Людина-коробка

Ти, може, й не повіриш, але все, що написано вище — не брехня. Хай навіть це витвір уяви, але не брехня. Брехня заводить на манівці, уява ж може стати найкоротшою дорогою до правди. Ми вже підійшли до неї впритул. Ще одне коротке пояснення — і все стане зрозумілим.

Однак це не означає, що я мушу розкрити тобі геть усе. Та ти й не зобов'язаний усьому вірити. Про які обов'язки може йти мова, коли тут уплутано особисті інтереси! Хоча й на брехні далеко не заїдеш. Я відмовляюсь од такого детективного роману, що може мати кілька розгадок.

Мені здається, що каша епоха взагалі не сприяє детективному жанрові… Я написав це речення й раптом згадав, що система продажу й купівлі в кредит набула зараз небаченого поширення. На відміну від колишніх часів, тепер ніхто не сахається купівлі в кредит, так само як не боїться шприца. Але ж така купівля зобов'язує зазначити свій заробіток і місце проживання. В наш час розвелося стільки кредитоспроможних людей, що злодіям і детективам роботи поменшало. Не визнають вигод купівлі в кредит хіба що партизани та люди-коробки. Я теж один з противників такої купівлі, але висновки моїх нотаток будуть недвозначні й чіткі, навіть якщо суперечитимуть тенденції епохи.

Але постривай: як ти ставишся до «вбивства з милосердя»? Для орієнтації візьми, скажімо, постанову суду міста Нагої, ухвалену в лютому 1963 року.

«Кваліфікувати як убивство з милосердя такі випадки, коли:

1. Невиліковно хворий агонізує;

2. Пацієнт неспроможний далі терпіти біль, і цього висновку дійшли всі зацікавлені особи;

3. Треба звільнити пацієнта від страждань;

4. Пацієнт з незатьмареною свідомістю благає смерті або дає на неї згоду;

5. Смерть настала під лікарським скальпелем або з інших об'єктивних причин;

6. Спосіб умертвіння морально виправданий».

Якщо тобі цікава моя думка, то в цій постанові йдеться лише про фізичні страждання й зовсім не враховано мук душевних. А вони ж можуть бути так само нестерпними. Про них у постанові ані рядка. Я хотів сказати, що стосовно до людей, яких закон не охороняє, будь-яке вбивство — це вбивство з милосердя. Як виконання вироку катом або ж убивство на війні, так й умертвіння людини-коробки справа непідсудна. Я б волів, щоб у цій постанові замість слова «пацієнт» ти на мить поставив «людина-коробка».

Правда випливе швидше, якщо з'ясуєш не тільки те, хто був людиною-коробкою, а й хто нею не був. Людину-коробку може зрозуміти лише така сама людина-коробка. Псевдокоробка ніколи не зрозуміє її переживань.

Візьми хоча б кілька перших днів у коробці. Початок великих випробувань. Задуха така нестерпна, що хочеться пошматувати себе нігтями. Але це не найстрашніше. Коли вже надто припече, можна сісти під дверима багатоповерхового будинку й удихнути кондиціонованого повітря. Прикрощів завдає тільки липкий піт, змішаний із брудом. Найкраще середовище для бактерій і грибків. Під цим шаром кислого бруду потові залози задихаються, як молюски на висхлому піску. Шкіра свербить до запаморочення. Ні, це не вигадка про катів, що вони колись обмащували людей дьогтем, і про ту танцівницю, яку щедрі шанувальники обсипали золотим порошком, а вона від задухи збожеволіла. Мені раз у раз увижався сліпучо-білий плід, очищений ножиком, і я в думках здирав із себе шкіру разом з коробкою.

А тоді поступово звик. Шкіра теж призвичаїлась до бруду, і я вже не так страждав. А може, просто моє тіло навчилось ощадливо споживати кисень, бо спочатку я впрівав, а під осінь зовсім перестав. Поки я прів, то був псевдокоробкою.

Або згадаймо жебраків — отих, що з групи «Ваппен». Це найнеприємніші з усіх істот, які тільки трапляються людині-коробці. Їхня одежа вкрита лускою значків, іграшковими медалями, на шапках стирчать японські національні прапорці, мов свічки на іменинному торті. Побачать тебе — і з лементом накидаються. Я звик до сторонніх людей, тому цим жебракам якось пощастило захопити мене зненацька. Один з них підбіг до мене, почав стрибати довкола — й раптом сунув щось у коробку. Вирвавшись з його рук, я помітив, що це японський прапорець.

Я захвилювався: якби жебрак бодай трохи схибив, то був би проколов мені вухо держачком. Відтоді я завжди б'ю цих людей перший. Навіть навчився добре кидати з коробки. Беру в праву руку якийсь важкий предмет, вистромляю її по лікоть з віконця й, простягши паралельно до землі, разом з коробкою різко повертаюсь ліворуч. Як дискобол.