Ловець тіні

Вибір слова «діти» був дуже продуманий. Означав, що об’єктом були ще й батьки двох закоханих з Остії. Убивця порішив їхню кровну частинку й таким чином убив їх самих. Його ненависть розрослася та розійшлася колами, як землетрус. В епіцентрі перебували двоє молодих, проте від них розповсюджувалася сейсмічна хвиля зла, що надалі завдавала болю всім, хто був навколо, — рідним, друзям, знайомим, — аж поки не докочувалася до всіх отих матерів і батьків, що не мали зв’язків з двома юними особами, але в ті години з тривогою та болем співчували тому, що сталося в сосновому лісі, думаючи, що це лихо могло спіткати і їхніх дітей.

— «Нещирі носії нещирої любові», — знову повторив пенітенціарій і згадав випробування, якого зазнав Джорджо Монтефйорі, хибно вирішивши, що може вибрати між власною смертю і смертю Діани. Джорджо вибрав життя й погодився вдарити ножем дівчину, яка йому довіряла і гадала, що він її кохає.

— Нам слід передати цей запис тому, хто проводить слідство, — нарешті упевнено оголосив Маркус. — Зрозуміло, що вбивця хоче, аби його зупинили, інакше навіщо йому повідомляти про те, що має статися. І якщо в минулому сповідальня служила для спілкування з поліцією, то ця сповідь означає, що повідомлення призначено для неї.

— Ні, — відразу заперечив Клементе. — Тобі доведеться діяти самостійно.

— Чому?

— Так вирішили.

Укотре загадкове вище керівництво запроваджувало правила, виходячи з невизначених і на перший погляд незбагненних причин.

— Що це за соляний хлопчик?

— Єдина підказка, що в тебе є.

9

Повернувшись додому тієї ночі, вона розбудила Макса поцілунком, а потім вони кохалися.

То було дивно. Мало допомогти їй звільнитися від чогось у тілі, щоб викинути із себе те зло, що вгніздилося внизу живота. Пристрасть сексуального акту очистила їй душу, однак не стерла з голови згадки про пенітенціарія.

Тому що, кохаючись із Максом, вона думала про нього.

Маркус був для неї втіленням усього болю, який вона полишила в минулому. Зустріч із ним викликала старі травми, неначе глибоке болото час від часу витісняє на поверхню ті речі, що воно колись проковтнуло. І таким чином у житті Сандри знову з’явилися шафи, напхані споминами, будинки, де вона жила, одяг, який вона більше не одягала. Якась химерна ностальгія. Але, на її власний подив, не за померлим чоловіком.

Виною тому був Маркус.

Коли Сандра прокинулася десь о сьомій, вона ще полежала в ліжку зі своїми роздумами. Макс уже встав, а вона зачекала, коли він вийде з квартири й піде на роботу. Не хотіла наразитися на його розпитування, боялася, що він про щось здогадається і що вимагатиме пояснень.

Стала під душ, однак спершу ввімкнула радіо, щоб послухати випуск новин.

Струмінь гарячої води вдарив у спину, а вона стояла із заплющеними очима, насолоджуючись. З динаміка лунав підсумок політичних подій дня.

Сандра не слухала. Намагалася обдумати те, що сталося минулої ночі. Побачивши пенітенціарія за роботою, вона пережила справжній шок. Те, як він зумів зазирнути в лабіринти мозку вбивці, викликало в неї відчуття, ніби вона стикнулася віч-на-віч зі справжнім монстром.

Частина її свідомості ним захоплювалася, а якась частина цьому вжахнулася.

«Шукайте аномалію, агентко Веґа, не зупиняйтеся на деталях». Так він сказав. «Зло — це та аномалія, яка перебуває у всіх на очах і якої ніхто не помічає».

А вона сама що бачила тієї ночі? Чоловіка, який блукав лісом, як тінь у місячному світлі. І який схилявся, щоб викопати ямку.

«Він нічого не закопував. Він викопав», — виснував Маркус.

Викопав що?

Невідомий перехрестився. Однак навпаки: справа наліво, знизу догори.

Що це означало?

Тієї миті випуск новин по радіо продовжили новинами кримінальної хроніки. Сандра закрила воду, щоб послухати, і стояла, не витершись, у душовій кабінці, однією рукою обпершись об покриту кахлевою плиткою стіну.

Головною новиною був напад на закохану парочку. Тон переважав стурбований, іншим закоханим радили уникати ізольованих місць. Поліція вживала заходів, щоб збільшити кількість патрулів і гарантувати безпеку громадян. Щоб зупинити вбивцю, адміністрація організувала нічну охорону на околицях міст, у сільській місцевості та поза межами населених пунктів. Однак Сандра знала, що то лише балачки: ішлося про завелику територію, цілком охопити яку було неможливо.

Завершивши розповідь про те, як органи правопорядку збиралися вжити заходів у зв’язку з надзвичайною ситуацією, диктор перейшов до бюлетеня стану здоров’я постраждалої, яка вижила.

Діані Дельґаудіо зробили ще й складну операцію. Тепер вона перебувала у фармакологічній комі, однак лікарі не висловлювали ніяких прогнозів. Практично вони не могли сказати, коли і — що найважливіше! — чи вона прокинеться.