Мага Віра

1. Оріяна — вибрана земля Дателя Буття. Чому вона вибрана? На це питання я даю від­повідь в об'явленнях «Різдво Світла Дажбо­жого» і «Великдень Світла Дажбожого».
Оріяна — земля першолюдини оріянської, або, як пишуть археологи, арійської. Над Дніпром самонародилася і самоутвердилася першооснова Ведійської (Мізинської) духово­сти, яка зачарувала світ і яка сьогодні панує у навиках, стимулах, почуваннях і помислах білої людини.
Оріяна — це, як казали старі перси (іран­ці), Мага Сакия, або, як казали старі юдеї епохи Езикіела-Ездри, Ґомерія, тобто — Кіме­рія (Сумерія). Чи — Скитія.
2. З Оріяни (Праукраїни) — з Мага Сакиї «В п'ятому столітті перед Христом оріянські за­войовники знову вторгнулися до Індії і ство­рили державу на узбережжі Ґанґесу. І одне з цих оріянських племен Саки осілося в Капі­лавасту, десь сто миль на північ від Бенаресу і тридцять чи сорок миль від Гімалаїв. Вони були людьми хліборобськими, але також плекали стада скоту. На чолі нової держави Сакиї став володар Суддгодан, який був одружений з двома доньками магараджі сусіднього племени Калинів», — пише Неве­діта-Рамаркрішна-Вівекенанда у книзі «Міто­льо­гія Індуїзму і Буддизму», виданій в 1913 році в Лондоні (Англія).
3. Володар Суддгодан з своїм войовничим плем'ям на конях і возах прибув з Оріяни (Пра­україни) в Індію і заснував біля Ґанґесу нове царство Сакия. Українець, який прибув з Галичини до Канади і поселився у степу (в Ма­нітобі біля Давфину), назвав своє нове міс­це побуту рідним словом «Україна». Тепер ми розуміємо, чому оріянський вождь Суддго­дан, прибувши з Оріяни (Мага Сакиї), назвав царство, яке він в Індії заснував, ім'ям Сакия.
Суддгодан — тато Ґаутами Будди. Суддго­дан говорив мовою тата Оря і мами Лель, і хоч це було 2500 років тому, ми розумом душі нашої відчуємо дух мови предків наших. Санскритське прізвище Суддгодан склада­ється з слова «судд», що значить «правдивий», «розсудливий», «судливий», «ясний» і слова «дан» чи «дана», що значить «даний». Є в нас ім'я Богдан (Богом даний), Суддгодан -Судженням даний.
4. Суддгодан — цар Сакиї. «Саки — це Ски­ти», — так говорять всі без винятку історики Індії, Европи. «Скити відомі як Саки», — пише історик Б. Лендштром у книзі «Розшуки для Індії», виданій в 1964 році; немає потреби тут згадувати число сторінки — іде ж бо мова про істини загально всім знані і всіма осві­че­ними людьми визнані. І коли я, пишучи про скитське походження Будди, згадую імена істориків і назви їхніх книг, то роблю це тіль­ки тому, щоб українська спільнота, яка пере­буває під впливом чужовірної інтелігенції, бачила, що Лев Силенко не творить казки. Він оповідає про істини широко відомі та спритно відгороджені від життя українця-чужовіра.
5. Історик-дослідник Д. Гаттапададгая у книзі «Історія індуської філософії» пише, що «Будда належав до племени скитів. Він ніколи не переставав гордитися своїм походженням». У скитів (оріянів) — тризуб — священний символ. Тризуб — святий символ Будди.
Ми, українці, сьогодні в хатах на почес­но­му місці тримаємо Трисуття (Тризуб) — свя­тий символ Мага Скитії (Праукраїни-Руси). І ми, українці-рідновіри, внуки Дажбожі, сумуємо, що наші рідні брати-чужовіри (спо­від­ники християнізму грецько-латинської інтер­претації) не мають права рідний символ — святий Тризуб поставити вище хреста. Хрест — символ інтернаціонального християнізму, очоленого запеклими ворогами українського самостійного життя.
6. Сьогодні в Індії (на святинях індуської національної релігії) сяє золотий тризуб так, як на святинях грецької ортодоксії — хрест, або на святинях мусульманської релігії — півмісяць. Сьогодні індус в Індії каже «трисула» в значенні «тризуб», трисула — свята небесна зброя Бога Шіви, як про це пише індуська біблія «Магабгарата» (222, 5009).
7. «Будда був скитом», — пише Кшиті Ма­ган Ген у книзі «Індуїзм». Щоб не було неяс­ностей, зазначую: слово «гінду» персіянське, і значить «інду» (індус). Суфікс (від латин­сь­кого «суфіксус», прикріплений, частина слова між коренем і закінченням) «ізм» призначений для оформлення ім'я народу, наприклад «юдаїзм», що значить «Юдейська дорога життя», «суспільство юдейського закону».
Доктор Сарвепалі Радгакрішнан (прези­дент Індії) у книзі «Гіндуська Дорога Життя» пише, що гіндуїзм не означає тільки гіндуську релігію, а шлях життя, характерний для всього народу Індії.
8. Так, як у «Євангеліях» виразно від­зна­чено, що Христос був жидом, так у «Трипі­таках» виразно відзначено, що Будда був скитом (оріянином).
Німецькі, французькі, англійські, індуські, китайські, японські, італійські історики й всі освічені люди знають, що «Будда був скитом». У Чикаго 4 квітня 1970 року в залі «Леви» (2352 Чикаго авеню) під час промови я сказав, що Будда був скитом, скити — наші предки, скити — наше стародавнє ім'я; не всі німці знають, що слово «тевтон» стародавнє ім'я нім­ця, не всі українці знають, що слово «скит» стародавнє ім'я українця. І ці мої твердження огречені й юдаїзовані українці підняли на глум. Присутній добродій Іван Дейчак тоді сказав: «Чого глузуєте? Глузуйте не з про­мовця, а з своїх обмежених знань. Справді, Будда був скитом, справді, ми, українці, ко­лись звалися скитами».
9. Виникає питання: коли історики і сповідники буддизму вважають, що Будда був скитом, і коли скити є нашими безпосередніми предками, то якою мовою говорив Будда? І які Він мав звичаї, і чи був Він козаком — так, так — чи був Він козаком (косаком)?
Сьогодні я перебуваю у Бенаресі — святому місті буддизму. Говорю з буддистами на березі Ґанµесу. Буддист Ананда каже мені, що у «Вишіста і Вісмамітра» (у славних легендах Ін­дії) оповідається, що саки (скити), прибув­ши до Індії, «були білошкірими людьми». «Вони були білошкірим хоробрим плем'ям кіннотників».
10. Сьогодні Капілавасту (столиця Сакиї) зветься Падарія. «Кажеш, що ти українець, родився біля Дніпра? Будда був таким біло­шкірим, як ти сьогодні. Він був русявим, світ­лооким, струнким. Він не був таким, як Він тепер зображений на скульптурах. Китайці зображають Будду з китайським обличчям; на Цейлоні Будда має обличчя смуглявого цейлонця»,— сказав Ананда.
Я відповів: «Історик Б. Лендштром ось в цій книзі "Розшуки для Індії" пише, що "Скити відомі як саки". Поділяючи твердження істо­ри­ка Магастенаса, історик Б. Лендштром зазначує тут, що "Скитія — це Україна"».
11. Буддист Ананда, побачивши на моєму вбранні трисуття, сказав: «О трисула — свята емблема великої Скитії, знак оріянський. Ми, буддисти, шануємо тризуб так, як християни хрест. Трисула в оріянських духовних понят­тях значить триєдиність — три першооснови світу (творіння світу, світ і нірвана)».
«Хто ви є?» — спитав мене буддист (палом­ник з Японії) доктор Кіічі Уєда — професор Токіо університету. Він обідає зі мною в ресторані Кларк в Бенаресі. Ми обмінялися візитками.
Я відповів: «Я сакия, або, як тепер кажуть, українець, турист з Канади. Ці книжки я купив у Індії. Ось Крисмас Гумпрейс у книзі "Мудрість Буддизму" виданій в 1960 році пише, Будда "Суддгартга Гаутама народився в родині короля Скитського племени, що належала до касти кшатриїв".
Слово санскритське «кша», з якого похо­дить слово «кшатрия», ми, українці, вимов­ляємо, як «кіш»; у нас той, хто очолює кіш, зветься кошовим».
12. Чарівний життєпис Будди. І людство вічно буде душею красивішати, вивчаючи життя Будди. Володар Суддгодан, маючи 50 років, став татом. І утішився.
У багатій і квітучій Сакиї, чарівній піс­ня­ми і танцями, над побережжям тихого-тихого Ґанґесу народився принц. Аніл де Сілва-Від­жіл у книзі «Життя Будди», виданій в 1955 році, пише, що «Королева Мая, дружина ко­роля Суддгодана, який був скитської націо­нальности, спородила сина».
Мая, відчуваючи, що має родити дитину, сказала своєму чоловікові, що піде до палацу свого тата в Калинів. І там родитиме. Чоловік Суддгодан погодився. Та в дорозі (у кві­тучому селянському гаю біля Лумбини), що є на території сьогоднішнього Непалю, Мая спородила сина.
13. Буддисти уквітчують свого великого Учителя Будду в чарівні священні оповідання. Вони вірять, що Будда народився непорочно. «Священне дитя вийшло з лона Маї через бік». «Будда народив сам себе в Оленячому гаю біля Бенаресу», — сказав буддист (палом­ник з Китаю), місце народження Будди огля­даючи, — Маїн тато (володар держави Кали­нів) привіз її до Кашлавасту з святим дитям».
14. Священні оповідання про Будду гово­рять, що Він (Будда) перед своїм народженням жив на Небі. Щоб звільнити людей від страждань, смерти, клопотів, заздростей, вад, Він втілився, придбавши тіло людини.
Він (Будда), з Неба оглянувши вселенну, вибрав непорочну діву Маю. Він з Неба спу­стився на Землю у вигляді веселки (сонячного спектру).
Читаючи священні оповідання про Будду, знаємо, що «Євангелії» пишуть, що «Ягве-Господь Бог Ізраеля», «Отець небесний» вибрав ніжну милу доню Марію, щоб вона Йому народила Сина (Боголюдину). Греки спотворили правдиве ім'я Міріям (Гірка), вимовивши його як Марія.
15. Буддисти, обожнюючи Буддину маму, звуть її ім'ям Магамая, що значить (з мовного погляду) «Могутнє маїння», «Велика Мрія», та з погляду буддистської віри — Велика Мати.
Рис-Дейвидс у книзі «Буддизм» пише, що «Будда не родився так, як родяться звичайні люди. У Будди не було земного отця. Будда з власного бажання сам зійшов зі свого Не­бесного Престолу в лоно матері».
«Зразу після народження Він проявив знак свого високого духа і своєї могутньої святої величности. Земля і Небо з'єдналися під час Його народження, щоб віддати Йому хвалу».
«Квітучі дерева добровільно схилилися над Його матір'ю, ангели і архангели були присутні й принесли Йому свою допомогу. Його мати була найкращою і найнепо­роч­ні­шою з жінок. І опікун-отець Його був з цар­сь­кого роду, він був багатим і могутнім царем».
16. Почувши про народження принца Са­киї, прибув з Гімалайських гір славний муд­рець — святий чоловік Асіта. Він побачив на тілі новонародженого риси величности. І ска­зав «Я сміюся з радости, що Спаситель світу наро­дився, явився на Землю. І плачу, що вже не маю часу жити довго, щоб побачити здійснені ним подвиги».
І прибули духовники (браміни), які помі­тили, що новонароджений принц Сакиї має 32 знаки величности на тілі своєму, має гарну досконалу будову всіх частин тіла свого».
Святий чоловік Асіта сказав: «Така пре­красна дитина ще ніколи в світі не була народжена».
17. Під час народження Будди на Небі поя­вилася зоря. І цю зорю перші побачили Боги. Три Боги, ідучи за рухом зорі, прийшли з дарами до новонародженого Спасителя.
Сім святих, що також прибули, сказали: «На­родилася Велика Людина». Цар Суддго­дан, звеличуючи народження сина, роздавав бід­ним людям щедрі дари. Історик Бравн у книзі «Пишний Похід Індії» пише, що «Тоді, ко­ли народився Гаутама Будда (в 563 році до «нашої ери»), оріяни в Індії жили у глиняних ліплених хатах. Хати були з плетеного хворосту».
18. Новонародженому принцеві дали ім'я Суддгартга чи Сиддгарга. Слово «судд», як вже знаємо, означає «суджений», «судьбо­вий». Слово «гатга» (гатха) значить «натхнен­ний», «успішний», «переможний». Долею (судь­бою) натхненний.
Ґаутама (Гаутама), (так, як у Заратустри — Спітама), родинне прізвище Будди. Вдумливі дослідники Буддиного життєпису вважають, що далекі предки Будди мали стада темних корів. Тато Буддин і дід Буддин були воєна­чальниками (кшатриями), і такими вони при­були з Оріяни (Праукраїни).
Санскритське слово «тама», як я вже го­ворив, значить «темно», «темний». І спочатку рід Буддин мав прізвище Кутама, що значить «Ті, котрі мають темних корів».
19. Буддин тато Суддгодан мріяв, що його син виросте і стане могутнім володарем бага­тої Сакиї. Щоб син призвичаювався до во­лодарського життя, Він оточив його свободо­любною молоддю, чарівними дівчатами. Збу­ду­вав для нього три палаци — Зимовий палац, Літній і Осінній. Все, що могло зажурити молодого принца і створити на його душі неприємний настрій, було забрано з палаців.
Будду оточували талановиті вчителі. Він студіював санскритську граматику, астроно­мію, літературу, математику і особливо священні книги «Веди».
20. Будда знав обов'язки ведійських (оріян­ських) Богів Сварга, Дабгу (Дажбога), Дива, Варуна (Перуна), Ваю (Віяння, Вітер), Мо­ре­ни (Бога тьми, смерти), Мокші (Богині заспо­коєння, плачу), тобто Макоші, Агні (Огню). Усі ці Боги Ведійські були Богами дохрис­тиянської України (Руси), і Вони знані нам не тільки своїми іменами, а й обов'язками. Орія­на (Праукраїна) — свята Вітчизна Ведійських (оріянських) Богів.
Юний Будда дивував свого учителя Виш­мамитру великим знанням «Вед» і вмінням ясно висловлювати думку. В оріян було устій­нене переконання (і воно, переживши тися­чоліття, залишилося сучасним), що тільки та людина, яка вміє ясно висловлювати думку усно або писемно, може здійснювати ясні пра­вильні справи. В оповіді «Закони Правиль­но­го Життя» я визначив десять основ Правиль­ного Думання, Правильного Хотіння і Прави­льного Виконання, без втілення в життя цих основ людина не може бути творцем життєвих успіхів.
21. Будда, як син царя — воєначальника (Кшатриї), любив військові звичаї. Він улаш­товував військові забави. І легко в бою пере­магав своїх суперників. Коли Йому випов­нилось п'ятнадцять років, Він поруч з іншою аристократичною молоддю Сакиї був обря­дово переведений у стан косаків.
Що це значить? У скитів (саків), так як і в гіттітів, був звичай, що цар і всі воєна­чаль­ники та їхні діти (юнаки) переважно носять косу (чуб). Голова поголена, а на тім'ї — коса, або, як українці кажуть, чуб, а дехто глумливо — оселедець.
Юний Будда, отримуючи бойову зброю, став носити військове звання «косак», що зна­чить — той, хто удостоєний правом носити косу. Звичайні хлібороби Сакиї не були коса­ками.
Коса — символ приналежности до касти воєначальників (кшатриїв). Святослав Заво­йов­ник мав на голові косу, і таким правом користувалися також воєводи. З скитського (санскритського) слова «коса» чи «косака» постало (через мовну невпорядкованість) слово «козака», а потім — козак.
Літера «з», яка замінила літеру «с» ство­рила слово «козак» загадковим: це дало привід етимологам доводити, що слово «ко­зак» неукраїнське.
22. Звичай носити косу виник в Оріяні (Ук­раїні) більше, як чотири тисячі років тому. Гіт­тіти (оріянське плем'я) (і про це я вже го­во­рив), перейшовши Босфор (коров'ячу стеж­ку), заснували на території сучасної Туреч­чини Гіттію.
На єгипетських монументах можна й сьо­годні бачити зображення гіттітів, яких єгип­тяни взяли в полон. Стоять два воїни гіттіти, а один з них гіттітський воєначальник з чубом (косою) на голові. Варто взяти в руки книгу професора Оксфордського університету О. Р. Ґюрні «Гіттіти», видану в США в 1964 році, і в ній (між сторінками 28—29) оглянути щойно мною згаданий монумент.
Є загальне твердження істориків, що в орі­ян (трипільців-українців) 3700 років тому єги­петські фараони запозичили коня і колесницю (перед цим єгиптяни ні коня, ні колесниці не бачили. І вони (фараони) запозичили в оріян звичай носити косу.
23. Косака (або, як ми тепер кажемо, козак) Будда, маючи шістнадцять років, одружився з принцесою Ясодгарою. Українці, ставши жеб­раками грецької ортодоксії, принизили самі се­бе, називаючи своїх чарівних дочок грець­ки­ми іменами Параска, Палажка, Горпина, Феська. Ім'я жіноче Ясодгара скитське (старо­україн­сь­ке), ім'я миле, рідне. Слово «Яса» значить «яс­на», «ясочка». Слово «дгара» зна­чить «горін­ня». У санскриті є пояснення, що ім'я Ясодгара значить Ясногорюча, Ясно-опро­мінююча. При­га­даймо, що у п'єсі «Назар Стодоля», косак Сто­доля до своєї коханої каже: «Моя ти ясочка».
24. Будда живе щасливо. Та одного погід­ного ранку Він зі своїм слугою Чанною пішов на ярмарок, не спитавши у тата дозволу. На ярмарку Він побачив нещасну людину. І з нею почав вести розмову.
І на другий день Будда не пішов на забавне полювання в гаю. Він знову з слугою Чанною пішов на ярмарок і стрів жебрака в старому подертому одінні. Біля жебрака лежала тор­бина з харчами, які йому тут на ярмарку пода­рили люди.
Обличчя жебрака було спокійне. Безтур­бот­не. З очей випромінювалося щастя. Він живе в горах, а на ярмарок навідується, щоб свою торбину наповнити харчами.
Будда сказав своєму слузі Чаннові: «Ко­лись і я стану одним з таких жебраків. Віддам спогляданню життя моє. І може й я таким чином навчуся правди. Довідаюся, звідки походить страждання і як люди повинні з ним боротися. Коли цього не знатиму, я направду буду нещасною людиною».
25. Будда одного разу стрів на вулиці дуже стару людину і спитав слугу Чанну: «Чому та людина така нещасна?» Слуга Чанна відповів: «О мій мудросердний принце! Ця людина ста­ра. Вона переживає шлях старіння. І це нічого не є. Це звичайний шлях кожної людини, незалежно від того — жебрак вона чи цар.
Будда задуманий вернувся до палацу. Він бачив, що Його чарівна Ясочка (Ясодгара) влаштувала гомінке свято радости: грає музика, танцюють дівчата, чути сміх, жарти. Будда сам сидить у кімнаті задумано. Він думає про все, що бачив на ярмарку.
Він приходить до переконання, що життя людське має якусь хибу: люди хоріють, гні­ваються, старіють, умирають. Він бачить, що люди у Його багатій і щасливій Сакиї не всі багаті, не всі щасливі. У Його палацах розкіш, золото, перли, діяманти, вибагливі харчі, му­зика, напої, квіти, щаслива безжурна молодь. А за палацом — життя людське, обтяжене тер­пінням, щоденною борнею за хліб. Де є щастя? Що таке щастя? Є щастя?
26. Будда думає: коли все походить від бо­га, то чому є бідні й багаті? Бідність — нещастя. Нещастя дане людині Богом? Багатство — щастя. Багатство дане людині Богом?
І чим більше Будда думав над цими спра­ва­ми життя, тим більше почував себе нещас­ною людиною. Що є? Принц Будда, маючи золоті палаци, чарівну дружину, славу й здо­ров'я, почуває себе нещасною людиною? О ча­рівний Будда, світла й божественна в Тебе душа скитська, багата, як Оріяна (Праукра­ї­на), і чиста, як її жайворонкове Небо.
27. Ясодгара (після десятирічного родин­но­го життя) спородила сина. Цар Суддгодан утішився, побачивши внука. Він думав, що йо­го син (Суддгартга), ставши батьком, змінить думку. Не говоритиме, що залишить палац і піде в люди.
Та принц Суддгартга Будда вирішив зали­шити палац і чарівне молоде оточення перед тим, як Його любов до сина не стане великою прив'язаністю. Він тихої місячної травневої но­чі зайшов до кімнати, в якій солодко спала Його дружина Ясодгара. І ніжно вона при­горнула до себе сина.
Будда дивився мило на тих, яких Він щиро й вірно любить. Він почав вагатися у своїх намірах. Звичайні сили тягнули Його до сина і любої дружини, яка спала, маючи рум'янці на звабному ніжному лиці.
28. «Мій син Рагула», — подумав Будда. (Ім'я Рагула походить з санскритського коріня «раг» чи «руг», або, як тепер українці кажуть «ріг»). Рагула — Перешкоджувач (Ріг затрим­ки).
Будда ступив крок і зупинився. Він не вірить сам собі — підійшовши попрощатися, знесилиться чуттям і продовжить своє пере­бування в палаці. Він у мислях цілує дружину і сина. І тихо залишає кімнату.
29. Будда, ідучи палацом, стрів розспівану юну красуню. Він зняв з себе перлини і дав їй. Красуня, подумавши, що чарівний принц жде від неї любови, стає перед ним на коліна.
Принц, не затримавшись, пішов. Він дав кра­суні перлини, щоб вона співом не порушу­вала в палаці нічного спокою. Він дав слузі Чаннові розпорядження приготувати коня.
Принц сідає на свого улюбленого коня Кан­таку і разом зі слугою залишає палац. Місячна тиха ніч. «Видно, хоч голки збирай». Збруя на коні золота і щедро (за скитським звичаєм) оздоблена дорогоцінними перли­на­ми. Корона на голові принца Сакиї сяє, як сонце. Він має на шиї, на руках і ногах золоті кільця, оздоблені діямантами. Він має воло­дарське пурпурове одіння. Він їде в напрямку королівства Магатга.
30. Немає в світі такого буддиста, який би не чув слова Мара і не вживав його при злих обставинах. У священних книгах буддизму пишеться, що в дорозі стрів Будду злий дух (спокусник Мара).
Мара вмовляв Будду, щоб Він відрікся від своїх задумів. І Мара влесливо обіцяв, що зро­бить Будду «королем над королями». Будда відхилив усі привабливі обіцянки Ма­ри, сказавши такі скитські (санскритські) слова: «Іті Мара».
Слово «іті» вживали скити (гіттіти) в що­ден­ному житті. І в санскриті слово «іті» зна­чить «іди», «йдуть». У санскриті (у «Ведах») слово «мара» значить «мрі» (смерть, епідемія, любовні страждання). І божество любовних страж­дань має ім'я Мара. З слова «мара» по­ходять слова «Морена», «Марана». «Море­на» значить «стомлена», «зморена», «закоха­на». Той, хто був охоплений божеством любов­ного страждання Марою, був також званий словом «Марія», що значить «приналежний до Мари».
31. У дорозі Будда вирішив спочити. Він, як вже знаємо, мав за старим оріянським (скит­ським) звичаєм ознаку воїна-аристократа — чуб на голові, тобто, косу (хохол). І подо­рож­ні люди, стрічаючи Його, кланялися Йому, як достойному лицареві (косакові). Жебраки і невільники не мали права мати на голові косу (своєрідну ознаку благородства, духовної волі і ратньої відваги).
Будда вийняв меча (і так, як пишуть книги буддистського катехизису) сам собі відрізав косу. Слуга Чанна, побачивши, що принц Буд­да утратив чуба і так став подібним на простих звичайних людей, мандруючих жеб­раків, гірко заплакав.
(Варто тут згадати, що государі Моско­витії — християнські архиізверги, підступним способом розгромивши храм волі — Запо­розьку січ, були видали гістеричний «государ­ственний указ». «Государственний указ» строго забороняв малоросам в Малоросії но­сити на головах хохли. Хохол на голові юнака — ознака лицарської самостійности, нескори­мости Руси (України)).
Слово «хохол», наприклад, латвійці й те­пер вимовляють, як «кекулс» в значенні «чуб» та й між монголоїдами, які живуть на північ і на схід від Москви, слово «хохол» значить «чуб» (коса).
Латини, греки не носили хохлів. Я щойно згадував, що носили косу на голові оріянські (гіттітські імператори), і в тому числі й Святослав Завойовник — внук Дажбожий. Володимир (син Святослава), зрадивши віру батька свого, одягнувся в грецькі ризи і почав носити довге волосся, як у грецького афон­ського монаха. Він (Володимир) був русичем в чужому пір'ї.
32. Будда сказав до свого вірного слуги: «Вірний слуга мій, тепер ти вертайся до мого палацу. І коня бери мого. Я сам ітиму в світ. У мене мета — хочу вивчити правду життя. Я більше не є твоїм принцом. Я не хочу бути володарем народу. Я хочу бути таким, як мої найбідніші земляки, щоб зрозуміти їхнє життя і показати їм правильний шлях спасіння, щастя, справедливости».
Слуга Чанна повернувся до палацу. Вір­ний кінь Кантака, зажурившись за своїм доб­рим господарем, відмовився їсти. І помер.
33. Будда, ідучи пішки по довгих і курних шляхах, стрів виснаженого жебрака, який був одягнений у старе порване вбрання. «Хочеш, обміняємося одягом?» — сказав Будда.
Будда віддав жебракові одяг принца, а сам одягнувся в одяг жебрака. Одяг жебрака був жовтого кольору: в ті часи був устійнений закон, що люди бездомні, забуті світом сиро­ти, тобто люди найнижчої касти, носять одяг жовтого кольору.
Ідучи від грама до грама, Будда казав: «Так, як річки єднаються в морі, так бідні й багаті повинні єднатися в морі житейському. І повинні любити один одного, винуватцям своїм прощати. Усе, що живе, жити хоче, і людині не вільно в жодних живих істот життя відбирати».
34. Будда в дорозі стрів п'ять жебраків. І від них Він довідався, що від вдосконалення тіла вдосконалюється душа. Голод — тілесне вдо­сконалення. Будда сказав: «Коли при допо­мозі голоду можна пізнати мудрість життя, я вибираю цей шлях і йду з вами».
І Будда в джунглях Урувели з жебраками голодом умертвляв своє тіло. Він так довго й чесно голодував, що вже не мав сил ходити. Є в буддистських святинях статуя «Голодуючий Будда». Будда подібний був на скелета, обтягненого шкірою.
Переставши голодувати, Будда сказав, що не треба шукати правди життя в свідомому чи несвідомому чернечому тілесному самоби­чу­ванні, а в житті праведному. Святі ченці (жеб­раки), почувши таку «єресь», відсахнулися від Будди і пішли геть.
35. Будда сів в тіні могутнього старого дерева, щоб іти у царство глибоких помислів. І знову Мара (Сатана) підійшов до Нього. І сказав Йому, щоб Він віддав йому своє місце. Будда відмовився.
Мара, бачачи голодом стомленого Будду, почав погрожувати, що кине каміння і знищить Його страшними видіннями. Будда відповів, що Його місце є Його місцем. І Мара не може це місце зайняти тому, що він (Мара) не має наміру жертвувати своє життя для спасіння людей.
Мара покликав свідків своїх, щоб доказа­ти, що він (Мара) має великі заслуги. І сказав Мара: «Ти ж свідків не маєш?! Ти сам. Кого можеш поставити у свідки?» Будда відповів Марі: «Мати-Земля — свідок мій». І, кажучи слова ці, Будда за старим українським зви­чаєм торкнувся рукою до матері-Землі, потім руку поклав на серце.
36. У літописах ми читаємо, що Святослав Завойовник (Завойовник Слави і Волі), коли присягався на віру батьків своїх, то рукою торкався землі і казав: «Мати-Земля є моїм свідком». Земля — святеє святих, бо в Ній спо­чивають кості Предків. І вважалося, що най­тяжче заклинання є те, в якому чуються слова «Щоб тебе мати-Земля не прийняла».
І буддисти (жителі Бурми, Цейлону, Тібе­ту, Бутану) обожнюють обряди Буддиного оріян­ського роду. Знають, що Будда, присяга­ючись, пучками руки своєї торкався до Землі. І, зве­личуючи обряд Святослава Завойовника, я відродив між рідновірами складання при­сяги, торкаючись рукою до матері-Землі рід­ної. Українці-чужовіри, відійшовши від віри бать­ків своїх, прийняли обряди греко-латино-юдей­ські. І вони клянуться, рукою доторка­ючись до греко-латино-юдейських портретів (ікон).
37. А. В. Вільямс у книзі «Історія Індії», виданій в Лондоні в 1906 році, пише, що «Будда був спокушений Марою, духовним дияволом». Не випадково й до «Євангелій» потрапило оповідання, що Сатана (духовний диявол) спокушував Ісуса. Біблійні словники пояснюють, що гебрейське слово «сатана» значить «ворог», «противник».
Ісус, будучи жидом, відповів Сатані, що покликається на «Отця Небесного». У звичаях семітів не було понять, що Земля-мати свята, жили вони на спалених сонцем пустинях, які їм постійно віщували нещастя, і вірили вони, що тільки на вершині гори Синай є святість і — в «Отця Небесного».
38. Будда в одязі жебрака, змучений дов­гою дорогою, прибув до міста Магадги. І почав Він на вулицях вести розмову з людьми звичайними. І слухали вони Його та своїм звичайним розумом не могли Його ні високо оцінити, ні ясно зрозуміти. І підійшов Бім­басара — цар Магадги.
Бімбасара був людиною талановитою, так­товною, з нахилом до філософського мис­лення. (Варто сказати, що хоч ім'я Бімбасара для нас, українців, сьогодні звучить як чуже, воно було рідним ім'ям на устах далеких Предків наших. Ім'я «Бімбасара», як говорить санскрит, складене з слів «бімба», що значить «булька», «бульба», «куля», і «сара», що зна­чить «озорення», «осонячнення»).
39. Цар Бімбасара звернув увагу, що при­булий жебрак середніх років говорить ви­шуканою мовою, у словах відчувається почут­тя гідности, душевної краси. І має жебрак ви­со­коякісну будову речення, глибокі й свіжі мислі. Звичайні щирі й милі люди були не­спроможні цих якостей в жебракові побачити. Та цар Бімбасара — мудрець Магадги зразу в жебракові відчув велику людину. І сказав: «Твої слова мудрі. Іди до мого палацу і ставай моїм головним радником».
У буддистських письменах зазначено, що цар Бімбасара мав чарівну чотирнад­цяти­літню донечку і, високо оцінюючи мудрість жебрака, хотів, щоб він став його зятем. Жило в ті часи поширене повір'я, що тільки з до­бірного насіння, посіяного в добру землю, ви­ро­стають високоякісні плоди. І цар Бімбасара вважав, як батько, який свою донечку обожує, що його донечка повинна зачати нову люди­ну, отримавши насіння з благородного древа.
40. І в наші часи ці погляди наука (маю на увазі генетику) визнала правильними, але за­стосовує їх тільки під час плекання расових псів, овець, коней, корів. Щоб не оправду­ва­лася теорія дарвінізму, партійно-політична со­ціологія, цензуруючи генеалогію, осуджує плекання кращої людини чи кращої родини. Усі люди рівні й однакові (пігмей повинен од­ружуватися з голівудською зіркою чи з донь­кою англійського лорда) — говорять про­паган­дисти інтернаціонального (християнсь­ко-крем­лівського) синедріону, та самі про своїх дітей думають так, як цар-філософ Бімбасара.
41. Будда відповів Бімбасарі: «Коли б я був ласий на багатство, я був би царем у царстві Ґанґесу. Та я не шукаю речей, за які я міг би придбати становище чи тілесну розкіш. Я шукаю правдивого знання життя».
Цар Бімбасара зачудований відповіддю, сказав: «Пообіцяй мені, що коли ти знайдеш правдиве знання життя, то прийдеш до мене й навчиш мене». І Будда пообіцяв.
42. На святій горі Пандава Будда, маючи 35 років життя, 2558 років тому, самовдоско­на­лився. Шлях самовдосконалення — шлях самопізнання. Буддисти цю ніч (ніч само­пізнання на горі Пандава) звуть священною. І врочисто у своїх святинях її відзначають мо­литвами й піснями.
2558 років тому Він (принц Сакиї Сид­гартга Ґаутама) став Буддою. Слово «будда» має санскритський корінь «буд», що значить «будження», «пробудження», «освітлення». Він, ставши Буддою, сказав: «Від Бога похо­дить Бог. Від Мари походить Мара». Він щи­ро дивувався, що не міг раніше прийти до цієї простої думки — святої вічної правди.
Тоді коли Будда проповідував, що від Бога походить Бог (добро, любов, правда), а від Мари походить Мара (зло, ненависть, жад­ність, неправда), між юдеями (а це було перед Вавилонською неволею) жило переконання, що від Бога походить все — добро і зло, любов і ненависть.
43. Залишивши гору Пандава (слово Пан­дава значить «П'ять див»), Будда вернувся до Бенаресу, Сьогодні індуси, ставши народом незалежним, повернули цьому містові стару рідну назву Варанасі. По індуському слово «вара» значить «вода», «ріка», тут же тече вара (вара Ґанґес). У Бенаресі Будда зустрів тих п'ятьох жебраків, з якими голодував у джунглях Урувели. Ведучи з ними розмову, Він сказав:
«Вода завжди падає вниз. Вогонь завжди гарячий. Лід завжди холодний. І скільки б ви не молилися до Богів Індії, вони не зроблять, щоб вогонь був холодний, а лід — гарячий. І це тому, що закони життя зробили ці речі такими, якими вони є».
44. «Правда» — відповіли жебраки. Будда зробив на них своїми мислями велике вра­ження. Він ніби зачарував їх відважною мо­вою, що «Веди» не є священними книгами. Ніхто перед Ним не мав відваги так сказати.
Будда говорить, що «закони життя зро­би­ли ті речі такими, якими вони є». Я погод­жу­юся з цими твердженнями Будди. І кажу, що «Боги Індії» і «люди Індії», і «мудрість Будди» — діти, які виколихалися в колисці плянети Зем­­ля. Вони між собою сперечаються і любляться.
Боги Індії — ідеали, створені уявою на­роду і освячені душею народу. І коли б не було «Богів Індії», то не було б Будди. «Боги Індії», які визначені у «Ведах», дали Будді право, щоб Він їх поборював і не був за це пока­раний, відправлений до пекла чи спалений, як Іван Гус живцем на вогнищі віри Христової.
45. Будда, говорячи про безпорадність «Бо­гів Індії», сам же також проявляє безпо­рад­ність. «Боги Індії» — успіхи і помилки, радощі й смутки, величність і хибність уяви орі­ян­ських племен. Вони ніжні й безстрашні. Вони закохані й розгнівані. Вони такі, як ті, хто їх любить, і як ті, хто їх поборює.
І їм всім байдуже, чи Будда до Них молить­ся, чи ні. Їм байдуже, так як сьогодні байдуже для Будди: чи всі буддисти вважають Його Божеством, чи ні.
Я вважаю, що молитва не призначена для того, щоб при її допомозі гріти лід чи холо­дити вогонь. Молитва — старий випро­бува­ний засіб, при допомозі якого людина ціле­спрямовує свою духовність і ошляхетнює чи вдосконалює свої почування.
І віруючі й атеїсти устійнили на основі мо­дерних аналізів (дослідів), що йоги при до­по­мозі молитовних медитацій можуть реµу­лю­вати працю свого серця, своїх легень і мозку.
Йоги можуть при допомозі молитви (ду­хов­них медитацій) зменшувати або збільшу­вати тиснення крови. У примітивних людей примітивне розуміння молитви — і вони або моляться, кажучи: «Пресвятая Богородице, Царице Небесна, спаси нас!», або кажуть — «Не визнаю молитв».
46. На священних годинах самопізнання, духовно і тілесно самовдосконалюючись, від­ходьмо від примітивних розумінь молитви. Є тілесні дуже для людини потрібні вправи (прохід на свіжому повітрі, плавання, біг, веслування) і є духовні дуже для людини по­трібні вправи (молитви, які використовуймо мудро, як лік цілющий проти негативних емоцій).
Негативні емоції (злотворні зворушення, настрої) викликають шкідливе звуження кро­во­носних судин і тому вони хоробливо впли­вають на працю серця, шлунка і творять в тілі людини отруйні хімічні сполуки, які можуть назавжди в людини відібрати здоров'я.
Будьмо любомудрими: навчаймося вико­ри­стовувати молитву як духовну вправу мислі і почувань. Мудреці, правильно освічені лю­ди, вміють при допомозі молитви світлої, наснажуючої, рідної, нищити веµетативний компонент. І тоді судини, які шлють кров до серця і мозку, ширшають і цим прискорюється кровообіг, і людина свіжішає духовно й ті­лесно. У РУНВірі молитва — це вільна й ба­дьора пісня душі, і той, хто каже, що для життя пісня-молитва не потрібна, не знає таїн мудрого життя.
47. Святі жебраки, ставши визнавцями науки Будди, спитали: «Будда, скажи, хто створив світ?» Будда відповів: «Я вірю, що світ існував завжди і світові ніколи не буде кінця. Все, що не має кінця, не має початку. Світ ніким не був створений. Світ завжди був світом. Якби цей світ був створений Богом, то не було б ні змін, ні розрухів. І не було б на світі таких явищ, як сум, нещастя, справед­ливість, несправедливість, чисте, нечисте — то­му, що все походить від Бога».
Будда, не визнаючи думки, що Бог брав участь у творенні світу, казав: «Бог щось таке величне і досконале, і від Нього не повинні походити речі дрібні, нещасні, ревниві, хворі». Він вважав, що той Бог, якому поклоняються браміни, має хиби.
У юдейській Книзі (Біблії) читаємо, що Бог Ізраїлів рече: «Я ревнивий Бог», «Мій бо всякий первенець: того дня, як повбивав я усі первенці в Єгипетській землі, присвятив я собі всі первенці в Ізраелі, від людини до скотини, мені будуть вони, мені, Господеві» (4 кн. Мойсея, гл. З, 13).
48. Я вже говорив у праці «Дай мені пожити ще два місяці», що старі ізраельтяни кололи і на жертовниках пекли своїх дітей (тільки первенців) для Господа Бога Саваота. Уби­ван­ня дітей для Бога Саваота (після злагід­нен­ня характеру ізраельтянського) було замінене викупом: первенця приносять для Бога Са­ваота в жертву та, щоб первенець жив, його треба викупити. І так «первородне дитя му­сить бути викуплене», і гроші (секлі) передані святині, — сказав Бог Саваот Аронові (4 кн. Мойсея, гл. 18, 15—16). Не може благородній людині подобатися той Бог, який убиває дітей (первенців), та все ж таке розуміння Бога існує. Ісус — Син Ізраельського Бога Саваота у своїх проповідях проявляє обережність до вимог свого Бога-Отця Саваота.
49. Будда говорив учням: «Коли б все на світі було створене Богом, то, очевидна річ, що Він (Бог) сам би мусів відчувати печаль і радість, любов і ненависть, а коли в Бога все це є, то як можна казати, що Він досконалий?»
Ні, величний Будда, то люди звуть Бога до­сконалим, обділяючи Його недосконалими властивостями (ревністю, жорстокістю). У ми­лостивих людей Бог має характер мило­сти­вий. У жорстоких людей Бог має характер жорстокий. Отже, справа не в Богові, а в людському розумінні Бога.
У християн архиєреї і єреї ширять мірку­вання, що «все від Бога. Усяка влада Богом дана». Влада злочинна (влада хана Батия, ім­пе­ратора Петра Першого, секретаря Сталіна, фюрера Гітлера) Богом дана. Якщо так -значить єреї християнізму вважають, що Бог — датель влади злої, або — доброї. «А може й ти на небесах смієшся, Батечку, над нами, та радишся з панами, як править миром?» питає Тарас Шевченко, вкладаючи у слово «пан» значення «експлуататор». У наших предків слово «пан» означало людину досконалу тілесно й духовно, і про це я оповідаю у праці «Титули і їхня історія».
50. Філософ Люї Рено у книзі «Природа гіндуїзму» пише, що «Будда створив єретичну релігію зовсім протилежну гіндуїзмові».
Будда казав: «Коли Бог є Творцем світу і коли всім доводиться підпорядковуватися владі їх Творця, яка б була тоді користь від добрих вчинків? Коли все керування є Божим твором і перед ним всі рівні, тоді праведне й неправедне означало б те саме».
«А коли сказати, що печаль і радість обу­мовлені другою причиною, то тоді доведеться признати існування таких речей, причиною яких не є Бог. Коли так, то чому й всі інші речі не можуть бути безпричинні? Коли Бог є Творцем, хай буде дозволено спитати, мається мета в усього створеного чи в нього немає ніякої мети? Якщо Бог діє з метою, Його не можна назвати досконалим».
51. На основі Буддиних міркувань про Бога виникає питання. Рабіни вважають, що Сава­от дав людині властивості своєї досконалости і поселив її в раю. Дівиця не послухала Сава­ота і в раю з'їла кисличку, стала грішною (її спо­кусив мешканець божественного раю Са­та­на).
Я вважаю, що не винувата ложка, що має незграбний вигляд: винуватий той, хто її створив. Саваот покарав дівицю Єву, вигнав­ши її з раю. Він дав Єві біль, смуток, дав їй властивості старіння. Він їй дав те, що сам мав: він їй дав недосконалість. Датель не може дати того, чого сам не має.
Єва, будучи недосконало створеною, не мала сил протиставити себе намовам Сатани. Я оправдую Єву: винуватий той, хто сам, бу­дучи недосконалим, створив її недосконалою -нездібною протиставитися Сатані. Ісус, як пише «Євангелія», здібний був відкинути намову Сатани.
52. Будда, проголошуючи реформу гінду­їзму, мало що додає. Знаємо, що в «Рик Ведах» є твердження, що світ існує сам по собі. Світ не мав творця. Сам світ у собі є творцем. У світі є творчі сили. Вони, живлячись світом, з світу творять світ свідомих і несвідомих явищ.