Лікарня на відлюдді

— Не знаю! Ну, не знаю, де в мене чистий рушник!

— А де прокладки у вас жіночі, сподіваюся, ви знаєте?

— Знаю… — тихо відповіла вона.

— То несіть, — спокійно наказав лікар.

Жінка принесла пакет. Взявши одну, Олег приліпив її просто на рану.

— Притримуйте рукою, — сказав він пораненому. — «Швидку», я так зрозумів, викликали?

— Так, — відповіла вона. — Обіцяли: щойно повернуться з виклику, одразу приїдуть.

— Прекрасно, — сказав Олег. — А мене ви звідки знаєте?

— Ми з вами в одній лікарні працюємо, — відповіла жінка.

Олег на це не відказав нічого — лише похитав головою.

***

УАЗ «швидкої допомоги», заскреготівши гальмами, зупинився під корпусом. Підійшовши, Щур відчинив дверцята і заліз в машину. Не говорячи ні слова, торкнувся пальцями до шиї чоловіка на ношах, шукаючи пульс. Потім підняв догори його повіки і глянув на зіниці.

— Мертвий, — констатував лікар.

— Як — мертвий? — здивувалася фельдшерка. — Брали ще живого.

— Зараз труп, — знизав плечима Щур. — В усіх відношеннях…

— І ви що… не берете?

— Ми трупів не беремо, — відповів він. — тільки живих.

— Гм-м… — фельдшерка явно була розгублена. — Але ж недавно живий ще був! Заносили до машини — ще дихав! Я і систему включила…

— А скільки їхали?

— Сорок хвилин. Від Макіївки, це шмат дороги…

— Та воно завжди так, — промовив Щур. — Будь-який труп ще недавно був живий. А цей уже вистигати почав.

— І куди ж мені його? — жінка зовсім розгубилася.

— У морг, звичайно! Куди ж іще? До міліції не забудьте зателефонувати. Хто його так?

— А… — вона махнула рукою, — розбірки циганські… Вони ж там за Макіївкою влітку постійно товчуться.

— Огляд свій я напишу і вам передам, — сказав Щур, вискакуючи з машини.

«Швидка» рушила у напрямку моргу.

***

Після зупинки кровотечі мужик помалу почав щось усвідомлювати, хоча до цього, здавалося, перебував у повній прострації. Він роздивлявся підлогу, повʼязку, власну ногу, дихаючи частіше й частіше. Підійшовши, Олег спробував пульс на його руці.

— Апарату, щоб тиск поміряти, у вас немає?

Господиня тихо сиділа в куточку, сперши голову на руки, і лише мовчки похитала, заперечуючи.

Пульс виявився нормальним. Та й мужик вже порожевів.

— Вам не погано? — про всяк випадок запитав Олег, звертаючись до нього.

— Ні! — голосно відповів той. — А от комусь зараз… буде погано!

Несподівано поранений скочив на ноги, схопив стільчик і замахнувся на господиню квартири. Все сталося так швидко, що Олег навіть не зрозумів, як встиг перехопити руку мужика. Жінка скрикнула, втискаючись у кут, а стільчик загримів по підлозі, розбризкуючи густе й червоне по стінах та знову-таки — по штанах лікаря. Вони зчепилися посеред кімнати. Суперник переважав масивністю, а на додачу був пʼяний. У якийсь момент Олег послизнувся і мало не впав, але наступної миті голова мужика опинилася у нього під пахвою, а праву руку нападника лікар міцно тримав за запʼястя. Той скажено пручався, але енергії пораненого вистачило не надовго. Далася взнаки крововтрата. Скориставшись паузою, Олег підбив його ногу, і коли той впав на одне коліно, заламав руку за голову. Той ще трохи посмикався і змʼяк.

— Що, заспокоївся?

— Еге… — прохаркотів мужик.

— Ось і добре…

Притуливши його спиною до стіни, Олег тепер віддихувався сам.

— Сиди тихо, зрозумів?

Той тільки мовчки кивнув — очевидно, його знову зморила слабкість.

— Нашатирного спирту ви, звичайно, також не маєте? — Олег повернувся до дамочки.

Та лише заперечливо похитала головою.

— То хоч води принесіть…

В отворі дверей зʼявилися лікарка «швидкої» та фельдшер із ящиком у руці.

— Боже… Доктор… — лікарка взялася за голову.

Олег подивився на свої штани та черевики, художньо вимащені кровʼю зі згустками — наслідок боротьби з постраждалим — і нічого не відповів. Шофер уже затягував до хати ноші.

Господиня квартири наздогнала його вже на сходах.

— Олег Вікторович!

— А ви, пані, — він повернувся до неї, — свого чоловіка, чи хто він там, мало не спровадили на той світ. Ви хоч зрозуміли це? Не можна так бездарно накладати джгути! Тим більше, якщо ви працюєте в лікарні. Краще б ви його взагалі не накладали. Невже зовсім без поняття? Це ж венозна кровотеча! Ви її тільки вдвічі посилили цим джгутом! Зовсім подуріли! Влаштовуєте тут дебоші, а потім…

Він ще раз мимоволі глянув на власні штани, сплюнув спересердя і збіг сходами донизу.

***

У відділенні швидкої допомоги готувалися до вечері, адже нарешті все заспокоїлося. Обидві фельдшерки різали хліб, на тарілках розкладали принесені з дому продукти. Тоді-то і увійшов до їдальні лікар, який чергував сьогодні по шпиталю. Ним виявився завідуючий поліклінікою Василь Федорович Сивокінь.

— О, Василь Федорович… Сідайте! — запросила одна із фельдшерок. — Давно вечеряти час, а ми все возимо та возимо.

— Це я люблю! — Сивокінь хляпнувся на стілець. — Нам, старим, молочна зупа на ніч — перша справа. Буде?

— А як же! Спеціально для вас Катерина пішла на кухню. Ми її не їмо.

— Але ж день сьогодні… — бурмотіла інша фельдшерка. — Я із тим циганом так перелякалася — досі руки тремтять. Просто у серце ножем…