Локвук & Ко. Примарний Хлопець

— Щоб закопати мене, тобі доведеться викопати яму. А для цього треба буде попрацювати як слід. А до такої роботи ніхто з вас трьох не здатен... Стривай-но, я спробую вгадати. .. Ти сьогодні знову йдеш до Вайтчепела? О, ці чудові темні вулиці, похмурі криві алеї... Візьми мене з собою! Тобі ж потрібен товариш?  

— Hi. — відрубала я. — Ми підемо вдвох із Локвудом.  

До речі, я вже чула, як Локвуд надягає пальто в передпокої, й тому поспішала.  

— Та невже? Зрозуміло... Виходить, я покидаю тебе напризволяще?  

— Саме так. — я трохи помовчала й запитала: — До речі, що ти хочеш цим сказати?  

— Нічого, нічого,    — череп хитро підморгнув мені. —   Не хочу бути третім зайвим.  

— Не розумію, про що це ти. Ми йдемо на роботу.  

— Авжеж, на роботу. Чудово придумано. Тільки ти біжи й перевдягнись.  

— Люсі, нам пора! — гукнув з передпокою Локвуд.  

— Я вже йду! — відповіла я, а потім тихо спитала в приви- да: — Навіщо мені перевдягатись? Це мій робочий одяг.  

— Так не годиться.    — череп прискіпливо оглянув мене. —   Ти тільки поглянь на себе! Леґінси, футболка, потерта спідниця. побитий міллю светр. ..Чито недоумкуватий матрос, чи жебрачка. Хіба можна в цьому мати пристойний вигляд? Кому ти можеш сподобатись у такому лахмітті?  

— А    хто каже, ніби я хочу комусь подобатись?! — гаркнула я. — Я агент! І йду на роботу! А ти, якщо не вмієш поводитись як слід... — я взялася за грілку до чайника.  

— 0. невже мої слова зачепили тебе? —    вишкірився привид. —   Це просто чу...  

На жаль, я не дала йому закінчити. Крутнула важіль, нап’яла на склянку грілку і вийшла з кімнати.  

Бездоганно вбраний Локвуд чекав на мене в передпокої.  

— Люсі, з тобою все гаразд? — запитав він. — Знову тобі дошкуляє цей череп?  

— Нічого, я дала йому раду, — я пригладила волосся, рішуче видихнула й безжурно всміхнулася. — Ходімо?  

   

Звичайні лондонські таксі не працюють після комендантської години, проте тут є невеликий парк нічних таксомоторів, що базуються на кількох добре захищених стоянках. Вони перевозять здебільшого агентів і службовців ДЕПРІК. які працюють уночі. Зовні ці автомобілі такі самі, як і денні таксі, тільки пофарбовані в білий колір, і водіями там служать кремезні, коротко підстрижені чолов’яги середнього віку — мовчазні, серйозні й досвідчені. Локвуд каже, що більшість із них — колишні в’язні, достроково звільнені за умови, що вони виконуватимуть цю небезпечну роботу. Усі вони обвішані залізними оберегами і їздять із скаженою швидкістю.  

Найближча від нас стоянка нічних таксі є на Бейкер-стріт поряд із станцією метро. Нашого шофера. Джейка, я відразу впізнала — колись він уже возив нас. Він носив у вухах здоровенні срібні сережки, й вони шалено гойдались, коли Джейк вивіз нас із підземного гаража й помчав по Мерілебон-Роуд на схід.  

Локвуд випростався на сидінні і всміхнувся мені. Зараз, коли ми їхали на роботу, він видався мені жвавішим: де й поділася його вранішня втома. Я ж, навпаки, після останньої розмови з черепом почувалась ні в сих ні в тих,  

— Ну? — по-діловому запитала я. — Що ж там за Гість чекає нас? Хатній привид?  

— Нібито, — кивнув Локвуд. — Прояв в одній із горішніх кімнат. Нашу клієнтку звуть пані Пітере.   Дв   а її малі сини бачили моторошну леді під вуаллю, в чорному вбранні. Вона, здається, сидить між шибками у вікні спальні.  

— Он як. ..Аз дітьми все гаразд?  

— Як би тобі сказати... З ними була істерика. Одному хлопцеві довелося дати добрячу дозу снодійного... Гаразд. Сподіваюсь, що незабаром ми побачимо цю леді на власні очі. — Локвуд обернувся до вікна, роздивляючись на безлюдні тротуари й смугу порожньої бруківки.  

Шофер озирнувся через плече й зауважив:  

— Зараз ніби спокійно, пане Локвуде. Та насправді це не так. Добре, що вам пощастило найняти мене. Мій автомобіль був останній вільний у гаражі.  

— А що сталося, Джейку?  

— Ота навала привидів у Челсі. Там збирають величезну команду, щоб упоратися з ними. ДЕПРІК набирає агентів звідусіль — і з заходу, й зі сходу, і з центру. Вони реквізували майже всі таксі.  

Локвуд насупився:  

— Аз яких агенцій вони беруть людей?  

— Зрозуміло, що з найбільших. «Фіттес», «Ротвел»...  

— Авжеж.