. Але сам я, повірте, не збираюся займатися іграми у детектива і шукати якийсь мотлох, що приснився завгоспу-пʼяниці, в якого від горілки вже мозок попух. Тим паче, ви мені чомусь уперто не говорите, що саме шукаєте, який воно повинно, так би мовити, обʼєм мати. Проте, наскільки я зрозумів, що під койку в палаті це все не заховаєш?

— Не заховаєш… — погодився Глушко. — Але ми все обдивилися! Усі підсобні приміщення. Ніде нічого! Жодних слідів.

— Отже, немає… — підвів риску головний. — Чи, може, по ординаторських порозпихали. А що не влізло — у мене в шафі стоїть. Он, можете подивитися, — Лабо вказав рукою на шафу для одягу в кутку.

— Між іншим, дарма ви так, — образився Глушко. — Справа на контролі у прокурора. А я такий самий державний службовець, як і ви, — роблю, що належить.

— Вибачте, Василю Васильовичу, — схаменувся головний. — Ви праві. Просто навалилося всякої дуристики так, що дихати важко. А тут ще ваші «цінності». Я обіцяю вам сприяти, чим можу, але сам ходити і шукати, пробачте, не буду. Особисто я, чесно вам скажу, не уявляю, де це все може бути заховано. В нас же кругом люди у корпусах — хворі, персонал… Повірте, немає таких місць, де ніхто не буває. Я не знаю… Не уявляю…

— Так ви і не уявляли до цього. А воно, проте, було, у підвалі.

— Чи було — це ще спірне питання, — продовжував сумніватися головний. — Може, один «роботяга» просто допився до ручки і вигадав історію. Ніхто ж більше не бачив, крім Бліща. Ну, погодьтеся, — всі ваші докази на рахунок існування тих «цінностей» якісь такі… Я, звичайно, не фахівець… Але якісь побічні. Свідчення однієї людини — і баста. Тим паче, людини, яку ви під вартою тримаєте і в наручниках водите, отже, довіри їй немає.

— А вночі те саме по підвалах вишукували серйозні кримінальні елементи, — додав слідчий.

— Та він як вас, так і їх за ніс водить, — пояснив головний. — Однаково. Давно треба його було розрахувати. Чого я чекав? Може, у нього так своєрідно біла гарячка проявляється? В інших миші, павуки, а у Бліща — всяке загадкове обладнання. Може, до нього нарколога прислати?

— Ви нас недооцінюєте, — знову образився Глушко. — Завгосп ваш пройшов медичне освідчення одразу після затримання. І нарколог визнав його здоровим. А обладнання існує. Там, на його попередньому робочому місці, за цінностями уже давно спохопилися. І Бліща вже давно розшукували. Ось так, усе сходиться.

— Крім одного, — заперечив Лабо. — Як це ніхто не бачив, що у підвал під одним із головних корпусів перетягли купу заліза? Це ж півдня треба тягати, з ваших слів, між іншим. А там хірургія, дитячий відділ, пологовий. Це постійний рух, навіть уночі. То як? Машина повинна стояти під корпусом, а звідти повинні носити.