Мага Віра

9. "З чого творяться святощі віри? З чого розвивається національна культура?"
- Рідна віра України (Руси) самоут­вер­джувалася і самоформувалася з великою душевною вибагливістю. І про це свідчать об­ряди. Збиралося віками те, що народ мав най­краще, найславніше і найсвятіше, і з цих ду­хов­них скарбів творилися святощі його віри.
І жив народ у гордості, що в нього є рідна святість дідами, синами і внуками шанована. У нього є своя віра — своя ідентичність. У ньо­го є свій духовний ідеал. У нього є свій по­рядок життя.
Рідна віра — це корінь, який мільйонами видимих і невидимих розгалужень розхо­ди­ться у всі сфери життя. І з нього розвивається чарівний сад національної культури. І, щоб в цьому переконатися, ознайомтеся з культу­рою Індії, Ізраеля, Японії.
Князь Володимир, руйнуючи рідну віру, зірвав міст духовної цілісности народу — міст, який єднав народ з його минулим. Минуле не потрібне? Ні, потрібне: народ, який знає минуле, краще орієнтується в сучасному і правильніше передбачає хід майбутнього.
10. "Що означають слова "Духовна ціліс­ність народу"?"
- Жид є жидом по походженню і по вірі, японець є японцем по походженню і по вірі. Українець по походженню українець, а по вірі не українець. Чому? Тому, що його віра не є його вірою. Коли в нього його віра не його, він не є людиною цілісної духовости.
11. "Учителю Лев Силенко, Ви кажете — на­род у свою віру вкладав свою мудрість і свою любов, і так утверджував свою духовну суве­рен­­ність. Той, хто відбирає в народу його рідну ві­ру, той втручається в мудрість і любов народу?"
- Мудрість і любов — це особлива (закона­ми життя освячена) моральна незалежність на­роду. Тільки народ має право розпоряджа­тися своєю мудрістю і своєю любов'ю. Той, хто втручається у мудрість і любов народу, порушує святість його Суверенности.
Князь Володимир з варягами (найманими вояками) і греками — (зайшлими архиєреями) грубо втрутився у Духовну Суверенність України (Руси).
12. "Учителю, ми маємо осуджувати князя Володимира?"
- У "Мага Враті" я пишу: "Володимире, тату, Ти святим став, а люд Твій — рабом". Діти судять тата? Ні!
Не осуджуймо нерозважного тата свого, ми його діти. Коли ми розважні діти, розваж­но виправмо татову помилку, відроджуючи і по-новому осмислюючи рідну віру України (Руси).
13. "А коли ми не виправимо помилки тата свого?"
- Коли ми не виправимо помилки тата свого, тому що вона задавнена, або тому, що ми не здібні її виправити, ми самі себе приречемо на многовікове рабське існування.
Той, хто каже, що він хоче бути кращим за тата свого, славить себе і славить тата свого. Людина тільки та йде вперед, яка має жадобу покращувати суть свого "я".
Щоб діти могли виконати ті завдання, які перед ними поставило життя, вони повинні бути освіченішими і мудрішими, як їхній тато.
Життя — рух, вічний рух ознаменований самовдосконаленням. Життя каже людині: муд­рість перетворюй у премудрість, краще перетворюй у найкраще, славне перетворюй у преславне. Поступаєш так — значить ідеш вперед. Не поступаєш так — стоїш на місці.
14. "У тварин немає віри. Чи можна погодитися з думкою, що віра родиться там, де є людина?"
- Віра родиться там, де є Хотіння обож­нювати Красу, обожнювати Любов, обожню­вати Правду, обожнювати Мудрість, обожню­ва­ти Волю, обожнювати Подвиг. Народ своє Хотіння вільно розвиває і вільно облаго­роднює. І, як духовне завершення Хотіння, в народі постає його Віра.
Я кажу — Хотіння (світле Хотіння) є дією, народженою Дією (Дателем Буття — Дажбо­гом).
15. "Що казали ті кияни, які вмирали за рідну віру?"
- Олег Віщий і Святослав Перший — наші володарі. Ми любили пам'ять про них.
Вони (предки наші) нам дали у спадок чарівну мову. І в ній слова "Бог", "молитва", "святість", "рай", "безсмертя", "любов", "прав­да", "віра". Вони нам дали наш образ: вони — це ми, ми — це вони. Вони нам у спадок передали багату землю.
Вони нам дали рідну дорогу життя, щоб ми не блукали по чужих дорогах. І сьогодні нас учать греки у Києві в церкві, щоб ми своїх прародителів зневажали, бо вони, віру свою маючи, не хотіли від греків віри приймати і відважувалися на Візантію рать свою поси­лати.
Ні, нам совість не дозволяє рідних пра­родителів зневажати! Краще достойно вмер­ти, ніж недостойно жити. Честь дорожча за життя!
16. "Українців віри грецько-православної у церкві переконують, що вони були дикунами, і тільки в 988 році грецькі попи поробили їх культурними людьми. І тому вони (українці грецького православія) із вдячности зобов'я­зані (ось вже десять століть!) грецьке право­славіє любити більше, як самі себе, більше, як матір-Україну".
- Персія (Іран) — країна великої історії і культури. І мала вона рідну віру (науку Спітами Заратустри). Віра Заратустри — віра світла і добра.
Мечем і вогнем було персів (іранців) у сьомому столітті навернено на віру Могамета. "Ви, перси (іранці), були дикунами. Тепер, маючи пророка Могамета, ви стали культур­ними людьми і ви повинні любити Могамета більше, як самі себе, більше, як свою матір".
Князь Святослав визнавав рідну віру України (Руси). Коли йому казали, щоб він прийняв грецьку ортодоксію, він відповідав: "Коли я прийму чужу віру, моє військо сміятиметься з мене".
У війську України (Руси) було устійнене переконання, що той, хто зраджує віру батьків своїх, зраджує совість свою, сам себе осмішує. Хто не зраджує, той лицар, той є сам собою.
Князь Святослав був лицарем. Він казав — гідність — душа воїна. Він ворогам казав: "Готуйтеся, іду на Вас!" Його батьківська віра учила його бути лицарем.
Сьогодні археологи ствердили, що в 988 році Україна (Русь) була країною великої історії і барвистої хліборобської культури.
17. "Учителю Лев Силенко, Ви проголо­сили реформу дохристиянської (рідної віри) України (Руси).
Ви кажете, що ніхто не має права рідну ві­ру руйнувати. Коли вона (рідна духовна куль­тура) має хиби, її треба світлими почуваннями душі і високими мислями удосконалювати. Удосконалювати, а не руйнувати.
Ви кажете, що синові народу розум даний не на те, щоб він зраджував рідну віру народу свого, а на те, щоб він її боронив, облаго­роднював своїм благородним життям і славив своїми світлими подвигами.
Здійснюючи реформу рідної віри України (Руси), Ви проголосили нові основи моно­теїзму. Скажіть, що таке Бог у Вашому визначенні?"
- Слово "Дажбог" значить "Датель Буття". У санскриті слово "да" значить "дати", а слово "бгу" значить "буття". У слово "Дажбог" я вкла­даю визначення основ монотеїзму, про­по­відуючи Рідну Українську Національну Віру.
Індуси кажуть Брагма, перси (іранці) — Агура Мазда, жиди — Ягве (Саваот), араби — Аллах, латини — Девус. У Рідній Українській Національній Вірі я кажу: "Дажбог — Основа Першооснов Світу".
Дажбог — Світла Духовна Сила, яка сама себе наснажує. Дажбог — Світла Духовна Сила, яка сама себе освітлює.
Дажбог — Світла Духовна Сила, яка вічно діє в світі несвідомого і свідомого буття, свідоме перетворюючи у несвідоме, несвідоме — у свідоме. Свідоме і несвідоме буття тому є буттям, що воно створене і кероване Духовною Силою (світлою Енергією).
18. "Без Дажбога світ не був би світом?"
- Без Дажбога (без Світлої Духовної Сили) немає Минулого, Сучасного і Майбутнього. Коли б не було Дажбога (Світлої Енергії), атом перестав би бути атомом: космос став би кладовищем, властивості і форму якого людський розум ніколи не буде спроможний уявити. Космос у атомі, і атом у космосі. Космос діє за законами атома. Атом діє за законами космосу.
Життєстверджуюча рівновага в Сонячній системі, де живуть люди чарівної плянети Земля, керована Дажбогом.
19. "Як виникли і розвинулися визначення, "що таке Бог" у релігіях Оріяни (України-Руси), Сумерії, Єгипту, Вавилону, Персії, Юдеї, Греції, Риму? І як виникли і оформилися поняття про непорочне народження Ісуса Христа і Христове воскресіння?"
- На ці питання я даю відповідь у працях "Заратустра, Бог і Біблія", "Будда, Бог і Євангелії", "Різдво Світла Дажбожого", "Ве­лик­день Світла Дажбожого", "Совість Істо­ричної Науки", "Діяманти з Храму Світової Історії".
20. Точиться між філософами (вже майже три тисячі літ) непримирима боротьба за визначення, що було первинним — Дух чи Матерія?
- Дух і Матерія — Ровесники. Первинною була Дія (Наддуховна і Надматеріяльна Дійсність), ім'я їй — Дажбог.
Дух і Матерія — Ровесники. Вони є Діями Дійсности Дажбожої. Дажбог творить гармо­нійність між Духом і Матерією. Ровесники (Дух і Матерія) взаємозалежні і взаємото­лерантні. Ніяким філософам не вдасться їх розсварити.
21. "Звідки походить життя?"
- На питання "Звідки походить життя?" дадуть переконливу відповідь ті, які матимуть дані сказати, звідки походить півдуховна і півматеріяльна пульсація сили (енергії), і чому в атомі діють суперечливі сили — сили, які самі від себе залежні?
Я кажу: першооснова, з якої виникла загадкова основа початку життя, прибула на Землю з Космосу, з незвіданих таїн світлої Дії (Дажбога), і в сприятливих умовах розви­ну­лася. Еволюція керована діями Дажбожими, її треба вивчати, щоб знайти відповідь на питання, які хвилюють людину.
Перші моделі основ початку життя ніколи людиною не будуть знайдені. Невгамовний людський розум створить десятки нових теорій про основи початку життя, та всі вони будуть тільки теоріями.
Життя на плянеті Земля появилося більше, як три мільярди років тому. Не можна казати, що воно неземного походження, або — земно­го.
Вік життя (на Землі і в Космосі) людиною ніколи не буде визначений. Космос старіший як плянета Земля — молода дочка Космосу. Життя — Вічність, життя в Космосі було проявлене ще перед виникненням нашої Сонячної системи.
Людина прагне вникнути у таїни Космосу, де є життя старіше, як земне. І немає значення — увінчаються її прагнення успіхами, чи ні. Головне, що під час цих прагнень людина розвиває і вдосконалює сама себе.
22. "Учителю Лев Силенко, коли у Вашому визначенні Дажбог — архітект світу, то ска­жіть, на яких основах побудований світ?"
- Дажбог — Датель Буття дав буттю форму, вагу і дію, і поділив буття на Три Першо­основи.
Є народження рослини, є життя рослини і є будучина рослини. Зернина, впавши з колоска на землю, вмирає — не вмирає — вона проявляє себе в новому колоскові.
Є народження людини, є життя людини і є будучина людини. (Людина, вік свій прожив­ши, проявляє своє життя в житті нової лю­дини, у житті дітей народу свого — усі діти племени споріднені між собою).
Є народження Сонячної системи (упоряд­ко­ваности), є існування Сонячної системи і є будучина Сонячної системи. Народження Сонячної системи, існування Сонячної систе­ми і будучина Сонячної системи — замкнене коло.
Ми, вірні Рідної Української Національної Віри, ознаменовуємо форму, вагу і дію, озна­ме­новуємо Вічну і Нероздільну Триєдиність Світобудови знаменом Дажбожим, блискави­цею Трисуттям (Тризубом). Кожна з Трьох Первооснов по-своєму загадкова і велична. Вони нероздільні. Вони взаємно самі себе звеличують і самі себе вдосконалюють.
23. "Учителю, Ви проповідуєте знання про Бога. Учора сектантський пастор сказав мені, що він проповідує знання Бога. Чи це те саме?"
- Ні. Знання про Бога і знання Бога — два різні поняття. Знання про Бога творить людина. І чим в людини (чи в народу) вища культура розуму і вища культура душі, тим вищі в неї знання про Бога.
Знання Бога ніколи не будуть людині відомі і зрозумілі. Тільки Бог знає те, що Він знає. Наприклад, є знання про Космос і є знання Космосу: який вчений (віруючий чи невіруючий) відважиться сказати, що він знає знання Космосу.
Людина ще живе в епоху свого дитинства. І коли б їй сьогодні були передані знання Космосу, вона б загинула: її розум і її емоції не витримали б раптового надлюдського наван­та­ження.
Людський мозок затаює в собі могутні сили. Людина в майбутньому буде ними по­ступово (без раптового і надмірного наван­таження) користуватися.
Той, хто каже, що він проповідує знання Бога, справді проповідує не знання Бога, а свої знання про Бога.
Але коли він вважає, що жидівський пророк Ісус є його Богом, то він може казати, що проповідує знання Бога.
24. "Чому християнська віра не поробила німців рабами, а нас, українців — поробила? Хіба німці (англійці, або французи) віру християнську прийняли не так, як українці?"
- У оповіді "Українська Духовна Рево­люція", та в оповіді "Україна (Русь), архиєреї грецької ортодоксії і татаро-монгольська орда" я даю, перечислюючи історичні події, від­повідь на ці питання. Тепер візьму тільки один приклад. Німці прийняли християнську віру від римлян, увійшовши як завойовники до Риму. Німці зручно підпорядкували хрис­ти­янську віру державним німецьким інтере­сам. Українці, від греків прийнявши грецьку ортодоксію, себе підпорядкували грецьким ін­те­ресам, грецькій облудній церковній політиці.
Хрещення України (Руси) стало для греків знаряддям духовного поневолення України (Руси). Хто поневолює твій дух, той робить тебе рабом.
Грек-митрополит пам'ятає походи Олега, Ігоря, Святослава. І він всією душею ненави­дить Україну (Русь). І він тепер, як верховний духовний провідник України (Руси) — ставле­ник імператора і патріярха Візантії, має мету: при допомозі віри Христової зробити з укра­їнця-русича смиренного раба грецької віри православної.
Князь, щоб у Києві поговорити з греком (митрополитом — верховним владикою охре­щеної України-Руси), йде з тлумачем.
Грецька мова стала в Києві мовою святою. Мова ослов'янщених болгар стала в Києві мовою церковною. Мова українська (русичів­ська) стала в Києві мовою третьорядною, хо­лопською, поставленою в принизливе стано­вище.
(Якщо мова — душа народу (і так є — бо немає мови, немає народу), то тоді хрещення скривдило душу народу. Образило гідність і розум народу. Чужу мову (грецьку, болгарсь­ку) в Києві хрестителі проголосили "мовою Божою, святою, церковною", а українську мо­ву (душу народу) хрестителі поставили в ста­новище мови приниженої, знеціненої, холоп­сь­кої, о, жорстокі архиєреї, не маючи націо­нальної моралі, ви хрещення проголошуєте справою принесення культури, світла, Божої істини в Україну (Русь), і не бачите тяжких ран, які завдало хрещення душі Українського народу).
Щоб українець (русич) мирно жив у православній покорі, жив без віри в себе і без національної мети, треба знищити, треба спалити всі святощі рідної віри України (Руси).
Він (українець-русич), утративши рідні святощі, всиротиться. Не знатиме, хто він, ким і чому поневолений. Він буде в неволі стогнати. Він буде нарікати на долю. Він буде сміло й по-анархічному бунтуватися, але він ніколи не покращить долі своєї, бо душа його контрольована греком-митрополитом "всея України (Руси)".
Українці прийняли віру християнську від лютих ворогів. Віру прийняли, а волю — ут­ратили. І, як тільки піднімуться, як про­буд­жені велетні, щоб волю здобути, зразу треба йти на сповідь, і грек-митрополит у Києві їх висповідає, і вони знову вертаються до ярма. Що є? Їх переконано, що віра православна — головна ціль для християнина. У них при­спана національна ціль, до якої б вони могли свої могутні сили спрямувати.
Духовний раб, утративши здібність бути собою, каже: "Коли для греків грецька право­славна віра є доброю, то й для українців вона добра. Коли для римлян римська католицька віра є доброю, то й для українців вона добра. Коли для москвинів цар москвинський добрий, то й для українців він добрий".
Виходить так: коли грек каже українцеві, що грецька мова свята, а українська мова — хо­лопська, і, коли для грека так вигідно, то чому українцеві має бути невигідно, греки і українці — люди однієї віри грецько-право­слав­ної.
Духовний раб, обиватель, "торжествую­чий хам", легкодухий "хохол" — каже: "Хоч горш­ком назви, тільки в піч не саджай". Він не зносить Рідної Віри, він любить бути там, де надійний хліб, чарка, панахида, парахвіяльні мироносиці. Він уникає національних обов'яз­ків, бо вони непоплатні. Він боїться смілого українського духа, бо з ним боряться москви­ни, попи, нігілісти, і він не хоче псувати з ними відношення. Він каже: "Коли іншим християн­ська віра помагає, то чому нам — ні? Мій син у Москві комуністом, поплатну працю має. Коли москвинам комунізм добрий, то й для мого сина — добрий. Коли мій син не знає української мови, то й не треба, безпечніше життя матиме". Така дрібнокорислива, низь­копробна, пристосуванська, заробітчанська мораль у цього ворога Рідної Віри.
Він сміється, що в жида є жидівська віра, і дивується, що "всі" є християнами, а жид не хоче бути християнином. Чому жид не хоче бути нежидом?
25. "Значить є пани-християни і є раби-християни? "
- Греки-митрополити (високопреосвя­щенні владики (володарі) України (Руси) забо­роняли українцям-монахам у Києво-Пе­черському монастирі мати українську дру­кар­ню. Вони віру Христову використовували для закабалення і тримання в темноті українців (русичів). Вони знищили старі священні пись­мена України (Руси), писані до 988 року, і вони навчили українців (русичів) вірити, що греки їм культуру принесли.
Греки — пани християни. Пани-християни — творці християнських догм, творці христи­янських ритуалів і реформ. А українці — раби християни — приймачі християнських догм, приймачі християнських ритуалів і реформ. Творці духовних вартостей (і так завжди було в історії і так завжди буде) домінують над тими, які від них віру чи інші духовні вартості приймають.
26. "Яка тоді наша роль українська в греко-латинській церкві?"
- У греко-латинській церкві пророками є жиди, а філософами, каноністами і адміні­страторами — греки і латини, а смиренними парахвіянами — українці (русичі) та їм подібні вівці стада Христового.
27. Щоб ми, українці, перестали бути рабами-християнами, нам треба, взоруючись на німців, іспанців, москвинів, підпоряд­кува­ти християнську релігію державним україн­ським інтересам.
- Треба було про це думати в 988 році. Сьогодні — пізно. Сьогодні той, хто христи­ян­ську релігію підпорядковує національним інте­ресам, нелюблений. "Є сьогодні інтерна­ціональні християнські секти люблені".
Диктатор Франко носив при поясі револь­вер, обдекорований емблемою святого серця Ісуса Христа. Гітлер вважав себе христи­яни­ном, і німецькі християни твердили: "Через Гітлера Христос став могутнім між нами, і то­му націонал-соціялізм є справжньою хрис­ти­ян­ською релігією в дії", — (А. Firеу, "Cross аnd Swastika", 1938 р., стор. 12).
Архітекти москвинського монархізму говорили, що через христолюбного царя Христос став могутнім. І тому москвинська монархія (і так думав і влюбленець деяких західних інтелігентів Фьодор Достоєвський) є справжньою християнською релігією в дії.
Люди знають, що значить "християнська релігія в дії". Казати, що українці створять "християнську релігію в дії" кращу, як німці, іспанці, москвини, значить шкодити україн­ській справі. Кожний християнин вважає, що його "християнська релігія в дії" є найкра­щою; є воля переконань.
Людство жде нових ідей. Жде апостолів оздоровлення і вдосконалення душі людської. Я вірю — геній Людства розвивається так, щоб кожний народ мав волю творити свої духовні вартості і їх вважати своїми святощами: там, де є святощі, є релігія.
28. "Ваш учитель Лев Силенко не вірить, що во Вифлиємі Бог народився”. Учителю, що братові-чужовірові відповісти?"
- Якщо "Бог народився", значить перед народженням Його не було. Якщо Бог "во Вифлиємі воплотився", значить Він перестав бути Богом. Якщо Він був Богом і людиною одночасно (Боголюдиною), то тоді Він страж­дав не як Бог, а як людина. Бог — Дух без­тілесний, Бог не страждає. Якщо Ісус страж­дав, як людина, то Він не може, так як Бог, спасати людей. Ісус, як Пророк і Реформатор віри Мойсеєвої, милостивий і величний син народу Ізраелевого.
29. "Чи справді Ісус народився у грудні? Чи в Ісуса були рідні брати?"
- П'ять тисяч років тому наші Прародителі святкували Різдво нового Сонця. Римляни у грудні мали весе­лопишні "сатурналії" — різдво Сатурна (Бога-Сонця). Щоб охрещених від­хилити від свята Різдва Сатурна, архітекти хрис­тиянізму у дні Різдва Сатурна почали від­значати дні Різдва Христового.
(У Палестині взимку пастухи не перебу­ва­ють в полі з стадами. У "Євангеліях" не на­пи­сано, в якому місяці був народжений Ісус. І точ­ний рік народження Ісуса нікому не відомий).
Маттей (13, 54-55) ясно пише, що Ісусова "мати зветься Марія, а брати Його Яків, Йосій, Симон, Юда". Ісус був найстаршим братом, "Він був первородним між многими братами" (До Римлян, 8, 29); Ісусові брати не визнавали науки Ісусової, тобто, "Брати Його не вірували в Нього" (Іоан, 7, 5).
"Євангелії" писані були грецькою мовою. У грецькій мові слово "адельфос" уживається тільки у значенні фізичного (тілесного) брата, а слово "анефіос" — тільки у значенні "кузин".
У "Євангеліях" точно визначено, що Яків, Йосиф, Симон і Юда були Ісусовими "адель­фосами", а не "анефіосами". Ісус знав, що Його рідні (тілесні) брати глумливо став­ляться до його науки, і коли Йому сказали, що мати і брати "стоять надворі" (Маттей, 12, 47), то Він (Ісус), "простяг руку на учеників своїх і сказав: "Ось мати моя й брати мої!"" Він учнів своїх любив більше, як рідних братів.
Іван Франко визначив, що князь Володи­мир у 988 році здійснював хрещення України "з політичних причин". Треба знати, що імпера­тор Константин з політичних причин у 325 ро­ці в Нікеї з єреями проголосив, що Ісус є Богом. І про це я детальніше оповідаю у об'явленні "Будда, Бог і Євангелії", в оповіді "Рим і Візантія — вони хреститимуть Україну (Русь)?"
Частина християн вірить, що Ісус — це Бог, а частина християн вірить, що Ісус — це Христос (тобто, Помазаник). Усі на світі віри і віруючі повинні бути однаково респектовані. Тільки там є людяність, де є толерантне ставлення віри до віри.
30. Учителю, я почав братові-чужовірові говорити про Вашу науку. А він мені гнівно сказав: "Бійся Бога! Тебе Бог покарає. Лев Силенко — безбожник, Бога не боїться!"
- Брат-чужовір, як видно по його словах, вірить, що Бог — це страшилище. І він "Богом-страшилищем" так заляканий, як дитина бабою Ягою. О, нещасний, він сам заляканий, ще й інших пробує залякувати. Прости йому. Він щонеділі співає: "Свят, свят, свят Господь Саваот". Є в семітів віра, що Господь Саваот панує над своїми рабами при допомозі заля­кування.
"І глаголить Господь...: "Страх мій пошлю поперед тебе і залякаю" (2 кн. Мойсея, 23, 27). Нічого дивного немає, що раб Божий, наприклад, такий, як брат-чужовір, і живе заляканий Богом.
Я кажу: Дажбог — це Блаженство. Дажбог нікого не залякує, нікого не карає, нікому болів не завдає.
Дажбог — Свідомість Всесвіту. Дажбог — Світла Дія Вічности. Дажбог — Душевне Щас­тя. Я пророк Дажбожий, натхненний Даж­богом несу Душі Народу мого Душевне Щас­тя, Рідну Українську Національну Віру пропо­відуючи.
Кажеш, що мої люди за мою любов до них мене тяжко зневажають? Моя любов до мого народу свята, і тому я терпеливо перено­ситиму всі болі, завдані мені моїми людьми. Знаю я, що вони не знають, що їхні мислі і почування контрольовані чужими духовними силами, і я прийшов, щоб сказати їм про це.
31. "Відсталий народ позичає культуру в розвиненого народу. Хіба в цьому немає прогресу?"
- Коли відсталий народ попадає під вплив чужої розвиненої культури, він утрачає (свідомо, або несвідомо) почуття самопо­шани. Є два способи позичення культури. 1. Відсталий народ позичає собі чужу культуру (чужу релігію, чужу законність) і до неї молиться, і їй служить. 2. Відсталий народ позичає собі чужу культуру (чужу релігію, чужу законність) і її вільно підпорядковує ідеалам своєї незалежности. Мудрий народ тому мудрий, що позичене служить йому, а не він позиченому.
32. "Лев Силенко хоче знищити християн­ську культуру України. Лев Силенко хоче знищити совєтську культуру України. Куль­туру треба шанувати, а не нищити".
- Українську (дохристиянську) культуру України знищили архиєреї грецької ортодок­сії, знищили по-вандальському, безжалісно. Християнську (грецько-ортодоксальну) куль­ту­ру України жорстоко (по-вандальському) знищили москвинські большевики. Бачимо — культура нищить культуру.
Щоб українці були культурними по-українському, а не по-грецько-православному чи по-совєтському, вони повинні творити свою самобутню культуру: чим більше вона буде самобутньою, тим більше вона буде цінною і величною, і корисною для Людства.
Українці, ставши грецько-православними, перестали творити свою самобутню культуру. Вони мали право на рідній землі творити тільки таку культуру, яку дозволяла цензура архиєреїв грецької ортодоксії. Очевидно, вислужлива, рабська, цензурована культура не має великої духовної цінности.
(Знаємо: після хрещення України-Руси "зависла важка грецька цензура (...), яка поволі винищувала з руських рукописів ба­гато з того, що грекам не подобалося, а вкла­дала додатки, видумані грецькими людьми на Русі" (М. Чубатий, "Визвольний шлях", ч. З, 1979 р., Лондон).
Експонати культури (культури, створеної під наглядом грецької ортодоксії чи москвин­ського большевизму) лишіть потомкам своїм. І на експонатах напишіть: "Любі діти наші, ми творили цю культуру в неволі. Ви, ставши вільними, творіть нову (незалежну від чужих культур) справді самобутню культуру. Ви не маєте щастя погордитися нами. Зробіть так, щоб ми мали щастя погордитися вами".
Тільки та культура, яка твориться на волі (без жодних чужих цензорів) піднімає в світі престиж України (Руси) і збагачує культурну скарбницю Людства.
33. "Ви проти грецької ортодоксії?"
- Грецька ортодоксія хай панує в Греції, і хай вона у Греції звеличує Грецію. Я кажу: для українців корабель грецької ортодоксії пере­старілий. І коли українці на кораблі грецької ортодоксії вирушать в нове (тисячолітнє) плавання, сидітимуть на мілині. Я кличу українців будувати новий корабель — могутній корабель Рідної Української Національної Віри.
Кожний добрий син народу хоче, щоб його народ був великим народом. І я хочу, щоб мій народ був великим народом: великий народ тому великий, що він не живе пози­ченою великістю. Він великий тією великістю, яку він сам творить у поті чола свого.
34. "Чим вимірюється Велич народу?"
- Велич кожного народу вимірюється ве­ликістю його культури, очевидно, не пози­че­ної, а рідної. Гордитися не своєю культурою, а чужою (позиченою чи накинутою) значить їхати на позиченому коні. Знаємо, що на позиченому коні далеко заїхати не можна.
35. "Учителю Лев Силенко, чому Україні більше, як якійсь іншій країні, потрібна рідна релігія? І яку народи Европи матимуть користь з того, що в українців є рідна релігія?"
- Усім народам плянети Земля відомо, що Україна — країна виняткового багатства. Значить Україна — країна виняткова, і тому український народ тільки тоді буде могутнім народом, коли він матиме виняткову релігію — миролюбну рідну релігію.
Україна, маючи рідну релігію, перестане бути знаряддям Ватикану, Польщі, грецької ортодоксії, Московитії. Ні Кремль в ім'я грецького православія, ні Ватикан в ім'я католицизму не будуть на Дніпрі святити мечі, щоб українці вбивали самі себе "за віру Христову".
Народи, знаючи, що Україна — країна ви­нят­кової духовости (світлої релігійної толе­ранції) матимуть до неї виняткове довір'я. Усім стане відомо (і потім це ввійде у благородну традицію Европи), що Україна не підпорядкована жодним чужим релігіям. І тому жодна чужа релігійна сила не може Її використовувати проти іншої чужої релігійної сили.
Католицизм, протестантизм, грецька ортодоксія, юдаїзм, мусульманізм хотітимуть (і кожний у своєму інтересі), щоб Україна, як релігійно незалежна і толерантна, зайняла позицію справедливого миротворця-коорди­натора особливо в тих чи інших релігійних проблемах.
Україна (у своєму інтересі), ставлячись до католицизму так само, як і до грецької ор­тодоксії, протестантизму, юдаїзму, мусульма­нізму, започаткує давно в світі жданий новий, дійсно достойний стиль релігійної толерант­ности. І в цьому буде її світова (корисна для людства) моральна сила.
36. "Ті українські інтелігенти, які навчені служити Москві, а також ті українські інтелі­генти, які навчені служити Ватиканові й Грецькій ортодоксії, пишуть у книжках, в часописах, що рідна віра України (Руси) була маловартісною, і Лев Силенко зле робить, що Рідну Віру оновлює і збагачує її новими мислями".
- Я їм кажу: чим вартісніша в народі його рідна віра, тим вартісніший народ.
Духовна вартість народу оцінюється духо­вною вартістю його рідної віри. Інтелігенти, які вважають, що рідна віра їхнього народу маловартісна, самі себе проголошують мало­вартісними інтелігентами маловартісного народу.
Народ, який (з тих чи інших причин) не знає своєї рідної віри, нещасний. Він загубив свою метрику. Він не знає сам себе. Він не знає першоджерел своєї духовної культури. Хто не знає сам себе, той не має віри в себе. Хто не має віри в себе, той не має енергії відстояти себе.
Я прийшов помогти тим українським інтелігентам, які не по-українському інтелі­гентні, вернутися до Рідної Віри.
37. "Я був в Англії. Питаю англійця: "Англія має релігію?" І англієць швидко (так, ніби він відповідь мав вже давно готову) сказав: "Англія має релігію. Її релігією є Англія".
Учителю Лев Силенко, таку відповідь почувши, я згадав Вас: у Англії є рідна англійська національна віра, її ім'я — Англія".
- Англієць відповів мудро.
38. "Учителю, чи Ви осуджуєте тих, які не визнають Вашої науки?"
- Коли б я осуджував тих, які не вірують у мою науку, я б принизив себе і тих, які вірують у мою науку. Я вчу: ніяка в світі віра не повинна проповідувати, що святість, любов, милосердя, праведність є тільки її власністю. Усі віруючі люди всіх релігій в світі мають однакове право на святість, на любов, на милосердя, на праведність.
Коли б я казав: "Віруватимете мені, спа­сетеся, а не віруватимете мені, будете осуд­же­ні", я б сіяв ненависть між людьми, нетерпи­мість.
Є такі християни, які вірять, що Ісус сказав: "Ідіть по всьому світі і проповідуйте євангелію усякому твориву. Хто віруватиме... та охреститься, спасеться, а хто не віруватиме, осудиться" (Марко, 16, 15-16). Виходить, що Ісус казав — вір мені, а ні судитиму? Я не вірю, що євангелист Марко правильно передав слова Ісуса.
Я не вірю, що в Ісуса було прагнення свої благі вісті (євангелії) накидати буддистам, індусам, конфуціоністам, заратустріянам, і їм казати, щоб вони хрестилися, а ні — суд.
Чому буддисти мають бути суджені за те, що вони є буддистами? Чому індуси мають бути суджені за те, що вони є індусами. Ніхто нікого не має права осуджувати за ті чи інші релігійні переконання.
39. "Ми, українці, в церкві грецької віри православної співаємо "Боже, нам єдність подай!", а Лев Силенко своєю рідною вірою тільки роз'єднує українців".
- Ви співаєте, щоб Бог вам "єдність подав". Бог не роз'єднував українців, а коли Він (Бог) роз'єднав українців, то тоді роз'єднання українців є справою Божою, "усе бо від Бога", — кажуть архиєреї. Ви співаєте про єдність, а я творю єдність. Любити квіти і плекати квіти — дві різні справи. Співати про єдність і творити єдність — дві різні справи.
У оповіді "Українська Духовна Революція" я кажу, що єдности ніхто нікому не дає. Єдність не падає з неба. Її не можна ні купити, ні виспівати.
Єдність живе в неписаних законах — в основі будуючого здорового характеру народу. Народ без єдности — значить народ без любови, без національної моралі.
Чужі релігії в ім'я своїх інтересів роз'єд­нали українців ще перед моїм народженням. Я не прийшов роз'єднувати роз'єднаних. Я прийшов, щоб українців об'єднати у Святині Рідної Української Національної Віри. Ті, які хочуть, щоб українці були об'єднані біля Ватикану (та біля інших чужих сил), гнівають­ся на мене.
40. "Лев Силенко нову віру проповідує, може нова віра й добра, та я всім кажу, що я ні в що не вірю, і є багато таких, як я".
- Людина, яка каже, що вона "ні в що не вірить", має слабу духовну енергію.
Людина, яка вірить — вірить у силу своєї волі, у силу свого життя, у силу свого духов­ного ідеалу, є людиною наснаженої духовної енергії.
41. "Чи українець має в себе вірити з вірою в Дажбога чи без віри в Дажбога? Якщо з вірою в Дажбога, то — чому?"
- Дажбог — це Світла Мудрість. Дажбог — це світла Любов. Дажбог — це світла Правда. Ук­раїнець, який вірить у себе з вірою в Дажбога, є духовно досконалішим за того українця, який вірить у себе без віри в Дажбога. Духовно досконалі люди корисні для людства.
42. "Я, правду кажучи, атеїст: вірю, що ніякої віри не потрібно".
- Якщо ти віриш, значить ти віруючий. Віра є те, в що ти віриш. Ти віриш, що ніякої віри не потрібно. Ти віриш, що потрібний атеїзм, щоб бути атеїстом. Коли б атеїсти поводилися як люди, які не вірять у атеїзм, атеїзму б не було.
Коли ти віриш в науку атеїзму, значить атеїзм є твоїм божеством. Не має значення, як ти своє божество називаєш — діялектичним матеріялізмом, атеїзмом, нігілізмом чи суб'єктивізмом.
Ти тримаєш в себе вдома портрети (ікони) апостолів атеїзму. Ти читаєш їхні писання і шануєш їх за те, що вони тобі показали атеїстичну дорогу життя. Шануєш — значить здійснюєш поклоніння явне чи неявне. Коли інші моляться, ти стоїш мовчки — здійснюєш антимолитовну молитву.
Баптист каже, що він не воює. Він проти будь-якої війни. Він вірить, що ніякої зброї не потрібно. Ні, баптист воює — здійснює від­важний пасивний подвиг. Пасивний подвиг — зброя.
Магаматга Ґанді, вживаючи пасивну зброю (зброю непротивлення злові), переміг тих, які тримали зброю вогню і заліза.
43. Ми, українці-християни, маємо багаті церкви і бідну національну свідомість, і в цьому наше горе.
- Багата церква — значить багатий дім, дім молитви. Якщо ви у церкві стоїте лицем до святощів Візантії, Ватикану, Юдеї, а спиною стоїте до святощів України, у вас ніколи не буде національної свідомости. Ваша свідо­мість є такою, якою є ваші святощі — житіє візантійських святих ви краще знаєте, як житіє синів України (Руси), які полягли на полі брані, щоб жили ви.
44. "Чому грецько-православна чи като­лицька церква не дає українцям національної свідомости?"
- Грецько-православна чи католицька церква не може дати українцям того, чого вона не має, і ви за це не гнівайтеся на неї.
45. "З чого родиться національна свідо­мість?"
- Кожний народ (народ, який має національну мораль) гордиться святощами Вітчизни. З вірної любови до святощів Вітчизни, з вірної любови до Бога батьків ваших у вас самонародиться віра в себе, у вас самонародиться почуття національної свідомости. Національна свідомість — значить національна гідність.
46. "Українці, розум яких контрольований Ватиканом, підохочено прагнуть до Ватикану приєднати тих українців, розум яких контрольований грецькою ортодоксією".
Довгі століття між українцями точиться духовна й кривава боротьба під гаслом "Яка віра краща?" І ця боротьба, чужими май­ст­рами інспірована, роз'єднує і виснажує укра­їнців, і відхиляє їх від національної боротьби за волю Вітчизни рідної. Скажіть, Учителю Силенко, все ж таки, яка віра найкраща?
- Що таке віра? Є десятки відповідей на це питання. Я вчу, що віра — творча святість душі. Ми, українці Рідної Української Національної Віри, маємо свою душу і свою в ній творчу святість.
Ми не сваримося, яка віра найкраща. Сваритися, яка віра найкраща, значить про­голошувати себе людьми малої духовної куль­тури. Греки вірять, що грецька віра пра­вославна — найкраща віра. Латини вірять, що латинська віра католицька — найкраща віра. Ми, українці Рідної Української Націо­нальної Віри, віримо, що Українська Віра найкраща віра.
І справді так є: для жида жидівська віра — найкраща віра. Для індуса індуська віра — найкраща віра. Для японця японська віра — найкраща віра. Для араба арабська віра — найкраща віра. Якщо кожний вірить, що його віра найкраща, значить усі віри найкращі, і, щоб в світі віра з вірою не ворогували, з цим треба погодитися.
Вівці, які між собою сваряться, яка для них мати найкраща (медведиця чи вовчиця), мають думання, спрямоване на хибну дорогу. Їм треба терпеливо (бо вони дуже вразливі) сказати, що і в них є мати, і рідна мати для них є найкращою матір'ю. Коли вони не пого­дяться з цією правдою, значить у них збо­чений інстинкт самозбереження, їм треба оздоровитися.
47. "Чи кожний українець, який виконує інтелігентну працю, є українським інтеліген­том?"
- Латинське слово "інтелект" значить "ро­зум". Усе залежить від того, ким вихований розум, і на яку дорогу він спрямований.
Ті українці-інтелігенти, які виховані Москвою і служать Москві, є москвинськими інтелігентами. Походження у них українське, їдять вони хліб український, а духовність у них не українська. Незважаючи на те, що духовність у них не українська, вони є неблагонадійними людьми Московитії. Вони є неблагонадійними людьми тому, що в їхній душі інколи бурхливо проявляється болісне огірчення, що Москва обкрадає їхню матір- Україну.
"Розум ваш, а який напрямок мислення повинен мати ваш розум, це справа партії, ми, ваші старші брати, дали вам Лєніна. Тільки той українець є достойним українцем, який любить Москву більше, як Україну", — так москвини прополоскують мозок українцям москвинського виховання.
Ті українці-інтелігенти, які виховані грецькою ортодоксією чи католицизмом, є грецько-ортодоксальними, католицькими інтелігентами. Походження у них українське, їдять вони хліб український, а духовність у них не українська. Незважаючи на те, що духовність у них не українська, вони є неблагонадійними людьми Ватикану чи грецької ортодоксії.
Вони є неблагонадійними людьми тому, що в їхній душі інколи бурхливо проявляється болісне огірчення, що архиєреї Ватикану чи грецької ортодоксії їх вважають другоряд­ними християнами і зневажливо ставляться до матері-України.
"Душа ваша, а які мають панувати святощі у вашій душі, це справа істинної віри нашої. У наших школах ваш розум вихований. Ви любіть католицизм, любіть грецьку ортодок­сію більше, як Україну. Ви наші християни і тому служіть нам в ім'я Господа Бога Ісуса Христа", — так архиєреї прополоскують мозок українцям грецько-православного і католиць­кого виховання.
Тільки той українець-інтелігент є українсь­ким інтелігентом, який на перше місце ставить українські справи, а на друге — чужі. Без такої української інтелігенції Україна ніколи не буде українською.
48. "Українці вже звикли до того, що українські інтелігенти служать Москві, слу­жать Ватиканові, служать грецькій ортодок­сії, і за вірне служіння отримують титули, життєві вигоди, грамоти.
Служіння чужим святощам у нас модне. Служіння чужим святощам вже творить час­ти­ну нашої національної культури, традиції, історії і слави. І з цим треба примиритися. І треба заборонити отому Левові Силенкові (і де він взявся?!) ширити Рідну Українську Національну Віру".
- Бідний мій народ. Він вже звик бачити свою інтелігенцію рабською. О, коли б інте­лі­генція подостойнішала і перестала служити силам ворожим Україні, і почала служити рід­ному народові, народ би з радости заплакав. І уквітчав би свою достойну інтелігенцію вінка­ми слави золотої, обдарував би її найпочесні­ши­ми титулами і створив би для неї життєві вигоди.
Дивіться: українці, які віддано люблять Україну, віддано люблять мене, вони ство­рили (самі тяжко працюючи) для мене необ­хідні життєві умовини, вони щиро славлять мене і щиро боронять мене. Вони кланяються мені, що я звільнив їх з духовного рабства і показав їм світлий шлях Рідної Української Національної Віри — шлях Священного Самопізнання.
Я кажу: боротися за волю і в цей же час практикувати філософію рабства, значить боротися за волю по-рабському. Хто по-рабському бореться за волю, той ніколи її не здобуває. Національні визвольні змагання (якщо вони контрольовані архиєреями чужих релігій) — справа безнадійна.
У старих анналах можна прочитати такі слова: "У рабського народу рабські про­від­ники, і тому, що вони підпорядковані чужим духовним силам, їх можна купляти, і при їхній допомозі гнітити їхній народ".
49. "Учителю Лев Силенко, у церквах грецької ортодоксії, до яких належать мої брати, висять позолочені приманливі ікони.
Наприклад, висить ікона (образ) Небес­ного Отця (Саваота) з обличчям старого грека і в одежі грецького аристократа. Чому Небесний Отець (Саваот), який є Творцем і Неба, і Землі, і людини, і всього живого, одягнений у грецьку одежу, і дехто вважає це святим законом віри православної?"
- Ікона (образ чи ідол) Небесного Отця (Саваота), до якого моляться твої брати, це церковний мистецький твір грецької уяви про Бога. І коли цей твір талановито виконаний, значить греки — талановиті малярі.
Є християни, які осуджують поклоніння іконам. Є християни, які поклоняються іконам і кажуть, що немає значення, у який одяг вбраний Саваот (Отець-Небесний). Ні, одяг — справа не другорядна. Наприклад, коли б папа римський появився у церкві в одязі мусульманського шейка, католики подумали б, що з папою щось сталося.
50. "Учителю, я читаю "Мага Віру", і в мене створюється враження, що на Вашу думку в дохристиянській вірі України (Руси) все було ідеальне, перфектне, впорядковане. Чи справді так було?"
- Ні, в дохристиянській вірі України (Руси), незважаючи на те, що вона була вірою світлою, радісною, стародавньою, не все було ідеальне, перфектне, впорядковане.
А хіба в сьогоднішній, наприклад, като­лицькій вірі все ідеальне, все перфектне, все впорядковане? Ні, непомильних творінь не­має. Той, хто себе проголошує непомильним, робить одну з найбільших помилок у своєму житті. У великих людей великі помилки, у малих — малі: хто вміє сам виправляти свої помилки, той вміє сам себе вдосконалювати.
Шлях самопізнання і самовдосконалення — це шлях, на якому людина виправляє свої помилки.
"А як тоді вірити великим людям, коли у них великі помилки?" Шануйте великих людей за їхній великий світлий розум, за їхні великі світлі труди і натхненні подвиги. А за помилки не дуже бийте їх: їхні помилки їх б'ють і без вас, і часто б'ють безпощадно.
51. "Я народився, виріс, маю дім, жінку, дітей, маю працю і добрі харчі. Отже, живу своїми приватними радощами і болями. Ніякими українськими справами не цікав­люся. І навіть Рідною Вірою не цікавлюся, бо вважаю, що Рідна Віра — приватні радощі і болі Лева Силенка, і хай він ними цікавиться".
- Хіба краса життя людського в тому, щоб мати такі самі радощі й болі, як і в скотини? Скотина родиться, росте, має лігво, жінку, дітей, має працю і добрі харчі.
Це правда: Рідна Віра — мої приватні радощі і болі, і я кличу до себе таких, які хочуть, щоб Рідна Віра і для них була головною приватною справою життя.
Приватні справи (такі приватні радощі і болі), які має скотина, не є злі. Але людина тому й є людиною, що в неї є високі духовні ідеали, в ім'я яких вона живе і в ім'я яких виховує дітей, щоб їм належало їхнє майбутнє.
52. "Силенкова віра не є вірою, бо вона основана на розумові і науці. Віра є там, де віруючі керуються не розумом, не наукою, а почуваннями душі".
- Я високо ціную почування душі. Високо цінуючи почування душі, кажу: віруючі, які не визнають сили розуму і сили науки, і керуються тільки почуваннями душі, без потреби осліплюють свою віру.
Я не уявляю віри без розуму. Вір, не думаючи: почнеш думати, станеш грішником, розділиш долю Івана Гуса. Я кажу: вір, думаючи. Без розуму немає не тільки віри, а й людини. Якщо з голови людини забрати мозок і при допомозі апаратів підтримувати її життя, вона житиме довго, але вона (людина) нічого не знатиме про своє життя.
53. "Чи є гріх? Якщо є пекло — то де воно?"
- Є гріх. Гріх є там, де є торгівля совістю, любов'ю, волею, переконаннями, вірою, віт­­чизною, людьми. Пекло є в душі тієї людини, яка здійснює гріх.
54. "Учителю Лев Силенко, у Вашій науці більше говориться про справи земні, а менше — про справи небесні, чому?"
- Є такі духовні вчителі, які кажуть віру­ючим: "Не дбай про земне, дбай про небесне. У царстві небесному порядок. На землі — безладдя".
Є думка — справи небесні упорядковувати легше, як земні. Ніхто з Небесного Дому не повертався на землю і не оповідав, як там є.
Я кажу — той, хто живе на землі, повинен себе присвятити справам облагороднення зем­ного життя. Живу я на землі, щоб покра­щувати земні справи народу мого, а коли помру і піду в Царство Духа Предків, буду там гордитися, що земне життя не промарнував. Тільки достойним (духовним і тілесним) земним життям можна достойно звеличувати життя небесне.
55. "Учителю, скажіть, чи в Рідній Вірі Ви визначаєте, що Дажбог має образ?"
- Дажбог має "образ". Образ Дажбога — це Світла Любов. Образ Дажбога — це Світла Правда. Образ Дажбога — це Світла Мудрість. Образ Дажбога — це Вічність і Безмежність.
Образ Дажбога не можна намалювати тому, що обмежена людська уява не може збагнути Вічности і Безмежности. Той, хто малює образ Дажбога, справді не малює об­раз Дажбога, а тільки при допомозі малюнка маніфестує свою уяву про Дажбога. Я не раджу в святинях ставити образ Дажбога.
56. "Є думка, що тепер доба атома, науки, техніки, ніхто вірою не цікавиться. Не розумію, чому Лев Силенко проповідує не українську політику, а — віру?"
- Усе залежить від того, хто і які робить визначення віри. Політика — це тільки одна з частин віри. Немає віри без політики і немає політики без віри.
Є віра забобонна, яка зневажливо ставить­ся до науки і техніки. Є віра світлоносна, яка звеличує науку і техніку. Є віра толерантна. Є віра, яка нетолерантно ставиться до іншої віри.
Є віра, яка тримає народ у рабстві і темноті. Є віра, яка визволяє народ з рабства і дає народові найсучасніші знання. Є віра з Богом. Є віра без Бога.
Є віра національна. Є віра інтернаціо­нальна. Ні, немає значення, яка доба (доба атома чи кам'яної сокири) — людина не може жити без віри в себе, людина не може жити без віри у світлі ідеали. Людина не може жити без обожнення Світла, Краси, Любови, Відваги, Мудрости, Сили, Вірности, Правди. Де обож­нення, там святість. Де святість, там обряд­ність. Віра — це обожнення, святість, обряд­ність, і головне — самопізнання, самовдоскона­лення праці розуму і почувань.
57. "Чи віру в світлу Правду можна звати вірою?"
- Я вже говорив, що віра є те, в що ти віриш. Українці до 988 року вірили у світлу Правду, вірили у життєдайне Добро, вірили у свої визначення Справедливости. Вони вірили в себе, в свої духовні сили. Вони мали свої розуміння Бога.
Князь Володимир відібрав в народу віру в себе і примусив народ вірити у грецьку ортодоксію, у грецькі мощі (кості), в грецькі ікони, в грецьку совість.
Грецька ортодоксія (грецька віра в правду і грецьке розуміння правди) прищепила моєму народові байдуже ставлення до власної долі, бо "все залежить від Христа", прищепила моєму народові байдуже ставлення до рідної державної влади, бо "всяка влада від Бога".
Я прийшов, щоб оправдати без вини жорстоко осуджену правду України (Руси), і поновити її в правах. Я прийшов, щоб наро­дові повернути віру в себе — віру в світлу Прав­ду. Тільки в рідній вірі народ може вільно розвивати культуру свого чуття і мислення.
58. "Є віри, в яких виразно визначено, непорушною догмою освячено, що Бог — це Отець Небесний. Чому люди звуть Бога отцем? Скажіть, Учителю, чи у Вашому визна­ченні Дажбог — Він, — чи Дажбог — Вона?"
- Я вірю, що Дажбог — Основа Першооснов Світу. Хіба Основа Першооснов Світу має стать? Дажбог — Правда, хіба Правда має стать? Дажбог — Любов, хіба Любов має стать? Дажбог — Мудрість, хіба Мудрість має стать? Дажбог — Вічність і Безмежність.
Учора був матріярхат, мати була головою родини. Сьогодні патріярхат — тато — голова родини. Діти плянети Земля, думаючи земними законами і родинними поняттями, самі створили віру, що крім земного тата, є ще й Небесний Тато. Якщо ця приємна думка облагороднює людину, її треба вітати.
Я кажу, що тато і мама в родині рівно­правні. Дажбог — Тато, Тато в значенні Датель Буття і Дажбог — Мама, Мама в значенні Дательки Буття. Дажбог, як Тато, проявляє себе в чоловічому роді і Дажбог, як Мама, проявляє себе в жіночому роді. Дажбог Всюдисущий, Дажбог Всевічний, Дажбог Всесвітлий, Дажбог Всемогутній.
59. "Учителю, Ви кажете: "Я в Дажбогові і Дажбог в мені". Чи кожний українець може так казати?"
- Усі ми люди одного плоду (племени), і Дажбог всіх нас поміщає в світі своєму. Та тільки в душі тієї людини є Дажбог, яка Його любить і для Нього живе.
Зрозуміліше кажучи: усі ми українці, і Україна всіх нас поміщує в світі своєму. Та тільки в душі того українця є Україна, який її любить і для Неї живе. Той українець, який поміщається в світі України, але в душі своїй України не має, відщеплюється від кореня свого і щезає в безвісті.
60. "Ви Лев Силенко? Хто Вас вибрав, щоб Ви відроджували Рідну Віру України (Руси) і творили українську філософію?"
- Я вірю, Дажбог — це Сила (Дія) — незни­щима всюдисуща Сила. І ця Сила вибрала мене, Силенка, і опромінилася в душі моїй, і заволоділа розумом моїм, я їй підвладний.
61. Учителю, у Вашій науці з силою самобутньою проявлена незалежна духовність України (Руси). Звідки це взялося у Вас?
- Людина отримує у спадковість (від пред­ків близьких і далеких) не тільки риси об­личчя, колір очей, властивості крови, а й влас­тивості чуттів, спостережень, мислення.
Незалежна, самоутверджуюча духовність киян, які жили тисячу років тому, успадку­валася в природі мого "я", і силою світлою і вільною озвалася.
Поведінку (манери) моїх емоцій, розумін­ня, уявлення, пізнання, спосіб реагування на оточення, напрямок думок, поставу відно­шення до рідної землі я отримав у спадковість від предків моїх. Усе, мною отримане від предків, проявляється у моїй науці, і, незалежно від того, чи я буду всіми осміяний, всіми забутий, чи всіми шанований, я завжди і всюди залишуся таким, як є, інакшим бути я сил не маю і хотінь не маю: я в Дажбогові і Дажбог в мені.
62. "Учителю Лев Силенко, у Вас є вислів: "Прислухаюся до мови душі моєї". Що Ви чуєте у душі своїй?"
- У душі моїй я чую мову предків моїх. І я сьогодні ясно бачу літній день 988 року: відбувається глузування над душею народу мого. З жалю — сльоза на очах моїх. Я плачу. Плачу так, як плаче дитина, в якої злії люди забрали рідну матір.
Між моїми сльозами і сльозами матерів і дітей, які бігли берегом Дніпра з розпачем в душі і плакали-благали: "Виходь", тобто, "Видибай, Боже, видибай!" — містерійна єд­ність. Є спільний душевний біль. Є несказанна тривога, що Бог України (Руси) зневажається. "Глупі матері і діти плачуть за Богом України (Руси)".
Ні, той, хто оплакує зруйнований жертов­ник віри батьківської, не є глупим. Він оплакує волю, незалежність, святість землі рідної. Зруйнуйте гніздо пташине, і хоч на дереві й гнізда вже не буде, буде над деревом кружляти пташина, об гілля крильми бити­меться, оплакуватиме гірку долю свою.
Інстинкт волі (інстинкт духовної незалеж­ности України (Руси) я успадкував від тих предків моїх, які в 988 році життя віддали, обороняючи батьківську віру. Її осміяну, принижену, до стовпа ганьби прив'язану, об­ки­дану болотом грецької ортодоксії, я опла­кую сльозами душі моєї, я осміяне обороню, я принижене прославлю, я оганьблене осіню, я болотом обкидане обмию — я нікому не дозволю умертвляти віру (совість) України (Руси).
63. "Учителю, мені шкода Вас".
- Ні, не шкодуйте мене, бачачи сльозу на очах моїх. Я щаслива людина, я маю дуже добре тілесне й душевне здоров'я. Я ніколи не був у шпиталі — ще ніяка хвороба не псувала настрою мені, я походжу з здорового і дов­говічного селянського роду. Я чую юнацьку легкість у моєму тілі, хоч я вже не є юнаком, я маю веселу вдачу, праця — радість моя, я люблю жити, щоб жив мій народ.
Я вірю, кращі сини і дочки мого народу поможуть мені втілювати в життя священний світогляд духовної незалежности України (Руси), ім'я йому — Рідна Українська Наці­ональна Віра.