Мага Віра

13. "Хлібороб любить мирне життя, бо всякі війни руйнують його господарство. Хіба хлібороби-трипільці мали мирне життя?"
- Археологи ствердили, що хлібороби-трипільці жили в селищах і городищах тисячу й більше літ, про жодні війни не чуючи. Вони вміли працювати, гуляти, пити, співати. Лю­би­ли красу і розумілися в ній: виробляли не­зрівняної чарівности мистецькі вироби. Мали радісні святкові обряди. І віра в них була при­родня, бадьора, радісна. Їхніми володарями (вог­нищанами-царями) були їхні рідні діди (пат­ріярхи). І їм вони корилися так, як діти — татові. Діди були особливо по­блажливі до вну­ків. Жорстокости не було то­му, що вона була непотрібна. Рід з родом ділився хлібом і водою, зріднювався. Справді, це був Рай земний.
І в цьому Раю земному виплекалася добродійна, хазяйновита і водночас анархічна вдача, далекі відгуки якої можна відчути й у народних піснях: "Гей, я козак, звуся Воля, Українець з Гуляй-поля". Анархічна (недис­цип­лінована) воля не витримала іспиту іс­то­рії. Перед її носіями життя поставило сувору вимогу: змінити вдачу, або раніше чи пізніше стати рабами якогось чужоземного сквер­ного племени такого, в якого вдача мисливська.
Я вже писав: життя мисливське вимагає від мисливців суворої дисципліни, культу провід­ника. Їхня воля строго впорядкована, відваж­на, спритна, вольова, цілеспрямована. І жорстока.
І коли ми, українці (хлібосольні орачі), не змінимо своєї вдачі сьогодні, то завтра не бу­де­мо здатні жити на волі навіть тоді, коли во­на нам буде історичними обставинами подарована.
14. "Наш народ многостраждальний тому, що не має держави".
- Однією з причин многостраждальности нашого народу є його угодовське переко­нання, що можна жити добре й без держави: під опікою того чи іншого чужинця, жебра­ючи в нього трохи більше волі, ніж він дає.
"Чи є вихід з цього дому много­страж­дання?" Є: українці зобов'язані у своїх інте­ресах (і тільки у своїх!) поліпшити (шляхом самопізнання і самовиховання) свою вдачу. Самополіпшення вдачі — шлях успішного вихо­ду з дому многостраждання.
15. "Чому християни перестають гріхів боятися? І виходить так: ідуть християни з Христом проти Христа?"
- Христос сказав: "Хто ожениться з роз­відкою, чинить перелюб", тобто — гріх. Розрив (розлучення) шлюбу у християнських країнах дозволений законом — значить у християн­сь­ких країнах законом дозволено не визнавати моральної науки Ісуса Христа.
Якщо немає можливости науку Христову застосовувати в щоденне життя народу, то краще не бути християнином, ніж вважати себе християнином без науки Христової.
Так: москвинські царі (Петро 1, Катерина 2) ішли з Христом і перемагали ворогів своїх. Вони Христа зробили своїм прислужником. Вони по-ханському катували християн, і казали, що то "така воля Христова".
16. "Українці-християни справедливо обу­рюються, бачачи, що чужинці-християни їм в горі не співчувають. З обурення й постає нарікання.
- І безпорадність. Чужовір'я поробило Ук­раїнців моральними споживачами: "Співчува­й­те нам, ради Христа! Лихі люди дуже б'ють нас у нашій хаті, забороняють нам свій хліб їсти". Горді (і часами суворі) чужинці не хочуть співчувати тим, які нездібні самі собі раду дати, які своїм синам не співчувають, а чужих синів обожнюють, перед іконостасами оплакують. У духовних рабів мораль рабська.
17. "Чому ми повинні шанувати минуле, обожнювати замучених синів Вітчизни? Віра Христова нас учить ворогам прощати і любити їх".
- То будьте ж послідовними: Авраам, Мой­сей, Ісус, Маттей, Лука — це ж далеке минуле! Та ще й чуже. І ви його шануєте, обожнюєте. Юдейський цар Ірод, римський імператор Нерон — це ж далеке минуле! Та ще й чуже. І ви його ненавидите, клянете. І кажете, що віра Христова учить ворогів любити, підставляти ліву щоку, як б'ють праву?
Хто не цікавиться минулим рідного на­роду, не шанує кращих синів Вітчизни, той ще не є людиною. Людина без минулого не може бути сучасною. Коли в людині помирає ми­нуле, тоді сучасне стає її могилою, а майбутнє — забуттям.
18. "Гріх там, де сміх": у Київських мона­стирях монахи не мали права сміятися. У цер­квах православія грецького очі єреїв сумні. Гля­ньте на ікони — обличчя суворі, холодні, пригноблені. Немає в них доброго настрою. Гріх — усюди гріх. "І людина родиться гріш­ною". З цього й постає на душі осад при­гноб­лення. Чи й у Святині Дажбожій при­щеплю­ватимуться такі розуміння гріха й радости?"
- Людина родиться святою, безгрішною. Стаючи дорослою, вона сама (вільно, або невільно) вибирає дорогу добра або зла. "Гріх" і "Святість" релігії визначають по-різному. І тому: грішне — святе; святе — грішне, мати дві жінки — гріх, мати дві жінки — святість.
Знаємо: там, де добрий настрій, добре здоров'я. Плекаймо обряд шляхетної радости. Розумно казати: не псуйте мені настрою, я хочу правильно мислити, вночі добре спати, вдень радісно працювати.
19. "У Сімох Законах Правильного Життя велика увага присвячується хотінню, чому?"
- Там, де немає хотіння, немає людини. Що важливіше: Хліб чи Хотіння? Хліб перестає бути Хлібом, коли немає Хотіння його споживати. Майже всі хотіння є приємними, та не всі вони є моральними. У морального хотіння моральна приємність. Злодій хотів пограбувати банк — і йому вдалося: його приємність неморальна.
Хотіння їсти, працювати, спати, мати добре здоров'я, статеву приємність, гроші, ді­тей, гарний одяг, пошану в громаді, увіковіч­нення пам’яти про своє ім’я: усі ці хотіння правильні, якщо вони світлі, і здійснюються, не завдаючи болю ближчим своїм.
20. "Учителю, Ви визнаєте розвід (розлу­чення)? "
- Подружнє життя — об'єднання добро­віль­не. Ті, які добровільно зійшлися, мають право добровільно розійтися. І коли вони є людьми благородними, розлучення їх не робить ворогами. Діти болісно переживають незгоду між татом і мамою.
Муж і жена, маючи дітей, повинні жити для тілесного і духовного здоров'я їхнього: для свого майбутнього. І дбати, щоб діти були розумно одружені. Щоб родинні доробки не були передані в чужі (і часто ворожі) руки.
21. "Чи аборт — переривання вагітности оперативним способом, справа моральна?"
- Жінку (і особливо молоду дівчину), яка через прикру помилку (обман, недобровільні стосунки) примушена бути вагітною, не треба примушувати ставати матір'ю. Одружені здо­рові люди не мають права переривати ва­гіт­ности оперативним способом. Їх гнобитиме сумління: а може мала народитися така лю­дина, що прославила б не тільки рід, а й Вітчизну, весь Світ?!
"А як перенаселення?" — Коли в Україні-Русі буде 350 мільйонів жителів, можна буде по­чати обмірковувати питання про реµулю­вання приросту населення.
22. "Що думаєте про вино?"
- Вино — достойний напиток тих, які вміють бути достойними, а не тих, які, отруївшись надмірним вживанням вина, утратили почут­тя достоїнства, себе знещасливлюють, родину руйнують.
Вино — напій серця, а коли воно робиться напоєм розуму, тоді серце стає безсовісним, а розум — глупим, а вино — прокляттям.
23. "Як ставитися до гомосексуалізму?"
- Рідна Українська Національна Віра — Віра природня, віра здорової душі і здорового розуму. Гомосексуаліст — людина проти­при­род­нього статевого потягу: прагне мати ста­тевий зв'язок з особою своєї статі. Усе, що в людині протиприродне, принижує єство її.
24. "Чи Ви оправдуєте нерівні подружжя?"
- Любов вірна, ніжна, приємна — краса лю­дя­ности. Любов — почуття вище, як бідність, багатство, старість, молодість. Любов — осо­бисті почування людини, на які ніхто не має права зазіхати, жорстоко в них вторгатися. Ширше про це оповідаю у Сімох Законах Правильного Життя.
Добре, щоб дівчина одружувалася своє­часно. Ті дівчата, які себе присвячують науці, мистецтву, громадській праці, звичайно, одружуватися не спішать. Розумний той юнак, який, одружуючись, має в руках ремесло, здіб­ність віддано трудитися. Він і вона повинні дбати, щоб діти мали не тільки відповідні умо­ви для життя, а й рідний спосіб життя, щоб вони самі себе не загубили на хвилях жи­тейського моря.
25. "Учителю, та людина доброго слова не варта; я її добре знаю. Чому Ви з нею розмовляєте?"
- Варта та людина доброго слова чи ні — але вона є людиною. Кожна людина хоче бути ви­слухана, підбадьорена — заохочена до доброї праці, збагачена надією на краще завтра. Коли вона зла, я повинен з нею розмовляти, щоб вона подобрішала.
Чому кажеш: "та людина?" У кожної лю­дини є ім'я і прізвище. Людина може знати тисячі слів високоякісних, милих. Та най­кра­щим для неї словом завжди буде її ім'я.
Інколи розумні, але не виховані (або жор­стокі чи перебільшено соромливі) люди не говорять людині (рідній чи знайомій) її ім'я. Я раджу тобі: зустрічаючись і прощаючись з милим для тебе чи немилим одновірцем, м'яко кажи: "Доброю дня, Побратиме Мирославе, приємно вас бачити", "До побачення, По­сестро Ладо, приємно було у Вас гостювати".
26 "Чому в однієї людини приятелів хоч гать гати, а в іншої — й з свічкою вдень не знайдеш?"
- Знаємо: не всі люди народжені одна­ковими, рівними за розумом, почуваннями, талантами, ростом, здоров'ям. Кожна людина має щось своє, щось неповторне.
Кожний хоче приятелювати з людиною доброї вдачі. Є люди, які обдаровані вмінням подобатися людям. "Як це вміння відчути?" Візьму два приклади: є два диригенти — одного співаки люблять, а другого — недолюблюють. Чому? "Гей, куди потягнув, випив чи з гу­лянки вертаєшся?" І співак з сорому не знає, де себе подіти? І співати вже не хочеться, і голос став, як у хворого. "Приятелю дорогий, до­звольте вам помогти. У вас вийде добре, спі­вайте: до-ре-мі.., так, так, у вас може вийти ще краще!"
У кожної людини розвинене почуття са­молюбства, самооцінки. Ніяка людина не хоче бути принижена. Коли вважаєш себе лю­диною вихованою, то так виправляй помилку ближнього свого, щоб він мав на душі приємність. Не кажи: "Гей, помилка!" Підійди і лагідно: "Дозвольте вам помогти". Приємно, коли людина сама каже: "Вибачте, я помилив­ся". Знаємо: чим гірше вихована людина, тим тяжче їй признатися до помилки.
27. "Учителю Лев Силенко, а де ж молодь? Я молода людина, не люблю старших, хочу бути між молодими".
- Не любиш старших? А я, коли був молодим, любив слухати старших людей, шанував їх. І з ними приятелював. Старі діди були моїми учителями, оповідали про життєві досвіди. І я був їхнім уважним слухачем, і мав до них багато запитань.
Не думай, що ти кращий тому, що молодший. Не потішай себе обманом. Моло­дість, як сад, швидко відцвітає: повіє вітерець і опалі пелюстки летять, і гинуть. Ти молодий, умій гордитися не молодістю, а добрими ділами, знаннями, уміннями, які обіцяють дати корисні плоди твоєму народові і твоїй майбутній родині. Сад славиться не квітами, а плодами.
28. "Учителю, я людина старша й бачу: люди тепер зіпсовані. Я до них промову виголошую, а вони позіхають. А коли кінчив промовляти, радісно плещуть".
- У позіханні часто винуваті не тільки слу­хачі, а й — промовець. Промовець, який дуже багато говорить про себе, принижує не тільки себе, а й слухачів. Знаю одного побратима, який втомлює людей оповіданнями про себе, і потім журиться, що слухачів немає.
Є одна порада: зустрівшись з приятелем, скажи щось таке, щоб він усміхнувся. Спитай: "Як ваше здоров'я?" Коли скаже: "Добре", скажи: "Гарно виглядаєте", а коли почне казати: "Дуже чуюся хворим", вислови щире співчуття. Вислухай історію хвороби, коли він почне оповідати: терпеливо вислухай. Хто вміє слухати ближнього, той є приємною людиною.
На прощання подавай руку не для від­чеп­ности, сухої обрядности, а з щирістю, з почут­тями, які йдуть з душі, і які можна читати в очах. Але й щирість не завжди приємна: що з того, що людина говорить щиро, коли її щирости не хочеться любити тому, що вона висловлена по-грубіянському.
29. "Учителю, чому Ви мого приятеля назвали безстидником?"
- Безстидником є той, хто не стидається при кожній нагоді псувати громаді настрій надокучливими, надоїдливими примхами, капризами, забаганками. За дрібнички до ближнього прискіпується.
І дрібнички використовує, щоб оформити недрібничкове обвинувачення, щоб завдати біль нелюбому побратимові. І використовує своє громадське становище, щоб задоволь­нити свої особисті свавільні (безладні) ба­жання.
Безстидник в ім'я задоволення свого сва­вільного бажання готовий до руїни допро­ва­дити добрі громадські справи. Він очманілий свавільним духом "Чорної ради". Безстидник сам своїм безстидством виснажує свою жит­тєву силу й ближчих своїх, і затруює атмо­сферу громадського життя.
30. "Ви хочете, щоб усі віруючі Святині Дажбожої були однаковими?"
- Я щойно сказав: однакових людей немає. Віруючі є і повинні бути різними, але не розрізненими. Повинні бути вільними, але не свавільними. Повинні бути незалежними як особистості, і залежними як члени громади.
Гляньте на пальці! П'ять різних пальців. І сила, краса, щастя і здібність їхня в тому, що всі вони діють узгоджено: усі залежні один від одного в праці, обов'язках, настроях, почу­ван­нях. Коли хворіє один палець, то всі чо­тири відчувають: і всі прагнуть йому помогти перемогти хворобу. Їм дає силу їхня взає­мозалежність. Уміймо незалежно шукати щас­тя й силу у взаємозалежності!
31. "Учителю, я чув, що Ви любите гово­рити з талановитими людьми?"
- Я люблю говорити з людьми, які до мене звертаються з запитаннями. І мають позитив­не думання. Народ, який має великий відсоток позитивно думаючих людей, вважається народом багатої душевної енергії. Негативно думаючі люди невпевнені самі в себе. Їм тяжко догодити, вони безпричинно пригноблені, легко гніваються, не захоплюються новими ідеями, ризикування їм мало властиве.
Чутливі й пристрасні люди вважаються цікавими. Сім хиб людських не люблю: лякливість, довге спання, злобність, лінивість, байдужість, балакучість, роздратованість.
Велич людини не в її талантові, а у во­льовості її таланту. Я бачив у цирку тала­новиту мавпу. І думав: цю мавпу не ощаслив­лює її талант. У джунглях між одноплемін­никами, живучи природнім життям, вона б була щасливішою. Долю талановитих мавп мали треновані раби.
Їхній талант довгі роки використовувався у цирку політпропаганди, організованої Мос­ковитією. Що вартий талант без вольовости?
32. "Учителю, Ви кажете, що людина повинна сама себе покращувати, виконуючи Сім Законів Правильного Життя. З чого почати день самовдосконалення?"
- З того, з чого почалася людина: з слова. Слово — найдосконаліша саморепрезентація людини. І тому слово у твоїй мові повинне бути високої якости. З високоякісних слів будуй думку не тільки високоякісну, а й красиву, пристрасну, окрилену розвиненою уявою, яскраву — точну й глибоку.
Слова низької якости принижують тебе і того, до кого ти промовляєш. Остерігайся гру­бим словом ранити душу нелюбому побра­тимові. Ранити душу словом недостойним можуть тільки недостойні.
Словами високої якости ти підносиш вартість свого серця, красу і силу мислення. Слова високої якости — могутня зброя. Оперуй нею розсудливо і благородно. Раджу особ­ли­во уважно ставитися до писаного слова. Отримав образливого листа — на образу не відповідай образою. Не будь таким, як той, хто образив тебе.
У образливому листі знайди промінь доб­роти, і дай на промінь відповідь, обми­нувши тьму образ. Та найкраща відповідь на образ­ливий лист — мовчання. А коли бажаєш від­повісти, то дай нагоду написаному листові пару днів полежати на столі. Заспокоївшись, порозумнішаєш і не схочеш посилати листа, написаного розумом, який був ослаблений гнівом.
33. "Чи Ви караєте тих, хто Вас зраджує? Чи у Вашій науці оправдана кара смерти?"
- Я не каратель. Я проповідую доброту: найдорожча в житті та доброта, яка йде від доброго серця до доброго. Я нікого силою до моєї науки не навертаю. Кому моя наука дорога, той іде зі мною, а кому — ні, той не приходить до мене. А хто прийшов до мене, щоб мене зневажати, того я не чую.
Хто зрадив мене, той зрадив свій рідний шлях життя, зрадив свою віру, зрадив гідність свого "я". Зрадою рідного шляху життя ще ніхто себе не ощасливив.
Карається смертю той, хто у воєнний час зрадив Вітчизну, передавши її таїни ворогові, утікши від побратимів на сторону ворогів. Треба старатися, щоб смертна кара заміню­ва­лася в'язницею тоді, коли тяжкий злочин був спричинений зрадою подружньої вірности.
34. "Учителю, у зверненні "Рунвісти, само­вдосконалюйте своє єство!" Ви осуджуєте страх. Кожний страх?"
- Осуджую рабський страх, страх тих лю­дей, які страхаються довершувати добрі спра­ви, "щоб часом чогось не вийшло?" Я оправ­дую дитячий страх: дитина боїться назавжди залишитися дитиною. Вона сама себе ощас­лив­лює вірою, що досягне дорослого віку.
Дитина страхається бути насамоті: її страх природній, життям оправданий. Страх, ви­кли­каний оповіданнями про потоп, пекло, страшний суд, різання вифлиємських дітей, пригноблює душу, застрашує. Застрашена людина нездібна правильно мислити.
Оправдую благородний страх: людина повинна боятися бути негідником, зрадником, п'яницею, неробом, самолюбом, збайдужілим до священних справ Вітчизни. Благородний страх спонукує людину покращувати влас­ти­вості свого єства. Людей без почуттів страху немає: та ті, які мають міцні нервові сили, без труднощів звільняють себе від страху.
35. "Побратим Боголюб звичайна людина, а Ви, звертаючись до нього, кажете: "Мій розумний побратиме Боголюбе". Чи Ваше звернення щире?"
- Так. Побратим Боголюб не любить сварні. Не прискіпується за дрібнички до ближнього. Він знає: там, де сварня, розуму немає. І добрий він: коли хтось, маючи невиховані почування, образить його, він не мститься. Вибачає невихованій людині. Він має великий дар — тактовний розум.
Він знає: коли людина говорить правду, але сварливо, в'їдливо, їй не хочеться вірити, вона опаскуджує ту правду, яку боронить. Свар­ливі люди ніколи не були добросо­вісними. Чим глупіша людина, тим свар­ливіша. Культура розуму — це щось більше, ніж розум!
36. "Коли маєш сварливу жінку, то скільки б ти до її розуму не говорив: "Не сварись!", сваритися буде. Я їй кажу: "Люблю тебе", а вона ще більше свариться".
- А Ви не говоріть тільки до її розуму. Знаєте: жінка без серця не є жінкою. У Вашої жінки добре серце. І за це Ви її любите. Ви говоріть до її серця, в неї серце розумне. І говоріть так, щоб вона відчула, що Ви щиро говорите в її інтересі.
І не надокучайте їй словами: "Люблю тебе". Слова ці милі, дорогі, ними не можна легковажно розкидатися. Кажучи: "Люблю тебе", ви нарікаєте на неї за дрібнички. Не хочете їй помагати в праці, не хочете її вислухати. Хіба це любов? Замість казати: "Люблю тебе". Ви щиро привітайте квітами день її народження. Заговоріть до неї ніжним даром. І вона щасливо подумає: "Він любить мене".
Любов сліпа тому, що вона більше перебуває в серці, чим у розумові. Коли серце благородне, то й любов у ньому благородна. Благородна любов коли й сліпа, то не без доброти, і не без розуму. Коли ж ти глумливо ставишся до жінки, з якою розділяєш життя, ти зневажаєш почуття рідної матері, зне­важаєш себе.
37. "Учителю, наш народ миролюбний, працьовитий і справедливий. Чому Ви рідний народ критикуєте?"
- Миролюбности і справедливости мало, щоб щасливитися волею. Треба прагнути, щоб народна миролюбність і справедливість були діяльними, сильними. І головне: щоб мали рідне визначення. Нічого в світі немає гіршого за рабські миролюбність і справед­ливість, за мир в ім'я рабства!
"Учителю, Ви вийшли з гущі народу. Як могли самі себе звільнити від хибних навиків, набутих у рабстві?"
- Інколи родяться такі люди, які від дуже-дуже далеких предків успадковують вдачу; властивості моєї крови і вдачі свідчать, що я належу до таких людей.
Немає в світі такої чужоземної сили, яка б оволоділа душею моєю і підкорила її своїй духовній чи військовій владі. Психофізичний склад мого "я", потрапивши в ланцюг дій і обставин, створених чужими школами, ідеологіями, релігіями, не піддається обробці.
Я не критикую народу: я живу з народом, живу для народу. Я критикую ті хибні навики, з якими в рабстві зжився мій народ. І собі на шкоду називає рабські навики рідною традицією. Усе, що народ має добре, треба розвивати, удосконалювати, славити!
38. "Думаєте: наш народ сліпий, не знає, які в нього навики добрі, а які — злі?"
- Ні, не сліпий, а засліплений. І тому я не гніваюся на тих, що осуджують мене. Не вони осуджують, а їхня засліпленість. Жидів можна любити, або — не любити, але не можна їх вважати засліпленими. Вони не вірили і не вірять чужим пророкам. Українці вірять чу­жим пророкам, які їх по-чужому вчать чужого.
39. "Дехто думає, що часи пророків минули".
- Сьогодні людство має більше пророків, ніж 2500 років тому. Їхні дії відчутні в світі духовности, науки, культури, технології.
40. "Якщо Ви пророк, то зробіть те, що зро­бив Мойсей: виведіть народ з дому неволі".
- Єгипетський фараон у Єгипті не забо­роняв жидам сповідувати Жидівську віру. І Мойсей мав право промовляти до жидів. Московський фараон в Україні-Русі заборо­няє Українцям сповідувати Українську віру. Я не маю тих прав, які мав Мойсей.
Мій народ, засліплений ідеями чужих пророків, спить у духовній неволі, не знає, яка різниця між пророком чужим і рідним.
41. "Ісус казав, що прийдуть лжепророки, які діятимуть під його іменем. І вони зведуть многих. Як можна відрізнити пророка від лжепророка?"
- Я не дію під ім'ям Ісуса. Жиди вважали Мойсея пророком, а Єгиптяни — лжепро­роком. Одна частина жидів вірила, що Ісус — це Помазанець (Христос). А друга частина жидів казала, що Ісус — це лжехристос. Не було й не буде такого пророка, якого б все людство визнало пророком або сином Божим.
І так є тому, що Бог справедливий: кожний свідомий народ воліє мати свого пророка, своє розуміння Бога. Протилежності у розу­міннях Бога звеличують духовне життя Люд­ства.
42. "Ісус був народжений непорочною ді­вою Марією".
- Дівчина може завагітніти, зберігши знак дівочости. Матері, які народили Тараса Шевченка, Івана Франка, Мойсея, Конфуція, Іллію, Ісаю, нічим не є гірші за матір Марію. Непорочність — таїна дівочої гідности. Не тре­ба захоплюватися її перевіренням і голосним розголошенням.
Журнал "Світло" (видання католицьких українців, Мондер, Альберта, 1940 р.) пише, що Тарас Шевченко у поемі "Марія" запере­чує дівоче і надприродне зачатіє Христа, Пречисту Діву Марію представляє, як упавшу дівчину, а Спасителя світу зображає зовсім у матеріялістичний спосіб: так ніколи не гово­рить і не пише глибоковіруючий християнин.
43. "Арханµел Гавриїл пов'язаний з непо­рочною вагітністю Марії. Чи в РУНВірі є анµели?"
- У кожній мові є загадкові слова. У нашій мові до цих слів належить слово "ґир". І споріднені з ним -"ґирґати, "ґир-ґир", "гиркан­ня". У санскриті слово "ґир" значить "ґирґати" (тихо говорити).
У "Рик Ведах" і "Магабгараті" слово "Анґир" (Анґирас) споріднене з "ґир". Анґир — ім'я бога Аґні (Огню). Брагман слово "ґир" вживає у значенні "благовістя". У мові "Авест" слово "Анґарас" означає "Вістун, який при­носить веління царя". "Анґарас" і "Анґира" споріднені з коренем "ґир".
Греки запозичили в Ірані (Персії) слово "Анґарас". І вимовили, як "Анґелос": це сталося тоді, коли вони були покорені Іраном, і отримували розпорядження від "Анґараса" (післанця імператора Дарія).
Знаємо: юдеї, перебуваючи, як невільники в Ірані, не тільки познайомилися з іранською ангеологією, а й зробили різні запозичення, які ввійшли до "Тори". І особливо це відчутно у "Євангеліях".
У "Ведах" слово "Адития" значить "посланик" (ангел). Слово "адития" походить від імени богині Адити, або правильніше — Дайіти. Дайіта — стародавня оріянська богиня Щастя, Безпеки, дателька Благополуччя. Її визнавали наші родичі (трипільці — творці усних Вед, Ведійську культуру називаю Три­пільською). Прибулі до Індії оріяни майже забули Дайіту, але згадка про неї збереглася. У РУНВірі є адиті (ангели), "священні дання". Їх визнаю у значенні — Щастя, Вірність, При­ємність, Безпечність, Невинність. У церквах греко-латинського християнізму ангели зо­бражені у вигляді красивих хлопців і дівчат, які мають крила, ніжне одіння. Я кажу: ан­гелам крила непотрібні. Вони завітують в душу людську духом Щастя, Краси, Вірности. Кажучи: "мій ангеле", розуміємо: "моє щастя".
44. "Учителю, є міркування, що санскрит — мова брагманів. А Ви кажете: санскрит — мова наших родоначальників — Лель і Орь?"
- Коли вживаю слово "санскрит", я думаю про його первісну дійсну назву — "самскрут". Карби-взори Мізинсько-Трипільські вважаю "самскрутами" (своєрідними "гієрогліфними" знаками). З самскрутом плем'я Сумеріян прийшло в Месопотамію, з самскруту постали клинописи. З клинописів — літери, які стали в основі абетки Українців, Фінікіїв, Греків, Етрусків, Латинів.
Оріяни, прибулі до Індії, з самскруту створили алфавітні знаки, при допомозі яких записали усні Веди, щоб їх врятувати від забуття і переіначення. У Індії слово "сам­скрут" почало вимовлятися, як "санскрит". І про це я й говорив у Індії 28 січня (1975 р.) в Делі університеті на Санскритському симпо­зіумі.
45. "Їздити, досліджувати, працювати над "Мага Вірою", проповідувати віру в Дажбога — на все це потрібний час, а час — це гроші. Де Ви взяли грошей на хліб-сіль?"
- Українці, високо оцінюючи мою працю, були особливо щедротними, турбувалися, щоб я мав хліб-сіль, одяг, помешкання. А добре здоров'я мені подарували мої родичі. Вільна праця — щастя моє.
Побратим Богдан П. Костур (Західні землі) і Побратим Богдан І. Химченко (Східні землі) — достойні сини соборних земель Ук­раїни-Руси. Вони високо оцінили духовну діяльність мою. Вони найбільше подбали, щоб я, працюючи над "Мага Вірою", мав хліб-сіль. Усіх, хто шанує мене, прошу завжди пам'ятати їхні імена.
46. "Учителю, чи є сьогодні в Україні-Русі назви сіл, які мають санскритський корінь, або точніше — корінь мови Мізинців-Три­піль­ців, яку також називаємо Прото-Індо-Евро­пейсь­кою мовою?"
- Є. Наприклад, села Кияж, Ями, Вітава, Гатне, Свалява, Дивин, Свидя, Кут, Ладижне, Руда, Радогоща, Стрибіж, Росоша, Теплик, Курава, Кривуля, Макошне, Лави, Ладинка, Сваром'я, Тур'я, Гаті, Лелітка, Видибор, Гать, Карнаухівка, Писанці, Ратьківка. Чарівні назви Українських сіл!
47. "Будда був скитом (саком), предки його прибули з берегів Дніпра. Пишете, що він знав обов'язки богів Сварога, Дива, Пар'яни?"
- Очевидно, він не казав: "Сварог, Сварога, а — Сварга, Сварж'я. Сварга — божественна (не­бесна) оселя Богів. "Сварга — Самоуправляюча Сила".
48. "Усе нове насторожує людей. І часто осуджується, піднімається на глум. Були висміяні електрична лямпочка, паротяг, літак, твердження, що земля рухається навколо сонця. І треба сподіватися: буде й "Мага Віра" піднята на глум, писатимуть, що та чи та дата неправильно подана, ті чи ті твердження хибні".
- Немає в світі такої священної книги, яка б була всіми обожнена. Священні книги були не тільки безпощадно критиковані, осуджені, а й заборонені, кидані в огонь. І "Мага Віра" ма­тиме пристрасних оборонців. І при­страсних ворогів, які знайдуть суперечливі твердження, дати, числа, недоліки.
Суперечності знаходимо всюди: "Новго­род­ський літопис" пише, що бій на ріці Калка почався 31 травня, а "Воскресенський літопис" пише -16 червня. У "Ніконському літописі" читаємо, що князь Мстислав Галицький, маючи 20.000 воїнів, розгромив татарську військову частину, а "Новгородський літопис" пише, що він, маючи 1000 воїнів, розбив цю ж "татарську військову частину".
Вілл Дурант у книзі "Вік Віри" (історія цивілізації, Ню Йорк, 1950 р.) на стор. 448-й пише, що князь Володимир (Хреститель) кня­жив від 972 р. до 1015 р., у "Мага Вірі" подана інша дата. "Несторівський літопис" пише, що грекиня (дружина князя Володимира) мала ім'я Анна, "Радзивіловський літопис" подає ім'я Анастасія. "Чи тільки в нас існують такі спірні дані?" Ні. У Жидів є три спірні дати про царювання Савла, Давида, Соломона.
49. "Чому навіть у таких книгах, як "Рик Веди", "Трипітаки", "Біблія", "Коран" є по­вторення, протиріччя?"
- У кожній книзі є зерно і полова: така вже властивість колоска. У кожній книзі є по­милки — немає людей непомильних. І Христос помилився, призначивши Юду скарбником. І Будда помилився, вірячи, що Девадатта є вірним приятелем. І Саваот помилився — каявся: потопом умертвляв своє творіння. Христос учить: "Не протився лихому", і ніби, забувши про свою науку, бив мотузяним бичем лиходіїв. І мені все людське присуще.
50. "Неприятелі шукатимуть у "Мага Вірі" домислів, двозначних міркувань, і казатимуть: хіба це історія, хіба це священність?"
- Домисел — значить думка, припущення, засноване на міркуваннях. Є домисли в "Біблії", "Корані", "Кобзареві". (Знаємо, Іван Гонта не був убивцем синів своїх). У Літо­писах є домисли. Якщо знайшов вислів, що "Візантія — це Греція", то май на увазі ду­ховність Греції, яка торжествувала у Візантії, а не географічно-політичне визначення.
Читаючи "Мага Віру", бери з Неї все, що миле душі твоїй. Немиле — обминай. На най­перфектнішому дереві ростуть плоди високої і малої якости. Сім Законів Правильного Життя — шлях Самовдосконалення, але не для кожної людини він легкий для здійснення. Знайшов на шляху Самовдосконалення по­мил­ку, не піднімай на глум Його творця. Самовдосконалення є для того, щоб покра­щувати себе, красиво і узгоджено виправля­ючи помилки. Тільки жорстокі люди за зроблену помилку жорстоко карають.
51. ""Мага Віра" — священна книга. Чи можна чисте назвати чистим, побачивши на ньому плямку?"
- Найчистіше в світі сонце має плями. Той, хто шукає плям в житті чи праці іншого, а плям своїх не бачить, совісти не має. У найдосконалішому мисленні є прикметність недосконалости: та це не значить, що мис­лення хибне. "Мага Віра" — палке Прагнення красиве покращувати, розумне робити ще розумнішим, сильне — ще сильнішим, праведне — ще праведнішим. Я ніде не сказав, що вважаю себе творцем досконалости. Я всюди кажу: показую шлях до Досконалости, шлях, ознаменований вірою в Дажбога.
52. "Розуміння бога, існуючі в націо­нальних і інтернаціональних релігіях, створені людьми. Чи можна їх вважати досконалими, завершеними?"
- Розуміння Бога тисячоліттями удоско­на­люється. І є боротьба не тільки між поняттями про Бога, а й між протилежними трактуван­нями якогось одного поняття, наприклад, греки-християни, латини-християни, несто­ріяни-християни. Вірячи в одного Бога, вони мають різні поняття про Бога.
Знаємо: Аристотель вірив, що Бог — жит­тєва Суть, Абсолют. А що таке "абсолют"? У Плятона "абсолют" — Ідеї, у Ґегеля — Світовий Дух".
У часи падіння Візантії відбувався Фло­рентійський собор. На соборі Ґеоргій Плефон (в 1439 р.) сказав латинам, що греки знайдуть спасіння тільки у відродженні грецької (гел­ленської) філософії і обрядности. Він мав на увазі Аристотеля. Правильно: народ пови­нен шукати спасіння у своїх самобутніх духовних творіннях.
53. "У "Біблії" написано, що бог Елогим створив світ. Є вислови: "І сказав Бог"".
- Кому Бог сказав? З ким говорив? Хто каже: "Бог Елогим", той демонструє свою безпорадність. Слово "Елогим" значить "Бо­ги". У оригінальному скрипті "Тори" було написано: "І сказали Елогим", тобто, "Боги". Рабіни в місті Олександрії (Єгипет), перекла­даючи "Тору" на грецьку мову, робили до­вільні редагування. Вони були поліпшувачами жидівського розуміння Бога.
54. "Чому греки-християни кажуть, що тільки їхнє розуміння Бога правильне, а латини-християни — тільки їхнє?"
- Тому, що їхня релігійна культура озна­менована нетерпимістю до інакшевіруючих. Я кажу: монополії на розуміння Бога немає: кожному народові дане право мати рідне розуміння Бога. І нікому не дозволено позбавляти народ цих прав.
"Жидівська Енциклопедія" (1904 р., Ню Йорк) пише, що "Бог — Датель жидівських за­конів". Митрополит Іларіон (Огієнко) у книжці "Обоження людини" (Вінніпеµ, 1954, стор. 40) пише, що "Біблія" має двох Богів, різних за характером: "Старозавітній Єгова був Богом грізним, що наводив страх на лю­дей, а новозавітній Бог-Отець наш рідний, пов­ний любови, милосердний, чоловіко­любний".
Чи думав митрополит, висловлюючи такі теологічні міркування, що коли він помре, то буде відправлений до Єгови, що "наводить страх на людей", тобто, буде відправлений "на лоно Авраама?"
Авраам і Мойсей поклонялися "староза­вітньому Єгові — Богові грізному". І цей "грізний Бог", що "наводив страх на людей", був товаришем (другом) пастуха Авраама, і про це я читаю в "Біблії" (Ісая, 41, 8).
55. "Учителю, що найбільше принижує реліµію?"
- Невихованість мислення і почування, ре­лігійна нетолерантність, мілкодумна само­впев­неність. У "Євангеліях" (1 до Тимотея, 2, 5) читаю: "Один Бог і один посередник між Богом і людьми, чоловік Ісус Христос". Євангелисти мають право так думати: але вони не мають права свою думку нав'язувати (і особливо вогнем і мечем) іншим людям.
Могаметани вірять, що є один Бог і Його останнім пророком є тільки Могамет. І могаметани ці переконання нав'язували чужим людям вогнем і мечем. Жиди вірять, що Мойсей є посередником між Богом і людьми. Японці вірять, що їхній цар (мікадо) є посередником між Богом і людьми, він сам є божеством.
56. "Значить — немає такого розуміння Бога, яке б було усім людством визнане?"
- Немає. Я вірю: величність Бога в тому, що Він дав людям волю розуміти Його так, як хто бажає. І вихована людина ніколи не буде казати: вір в Бога так, як я вірую, а ні — назву тебе безбожником.
Кожний розуміє Бога чи не розуміє так, як дозволяє йому розвиток його душі і розуму. Достойна віра дає право кожному народові вірити в Бога по-рідному. Франклін, Джефер­сон, Вольтер, Руссо, Нютон, Локк, Толланд вірили, що Бог — Творець Світу; Світ, Богом створений, розвивається за своїми природ­ні­ми законами, в діяння яких Бог не втруча­ється.
57. "Які Сковорода мав розуміння Бога?"
- Невиразні, і тому його називають пан­теїстом, деїстом, моністом, спірітуалістом, євангелістом. Він був ознайомлений з різними розуміннями Бога, але не усвідомив, що Українці можуть мати Рідну Українську Національну Віру — українське розуміння Бога.
58. "Є думка, що не Бог створив людину, а людина створила Бога по образу і подобію своєму: так сказав Феєрбах".
- У Феєрбаха розуміння Бога феєрбахів­ське: він дав Богові свій образ, свою подобу. Людина створила не Бога, а розуміння Бога. Я кажу: Дажбог — Вічність. Хіба Вічність має образ? Хіба Сонце (одне з джерел світла Дажбожого) створене людиною? Людина обож­нює світло: і в цьому обоженні є до­цільність: підсвідоме розвивання приємних почувань. (Коли я, між іншим, згадую, що "не могло постати обожнення тепла у Єгипті, Юдеї", то маю на увазі не Світло, а спе­котність: у нас Сонце обожнювалося як джерело Світла і Тепла приємного).
59. "Учителю, чи ми, рунвісти, творимо опозицію проти греко-латинського християн­ства? Не бажаємо з ним співпрацювати? Чи у християнстві все зле?"
- Якщо муж вірно любить жену свою, вважає її розумною і чарівною, то це не значить, що він вороже ставиться до інших жінок, не бажає з ними в громаді чи на фабриці співпрацювати? Любить рідну жену, а чужу не ображає, шанує її жіночу гідність.
Бог один: різні розуміння Бога не повинні гнівити віруючих, викликати між ними во­рожнечу, війну. Часи кривавих хрестових походів, благословенних римськими папами, давно минули.
У християнстві не все зле: але хрис­тиянство так себе (на протязі віків) заплямило несусвітніми жорстокостями, що коли б вдруге прийшов Христос, то він би не схотів бути християнином. Є думка, що сьогоднішнє християнство живе без Христа. Та, незважа­ючи на це, в християнстві є багато доброго.
Я вже говорив: немає на світі такої віри, в якій би було все добре, або — все зле. Той, хто в одній вірі бачить все тільки добре, а в іншій — все тільки зле, вважається жорстоко-віру­ючою людиною. Хто визнає мою науку, той милостиво віруючий.
60. "Кожний Українець має право шукати собі духовне пристановище: світ широкий, вибір великий!"
- Правильно! Є Українці, які шукають для себе духовного пристановища у світі славних Жидів (Мойсей, Іллія, Ісая, Ісус), у світі славних Греків і Латинів (Іоан Злотоустий, папа Климент), у світі славних Москвинів (Романов, Пушкін, Лєнін).
Ми, Українці Української Віри, не по­требуємо в чужому світі шукати духовного пристановища. Ми, внуки Дажбожі, щасливі люди. У нас є своє рідне духовне приста­новище — в нас є Святиня Дажбожа. Ми перед народженням були в Єстві наших Родителів (Лель, Орь, Кий, Святослав), ми — їхнє Єство сьогодні. Наші діти і внуки займуть наше духовне пристановище. Вони житимуть у нашому Єстві: ми одне тіло й душа одна, ми зріднені вірою в Господа Дажбога.
61. ""Хіба без української віри не може українець бути Українцем? Вірю, що любов — це Христос, а не Дажбог. І, як католик, кажу: моїм авторитетом є Кароль Войтило, а не Лев Силенко, я католицькій церкві помагаю, а не Святині Дажбожій", — так мені сказав сусід. Що йому відповісти?"
- Йосафат Кунцевич, Феофан Прокопо­вич, Олександер Корнійчук — це ж українці, але вони не жили в ім'я державної України-Руси. Хіба можна називати Українцем того українця, який служить ворогам України-Руси? Якщо українець сам до себе не ста­вить­ся по-українському, достойні люди не будуть його вважати Українцем. Ні греко-латинське християнство, ні москвинський комунізм не стараються, щоб українець був Українцем: це не їхня мета!
Любов на світі одна, нероздільна. Її можна називати Заратустрою, Буддою, Конфуцієм, Крішною, Мойсеєм, Могаметом. Українці Української віри любов називають Дажбогом. Про визначення любови оповідаю у "Сімох Законах Правильного Життя".
Українська любов має перебувати в Ук­раїнському серці, а не в Римі, Москві, Єру­салимі, Греко-ортодоксії. Життя ствердило, що Українська любов до Дажбога безсмертна! Тисячу літ архиєреї викорінювали з Укра­їн­ського серця почуття любови до віри Кия, Святослава. І не викорінили! І сьогодні, як райдуга, яка віщує нове квітуче життя, нові сподівання, засіяла благодатня вість — є Святиня Дажбожа!
Очевидно, для українця католицького чу­жий авторитет важливіший, як рідний: якщо б було інакше, то він не був би католиком. Католик вірить, що католицькій церкві пома­гаючи, стає людиною благородною. Не завжди так є: Альфонс Капон грабував, убивав невинних людей, і щиро католицькій церкві помагав — і ксьонзи радо з його рук брали гроші на Боже.
62. "А хіба не можна боротися за само­стійну Україну без української віри в Даж­бога? Гляньте на Москвинів, Німців, Англій­ців?"
- Тільки самостійні (від жодних чужих сил незалежні) люди здібні успішно боротися за національну самостійність. РУНВіра — Шлях Української Самостійности. Хіба можна боротися за самостійність, не йдучи по шляху самостійности?
РУНВіра — чітка національна Означеність Українського Народу. У цій Означеності діє рідне многогранне буття, діє зворушлива відповідальність за долю народу, його минуле, сучасне і майбутнє.
РУНВіра — Шлях Національної Самосві­домости, глибинна психологія рідної правди, яка співпрацює зі всіма світлими правдами на світі. РУНВіра — вияв нелукавої Української доброти, глибоких народних болів і радощів, веління благородного серця, яке само себе кличе, непокоїть, обнадіює і зобов'язує до дії самопізнання, самовдосконалення. І — само­дис­ципліни. РУНВіра — священні хотіння на­роду жити, і в інших народів не відбирати прав на життя.
РУНВіра — всесвітня саморепрезентація Українського "Я"; РУНВіра — Закони розвитку і утвердження Мудрости Українського Єства, утвердження Української віри в Бога. Англі­єць справи англійські ставить вище чужих справ (християнських і комуністичних). І коли він чужим справам дає місце у своєму житті, то не тому, щоб їм служити, а тому, щоб вони служили йому. І такими є й Німці, Москвини, Французи, Поляки, Греки, Латини.
63. "Піп глумливо голосить, що віра Си­лен­кова не є вірою, а патріотизмом. Що сказати?"
- Не можна віруючому казати, що його віра не є вірою. Піп віру Христову принижує, зневажаючи інакшевіруючих. Віруючі в Дажбога кожну віру вважають вірою. Я вірю так, як мені моя душа велить. Почування душі моєї багате на любов до Києва. Що варта та віра в Бога, в якій немає любови до рідного порога?
Чуєте, як віддано і натхненно молиться жид: "Коли забуду тебе, Єрусалиме, нехай праву руку відніме в мене. Нехай язик мій прилипне до гортані моєї, коли я не згадаю тебе, як не поставлю Єрусалиму понад всі радощі мої" (Псальми, 137, 5, 6).
Патріотична Жидівська віра дає жидам духовну наснагу, силу, гордість, славу, високу національну означеність. Віра без патріотиз­му — це мутні слова теологів-безбатченків, які про небесне говорять, а про земне думають.
64. "Якщо жидам славлення Саваота дає силу, то чому нам, українцям, славлення Саваота має відбирати силу?"
- Смішна Ви людина. Жиди славлять Са­ваота, як вільні люди, а Ви славите Саваота, як раби. Жиди славлять Саваота за те, що Він для них Жидівську віру зберіг. А Ви славите Саваота за те, що Він у Вас Українську віру відібрав. Бачите, справа не в славленні, а в духовно-моральних якостях славлення.
65. "Значить — князь Володимир зробив помилку, підпорядкувавши добру Українську душу хитро-підступній Візантії? А хіба князі інших народів не робили подібних помилок?"
- Ми не осуджуємо князя Володимира за зроблену помилку — непомильних людей не­має. Діти мають право благородно виправити татову помилку. Візьмемо таку сторінку чужої історії: помер король Камехамех 1. У 1819 році королем став його син Камехамех 2-й. Гаваї — чарівна країна, має самобутній шлях життя — усе рідне: мова, віра, обрядність, культура. І Гавайці рідним зріднені живуть, як рідні — як одна родина.
До Гаваїв причалили европейські і аме­ри­канські моряки: привезли християнських мі­сіонерів. "Дух керує тілом. А дух — це віра, дамо гавайцям нашу віру і гавайці стануть на­шими без бою", — сказали місіонери морякам.
Камехамех 2-й, прийнявши чарівні дари від місіонерів, послухав їх — задовольнив їхнє уклінне прохання. Проголосив Гавайську віру незаконною, а віру чужу (привезену з-за морів) законною. І між Гавайцями почалися свари, роздори, зради, підхлібства перед чужинцями. Камехамех утратив авторитет у рідного народу: він рідне заплямив, а чужому поклонився. Гавайські мудреці рекли: "Хто Камехамехові дозволив рідне замінити чужим? У Гавайця гавайська душа: хіба можна жити з чужою душею в серці, а віра — то є душа".
66. "Українці хочуть мати у світі велику пошану. Та чужії люди не дуже захоплені Українцями. Чому?"
- У світі високо шануються оригінальні твори, а не дуплікати. Українці хочуть бути у світі пошановані в першу чергу як дуплікати — як католики, як греко-православні, як боль­шевики? Чи — як Українці? Чи багато таких Українців, які справи Українські поставили вище справ чужих релігій і ідеологій? Мало. Значить у світі мало пошановані українці, як Українці.
Чужинці хочуть нас розуміти, оцінювати і шанувати по тому, що в нас є справді наше оригінальне, а не прийняте, позичене. Коли ми постійно чужинцям торочимо, що греки нам віру дали, греки нам культуру принесли, то чому дивуємося, що чужинці не дуже нами захоплюються?
Турист, прибувши до папуасів, цікавиться самобутнім папуаським мистецтвом. Коли йому папуас показує предмети "вищої куль­тури" (привезений із Синґапуру велосипед), він (турист) цією культурою не цікавиться. Чужинець хоче пізнавати папуаса по-папуа­ській культурі.
67. "Учителю, думаю, що українці РУНВі­ри повинні перш за все старатися, щоб чу­жинці любили їх. РУНВісти повинні при­слухатися до думок чужинецьких?"
- Українці РУНВіри повинні перш за все любити самі себе — себе любов'ю до себе звеличувати, зміцнювати, вдосконалювати, збагачувати. І повинні перш за все самі собі в біді помагати, самі з собою щастя розділяти, самі до себе прислухатися. Тобто — Українці РУНВіри повинні перш за все бути повно­цінними людьми. І тоді все залежатиме від чужинців: чи їм подобаються повноцінні Українці, чи їм подобаються ті Українці, яких чужі релігії по-чужому виховують?
Ми, Українці РУНВіри, повинні завжди і всюди справедливо ставитися до Чужинців, і шанувати їхній шлях, бачачи, що вони, чужинці, й нас шанують такими, якими ми є, а не такими, якими б вони хотіли нас собі на користь бачити. Не здобуваймо в Чужинців пошани, підхлібствуючи перед ними!
68. "Що вороги РУНВіри повинні знати про рунвістів?"
- Уточнюю: тільки той рунвіст є достой­ним рунвістом, який поступає так, як вірить. Рунвіст, який не поступає так, як вірить, маловірний. Рунвіст славиться відданістю РУНВірі. Вороги повинні знати, що в рунвіста можна відібрати життя, а РУНВіри — ніколи! Смерть не може рунвіста зробити нерунвіс­том!
Чим більше вороги катують рунвіста за те, що він рунвіст, тим Він стає твердішим у вірі й силі своїй, і тим гучніша йде слава про Нього. Він гідність ставить вище життя: бо що варте життя, яке гідности не має?
Вороги били Українців за те, що вони були католиками, греко-православними, больше­ви­ками, і це знеславлювало і знесилювало Українців. Таке биття Українців не єднало Українців. Бити рунвіста за те, що Він є рунвістом, значить бити Українця за те, що він є Українцем. Антиукраїнізм завжди буде осуджений кращими людьми Світу. Якщо між Українцями буде двадцять відсотків рунвістів, у світі високо підніметься престиж України-Руси.
69. "Сьогодні жваво шириться атеїзм, відбуваються дискусії: є Бог чи немає Бога? Бакунін пише: "Якщо Бог є, то людина є ра­бом?" Християни не хочуть жити так пра­ведно, як жили перші християни. Всі апостоли були обрізані в синагозі, перші християни мали обряд обрізання статевого органу — чому християни цей обряд занедбали? Не схотіли бути такими, як апостоли?"
- Питання: "Є Бог чи немає Бога" — неправильне, і тому й відповіді неправильні. Я многократ разів зазначую, що справа не в Богові, а в тому, хто які має розуміння Бога. У "Біблії" (2 Самуїл, 3,9) читаю: "поклявся Давидові Бог". Я не вірю в те, що Бог може перед жидівським царем складати клятву, але я віруюча людина. У мене є Українське розуміння Бога.
Митрополит Іларіон (Огієнко) у книзі "Обоження людини" (стор. 41) пише, що "Старозавітній Єгова знав тільки рабів, люди були Йому рабами". Забув митрополит, що й "новозавітній Єгова" не осудив рабства, "знав рабів". І говорив їм: "Коріться панам не тільки добрим, але й злим".
"Слуга" і "раб" — синоніми, звідси: "раб Божий", "богослужіння". "Чим же Свягос (Священна Година Самопізнання) відрізня­ється від Богослужіння?" Свягос — єднання з Дажбогом, ошляхетнення душі і мислення, славлення Дажбога. Ми Внуки Дажбожі зріднені з Дажбогом, як діти з Родителем. Ми не рабствуємо перед Дажбогом.
За християнський атеїзм відповідає хрис­тиянська релігія. У Лєніна атеїзм христи­янський, а в Мао Дзе Дуна — конфуціянський. Є різні поняття атеїзму і теїзму. Коли Лєнін сказав, що немає Бога, то лєнінці проголосили Лєніна божеством, яке строго (табу!) заборо­нено критикувати. Я читав твори Лєніна, і знаю: вдача в Лєніна дуже жорстока: він вті­лює в собі риси татаро-монгольського бас­ка­ка. Жорстоким людям імпонує жорстоке божество.
70. "Лєнінізм — державна релігія імперської Московитії. Чи можна в ім'я релігійної то­леранції й до лєнінізму ставитися толерант­но?"
- Толерувати можна тільки толерантне. Віра, яка вчить віруючих гнобити в Україні Українців, вважається ворожою ідеологією, ми не любимо ворогів Вітчизни нашої.
71. "Ви критикуєте "Біблію"? Ви є творцем Української Віри?"
- Я не критикую "Біблії", я по-україн­ському пояснюю "Біблію": є десятки різних інтерпретацій "Біблії" — християнські секти є доказом цього. Так, я творець — основопо­лож­ник нових понять Віри — Рідної Української Національної Віри, і тому й кажуть люди: віра Силенкова.
72. "Хто Вам дав право творити нові поняття Української Віри? Якщо Бог всю­дисущий, то чи Він про це знає? Чи знає Бог, що він є Богом?"
- Той, хто мені дав хотіння любити Вітчизну, дав мені й хотіння її боронити, й дав мені хотіння відчувати і розуміти Бога по-рідному. Чи знає Вічність, що Вона є Віч­ністю? Чи знає Енергія (вічна і незнищима), що вона є Енергією? Чи знає Всесвіт, що Він є Всесвітом? Чи знає Слово, що Воно є Словом?
Євангелист Іоан, висловлюючи свої по­няття про Бога, каже, що "напочатку було Слово, й Слово було в Бога, й Бог було Сло­во". Слово — це ідея. Ідея там, де свідо­мість. І я кажу: Дажбог — Свідомість Світу, від Якої походить свідомість людини, людина свідомо й несвідомо єднається з Свідомістю Світу.
73. "Чи Свідомість Світу всюдисуща?"
- З несвідомого Буття постає свідоме Буття — значить у несвідомому Бутті зазернене сві­доме Буття, і в свідомому — несвідоме. Свідо­мість всюдисуща: її рівень не всюди однако­­вий. Найвеличніше проявлена Свідомість Світу в свідомості людини.
Людина вміє осмислювати свідомість, вникати в таїни її дій розумових і чуттєвих.
Ми, внуки Дажбожі, перед народженням були в Дажбогові, Дажбог — Світло, Вічність, Безмежність. (І тому в того внука Дажбожого, в якого починають гаснути останні запаси життєвої сили, появляється загадкове хотіння повернутися туди, звідки він прийшов, щоб знову (з оновленими силами) загостити до Раю земного, ім'я якому Україна-Русь).
74. "Людина сто тисяч років тому навчи­лася робити світло тертям двох деревин: чи кожне світло є Дажбогом?"
- Людина не навчилася робити золото, а — видобувати золото. І це відноситься й до світла. Світло є затаєне в усіх свідомих і несвідомих тілах. Є народні вислови: зроби вогню, зроби олії, які подібні на вислів: зійшло сонце над горою. У науці такі вислови вважаються неправильними.
Дажбог — Світло всеохоплююче, без Якого ніщо на світі не може жити. Там, де немає Світла (Дателя Буття — Дажбога), очей не потрібно. Там, де очі не потрібні, людини немає. Хай торжествує Світло життя!
Від Дажбога людина не може відійти: Дажбог — Світло, без Світла немає життя. Хіба можна жити, відійшовши від життя? Дажбог — Вічність, та Вічність, без Якої ніщо не може існувати. Дажбог — Безмежність, та Безмеж­ність, без Якої ніщо не може існувати. Хіба є щось за межами Вічности і Безмежности? Вічність у Всьому і Все у Вічності.
75. "Чи правильне твердження: Дажбог створив Світ?"
- Біблійний Єгова створив світ за шість днів, і пішов на "сабат". Я кажу: Світ був, є і вічно буде Світом, але творіння його не закінчене. Світ — вічне самотворіння, і в цьому затаєна вічна його молодість.
І людина ще не створена. Двадцять тисяч літ тому була людина і сьогодні є людина. І через двадцять тисяч літ буде людина. Лю­дина має в собі зазернення вічного само­вдосконалення. І в цьому її краса, її сила, її минуле, сучасне і майбутнє. Якщо б творіння людини закінчилося, вона б почала старіти, їй би не належало майбутнє.
76. ""Майже тисячу літ ніхто між українцями не проповідував віри в Дажбога. Була віра, що Дажбога немає. Коли тепер є Дажбог, то тільки тому, що є Учитель Лев Силенко. Значить Дажбог — це видумка Силен­кова", — й такі чую міркування.
Яку дати відповідь?"
- Поняття про Бога найстародавніше зі всіх понять, створених людиною на плянеті Земля. І найвеличніше. І найживучіше. Браг­ма, Єгова-Саваот, Аллах — імена Божі. Дажбог — найчарівніше слово Української мови. І таке воно для мене рідне, рідне й дуже дороге мені. У сонячній Святині слова "Дажбог" живуть вічні таїни душі народу мого, живе моє "я" минуле, сучасне і майбутнє.
Коли я мав сім років, мені мій рідний дідусь оповідав про Дажбога якось врочисто й тепло. І слово "Дажбог" як святість ввійшло в душу мою навіки. І першою моєю дитячою молитвою, яка самонародилася в мені, були слова: "Дажбоже, мені серце каже, що я люблю Тебе".
Віра в Дажбога і Дажбог — не є те саме: віра в Дажбога сама народилася в мені з дій Дажбожих. І її я тримав у душі, як таїну тільки мені відому. І думав я про неї на самоті. І нікому в школі про неї не згадував. І оберігала вона мене від чужих вір, які пробували вторгатися в душу мою. І робила мене самітнім. І наснажувала юність мою духовною силою, і так ріс я, Силенко.
Живучи у Вільному Світі, я чув: душа мені казала: "Іди в люди, проповідуй віру в Дажбога". Такий чуючи голос душі, я двадцять п'ять років учив сам себе. І вивчав сам себе. І коли відчув, що вже можу йти, віру в Дажбога проповідуючи, я пішов відважно, готовий завжди життя віддати за Святиню Дажбожу. Я не видумав Дажбога, я з хвиль душі й розуму створив поняття про Дажбога. Усі поняття про Бога (а їх є сотні!), які мають релігії індуська, китайська, іранська, японська, жидівська, християнська, арабська, створені людьми.
77. "Є сотні релігій і є тисячі відповідей на питання, що таке Бог. Значить — Бог — це поняття і явище змінне?"
- Бог незмінний: хіба Світло, Вічність, Безмежність змінні? Змінні є тільки поняття про Бога. "Яке поняття про Бога найпра­виль­ніше?" Кожна релігія вважає, що її поняття про Бога найправильніше. Кожна дитина ві­рить (о, яка чарівна ця віра!), що її мама найкраща.
Дажбог — Вічне Питання, на Яке відповіді будуть віками вдосконалюватися. Дажбог — Добро, у нашій душі є дії Добра. Добро пізнається добром. Люди, в душах яких діє зло, віддаляються від Добра.
78. "Якщо Дажбог — це добро, а я, не вірячи в Дажбога, живу по-доброму, значить мені віра в Дажбога непотрібна?"
- Не пивши, не можна сп'яніти. Ти живеш по-доброму тому, що віриш у Добро, а Даж­бог — це Добро. Чому кажеш, що без Добра по-доброму живеш? А може в тебе розуміння добра неморальне: може ти служиш ворогам Вітчизни, і вважаєш, що живеш "по-доброму"?
79. "Учителю, я був атеїстом тому, що вважав атеїзм добром, з яким можна жити щасливо і розумно. Мій атеїзм був христи­янський: я не вірив, що Бог створив жінку з ребра чоловічого, залив всю землю "світовим потопом", щоб людей потопити. Тепер я вірю в Бога, маючи нові поняття про Бога, які визначені у Вашій науці".
- Ви, пізнавши мою науку, зрозуміли, що справа не у вірі, не в Богові, а у визначенні (в установленні, в розумінні, в осмисленні, в усвідомленні, в уявленні, у відчуванні), що таке віра, що таке Бог?
80. "Учителю, коли Дажбог — все у всьому, тоді Дажбог — любов і ненависть: бо ж любов і ненависть є там, де Все у Всьому?"
- Чому думаєш, що Любов не має Ненависти, що Ненависть не має Любови? Мати любить сина, і в цей же час ненавидить його, коли бачить, що він має нахил до злих вчинків. Вона ненавидить тому, що любить. А хіба любов не підсилюється ненавистю? Чим більше син любить Вітчизну, тим більше він ненавидить її ворогів.
81. "Учителю, до мене підійшов мій за­розумілий земляк і насмішкувато сказав: "Ти віриш у Дажбога, а я вірю в револьвер: бачиш цей чорний отвір? Пущу кулю, і — немає тебе й твоєї віри в Дажбога! А я буду, і револьвер мій буде"".
- Твій зарозумілий земляк говорить так, як думає. Він вірить у револьвер. Уяви: його ворог відібрав у нього револьвер і сказав: "Твоїм револьвером тебе вбиваю". Віруючий у револьвера лежить убитий револьвером. Його вбило його стріляюче божество.
Скажи зарозумілому землякові, що люди­на є такою, якою є її віра. У благородної людини благородна віра. Людину можна вбити кулею, але ніякою кулею не можна вбити її благородства. Віра — духовність: для тієї людини, яка ставить духовну розкіш вище тілесної, револьвер не страшний.
82. "Учителю, коли кажете, що Дажбог — безтілесний дух, не має форми, то скажіть, як може сила безтілесна і безформна бути творцем форми і тіла?"
- Хіба повітря має форму, беручи участь у творенні життя, яке має форму й тіло? Хіба Світло, Безмежність, Вічність мають форму й тіло?
83. "Які є в нас народні міркування про Бога?"
- У прихильному й неприхильному зна­ченні в народі вживаються вислови: "Бог з ним", "Нехай Бог милує", "Ради Бога, від­чепися від мене", "Хвалити Бога, десь щезли москалі", "Не гніви Бога, слухай жандарма", "Богоугодна гуменя, хай Бог милує, б'є дітей", "Без Бога ні до порога", "Дай Боже ноги, втечемо", "З Богом, Парасю, коли люди трапляються", "Куди це вас Бог несе?"
У Панаса Мирного читаємо: "Жіноча врода — Бог мій", у Тараса Шевченка: "Була б сестра, і був би брат. А то (...) нема тепер ні­чого, ні Бога навіть, ні півбога", "Бого­бо­язливий, як кішечка підкрадеться, вижде нещасливий у тебе час, та й запустить пазурі в печінку". Знав спостережливий Тарас, що по­пи учать православних бути богобоязливими.
84. "Хіба віруючі в Дажбога не бояться Дажбога?"
- Ми внуки Дажбожі, внуки значить — помічники. Дажбог — Досконалість: хочеш по­могти Дажбогові, самовдосконалюйся. Даж­бог — Правда: хочеш помогти Дажбогові, живи праведно. Дажбог — Світло: хочеш по­могти Дажбогові, май світлу душу. Хто сам себе хвалить (хвалить себе праведним життям), той хвалить Дажбога.
Дажбог віруючих не карає. Той, хто забув про Дажбога, сам себе карає: єднаючись з діями зла, карає себе собі на загибель.
85. "А хіба можна себе карати собі на щастя?"
- Можна. Карай сам себе, відчувши, що попав під вплив чужого оточення, яке зазіхає на духовну незалежність твого "я". Карай себе голодом, холодом, стражданнями, оборо­няючи духовну незалежність рідної Вітчизни. Карай себе смертю, коли бачиш, що твоя смерть звеличить гідність життя твого, урятує від смерти дітей твоїх. Кати бояться карати тих, які вміють самі себе карати, відстоюючи гідність свого єства.
86. "Що робить віру натхненною, діяль­ною, сильною?"
- Хотіння. Хотіння знати незнане, бачити небачене, відчути невідчутне, пізнати непіз­нане. Людина осяяна хотінням, збагачується вражіннями, і родиться в неї настрій, збуд­ження, пристрасть, розширюються межі уяви. І все це збагачує душу і розум людини. Розум без осявання, без збудження, пристрасті, хвилюючої уяви не був би дуже розумним.
Людина не питає себе: "Чому в душі є хотіння любити, вірити, надіятися?" З цих свідомих і підсвідомих хотінь створена люди­на — властивість її вдачі.
87. "Маючи на увазі духовну віру, питаю: чому в деяких людей віра стає причиною безвірництва. Каже: був глибоко віруючим, і став безвірником".
- Небажання вірити постає там, де поняття віри не викликає довір'я, тобто, не віра робить людину невіруючою, а невмотивовані, неви­раз­ні, мутні поняття віри. "Вір у воскресіння мертвих, вір, що непорочна Марія вознеслася на небо". Один вірить, а інший сумнівається: з сумнівів й родиться безвірництво.
88. "Учителю, у Святині Ви утвердили триєдиність (знамено Дажбоже) в обрамленні Сонця. Звеличуєте природне народження віри. А от монах-християнин тікає від приро­ди в печеру: вважає, що тіло треба бичувати, щоб спасти душу. Чи справді люди це діти Природи?"
- Сонце і Земля — творці Дня і Ночі. Усе, що живе, засвоїло властивості доби, пристосу­валося до їхніх дій. На людину (на кожний нейрон) діють вечір, ніч, ранок, день. І відчуття цих дій в кожної людини інакше.
Є думка, що людина повинна вставати рано — в час сходу сонця: знаємо, що такі настанови давав дітям Володимир Мономах. Я писав, що людей можна поділити на дві групи: "сови" і "жайворони". "Жайворони" втому відчувають вечором, сон кличе їх до ліжка. Прокидаються вони рано.
"Сови" до півночі бадьоряться, та ранком вони мають найглибший сон. І це не тому, що вони самі собі вибрали такий стиль життя, а тому, що їхня вдача має таку вроджену властивість. І вони змінити її не можуть.
На людину (і про це читаємо у "Мага Вірі") діють сонце, місяць, зорі-проміння далеких кос­мічних світів, галактик, і внутрі людини діють сили пристосування, сили життєздат­ности. І кожна людина на ці дії (незалежно від волі) інакше реагує. І в цьому також треба шукати відповіді на питання: "Що зі мною є: без причин сьогодні маю зіпсутий настрій, відчуваю млявість, збайдужіння? А два дні тому без причини мав добрий настрій, приплив нових життєрадісних сил?"
Є в нас вислови: "Минув рік моїх великих досягнень. А цей рік не приносить успіхів". Звернімо увагу на яблуню: є в неї роки великої плодовитости і є — малої. Вважаю, що подібну властивість мають і роки життя людського.
Знаємо: людина вночі має нижчу темпе­ратуру; і найнижчу від 1-ї години до 3-ї. О 6-й годині вечора температура тіла найвища. Підвищену дієздатність людина має від 9-ї ранку до 12-ї години дня. І від 4-ї дня до 7-ї вечора. У години підвищеної дієздатности лю­дина краще чує, бачить, думає, працює. І світання має в житті людини особливе значення: від 4-ї до 5-ї години ранку най­більше родиться людей. І на цю годину най­більше припадає смертей.
Ми, внуки Дажбожі, віримо, що ми підвладні видимим і невидимим діям Дателя Буття (Дажбога). Ми природньо віруючі люди — і народження віри нашої природне. Само­пізнаючи себе, ми пізнаємо дії сил Дажбожих на нас.
89. "Учителю, Ви молитеся? Якщо так: то чому? Яку молитва дає користь?"
- Є десятки визначень, що таке молитва. Молитися, значить висловлювати прохання, любов, захоплення, обожнення, зачарування, благання, славлення, хотіння. У латинів -"ора", у румунів — "рута", у литовців -"мелсті". У санскриті — "яч", "ячат", що в перекладі на нашу мову значить — ячати (висловлюватися, у себе щось питати), наприклад, "душе моя, що з тобою, чого хочеш?"
Не було й не буде на плянеті Земній такої людини, яка б в той чи інший спосіб не мо­лилася. Людській душі властиве захоплення красою, дивними явищами. Росте чарівна квіт­ка: людина захоплена її красою, схиля­ється над нею, ніжно пестить і каже: "Квітко, яка ти принадна, духмяна! Як мило бути біля тебе". Це є молитва до краси.
Відвідаємо різні племена: як вони молять­ся? Папуас молиться: "Танна! Добрий батьку наш, тут трохи їжі для тебе, бери і будь добрий до нас за дари наші". ("Танна" значить "Бог"). Бушмен молиться: "О, Цаґн, о, Цаґн! Хіба ми не діти твої? Не роби нас голодними, дай нам їжі". Готтентот молиться: "Дай мені щастя знайти мед і корінці". Християнин молиться: "Хліб наш щоденний дай нам сьогодні, і прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим, і не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого". Атеїст молиться: "Не вірю в Бога і, як невіруючий, не молюся".
Панас Мирний називає Сонце Світовою Матір'ю. І пише: "Прокинулася Світова Мати, показала нам личенько красне! Слав її, пишная Земле, молись до неї, живий світе!"
Тарас Шевченко пише: "Не знаю, чого маленькому мені тоді так приязно молилось, чого так весело було". Це була молитва ду­шевної непорочности, молитва життю. Він сидів осяяний сонцем, і "сонце гріло, не пек­ло". "Молітеся, брати мої, Україну любіте", "Молися, сину, за Вкраїну, його замучили колись".
90. "Чи віруючі в Дажбога випрошують в Дажбога прощення, кращої долі?"
- Ми, внуки Дажбожі, все, що нам для життя потрібне, отримали від Дажбога. І за це ми славимо Дажбога. Коли духовні і тілесні скарби, нам дані Дажбогом, ми зневажаємо, то цим ми самі себе караємо, і зневажаємо Того, Хто нас щедротно обдарував.
"Внук, який знеславив діда, повинен сказати: дідусе, прости, що від тебе дари прийняв і знеславив тебе". І це буде не ви­прошення, жебрання помилування, про­щення, а щире усвідомлення помилки, і хотіння її виправити, покращити почування свої.
У древні часи пісні, веснянки мали мо­литовне значення. Є молитви вияву радости, вірности і мужньости. Є молитви, в яких висловлюється споглядання: дія самозаспо­ко­єння, самонаснаження, самовпевнення, само­піз­нання. Наприклад, "я щасливий, бо не гні­ваюся. Я розумний, бо не гніваюся. Я бережу здоров'я, бо не гніваюся. Я уникаю тих причин, які допроваджують до гніву. Я розгніваних ворогів перемагаю без гніву, бо я досконаліший, як вони: я гнівом не виснажую душі своєї і не затьмарюю розуму свого".