Людина-коробка

По-третє, я відчував, що моя репутація зростає з кожним днем, а майстерність дістає дедалі ширше визнання. Об'єктивної міри майстерності приватного лікаря немає й, мабуть, тому мене, псевдолікаря, не мучили докори сумління. Крім того, я старанно поповнював свої знання читанням медичних журналів і книжок. Гадаю, що двадцять років практики й сумлінне ставлення до науки дало мені більше, ніж може дати диплом. Я не раз консультував пацієнтів, що переходили до мене від інших, дипломованих лікарів, і мене часом жахало їхнє невігластво у визначенні діагнозів. Серед студентів ніколи не бракувало ледарів. Однак це не знімає з мене провини. Порушення закону нічим не можна виправдати.

Поворотним пунктом у моєму житті став восьмий рік роботи в клініці. Одного разу лікар потрапив на якусь медичну конференцію й виступив там з трибуни. Незабаром поширилась чутка, що в нього не все гаразд із психікою, одне слово, що він збожеволів. До того ж лікар почав вимагати дедалі більшої дози наркотиків. Я злякався не на жарт (в будь-яку хвилину могла наскочити поліція) й порадив лікареві закрити клініку, а самому переселитися в містечко Т.

Всі ці неприємності ще дужче розладнали психіку лікаря: песимізм і настирлива ідея самогубства переслідували його день у день. Нана вирішила замкнути чоловіка в хаті, а мені дозволила взяти собі його прізвище. Оскільки іншої ради не було, лікар із запалом пристав на цей план. Вийшло так, що й на новому місці я здобув собі довіру в пацієнтів, і якби ця справа набула розголосу, ніхто б не зміг на мене поскаржитися. Коли мої жертви не почуваються жертвами, то я і поготів не почуваюся злочинцем. Проте це не означає, що можна порушувати закон, який оберігає життя і майно кожного громадянина.

Як я вже казав, торік ми прийняли на роботу нову медсестру-практикантку, й Нана від мене пішла. Але до сварки між нами не дійшло, вона все одно лишалась моєю компаньйонкою, а потім відкрила приватну школу гри на піаніно. Якщо не вірите мені, розпитайте в неї: я від вас нічого не приховав.

Однак, чому все-таки військовий лікар покинув свій дім і пішов шукати смерті? Я не знаю безпосередніх причин, які спонукали його до цього. Він мешкав у кімнаті на другому поверсі, лягав спати і вставав, коли заманеться, часто взагалі зникав, користуючись чорним ходом, а тому відповідальності за його вчинки я не несу. А про ту незначну суперечку, що була спалахнула між нами, не варто й згадувати. Останнім часом він відчував хворобливий потяг до солодкого. Оскільки це могло остаточно підірвати його здоров'я, то я порадив йому берегтись, а він раптом розсердився. Та навряд, щоб саме це спонукало його заподіяти собі смерть. Що ж до коробки, в якій знайдено його труп, то її він теж надів не для того, щоб покінчити з собою. Мабуть, просто послизнувся і впав у канал, гуляючи греблею, бо напередодні якраз ішов дощ і коробка сковувала рухи.

Але чому він у ній ходив — цього сказати я не можу. Я тільки чув од інших людей, ніби вже кілька місяців містечком вештається волоцюга в картонній коробці. Може, це якраз він і був — не беруся спростовувати. Напевне, вважав, що разом з прізвищем і дипломом він оддав мені своє «я». Його душевний стан можна зрозуміти. Мабуть, він так боявся людей, що почав ховатися від них у коробку. Як засвідчив медичний експерт, сліди від шприца на руках і ногах нещасного вже вкрилися струпами. Якщо отруєння наркотиками досягло такої межі, то немає нічого дивного в його ексцентричній поведінці.

Поліцію повідомили, ніби якась людина з коробкою на голові часто відвідувала нашу клініку. Це та знаки від безлічі уколів на тілі небіжчика буцімто свідчать про те, що ми сприяємо наркоманам. Але наркотики я давав тільки йому, безнадійно хворому чоловікові, щоб полегшити його страждання. Я б одразу припинив незаконну лікарську практику, якби він помер чи навіть пропав безвісти. Цього разу ми схаменулися надто пізно. Він взагалі не любив, щоб його зайвий раз турбували, і ми заходили до нього тільки тоді, коли нас гукав дзвоник. Бувало й таке, що лікар не дзвонив до півдня і більше. В неділю ми схаменулись аж уночі. Лікаря в кімнаті не було. Я вирішив, що вранці неодмінно повідомлю поліцію, якщо він не з'явиться до того часу. Хоч і добре усвідомлював, до чого це призведе: я просто сам себе викрию.

Я не міг припинити незаконної лікарської практики з багатьох причин. Насамперед проти цього палко заперечував сам лікар, благав не робити цього, не раз погрожував самогубством. Тепер уже відомо всім, що наркомани вдаються до хитрощів і найвідчайдушніших учинків, аби тільки домогтися свого. Я всіляко вмовляв його не згадувати про самогубство, він зрештою обіцяв, але вимагав за це ще більшої дози наркотика, а новій медсестрі Йоко Тоямі велів роздягатися перед ним догола. Здоровому важко зрозуміти хворого, тож, я гадаю, завжди треба бути співчутливим до чужих страждань.