Людина біжить над прірвою

Герой роману «Тигролови» Григорій Многогрішний не скорився, не змирився із своїм насильницьки нав’язаним йому статусом в’язня жахливої системи і залишився Людиною. Для Івана Багряного — людини і художника — це головне: переконати читача, упевнити його в тому, що за будь-яких обставин особистість може і повинна бути Людиною. Сюжетна канва роману і вибудована на «полюванні» майора НКВС Медвина — цього новітнього тигролова — за гордим, не прирученим тоталітарною системою молодим хлопцем із України, який у тайзі знайшов земляків, друзів, кохання... Григорій Многогрішний перемагає. Передусім тому, що не визнає себе нулем в історії, не озвірів, не перейнявся озлобленням і ненавистю до людей, зберіг у собі людяність, доброту, здатність співчувати, співпереживати і віриш, що людина може і повинна кинути виклик страшній системі й вистояти.

Богдан РОМАНЕНЧУК ІВАН БАГРЯНИЙ⁷

...Багряний був поетом, що більше всього цікавився суспільно-політичними проблемами рідного краю й народу, тому і до літератури підходив із суспільно-політичного становища, трактуючи її як засіб до певної цілі, тобто до ширення суспільно-політичних ідей і поглядів. Його вірші, як і вся літературна й публіцистична творчість, мають виразно ідейно-політичне й патріотичне спрямування. Цим і пояснюється певною мірою те, що він любується в міцних і твердих словах, якими прагне приголомшити читача, полонити його і змусити йти за ним чи прийняти його думки і погляди. Для цього він користується різними поетичними засобами як асонанси, алітерація, епітети, римування та різні інші фігури і тропи, які роблять його вірші «промовистими» і насильницькими, що насильно вдираються в душу читача, одначе там надовго не залишаються, бо їм бракує тієї теплоти, щирости й безпосередности, які роблять вірші поезією. В них забагато публіцистики й «декларативности», тому вони не западають глибоко в душу. Поет прагнув виразити в них свої патріотичні думки й прагнення якнайбільше громогласно, тому в його віршах часті різні заклики, як «Вставай, вставай народе!», «До сонця!», «Д’горі!», «Д’горі, краю мій!», «Нумо браття!» і т. п.

Того роду заклики й декларації заступають поетичні образи, а гострі й громогласні слова — щирі й глибокі почування. Мова його віршів публіцистично-газетна, повна чужих слів, імен та назов. Та ці риси в політичного поета, який трактує поезію як знаряддя суспільно-політичної акції чи боротьби, мабуть, неминучі, бо в такого поета завжди на увазі не сама поезія, тільки те, що він хоче за її допомогою осягнути, може, значно менше ніж думає. Цим треба пояснювати й те, що поезія Багряного бадьора й оптимістична, хоч цей оптимізм часто буває навмисний. {...]

Багряний був без сумніву талановитим письменником, але в ньому сперечалися дві протилежності — поезія і політика. Він пішов за покликом політики і віддав їй на поталу поезію, а поезія не любить бути засобом, коли вона є зовсім незалежною діяльністю людського духа. Не один твір Багряного був би напевно більше мистецький і довершений, якби автор мав був можливість більшість віддати уваги мистецтву поезії, але тому що він більше дбав про політику, поезія відходила на другий план. Але така вже природа політичного письменника, зокрема такого, як Багряний, який дивився на поезію очима суспільника, для якого поетичний твір має бути відображенням природи чи дійсності і виразом чи ілюстрацією суспільно-політичних ідей і потреб. Як політик, Багряний і не мав часу на мистецьке викінчення своїх творів, бо йому спішно було висловити в цій формі свої суспільно-політичні думки й погляди. Можливо, що він як письменник або й як політик мав великі ідеї, але для тих ідей він не знаходив великих форм.

Іван ДЗЮБА ПУБЛІЦИСТИКА ІВАНА БАГРЯНОГО⁸

Великий розголос серед української еміграції і в світі здобув його памфлет «Чому я не хочу повертатися до СССР?», перекладений багатьма європейськими мовами. Це була відповідь на облудні заклики радянської пропаганди і на безсоромні дії західних урядів, які сприяли насильницькій репатріації біженців до СРСР — прямо в концтабори — відповідь патріота України, який хотів використати становище емігранта, перебування у вільному світі для боротьби за її свободу. [...]

Полум’яний памфлет Івана Багряного, його пристрасна розповідь про страждання українських робітників, селян, інтелігенції (як і інших народів) у більшовицькому «раю» та про свої власні поневіряння, — стає в 40-і роки одним із тих документів, які допомогли змінити ставлення західної громадськості до проблеми «переміщених осіб». [...]

[...] Микола Шлемкевич, відомий філософ, політолог і есеїст, далекий своїм світоглядом і політичними переконаннями від Багряного, у своєму часописі «Листи до приятелів» опублікував у червні 1957 року статтю, присвячену двом далеко не схожим, але однаково важливим в українському житті постатям: Євгенові Маланю-кові й Іванові Багряному. Він, зокрема, писав: