Мага Віра

119. Час від часу появляються спритні май­ст­ри сенсацій, які, маючи науковий сту­пінь, про­дають за гроші своє ім'я. Вони пишуть: «На бе­ре­зі Мертвого моря знайдений череп людини. Є до­кази твердити, що це череп Мойсея знай­де­ний. Бо, згідно з писанням «Біблії», в цій місце­во­­­сті мав би бути по­хований великий законо­давець».
Біблійники, різні сектантські пропаган­дис­ти, почувши про це «нове відкриття», счи­ня­ють ве­ли­кий шум, ширять листівки. Мовляв, «Череп Мой­сея знайдений!» Вірити, що «че­реп Мой­сея» знайдений, це те саме, що вірити, що на березі Дніпра знайдена могила Тараса Бульби, в якій навіть люлька ще тепла, бо з неї йде пахучий дим.
120. Виникає питання: коли Мойсей — осо­ба вигадана рабінами (левітами), то тоді стає сумнівною віра милосердного Ісуса Христа? Ісус вірив у Мойсея, як у реальну (історичну) особу, з якою на горі Синай розмовляв «Гос­подь Бог лицем до лиця». Коли Мойсей — осо­ба вигадана рабінами — значить Ісус вірив у рабінську вигадку, і в цей же час нарікав на рабінів? Хто може бути впевненим, що коли б Ісус жив сьогодні, то не зробив би перегляду своєї духовної науки?
121. Мойсей — принц Єгипту, володар жит­тя Єгипетського народу, син Бога Ра. Та коли він довідався, що він є жидом, вигодованим в палаці фараона, він своє жидівське поход­ження поставив вище всіх земних розкошів і титулів. Він повернувся до свого народу при­ниженого, поневоленого, бездомного, щоб з ним ділити його долю.
Діти жидівські, виховуючись у школах юдаїзму на прикладах Мойсеєвого життя, самі в собі створюють почуття вищої гідно­сти, на­ціо­нальної свідомости, яка в них вважається справою божественною. Юдаїзм формує національну свідомість юдейця.
Славний (особливо в Америці) Зіґмунд Фрейд у книзі «Мойсей і монотеїзм», виданій в Ню Йорку в 1939 році, доводить (на сторінці 13), що «Мойсей був єгиптянином», який устійнив між жидами віру в одного Бога. Я вважаю, що Мойсей був таким єгиптянином, як японський імператор Гірогіто запорож­ським козаком.
122. І немає сьогодні для архиєреїв жодного значення, що Христос — мітичне божество. Головне основи духовної науки, які пов'язані з іменем Ісуса Христа. І ось цими аргументами архиєреї (старші жерці християнізму) роззбро­ю­­ють майстрів християнського атеїзму. Май­стри християнського атеїзму: внук рабіна Карл Маркс і учень греко-православної семі­нарії Йосип Джугашвілі (Сталін) в уяві своїх сповідників також вже напівмітичні боввани.
123. Не без підстав Ездра вважається основоположником юдаїзму. Він також (крім «Торагу») є автором книг «Паралепоменон» (Хроніка). Він є автором Книг Негемиї, Дани­їла, Естер. Він оформив книги Езикіела. (Піс­ля смерти Езикіела писання Езикіела були передані Ездрі).
Історики Павло Бернштейн і Роберт Ґрін у книзі «Історія Цивілізації», виданій в Ню Йорку в 1961 році, на сторінці 23 пишуть, що «Ездрі належить похвала за те, що він дав «Торагу» (П'ятикнижжю Мойсея») важливе становище».
124. І так — знову продовжую розмову про Заратустру. Є три найбільш відомі дати життя Спітами Заратустри: 630-553, 628-551, 618-541. Іранці вважають, що їхній рідний Учитель Заратустра помер в 583 році до «нашої ери».
У «Гатах» — священних піснях Заратустри, Заратустра — історична особа. Його поведін­ка й мислення обумовлені обставинами земного життя. Він — великий мудрець, релі­гійний реформатор, сила й краса глибоких почувань.
Він має вірних приятелів, які вивчають напам'ять його промови і передають людям. Він має хитропідступних ворогів, які його принижують, переслідують і ширять про нього глумливі оповідання.
125. У «Авестах» — священних книгах Заратустріянізму, Він (Заратустра) осяяний божественним ореолом. Діє Він, як Надлю­дина, божество. Між Ним і Богом (Агура Маздою) ведуться розмови про світ і людей.
Є загальне переконання, що Заратустра не був збагнений Його сучасниками тому, що Його розум і Його почування були ознамено­вані зовсім новими (незвичними) розуміннями Бога і моральних вартостей життя.
Усе нове (навіть тоді, коли воно має най­благородніші основи) сприймається зви­чай­ними людьми з недовір'ям. Або — з ненавис­тю чи заздрістю. Мовляв, така проста й зро­зуміла справа, чому не міг її хтось інший по­чати, більш поважний, чому почав Заратуст­ра! Усі великі справи тому й є великими, що вони прості й викликають подив.
126. У «Паглавах» (священних писаннях учнів Заратустри) Учитель Заратустра прого­лошений Богом. Він — син Божий (син Агура Мазди). Він веде розмову з Небесним Отцем. Чому учні Заратустри проголосили свого Учи­теля божеством? Вони, звеличуючи Зара­тустру, звеличили самі себе. Святий Павло, зве­личуючи Ісуса, звеличив сам себе, ставши вож­дем християнських громад. Католик, звели­чуючи папу римського, звеличує сам себе.
Істина вічна й мудра: діти, звеличуючи сво­го батька, звеличують самі себе, і в очах лю­дей вважаються порядними дітьми. «Та тяжко звеличувати непривітного батька». Краще звеличувати непривітного батька, ніж принижувати доброго.
127. Впродовж століть навколо історичної особи Спітами Заратустри постав чарівний божественний міт. Міт — зворушлива легенда хвилювала, єднала одновірів і вела їх на священні подвиги.
Іранці вірили, що Заратустра божество, а вони — діти божества. Вони вірили, що коли Заратустра народився, то Він усміхнувся. Всі добрі сили світу раділи, що Він народився. Усі злі сили світу, які вільно мандрували по землі у формі людини, тікали у підземелля, почув­ши, що народився Заратустра.
Є міркування, що Заратустра був чужими воїнами вбитий у святині. Є міркування, що Він, маючи 77 років, помер. Він був за оріян­ським обрядом осяяний священним вогнем Вічности. Є міркування, що Заратустра вос­крес і вознісся на Небо.
128. Могутній цар Персії Дарій Перший (522—486) — син царя Гиштаспи. Він — пра­вовірний сповідник Заратустри. Він визначив зміст свого духовного «я», проголосивши такі відомі в історії слова: «Я — Дарій. Агура Мазда дав мені допомогу тому, що я не був злим, не був неправдивим, не був тираном. Я володію згідно з справедливістю». Ім'я Дарій значить «Даруючий», санскритський корінь цього імени «да» значить «дати», «дарити».
129. Менандер Давсон у книзі «Моральна релігія Заратустри», виданій в 1969 р. в Ню Йорку, (на сторінці 139) пише, що «Перші по­слідовники Заратустри великовпливові в сві­товій історії. Вони спричинилися до того, що визволили жидів з полону і помогли їм побу­дувати храм» у Єрусалимі. Що це значить?
Українська (або, як у стародавній історії зазначено, Кімерійсько-Скитська) кіннота, спаливши Ниневию (столицю Ассирії), дала можливість, як я вже згадував, поневоленим народам відновити свої держави на руїнах Ассирійської імперії.
Медия, у містах і селах якої перебували не­вільники-ізраельтяни, стала вільною. Персія виросла в могутню державу, маючи віру Зара­тустри. Ізраельтяни не виявили бажання ма­сово вертатися з Персії до Ізраелю. Вони (Із­раельтяни) почали в Персії творити своє окремішне життя. Вони проявили практичну мудрість. Що це значить?
130. Відомо, що поневолене плем'я, опи­нив­шись на чужій землі, швидко потрапляє під вплив чужої мови, чужої культури, чужої духовости, чужих способів життя. І гине безслідно в чужому житейському морі.
Поневолені Ізраельтяни, перебуваючи в Пер­сії (Ірані), уважно вивчають чужу мо­гут­ню культуру. Вони уважно вивчають науку Заратустри. І заратустріяни, бачачи це заці­кав­лення, вважали, що Ізраельтяни стають сповідниками Заратустри.
131. Ізраельтяни все чуже вивчаючи, жи­вуть законом: чужа мудрість повинна служити інтересам ізраельської мудрости, а не ізра­ель­ська мудрість — чужій мудрості. Справа ізра­ельська стане світовою справою тільки тоді, коли вона викликатиме в світі подив вірністю самій собі.
Плем'я, яке вивчаючи чужу мудрість, під­по­рядковує само себе чужій мудрості, щезає, як окремішна племенна спільнота. Тобто, пле­м'я, відійшовши від своєї племенної духовної самостійности (від оригінальної притаман­ности свого духовного «я») і підпорядкувавши себе чужій духовній силі (чужій релігії, ідеології), щезає як самостійна спільнота.
К. Ф. Кент (визначний знавець жидівської історії) у книзі «Жидівський народ» на сто­рін­ці 257 пише, що «Зародки, які сховані в юда­їз­мі, були запліднені (під час перебування юдеїв у Персії, Медиї, примітка моя) в контакті з релігією Персії». Тобто, з наукою Заратустри.
В історичній науці існує загальне переко­нан­ня, що коли б жиди не перебували в Ас­сиро-Вавилонській неволі, то вони б не мали «П'ятикнижжя Мойсея». І християни не мали б «Євангелій».
132. Шонфіл (професор-теолог Лідського університету) в книзі «Історичне тло Біблії» пише, що «Юдейські символи і обряди, їхні оповідання-міти і легенди, а також їхні тради­ції були взяті від інших народів. І таким сприт­ним способом перероблені, що навіть не легко пізнати джерело, звідки прийшло запо­зи­чення і коли. І в цьому виявлявся колись і тепер геній юдаїзму, а не в творенні нового».
Очевидно, Шонфіл тут має на увазі «При­по­відки Соломонові». У 1923 році єгиптологи розшифрували стародавню єгипетську книгу «Поучення Аменхотепа». У «Поученні Амен­хо­тепа» пишеться: «Прихили твоє вухо, слу­хай слова мої, поверни своє серце до розу­міння їх».
У книзі «Приповісток Соломонових» пи­ше­ть­ся: «Прихили ухо твоє до слів пре­муд­рого й оберни серце твоє до знання мого» («Приповістки Соломонові», гл. 22, 17).
У «Поученні Аменхотепа» пишеться: «Ос­терігайся грабувати бідного і не проявляй своєї сили проти слабого». У «Приповістках Соломонових» пишеться: «Не граб убогого за те, що він убогий і не тісни злиденного».
133. Гіттіти (наші предки-трипільці, які ма­ли свої колонії на території сучасної Туреч­чини) були хліборобами. У Анкарі в музеї сьогодні хороняться Гіттітські клинописи, які я з зачудуванням восени в 1972 році оглядав.
Гіттітологи прочитали в клинописному Гіттітському кодексі: «Коли хто на своєму полі розкладе вогонь і пустить вогонь на поле сусіда і підпалить сусіднє поле, то повинен спалене поле взяти собі, а сусідові віддати добре поле».
У Другій Книзі Мойсея читаємо: «Коли хто чуже поле випасуватиме..., так мусить він віддати за се найлучче з поля свого. Коли загориться багаття і обійме тернину, а при тому погорять копи, чи на пні стояче колосся, чи усе поле вигорить, так мусить той, що через нього сталася пожежа, за попалене заплатити» (2 кн. Мойсея, гл. 22, 5—6).
Теолог Шонфіл, пишучи, що «геній юда­їзму виявлявся не в творенні нового, а в запозиченні чужого», повинен був знати, що юдеї тисячоліттями жили на чужих землях, і були вони тяжко переслідувані. У таких умо­вах бути творцем нових великих самобутніх істин тяжко.
134. Рабіни, чуючи, що сповідники Зара­тус­т­ри кажуть: «Агура Мазда — Господь Бог Іра­ну і Творець і Володар Світу», увели й у «П'я­тикнижжя Мойсея» поняття, що «Ягве -Гос­подь Бог Ізраеля, Творець і Володар Світу».
Немає значення — правдиві розуміння Бога в Авраама чи ні, головне те, що жид вірний Богові свого предка Авраама. У праці «Дай мені пожити ще два місяці» я кажу, що в Авраама жорстокі поняття релігії, Бога, моралі. Він вважав, що сина Ісаака треба зв'я­зати і заколоти на жертовнику.
Він не винуватий, що ще не знав чіткої ме­жі між поняттями добра і зла. Та він — батько, і жиди (його діти) не цураються його, не глузують з його півдикого кочового життя, і не зраджують його безпорадних релігійних шукань. Ні, вони звеличують його. І в цьому їхнє синівське духовне благородство.
Князь Володимир (жорстокий хреститель України (Руси) зрадив віру рідного батька Святослава Завойовника (Великого Лицаря). І за зраду рідної батьківської духовости чужинці (архиєреї християнізму) проголосили його святим. Там, де зрада віри батьківської зветься святістю, немає ні правдивої віри, ні правдивої моралі, а що є — є ритуальна християнська торгівля душами.
135. Сірас Н. Ґордон (відомий дослідник біблійних скриптів) у книзі «Перед Біблією» пише (на сторінці 190), що поняття справед­ливости в значенні «Бог» і поняття зла в значенні «Сатана» були жидам незнані. Коли жиди почали про ці духовні поняття писати, то їх «Звичайно позичили від заратустрія­нізму».
Професор Ґанс Ґутнер у книзі «Релігія і Постава Індо-Европейців», виданій в 1966 році в Лондоні на сторінці 71 пише, що «На основі Індо-іранської віри у старих богів Спітама Заратустра в історії релігій створив десь в 9 столітті перед Христом першу науку і віру в єдиного Бога».
Тут бачимо, що славний Ґанс Ґутнер дату життя Заратустри (орієнтуючись на застарілі джерела) подає ще ранішу: ця дата тепер дослідниками не береться до уваги.
136. Він (Ґутнер) доводить, що ідея віри в одного Бога позичена семітами в оріян. Тим, які б хотіли спростувати твердження Ґутнера, згадуючи фараона Аменхотепа Четвертого, який хотів у Єгипті встійнити віру в одного Бога, хочу сказати: проголосити віру в одного Бога — справа одна, а теософічно її обґрунту­вати — справа друга. Релігійна реформа Амен­хотепа Четвертого потерпіла невдачу, не отри­мавши підтримки від жерців Єгипту.
137. Юдейський цар Йошия (ім'я «Йошия» значить «гоєний Єговою»), сучасник пророка Еремиї. Йошия прагнув строгим царським указом проголосити між жидами монотеїзм (віру в одного Бога).
Цар Йошия «повідставляв ідольські жерці, що понаставляли були царі юдейські, щоб кадили по висотах у городах Юдиних» (2 кн. Царів, 23, 5).
Цар Йошия прагнув, щоб жиди перестали бути ідолопоклонниками, перестали вірити багатьом богам. Та сам він ще необізнаний був з моральними основами однобожжя.
Георг Віллям Картер у книзі «Зороастрія­нізм і Юдаїзм» (на сторінках 53, 54, 106) пише, що «Жидівський дуалізм не був довершеним», «Єгова був творцем усіх явищ — усіх добрих і всіх диявольських явищ», «Та після екзилю (у часи перебування юдеїв у Персії), юдеї про­будилися і усвідомили вони, що існують духовні ворожі сили Диявола, про які вони перед тим не знали».
138. «Енциклопедія Британіка» (у книзі 23, видання 1973 року) на 1013 сторінці пише, що «Зороастріянізм, спеціяльно в демонології, ангеології і есхатології, вплинув на юдаїзм від часу перебування жидів на вигнанні».
Георг Віллям Картер на сторінці 65 (у книзі «Зороастріянізм і Юдаїзм», виданій в 1970 році в Ню Йорку) пише, що «Для жидів була приманливою концепція Агура Мазди, концепція ангелознавства, імена біблійних ангелів — жидівські (Михаел, Гавриел та інші). Та жиди, взявши головну концепцію ангелознавства від зороастріян, оформили її згідно з поняттями своїх звичок і обрядів. У проявленні ідей ангелознавства юдаїзм був глибоко зобов'язаний Персії. Ми знаходимо, між іншим, ім'я перського дева (злого духа) Асмодева, описаного в "Біблії"».
Щоб ці твердження Картера були чіткіши­ми, я скажу, що диявол Асмодев увійшов у свідомість юдеїв тоді, коли вони перебували в Медиї, Персії. Асмодев описаний у біблійній «Книзі Тобі», яка визнана католицизмом канонічною, а протестантизмом — відкинена.
139. Ездра залишає Єрусалим. Він на вер­блюді їде до Ірану (Персії), до столичного міста Сузи. (Слово «сузи» значить «лілії»). Він тішиться, що Юдея (колонія Персії) дізналася, що юдейка Гадасса стала королевою Персії. Як це сталося?
Юдеї почули, що для царя Артаксеркса (Великого воїна) шукають гарних дівчат, щоб жили вони «в столиці Сузи». Мудрий юдеєць Мардохей мав красиву двоюрідну сестру Га­дассу (дочку Абиґайла). Він їй порадив, щоб вона приховала своє юдейське походження.
140. Він (Мардохей) учив Гадассу, як і що вона має робити, щоб цареві Персії догодити.
Коли Гадасса потрапила «до Артаксеркса в царський дім», то вона вже там так догоджала цареві, що цар її «вподобав більше за всіх дівчат і надів він царський вінець їй на голову і поставив її царицею замість Астини» (Кн. Естер, гл. 2, 17).
(Ім'я «Гадасса» створене з назви пахучого дерева «мирт»). Є українське ім'я дівчини Ка­ли­на і є назва дерева калина. Гадасса, ставши королевою, отримала персіянське ім'я Естер (Зоря).
У відповідний час Гадасса признається ца­реві Артаксерксові, що вона юдейка. І хоче помогти своєму народові. І тоді «вийшов Мардохей від царя в царських ризах жовтої і білої барви й в великому золотому вінці і в висоновій та пурпуровій мантії» (Кн. Естер, гл. 8, 15).
І так тепло любив цар Артаксеркс свою Га­дассу (Естер), що дозволив юдеям, щоб во­ни як хотіли, так і мстилися над тими людьми, які їх не люблять. І, маючи таке право, у Персії (Ірані) «вбивали юдеї всіх ворогів своїх, витинаючи мечем, вигублюючи й викоріню­ю­чи й чинили з ворогами своїми, що хотіли. У Сузах, престольнім місті, вбили юдеї й вигу­били п'ятсот душ», і «десятьох синів Гама­нових повішено», «юдеї... повбивали споміж ворогів своїх сімдесят п'ять тисяч» (Кн. Естер, гл. 9, 5, 14, 16).
141. Погромивши у Персії немилих персів, юдеї влаштували радісне свято, яке особливо докладно описане в «Біблії» (у Книзі Естер), маю на увазі «свято Пурім».
Ненависник юдеїв Гаман (прем'єр-міністр, права рука царя Артаксеркса) «кидав пур, то є жеребок, щоб їх (юдеїв у Персії) занапастити і вигубити» (Кн. Естер, гл. 9, 24). Гаман (Пишновеличний) не знав, що королева Естер (Гадасса) — юдейка, і тому втратив голову. І так утратив, що «його і синів його повісили на дереві» (Кн. Естер, гл. 9, 25).
З слова «пур» юдеї створили назву свята Пурім, яке вони весело і врочисто святкують, як день Перемоги. Дбають юдеї, «щоб сі дні Пурім не були визаконені в Юдеїв і спомин про них не зник у дітей їх» (Кн. Естер, гл. 9, 28).
142. Щороку взимку (в кінці лютого і на початку березня) вже більше як дві тисячі років жиди відзначають свято Пурім. У юдеїв справи юдейські вважаються справами їхньої рідної правдивої релігії.
Вечором і ранком (під час свята Пурім) рабіни у синагогах читають «Книгу Естер». І читають натхненно, зворушливо. І під час читання у синагозі зобов'язані бути жінки, особливо молоді дівчата.
143. Вдома вірна жидівська родина у свята Пурім їсть печиво, п'є вино. Там, де є жидів­ське об'єднання, вибирається молода красива дівчина. Вона символічно виконує роль коро­леви Гадасси (Естер). Жиди її вітають. П'ючи вино, благословляють Мардохея, Естер, і проклинають Гамана.
144. «Енциклопедія Британіка» (у книзі 9, видання 1973 року) на сторінці 18 пише, що біблійну «Книгу Естер» написав пророк-рабін Ездра.
Він, прибувши з Єрусалиму до Персії, «був офіційним секретарем юдейських справ при Персіянському суді чи дворі», і був він «рабіном-письменником».
Юдейка Гадасса (Естер) тільки трохи нага­дує українку Роксоляну (дружину султана Су­леймана Другого, володаря Турецької імпе­рії).
145. Згадав про Гадассу (Естер) тому, що жінка не тільки в історії народу, а й в історії релігій світу стоїть поруч з чоловіком, її місце в духовному житті людства священне.
Продовжую розповідь про Заратустру. Заратустра сказав, що Бог (Агура Мазда) — Дух. І це поняття високо оцінили рабіни, написавши в «Біблії», що Бог (Ягве) — Дух.
У заратустріянізмі визначено, що Бог сам себе освітлив для Заратустри. Езикіел-Ездра знаючи про це, написали в «Біблії», що Бог сам себе освітлив для Мойсея.
146. У вірі Заратустри визначено, що Бог (Агура Мазда) за шість днів створив світ, чоловік і жінка були вигнані з раю за гріхи. І згодом ці поняття були впроваджені до «Біб­лії»: Ягве створив світ за шість днів, чоловік і жінка були вигнані з раю за непослушність.
У заратустріянізмі втілене слово — Зара­ту­стра. У заратустріянізмі є пекло, є воскресіння мертвих, є останній суд, є безсмертність душі, є поняття, що накінець злий дух (Анґра Ма­ню) буде знищений.
І юдеї (архітектори християнізму), що жва­во на ослах і верблюдах подорожували між Юдеєю і Персією (Іраном), впровадили понят­тя заратустріянські в християнізм. Вони проголосили, що втілене слово — це Ісус, і в християнізмі є пекло, є воскресіння мертвих, є останній суд, є безсмертність душі і є поняття, що злий дух (Сатана) буде знищений в ос­танній день.
147. У священних писаннях «Ясна» (45,11) Заратустра каже, що Він, Спаситель, буде дру­гом, братом і батьком для того, хто не любить зла і для того, хто принижує Його (Зара­тустру).
І Христос, шануючи слова Заратустри, ка­же: «Мати моя та брати мої ті, хто слово Боже слухає й чинить його» (Лука, 8, 21).
Джералд Л. Беррі у книзі «Релігії Світу» (виданій в Ню Йорку в 1961 році) на сторінках 70—71 пише, що «Ісус завжди лишався жи­дом. Де Ісус був пророком і мрійником, там Павло був державним діячем, будівником і організатором. Павло був справжнім осново­по­ложником християнської релігії».
«Він (Павло) проявив — устійнив ідею Христа як боголюдини (божества і людини) і накреслив паралельність між Христом і ста­рим культом спасіння, внісши нову мораль у стару форму». Митрадисти (заратустріяни) свят­кували Різдво Митри, святкували Велик­день і Епіфанію (Богоявлення), і Павло й це впровадив до християнізму, — пише Джералд Л. Беррі.
148. Євангелисти мудрість Заратустри впро­вадили до Євангелії. На юдейський спосіб її перелицювали. Вірили, що про це ніхто ніколи не довідається.
Людський розум не всебічно передбач­ли­вий. Не передбачали євангелисти 1850 років тому, що Земля кругла, що постануть нові цивілізації і будуть відкопані старі цивілізації, що загинули п'ять чи чотири тисячі років тому.
ВИНИКАЄ ПИТАННЯ: ЧОМУ ПРИ­НАЙ­МНІ ТИСЯЧУ чи п'ятсот років тому ніхто в Европі не виявив впливу Заратустри на «Старий і Новий Заповіти»?
Тому, що триста років тому ніхто в світі не чув про Сумеріян, Гіттітів і їхню релігію. Ніхто не знав, що собою являє «Біблія». Ніхто не знав справжнього походження христи­яні­зму — все було покрите темрявою таїн і охо­ронене догмами, і папською інквізицією.
І щойно в 18 столітті вперше европейці до­ві­далися, що у персів (сповідників науки Заратустри) у Бомбеї (в Індії) збереглися, про­лежавши тисячоліття, священні заратустріян­ські письмена.
149. І з Індії в 1723 році були вперше при­везені до Англії (до Оксфорду) «Євангелії» Заратустри. Та ніхто в Европі не міг їх читати. І француз Анкетиль Дюперрон в 1754 році прибув до Індії, щоб навчитися читати таємні книги заратустріянізму.
У 1771 році вперше в Европі появилися «Аве­сти» французькою мовою — і так пере­дові мислителі Европи довідалися, звідки творці юдаїзму і християнізму черпали бого­знавчі істини. Це й витворило в Европі пра­гнення зробити переоцінку євангельської ан­ге­ології, сатанології, есхатології.
«Гати» вперше на англійську мову були перекладені професором Мультоном і видані в 1913 році. Дослідник історії релігій світу Ґестінґс після видання «Авест» і «Гат», на­писав, що нарешті розум Европи довідався, що «Заратустріянська релігія була релігією жит­тя в аристократичному значенні цього слова» («Енциклопедія Релігії і Етика»).
150. І стало відомо, що християнська ре­лігія не створена з оригінальних чуд Ісусових і з оригінальної науки Ісусової. «Ввійшовши в жидівські доктрини і через цей фільтр про­йшовши, заратустріянізм вплинув на христи­янську теологію», — пише на 205 сторінці Р. Ґіршмен у книзі «Іран», виданій в США в 1965 році. Заратустріянізм, пройшовши через фільтр юдаїзму, втілився у християнізмі в той спосіб, що легенди, створені персами про За­ра­тустру, були приписані Ісусові, очевидно при­стосовуючи їх до юдейських обставин і на­даючи їм юдейське біографічне оформлення.
151. Якщо безупереджені дослідники історії релігій світу устійнили, що християнізм збу­до­ваний на духовних основах Заратустри, Кріш­ни, Будди, то виникає питання: був Ісус істо­ричною особою чи ні? На це питання я даю відповідь у праці «Будда, Бог і християнізм».
Заратустра перший визначив, що перед престолом Бога (Агура Мазди) є сім добрих духів. Іоанові Богословові це поняття Заратустри сподобалося. І він нічого про Заратустру не згадуючи, написав: «благодать вам і спокій від того, що є, що був і що прийде, і від семи духів, що перед престолом його» (Откритіє Івана Богослова, 1, 4).
152. Заратустра на основі староукраїнської (Оріянської) віри учив, що «Праведне Сонце — син Отця Небесного».
Русич-ратай під час сходу сонця молився на полі: «Святе праведне Сонце, милий Боже, любе світло наше».
Маттей, позичивши від Заратустри мірку­вання про Сонце — сина Бога Отця, написав: «Тоді праведні сіятимуть, як сонце в царстві Отця свого» (Маттей, 13, 43). У Євангеліях Маттей написав, що перебуває «Сонце в царстві Отця свого». У Євангеліях Сонце є Божеством? Євангельське обожнене сонце не є євангельським.
153. Заратустра на основі Оріянської віри учив, що на світі є сини Світла і є сини Тьми, сини Тьми підуть у тьму. Ці поняття у дохристиянській Русі (Україні) визначені словами «Білобог» і «Чорнобог».
Маттей, позичивши від Заратустри при­ваб­ливе поняття про діяння двох сил проти­лежних (ворожих), переосмислив їх майже до непізнання. Він написав: «сядуть з Авраамом, Ісааком, Яковом у царстві небесному, а сини царства будуть повикидані в темряву над­вірню: там буде плач і скреготіння зубів» (Мат­тей 8, 11—12).
154. Наші предки (Святослав і його прав­доносні воїни — достойні сповідники віри батьків своїх) вірили, що є рай (вирай, порай) у значенні «світ вічної квітучої приємности».
В часи Заратустри в Ірані слово «порай» чи «вирай» вимовлялося як «пайридася». Сьогодні вчені визначили, що іранське (пер­сіянське) слово «пайридася» вживається евро­пейцями як «парадайс».
«Християнське слово «парадайс» було взяте від персіянського слова «пайридася», — пояснює на 172 сторінці «Світова Біблія», видана в 1973 році в США.
155. Заратустра на основі Оріянської віри учив, що та людина, яка тримає зв'язок з злим духом (і про це визначено у «Авестах»), піде до злого духа (до сатани Анґра Маню) на загибель, щоб дух її врятувався від покарання в часи приходу Священнослужителя.
Апостол Павло (архітект християнізму), сподобавши міркування Заратустри, написав, що людину злу треба «видати ... сатані на погибель тіла, щоб дух спасся в день Господа Христа» (1 до Коринтян, 5, 5).
У слові «До Коринтян» апостол Павло мислення Заратустри спрощує: «Заратустра ка­зав, що зла людина сама піде до зла і там її тіло загине. Апостол Павло вважав, що не треба ждати поки вона «сама піде», її треба «видати ... сатані».
Людину «видати... сатані» (репатріювати її, не питавши в неї згоди). «Видати... сатані на погибель тіла». Жах огортає людину укра­їнську, коли вона пригадує часи «видачі сатані на погибель тіла» в обійми інквізиторів Москвинської тиранії.
Апостол Павло вважає, що людину треба видати, тобто вбити, щоб врятувати її духа. Ма­ючи поради апостола Павла на увазі, папські інквізитори живцем спалили чеха Івана Гуса, тобто «видали сатані... на по­ги­бель тіла». Щоб дух Івана Гуса «спасся в день Ісуса Христа».
156. З Могаметом я «познайомився» біля Ляґору (на границі Пакистану й Індії), ведучи біля мечеті розмову з мусульманським діячем Алі Абу. Алі Абу, довідавшись, що я укра­їн­ець, який не вважає себе християнином, пода­рував мені «Коран».
Запросивши на каву до своєї господи, Алі Абу сказав: «Було б добре, щоб ви стали мусульманином. У ваших очах є вогонь віри, я бачу. Я допоможу вам ширити науку Мога­мета між вашими людьми. За грішми жодної затримки не буде, я нафтовий промисловець». Я сказав: «Алі Абу, ви араб і віра ваша арабська. Я живу, щоб відродити і поліпшити віру батьків моїх, щоб в українця була віра українська».
157. У літаку, прямуючи з Бомбею до Цюріху, я читав «Коран». І пригадував мою розмову з студентами парсами (персами, спо­відниками науки Заратустри). Вони (люди Заратустри) живуть окремою «державою», що знаходиться біля славного Тачмагалу.
І думав я: в чому сила віри? Справді, коли б справу християнізму взяли б в свої руки шістнадцять століть тому не римляни, а якийсь інший народ (народ недисциплі­но­ваний і без організаційних навиків), лежали б писання євангелистів припалі пилом. І щезла б християнська релігія так, як і всі інші тогочасні релігійні рухи Римської імперії.
158. Римляни — творці могутньої імперії, їх можна любити і їх можна ненавидіти. Та вони люди стальної дисципліни, витривалости, под­виг вони вважали ознакою людської гідности.
Вони — люди великих організаційних нави­ків і священного культу понтифіків (верхов­них жерців Риму). Вони з тих чи інших імпер­ських міркувань проголосили християнізм імперською релігією.
Вони створили могутню високодисцип­лі­но­вану християнську організацію на непо­руш­­них основах — латинська мова — мова свя­щенна, архиєпископ Риму (папа римський-пон­тифік) — намісник Бога на землі.
Там, де дисципліна добровільна чи виму­шена, і там, де священний авторитет, тріюм­фує успіх і перемога. Усі буремні сили про­тес­тантизму вміла витримати імперська (като­лицька, тобто універсальна) церква Риму.
159. Стало чудо — католицизм посвіжішав і поліберальнішав у борні з протестантизмом. Протестантизм став мужнішим і відважнішим. Католицизм не міг заволодіти душею людства і протестантизм не міг заволодіти душею людства тому, що вони, самі себе прив'язуючи до стовпа ганьби, розбудили розум Европи і створили самі до себе насторожене ставлення.
Протестантизм, знеславлюючи авторитет папи, не створив свого єдиного протестант­ського авторитету. І тому подробився на де­сятки ворожих сект, які самі себе знесилюють і знеславлюють. У них багато авторитетів, які в ім'я Христа самі між собою не здібні знайти спільної мови.
160. Слово «протест» не належить до слов­ника людей будуючих, творчих. Протест ли­шається протестом. Архиєпископ Риму (папа римський) лишився найбільшим у світі ліде­ром християнізму: католицизм сильний своїм беззастережним авторитетом, хоч майбутнє нічого доброго для християнізму не пророкує. Іде духовне відродження народів Европи, Азії, Африки, творячи нову Духовну Весну Людства.
161. Так, є в трагічній долі людства щось комічне. Пророк Могамет щиро вірив, що «Тораг» (П'ятикнижжя Мойсея) — святість дана Богом особисто Мойсею на горі Синай. Він щиро вірив, що «Євангелії» — святість юдеїв — творців реформованого юдаїзму.
Могамет — чарівна дитина колоритного Арабського світу. У 570 році у селищі Мекка в заможній родині народився хлопчик. Маючи шість років, Він став круглим сиротою. І жив без опіки, за Меккою на вбогих долинах пас вівці. І вчився. Він до школи ніколи не ходив. Вдень — сонце, в погідні ночі — місяць і зорі були Його учителями. Підрісши, почав на хліб заробляти, прислуговуючись купцям-мандрівникам, які на верблюдах возили крам на ярмарки Єгипту, Персії, Сирії.
162. Могамет, мандруючи, бачив, що араби поділені на численні роди і племена. І мають вони 360 богів, хоч і є міркування, що є один Аллах (Бог) — найголовніше їхнє божество.
У Могамета (є думка, що під впливом християн-несторіян) виникло натхненне переконання, що є тільки один Аллах. Немає значення чи вірять араби, що Аллах головний Бог чи один з числа головних Богів.
Могамет почав свою науку проповідувати, кажучи «Ла ілага ілла Аллаг, Могаммед расул Алл». Що значить «То не бог, Аллах — Бог, а Могамет — пророк Аллаха!» Нестерпні глузу­вання, приниження і переслідування терпів Могамет.
163. Рідні люди при різних нагодах підні­мали Могамета на глум, мовляв, «самозваний пророк Аллаха появився!» Він рятував своє життя втечею у селища, віддалені від Мекки. Він в душі своїй відчував покликання. Він знав, що Він тій силі, яка хвилює душу Його, готовий життя віддати, Він вірив, що Він — пророк.
Тепер у США проповідує свою науку індус Магаріші. Він має волосся довге як у жінки, тримає в руках квітку, завжди спокійний і ус­міхнений. І люди, захоплюючись його нау­кою, кажуть: «Який скромний наш Учитель Магаріші, не величає себе ні пророком, ні Великим Майстром». Вони не знають, що слово «Магаріші» це не ім'я, не прізвище, а духовний титул. Санскритське слово «Мага­ріші» значить «Великий Пророк».
164. У Бейруті (на аеродромі), ведучи роз­мову з могаметанами, які прямували на про­щу до Мекки, я був зачудований їхньою від­даністю Могаметові. Між християнами такої відданости Христові тепер вже рідко де можна побачити.
Вони (могаметанські прочани) сиділи у бі­ло­сніжних одіннях. Настрій у них врочистий. Вечером вони тут же (на аеродромі) прослали свої похідні килими і, ставши на коліна, мо­ляться. Віра їхня їх єднає. Ніщо в світі (ні наука, ні техніка, ні чуда цивілізації) не спроможні так хвилювати і єднати людські душі, як рідна віра.
165. Коли в сьомому столітті араби, під­нявши криву шаблю Могамета, вторгнулися в Персію (Іран) і почали персіянів, які ви­знавали науку Заратустри, навертати на прав­диву віру в правдивого Аллаха, вони (араби) натхненно рекли: «Мусульманізм — найправ­дивіша віра! У нас, мусульман, є ал — Сірат!» (Душа померлої людини йде до Неба і коли вона праведна, то залишається на небі, а коли ні — її скидають у пекло). Заратустріяни від­повіли релігійним вторжникам: «Заратустра тисячу років перед народженням Могамета ішов по Іранській землі від селища до селища. І проповідував Він, що "душа померлої лю­дини йде до Неба, і коли вона праведна, то залишається на Небі, а коли ні — скидають її в пекло". І що це справді так є — ми маємо священні книги "Авести", читайте, не ганьте нас, ми і животину любимо».
166. Сповідники науки Заратустри (прав­диві сповідники) чотири рази на місяць (2, 12, 14, 21) влаштовують Свято Животини. Вони для кожної скотини (корови, коня, вівці, собаки та іншої свійської животини) готують святкові обіди. Очевидно, обряд цей старо­давній оріянський.
Він бере свої початки з епохи раннього Трипілля.
Наші предки хлібороби взимку (під час перемоги Світла над Тьмою — маю на увазі ско­рочення Ночі і продовження Дня) особ­ливо були доброзичливі до животини, їй також надокучили холодні довгі зимові ночі і вона також відчуває прихід Різдва Світла Дажбо­жого. І люди (її вірні приятелі) несли їй вечерю — щирішу мірку зерна, сіна, хліба.
167. Могаметани, вогнем і мечем утвер­джу­ючи науку Могамета в Ірані, рекли іранцям, що є Добрий Дух (Аллах) і є злий дух (Ебліс). (Є міркування, що Могамет, оформлюючи бу­дову своєї науки, з арабського слова «ба­лас», що значить «зло», створив слово «Іблас»).
Заратустріяни відповіли релігійним вторж­никам: «І Заратустра, пророк наш рідний, учив нас, що є Добрий Дух (Агура Мазда) і є злий дух (Ангра Маню).
Могаметани відповіли: «Коли Могамет сказав все те, що й Заратустра, значить Заратустри не треба!» Іранці покорені арабською військовою силою, не мали права відповісти: «Коли в Заратустри є все те, що й в Могамета, нам Могамета не треба!»
Віра переможців (незалежно від того прав­дива вона чи неправдива) панує над вірою переможених.
168. Історик Клавд Філд у книзі «Персіян­ська література» (на сторінці 33), виданій в Англії, пише: «Коли персіянин — сповідник За­ратустри вперше почав студіювати «Коран», то він в «Корані» знайшов багато своїх (зара­тустріянських) вірувань, які були в «Корані» (Читанні) тонко замасковані — Агура Мазда і Анґра Маню названі Аллахом і Іблісом».
Так, є в трагічній долі людства щось ко­мічне. «Коли в «Корані» ви знайшли багато іранських вірувань, значить вірте Могаметові, а не Заратустрі. Вірте переможцеві — Мо­га­мет переміг Заратустру!» Хіба це не трагедія!?
Заратустріянин, ідучи на смерть (він не хоче бути мусульманином), відповідає: «Наше від нас чужинцями взяте і на чужий спосіб перелицьоване, і тепер принесене до нас, і ми повинні за такі святощі, до нас принесені чу­жинцями, стояти перед чужинцями на колінах і їх обожнювати, а себе проклинати, звати паґанами, нечистивими. О краще достойна смерть, ніж недостойне життя!»
169. «Проповідуєте, що і Заратустра і Будда були скитами? Проповідуєте, що скити — то предки русичів, бо скити мали головний наці­ональний символ — тризуб? Не проповідуйте цього, скити — то перси (іранці), тобто, ди­ку­ни, кочовики!» — так каже український інте­лі­гент, вихований у школі грецько-латинського християнізму, опанованого апостолами евро­поцентризму.
Апостоли европоцентризму речуть: «Гре­ки — учителі людства, греки — перші мислячі люди, греки — майстри грецької ортодоксії, греки — батьки культури і цивілізації. Схід Европи — місце диких варварів (кимерів та скитів)».
«І єдине, що греки зробили зле для ук­раїнців (старих русичів), це те, що пона­пи­сували у своїх архівах, нібито українці (ру­сичі) — це скити і нібито сучасна Україна в старі часи звалася Скитією».
170. Український інтелігент грецької орто­доксії обурливо каже: «Ми ж сповідники грець­кої ортодоксії, відхрещуємося від всього скитського! Нестор-літописець написав, що греки Русь звали "Велика Скитія", ми спро­стовуємо це!» Не спішіть самі себе спросто­вувати, «підніжки, грязь Москви, Варшавське сміття!»
171. Коли історики устійнили, що Спітама Заратустра був скитом, треба почути, що стародавні греки говорять про нього. І що пишуть сьогодні про скитів історики Скитії.
Доктор Р. Ґіршмен (археолог, учасник ар­хеологічних експедицій в Ірані, Іраку, Афга­ністані, почесний доктор Тегеранського уні­вер­ситету), як працю свого життя, подарував науці книгу «Іран», видану у Великій Британії в 1961 році.
І в цій книзі (у розділі «Кімеріяни і Скити») на 97 сторінці Він (Ґіршмен) пише, що «Кі­меріяни і скити принесли лихо для Малої Азії, Сирії, Палестини. Їхні вторгнення відріз­ня­ли­ся від малих проникнень персів (іранців) і ме­диянів, роблених три чи чотири століття ра­ніше. Агресивні вершники (скити і кімери) во­йовничими ордами, як розбурхана течія, ли­лися з південних схилів Кавказу». «Геродот зберіг у пам'яті цей епізод і ассирійські аннали також дають деталі про це велике історичне значення. Кімери і Скити відомі в анналах, як Кімераї і Ішкузаї, і це ім'я також стрічається в «Біблії». Твердження Геродота, що Кімери ішли впереді, гнані Скитами, цілком не від­по­відає дійсності. Ці два народи (Кімери і Ски­ти) були міцно споріднені, вони говорили од­нією мовою і жили вони воєнними звичаями».
172. Доктор Р. Ґіршмен передав для Теге­ран­ського музею Кімерійсько-Скитські скар­би, знайдені археологічними експедиціями. Він свої твердження всесторонньо умотиву­вав. Іранці знають, що скити — це чужинці, які в древні часи вторгалися до Ірану.
Скити — це гіттіти, які колонізували про­стори сучасної Туреччини і 2900 років тому (під час розбишацьких мандр ахейсько-до­рій­сько-семітських племен) вернулися в Оріяну (Праукраїну), на простори предків своїх, де жили їхні одноплемінники кімери (кімерійці).
173. Філософ-історик Мілес Менандер Дав­сон — у книзі «Моральна Релігія Заратустри», виданій в Ню Йорку в 1969 році (на сторінці 16), пише: «Заратустра був високо оцінений грецькими і римськими письменниками. І доказом цього є те, що велике число справок про нього і життя його знайдено у стародавніх книгах. Пітаґор відвідував Заратустру. І про час цього відвідування стало відомо пізніше. Платон задумував їхати на Схід студіювати з маґами. Та війна з Персією йому перешкодила здійснити цю подорож».
174. Ні, не грек Пітаґор (основоположник грецької філософської мислі) учив скита, а скит учив грека. Учні Продікуса, сучасника Сократового, повідомляють, що в Греції є копії рукописів Заратустри, «Гати», Греки ці рукописи довго приховували: у Греції все, що не грецьке, повинне без розголосу служити інтересам Греції.
Славний А. В. Віллямс Джаксон у книзі «Зо­ро­астер» (на сторінці 142) пише, що «Неоплатонівська школа не була без впливу зороастріянізму». «Платінус, великий неопла­тонівський філософ, був у Персії під час раннього періоду Сассанії», — пише М. Н. Далла на 358 сторінці у книзі «Зороаст­ріянська теологія».
175. «Енциклопедія Британіка» (на сто­рінці 1011, у книзі 23, видання 1973 року) пише: «На Заході престиж Зороастра завжди був високо проникливий. Зороастер був учи­телем грецького філософа і математика Піта­ґора. Незчисленна кількість книжок в грець­кій мові була розповсюджена під ім'ям Зо­роастри, в яких порушувалися теми природи, астрології, маґії. Жиди і християни ототож­нили Зороастру з своїми пророками, вклю­чаючи і таких, як Езикіел і Барух».
176. Греки формували своє філософське мислення, орієнтуючись на скита Заратустру. Освіченим людям відомо, що «Поліґістер (десь в першому столітті перед Христом), Плутарх (46—120 роки до «нашої ери»), Апуліус з Мадари (124—170 роки «нашої ери»), Климент Александрійський (150—211 роки до «нашої ери»), Діодорус з Еритреї (60 років до «нашої ери») і Арістоксенус (учень Аристотеля) пишуть, що Пітаґор був учнем Заратустри», — пише на 143 сторінці М. Н. Далла в книзі «Історія Зороастріянізму», ви­даній в Бомбеї в 1963 році. Знаємо, що Платон в 390 році до «нашої ери» широко писав про Заратустру. Гордий Ціцерон звеличував Зара­тустру.
177. Олександр Македонський (336—323), учень Аристотеля, зненацька, розбивши іран­ську (перську) армію біля Арбели в 330 році, довершив справді дикий варварський подвиг: «вкинув заратустріянські рукописи у вогонь», — пише на сторінці 293 М. Н. Далла в книзі «Історія Зороастріянізму».
Вони (греки Олександра Македонського) були не кращими, як дикі варвари, очолені ханом Батиєм. Вони нищили в Персії перське скульптурне мистецтво, клинописні письмена. Підпалюючи будинки, вони грабили золото, срібло. І що справді це так було, пише сам грек Діодорус (17, 72).
178. Палення в Персії рукописів, здійснене греками, це «факт Олександрового розпусно­го вандалізму», — пише на 184 сторінці М. Н. Далла у книзі «Зороастріянська Теологія».
Олександр Македонський, вторгнувшись у Персію (Іран), почав персів силою вогню і меча навертати на грецьку православну віру в Зевса, Атену, Деонисія, Артеміду та інших гре­ць­ких богів і боженят. Греки в Персії руй­нували святині Заратустри. І в цей час були греками спалені першорукописи «Авест». І такий (ні, ще потворніший!) «факт Олександ­рового розпус­ного вандалізму» довершують грецькі єреї і архиєреї в Русі (Україні) в 988 році.
179. Коли греки були з Персії вигнані, пер­си (заратустріяни) радісно зітхнули, ожили. Персіяни вигнали з Персії до Греції чорно­ризних грецьких жерців (єреїв). І відновили в Персії рідну національну персіянську віру, втверджену в науці Заратустри.
Та тільки чотириста років персіяни вті­шалися духовною волею, розбудовуючи своє державне життя. На їхні землі вторгнулися орди арабські, навертаючи силою вогню і меча персіянів на віру мусульманську.
Незважаючи на многовікові пересліду­вання, є й сьогодні в Персії невелике число сповідників Заратустри. Але вони поставлені поза законом. Вони таємно сходяться, щоб чи­тати «Авести». Мусульмани звуть їх «геб­ри», що значить «невіри», «неправдиво­віру­ючі». Невелика частина безстрашних і войов­ничих курдів сьогодні сповідує науку Зара­тустри.
180. Роберт О. Балу, Фрідріх Спіґельберг і Горес Л. Фріс (видатні історики розвитку релігій світу, професори Колумбійського уні­вер­ситету) у книзі «Світова Біблія», виданій в Ню Йорку в 1973 році, на сторінці 163 пи­шуть, що «Зороастріянізм більше ніж юдо-християнізм безперечно-безсумнівно міг би бути привілейованою релігією Европи і Аме­рики», їхня книга є важливим підручником для студентів Канадських і Американських університетів.
Рідну Українську Національну Віру про­по­відуючи, я вчу: в світі не треба ділити релігії на привілейовані і непривілейовані. Кожний народ (підполюсний Ескімоський народ чи екваторіяльний Уґандський народ) має право по-своєму відчувати і любити сонце!