Мага Віра

ДЕНЬ 16
98. Слова «жінка», «жена», «життя» виник­ли з санскритського коріня «жа», що значить «життя», «народження». Слово «жая» у «Рик Ведах» значить «жінка». Брагман каже «жа­нака», тобто «жінка». Санскритське слово «жа­та» значить «життя», «появлення життя».
Слово «муж» виникло з санскритського ко­­ріня «маг», що значить «могутній», «муж­ній». А «чоловік» значить «перший», «чоловий».
Будда вважав, що чоловік — творіння муж­ніше, як жінка; жінка — це мати, мати дає життя. Жін­ка живе чуттями, які не завжди керовані врівноваженим розумом. Він (Будда) не радив приймати жінок до Об'єднання Буддистів. Він (може тому, що походив з роду кошових (кшат­риїв) казав, що жінка, перебуваючи між чоло­ві­­ками, творитиме балакучість і заздрість. Подіб­ні переконання були й між козаками на Запорозькій Січі.
На прохання учнів Будда погодився, щоб було створене окреме Об'єднання Буддисток. Час показав, що там, де чуттєвість володіє над глуздом, згоди не буває.
99. Будда досконало знав себе. Відчувши, що приходить кінець Його земному життю, Він сказав: «Час відмовитися від тіла і йти у світ нірвани».
Учні, почувши ці слова, сказали: «Учите­лю, рано покидаєш світ. Рано заходить сон­це». Будда спокійно відповів: «Все, що було вам потрібне, я вже передав. Я все віддав, і не маю стиснутого кулака, щоб щось затримати для себе».
Незважаючи на те, що Будда, будучи бага­тим принцом, відмовився від земних скарбів (навіть свій одяг віддав жебракові) і жив, от­ри­муючи від людей кусень хліба, знаходилися такі, що нарікали на Нього. Нарікали, що Він не бере до уваги добрих порад. «А що таке добра порада?» Для однієї людини добра порада є доброю, а для другої — ні.
«Нарікайли — малі люди, які хотіли нарі­канням на Будду звернути на себе увагу, — говорив Ананда. — Є на світі воля: є воля давати поради і є воля брати поради, або — ні».
Той, хто дає пораду і злиться, що його порада не береться до уваги, вважається не­вихованою людиною. Не треба втотожнювати пораду з вказівкою, яку дає учитель учням і яку учні зобов'язані виконувати.
100. Буддині апостоли говорили: той, кому наука Будди подобається, іде до Будди і стає буддистом. Той, кому наука Будди не подо­бається, не йде до Будди і не стає буддистом. У цих твердженнях немає нічого нового: на таких добровільних віровизнаннях побудо­ва­ні всі в світі релігійні, духовні й теософські рухи.
В Об'єднанні Буддистів панує строгий За­кон Порядку. Став буддистом — виконуй нака­зи наставників, живи так, як учить Будда. І той, хто хоче належати до Об'єднання Буд­дистів, повинен без нарікань, без балакучости і без лінивства виконувати накази.
Варто зазначити, що в Об'єднанні Буд­дис­тів, як у війську, суворо визначена кожна го­дина. Усі встають на поклик дзвінка, всі ку­паються, всі одночасно моляться і славлять Будду, і всі мають один харч і один одяг.
Той, хто не бажає підпорядковуватися на­казам буддистських провідників, позбавля­єть­ся прав звати себе буддистом, і йому повідом­ляють, що в Об'єднанні Буддистів він пошани немає. Чому така суворість? Дисципліна — священний шлях духовного і тілесного само­вдосконалення. Хто проти дисципліни, той про­ти правильного мислення, проти правиль­них почувань і хвилювань.
Мудрий народ той, який сам вільно тво­рить закони дисципліни і їх з гідністю виконує — так утверджує успіх, віру і силу свого національного «Я».
101. Учні уважно слухали оповіді Будди. Вони ніколи злим словом не принижували слух свого Учителя. Вони боронили Його від злих людей. Вони ніколи наріканням не три­вожили душі Його. Вони знали, що Будда слу­хає тільки мудрі слова. Злих слів (навіть коли вони голосно й погрозливо сказані) Будда не чує. Він не сперечається з злом і не приятелює з тими, які не вміють самоконтролем ошля­хет­нювати свої почування. Той, хто злився на Будду, сам ставив себе в становище неврівно­важеної людини.
102. Будда, повідомивши, що вже відмов­ляється від свого тіла, сказав учням: «Я вже старий. Мені 80. Вже померли мої влюблені учні Шарипутра і Мутаголяна. Час і мені».
Будда попросив учнів (учні мали ті самі роки, що й Будда), щоб вони приготували Йому ліжко. Він змучений спрагою, просить во­ди. Він каже: «Я спраглий, о Ананда, пити хочу».
Будда, чуючи, що Його серце сповільнює хід, сказав: «Сьогодні, мої учні-побратими, я прощаюся з вами. Моє тіло, як і всі складові частини життя, проминаюче. Усердно тру­діть­ся для свого спасіння. Утілюйте в життя науку, яку я вам дав».
103. У Буддистів є оповідання, що смерть Будди супроводжувалася здриганням землі. Він лежав мертвий у селі Кусинара. Вісім се­лищ, в яких Він любив перебувати, спереча­лися між собою — хто має ховати Учителя?
Будду (за оріянським звичаєм) вогонь воз­ніс до небесної високості. Вогонь охоронив Його тіло від темряви і розкладу. У всіх ре­лігіях (і про це я кажу в оповіді «Різдво Світла Дажбожого») живе закон, що великі пророки, сини Божі возносяться на небо.
Буддисти ніколи не кажуть «помер Будда». Вони кажуть, що «Будда прийшов з Вічности і Будда пішов у Вічність». Вони вірять, що Будда — Мудрість Світу, Будда — Таїна Світу, Будда — Закон Світу, Будда — Шлях Світу.
Вони не кажуть, що Будда є Богом. Але їхні пояснення, хто такий Будда, створюють враження, що (в розумінні, наприклад, хрис­ти­янізму або ісламізму) Будда має всі влас­тивості Бога. Буддисти поклоняються Будді майже так, як християни Христові. Є та різ­ниця, що християни звуть Христа Богом, а буддисти звуть Будду Законом Світу.
104. На статуях Будди (на грудях Будди) зо­бражена свастика. Я вже говорив, що сан­скритське слово «свастика» походить з слова «свастя», що відповідає сьогоднішньому укра­їн­ському «щастя». «Свастя» значить «світло», і звідси походить слово «свято», «святість»; «святий» значить «світлий». «Святий Боже» значить «світлий Боже», і такими словами ук­раїнець (русич) починав молитву в перед­християнській Україні (Русі), маючи світлу віру в світлого Бога.
105. Будда вважав, що він ішов оріянським шляхом життя. У «Ведах» («Рик Ведах») ви­значено, що оріянський шлях життя ознаме­нований світлом (свастям). Свастика в оріян є символом вогню і світла. Усі ведійські святині в Індії біля вівтарів мають свастику.
Магаматга Ґанді, ім'я якого шанує Европа, вважав, що його життя — шлях свастики. Будучи в Делі, я звернув увагу, що музеї Ґанді ознаменовані свастикою. Діти в школах Індії навчаються, що п'ять тисяч років тому при­були оріяни до Індії, тримаючи в руках сим­вол світла (свастику). Свастикою (меандрами) прикрашені палаци Іраку, Криту, Греції, Англії, США (навіть головна бібліотека Ню Йорку).
106. Сьогодні археологи устійнили, що не Індія, не Греція, не Крит, не Німеччина, не Мехіко, а Україна — Вітчизна свастики. На ба­гатих просторах України запалало світло перших проявів культури і цивілізації народів Білої раси.
Відомо, що перші християни вважали свас­тику своїм релігійним символом, але вони не називали її свастикою. В їхній уяві це був хрест з загнутими кінцями. Гітлер, побачивши хрест із загнутими кінцями на стіні в мона­стирі, вирішив його намалювати на прапорі Німецької націонал-соціялістичної робітничої партії. Він казав, що «гакенкройц» — знак динамізму. Гітлер тільки пізніше дізнався, що «гакенкройц» є символом індуської релігії, символом джанізму і буддизму, і має оригі­нальну назву «свастика».
107. Історик Дж. Кембел у книзі «Маски Богів», виданій в Ню Йорку в 1959 році, пише, що «Найкращий зразок свастики, що нам відомо, знайдено (біля Києва) біля селища Мі­зинь, свастика знайдена біля Мізині, викарбу­вана на фігурі летючої птиці, яка зроблена з мамонтової кості. І цей символ ототожнює­ть­ся у буддистському мистецтві з летом Будди».
Будда (статуя Будди) з свастикою втілює, в розумінні буддистів, Жалість і Співчуття. Варто, щоб українець, завітавши до Чикаго, відвідав історичний музей (біля озера) і огля­нув цю статую Будди.
Не винувата свастика, що її причепив собі на груди тиран Гітлер. Не винувате слово «Русь», що його собі присвоїли хани Моск­вин­ського государства. Не винуваті серп і молот, що їх причепили собі на груди тирани — сталінці, які закатували мільйони селян і робітників. Серп (звідси й походить слово серпень) вживали наші предки (трипільці) як священне знаряддя хліборобської культури шість тисяч років тому.
108. Фіґура летючої птиці, про яку пише історик Дж. Кембел, це блискавиця — знамено Дажбоже, або, як я вже говорив, «жар-птиця» (тризуб). Через невпорядкованість знань історії рідної ми вживаємо слово «тризуб». Герб України (і про це я вже говорив) не має нічого спільного з зубами.
Герб України — це триєдине знамено Скитії (Оріяни) Трисуття. Про те, що оріяни вірили, що світ створений з Трьох Основ (Народження, Життя і Небуття), і це поняття особливо виразно проявлене у «Ведах», я говоритиму при іншій нагоді.
109. Узявши в руки «Ля Розе енцикло­пе­дію», видану в Лондоні в 1953 році, читаємо: «Будда вічно був», «Будда мав різні втілення на Небі й на Землі», «І нарешті сталося Його останнє перевтілення. Він інкарнувався в родині короля Сакиї, який володарював у Капілавасту на границі Непалю».
Історики релігій світу, вивчаючи буддизм, дізналися, звідки походить устійнена в християнізмі догма, що «Христос вічно був», «Христос з волі Бога Саваота прийшов на землю, щоб у вигляді Боголюдини маніфес­тувати силу і волю Господню і страждати за грішників».
110. Будда нічого не написав. І тому після Його смерти між учнями появилися проти­леж­ні тлумачення Його науки. Щоб устійнити одне поняття науки Будди (а там, де одне поняття, панує духовна єдність одновірів), уч­ні скликали Буддистський З'їзд. На Буддист­сь­кий З'їзд прибув вірний учень Будди славний Ананда.
111. Учасники Буддистського з'їзду знали, що учень Ананда найкраще вмів дотри­мува­тися науки Будди, і він найкраще вмів вико­нувати Його розпорядження, і був світлим прикладом порядку для інших учнів.
Ананда постійно мандрував з Буддою і записував Його думки. І тепер він (Ананда) на Буддистському З'їзді читає «Вислови Будди».
«Вислови Будди» були видані у формі книж­ки під назвою «Сутранитгана». І досі буддисти з благоговінням оглядають печеру Раджагрихе, де відбувався Перший Буддист­сь­кий З'їзд.
112. Кашяпа — учень Будди був славний тим, що науку Будди проповідував особливо відважно. Він був людиною непідкупною, від­даною, стійкою. Він умів відважно боронити Буд­ду від обмовників і знеславлювачів. Обмо­ва — зброя брудна, якою користуються люди нечесного розуму.
Кашяпа своєю вірністю Будді дивував навіть ворогів. Він носив на собі тільки полотнину, щоб нею прикривати тіло, і не звикав до жодних земних речей і тілесних приємностей. Він обминав тих, які душу свою (свої мислі й почування) запрягають, як вола в ярмо, в справи маєткові і, живучи для маєтку, не мають ні духовної радости, ні життєвого спокою, ні світлої пошани між людьми.
113. Кашяпа тим людям, які знеславлюва­ли Будду, говорив: «Будда — Світло. Коли ти сліпий, я поверну тобі зір, щоб ти побачив Світло. Коли ти сліпий і обминаєш Світло тому, що ти його не бачиш, ти і зір маючи, лишишся сліпим. Не всі сліпі є сліпими, не всі зрячі є зрячими». Люди, чуючи, що Кашяпа такий вірний Будді, стрічали його як Будду.
Головні учні Будди: Ананда — кшатрия, з роду військовиків. Васумитра і Будгаргош — мислителі. Яшан і Упасак — торгівці, з роду торгівців. Шарапутра і Магалаян — брагмани, з роду брагманів.
Вони знали закони організаційного життя: звеличуючи Будду, вони звеличували Його працю. Звеличуючи Буддину працю, вони звеличували Його і самі себе — свій розум і свої серця. Вони — світлі постаті в історії буддизму.
114. Будда учням говорив: «Так довго, як ви будете вдосконалюватися Вищими Мудро­стя­ми Життя — Розумовою Силою, Шукан­ням Правди, Радістю, Душевним Спокоєм, Чес­ною Поведінкою і Достойними Ділами у приватному й суспільному житті, так довго ви житимете в піднесенні і не матимете занепа­ду».
Ті, які приходили до Об'єднання Буддистів і пробували учити Будду, щоб цим себе зве­личити, мовляв такий я великий, що самого Будду вчу буддизму та доброї поведінки, щезли в забутті, їхні імена не залишилися в пам'яті Буддистських Об'єднань. Є життям обумовлений порядок, який ніколи не старіє: в училищі є учні і є учитель. Ті учні, які уважно засвоюють науку учителя, здобувають успіх і славу в житті. А ті учні, які прагнуть в учи­лищі учити учителя, не є в училищі бажаними. Вони повинні собі шукати іншого учителя, або себе проголосити учителями і творити свої училища.
115. З династії Мавра вийшов найслав­ні­ший володар Індії Асока. Володар Асока офіційно проголосив науку Будди державною релігією. Я помітив, що в Чандігарі, Бенаресі, Делі, Бомбеї крамниці, ресторани, книгарні, школи, підприємства названі (в честь воло­даря Асоки) ім'ям Асока.
Слово «асока» санскритське. Мені було при­ємно довідатися, що воно живе в сучасній українській мові. Є в нас слова «сік», «со­ковитий». «Асока» значить «несоковитий», «нерозквашений».
116. Буддисти вірять, що «хід великого Будди святий». Вони вірять, що там, де стояла стопа Будди, появляється світло. Ми, укра­їнці, сьогодні кажемо «ступати» в значенні «іти». У санскриті слово «ступа» значить «стопа», звідси ідуть слова «по стопах», «двом стопам», «без двох стіп», «дві стопи». Стопа Будди — місце священне, і буддистська святиня зветься «стопа», або — «ступа».
117. Є повір'я, що на горі Шрі Пада (в Цей­лоні, Срі Ланка) є відтиски стопи Буддиної. І це повір'я (очевидно кероване культом Будди) особливо єднаюче: з буддистських країн їдуть і йдуть буддисти на прощу на святу гору Шрі Пада. І тут біля стопи Буддинної квіти скла­дають — обрядовий вислів духовної молитви. Мудро зробили архітекти християнізму, що й це мобілізуюче буддистське повір'я вико­рис­тали, устійнивши, що й «Відтиск стопи Ісуса Христа на вершині гори Оливної оглядають подорожні до нинішнього часу».
118. Нагарджуна (колишній брагман, вихо­дець з Південної Індії) — знавець властивостей душі народної. Він почав правовірних буд­дистів переконувати, що буддизм не пошири­ть­ся, коли не матиме культу Будди.
Він казав, що велика наука Будди без Бога і без обрядів та молитв широким колам суспільства тяжка для сприйняття.
Є споглядання: так, як бджоли не можуть жити без матки, так люди не можуть жити без Бога. Бджоли, годуючи матку і обороняючи її, боронять справді самі себе, свій рід. Вони боронять матку від різних ворогів не тому, що так матка хоче, а тому, що оборона матки — це порятунок рою бджолиного. Бджоли люблять матку несвідомою любов'ю. У них любов до матки керована впорядкованими законами матері-Природи. Чим сильніша в бджіл любов до матки, тим сильніші в них інстинкти самозбереження.
119. Образ божий людина творить, бачачи свій образ, і в цьому творінні немає нічого забобонного, злого. Образ Бога, створений лю­диною, повинен чарувати людину своєю кра­сою, святістю, натхненною надзвичай­ністю. Людина самоошляхетнюється, бачачи себе в образі Бога. Людина, бачачи, що вона має образ Бога, ніби сама себе зобов'язує бути благородною.
120. Православні Буддисти (тобто, прави­ль­но сповідуючі науку Будди) виступили проти міркувань брагмана Нагарджуна, ка­жучи, що він не поступає так, як учив Будда.
Нагарджун сказав: «Будда — моє божест­во», ці натхненні слова поширилися між буд­дистами. Виявилося, що в них була закодо­ва­на таїна успішного поширення в світі буддиз­му.
Люди прислухалися до слів Нагарджуна. Вони сказали: коли брагман Нагарджун каже, що Будда — божество, значить Будда — бо­жество. Коли Будда — божество, тоді діва Мая Богородиця — свята Покровителька материн­ства. Виникло врочисте буддистське свято «Вознесіння Богородиці Маї».
«Енциклопедія Релігій і Етики» (Дж. Ґес­тінґс), видана в 1909 році, пише, що історія буддистської непорочної діви Маї була піз­ніше позичена (від буддистів) христологами для оформлення християнського оповідання про непорочність діви Марії.
У буддистів навколо голови Будди зобра­жене святе сяйво. І цей атрибут христологи успішно позичили в буддистів, обвівши на іко­нах голову Христову святим сяйвом, німбом.
121. Нагарджун, проголосивши культ Буд­ди, став найвизначнішим архітектом буддиз­му. На твердженнях Нагарджуна оформився рух буддистів, відомий як Магаяна. Магаяна значить Велике Поширення (Великий Віз).
Будда був проти обрядів, проти молитв і поклонінь. Та буддисти побачили, що без об­рядів і без поклонінь Будді не можна створити між буддистами єдинодушшя і єдиномислен­ня.
Вони (буддисти-магаяністи) устійнили таї­ну свого успіху: чим з більшою пошаною вони ставляться до Будди, тим з більшою пошаною люди ставляться до них. Дивувалися — звідки Нагарджун знав таїну цієї духовної мудрости?
Значить брагман Нагарджун правильно ду­має: тільки той рій міцний, який шанує свою матку. Тільки та родина міцна, яка ша­нує свого батька. Тільки та духовна громада міцна, яка шанує свого духовного опікуна.
122. Мудра та родина, яка шанує свого батька навіть тоді, коли він на таку пошану не заслуговує. Мудра та духовна громада, яка славить свого духовного опікуна навіть тоді, коли він на таку славу не заслуговує.
«Ні, не погоджуюся! Мій батько був п'яницею, він не вартий пошани і так говорю всім, щоб знали мої почуття справедливости!» — вигукне розхвильована самолюбна мала душа. Їй треба сказати, що жиди вірять, що вони походять з роду Сема, вони семіти.
Біблійний Ной мав трьох синів — Сема, Хама, Яфета. Батько Ной, напившись вина, лежав оголений. Необачний Хам почав зне­славлювати батька. Сем прикрив тіло бать­кове, мовляв, батька треба шанувати навіть тоді, коли він на пошану не заслуговує.
Жиди тому й є успішним народом, що вони славлять рідне не тому, що воно славне, а тому, що воно рідне — рідне треба славити. Вони здібні неславне зробити славним. Інший народ (народ з рабською ментальністю) слав­не предків своїх знеславлює в ім'я законів позиченої справедливости.
Мудрість тому й є мудрістю, що вона по­ря­док в родині, в громаді, в народі ставить вище всіх справ — вище свого «я», і про це я шир­ше говорю в оповіді «Що вище мудрос­ти?»
123. Віра в бога є там, де є хотіння обож­нювати красу, правду, волю, любов. Там, де вільна людина не обожнює вільну людину, не­має людяности. А що є? Є жорстокість, звер­хні погляди на життя, чуттєве зубожжіння.
Наприклад: юнак, закохавшись у юнку, обож­­нює її. Вона для нього є вимріяною боги­нею життя. Він, як бачимо, творить сам собі богиню з мрій своїх, з найсвітліших натхнен­них почувань своїх. Він благоговіє перед чаром богині своєї, їй дарує квіти. І там, де це бла­гоговіння щире, твориться щира людська віра.
124. Юнак, юнку проголошуючи своєю бо­гинею, ніжнішає душею. Він їй співає пісень і їй догоджає — що це є? Це є обряд віри. Я беру цей приклад з життя, щоб ствердити, що людина сама творить віру, сама творить по­няття Бога, сама творить обряди віри і сама їх удосконалює.
Я вважаю, що буддисти-магаяністи, знаю­чи властивості душі людської, правильно зробили, упроваджуючи обожнення Будди.
Буддисти-магаяністи є в Кореї, Японії, Ін­дії, Тібеті, Китаї, Малазії та інших країнах світу.
125. Є Буддисти-гінаяністи. Гінаяна зна­чить «Мале Поширення» (Малий Віз). Буд­дисти-гінаяністи благоговіють перед Буддою. Вони вважають Будду наймудрішою в світі людиною, а не божеством.
Гінаяна поширена в Цейлоні, Сіямі, Бурмі. У Гінаяні у святинях стоять статуї Будди. Во­ни (гінаяністи) вірять, що Будда — Великий Учитель Основної Правди. Вони вважають себе правдивими буддистами (ортодоксами). Та треба відзначити, що вони самі бачать, що принципи Магаяни краще людьми сприйма­ються, як принципи Гінаяни.
126. Китайці переклали з санскриту на ки­тай­ську мову «Вислови Будди». Тібетці ство­ри­ли багатий «Тібетсько-Санскритський Слов­ник», щоб краще орієнтуватися в науці Будди. Престол Далай Лами ознаменований свасти­кою (символом Будди). І так, як хрис­тиянізм приніс в українську мову чимало жи­дівських і грецьких слів (наприклад, субота, парахвія), так буддизм упровадив у мову тібетців чимало українських (санскритських) слів. Наприклад, тама (темно), вар (навар, вода), піті (пити).
127. Є в науці Будди твердження, що раб не може бути буддистом. Хочеш бути буддистом, стань вільною людиною. А коли твій народ завойований чужинцями, борися за волю народу. Буддист ніколи не визнає чужої вла­ди. Чужа влада — рабство. Там, де рабство, немає місця для буддистів.
Тільки вільна людина може збагнути пра­вильно сутність науки Будди. І тому Буд­дист­ські Об'єднання перш за все дбають про національну волю народу.
Твердити, що всяка влада Богом дана і їй треба коритися, значить ширити в народі ре­лігію рабства. Буддисти-місіонери, наприк­лад, прибувши до Малазії, ніколи не зне­важали національної рідної малазійської віри, а старалися її збагатити наукою Будди.
Християни-місіонери, прибувши в ту чи іншу країну, прагнуть знеславити, очорнити і знищити національну рідну віру народу того чи іншого, знищити віками творені народні ку­ль­турні вартості і на їхніх руїнах утвердити науку Христа і культуру християнської ритуа­лістики.
128. У Буддистських святинях лежать свя­щенні книги «ТриПітака», що значить «Три Путні» (три кошики мудрости). Слово «пут­ня» значить «посудина».
Є традиційний звичай: буддист іде до свя­тині, щоб покласти квітку біля образу Будди. Атеїст, бачачи цей обряд, каже: «Хіба це Будді помагає? Забобонність, створену темнотою людською, треба поборювати. Не кладу квітки біля статуї Будди!»
Атеїст не знає, що буддист, кладучи квітку біля статуї Будди, сам себе уквітчує — сам свої почування звеличує. Атеїст, висміюючи забо­бон­ність, не знає, що большевицькі архиєреї кла­дуть квіти біля статуї Леніна, щоб демон­струвати, що вони також шляхетні люди — обож­нюють своє червоне божество. Коли б вони цього не робили, в їхньому больше­виць­кому королівстві постав би хаос. Безавто­ри­тетність руйнує країни деспотії і країни волі.
129. У Буддистів є поняття про існування пекла. Знаємо, що слово «пекло» походить з санскритського слова «пака», що значить «пек­ти». Християнське пекло безвихідне, жах­ливе, як большевицька в'язниця епохи Ста­ліна: попав за грати в'язничні, то хоч найспра­ведливішими сльозами очі заливай, немає значення — «Москва сльозам не вірить», і тому вона є Москвою.
Закони буддистського пекла дають право грішникові в пеклі позбутися кари. Грішник може в пеклі самовдосконалюючись облаго­роднитися і стати достойною людиною. Буддист ніде й ніколи не повинен губити надію на покращення свого духовного життя.
130. Буддисти вірять у нове пришестя Будди. І це поняття встійнене й у християнізмі: християни вірять у нове пришестя Христа.
Роблю таке довільне припущення: коли б справді знову прибув Христос, то про це пер­ші б дізналися жиди, особливо рабіни. Хрис­тос, вдруге прийшовши на землю, говорив би гебрейською мовою або її діалектом.
Коли б справді вдруге прийшов Будда, то українці краще Його зрозуміли б як японці, китайці чи інші буддистські народи.
Коли б Будда, ідучи над берегом Дніпра, темної зимової ночі постукав до селянської хати, Він би сказав мовою свого роду, мовою Саків (Скитів): «Іті тама, ваю гіма. Да тапа двара сва брат. Іті васанта, дая тапа».
Я тут написав санскритські речення (Будда говорив санскритським діялектом). Вдумую­чись у ці речення, ми пізнаємо мову, якою го­ворив Будда і пізнаємо мову, якою говорили наші рідні предки в Оріяні (Праукраїні) чотири чи три тисячі років тому.
Перекладаю на сучасну мову щойно зга­дані вислови Будди. «Іде темнота, віє зима. Дають тепло двері свого брата. Іде (прийде) весна, дасть тепло».
131. Коли б зустрілися Заратустра і Будда (могутні й світлі титани Людства, їм би не був потрібний перекладач. Вони (Заратустра і Будда) були скитами (саками). Вони говорили мовою їм обом зрозумілою.
Щоб в цьому ґрунтовно пересвідчитися, я в праці «Заратустра, Бог і Біблія» подаю (для прикладу) «заратустро-український» словник. І тут тепер (для прикладу) подаю «буд­дист­сько-український» словник, вживаючи (і це головне) ті самі українсько-скитські (заратуст­ріянські) слова.
132. Бій — Рена (Рана), Бог — Баµа, грабити (брати) — граб, булава — вадар (той, що веде), ваакати (говорити) — вак, вдова — відава, вітер — вата, гора — гарі, дати — да, дерево — дауру, дощ — вар, думати — ман (манити), жінка — жані, жовте — зар, жить — жив, знати — зна, земля — зам, краяти — керет, могутній — маган, м'ясо — гав (гав'ядина), небо — набаг, новий — нава, пекти — пач, приємно — фрия, путь — паф, рана — хвара, ридати — руд, село — віс (поселення), сонце — вар, стояти — ста, скот — пасу, суша — сушка, темно — темаг, тепло — тапта, тесати — таш, умирати — мар, устати — усста.
Якщо мова Заратустри і Будди нам, укра­їнцям, відчутно зрозуміла і якщо історики вва­жають, що Заратустра і Будда були скитами, і якщо Скитія — стара назва України (а про це пише й Нестор-літописець), то тоді горде Людство має підставу гордитися українською мовою і її вивчати, щоб пізнати своє славне минуле.
133. Українська мова є старішою за мову гебрейську, якою написана «Тора» («П'яти­книж­жя Мойсея») і толмуди «Бебел» і «Єру­шалмі». Українська мова є старішою за мову грецьку чи латинську. Чому? Тому, що вчення Заратустри і Будди були проявлені перед на­пи­санням «Тори» («П'ятикнижжя Мойсея») і перед народженням Сократа, Аристотеля, Пла­тона і перед постанням історії латинсь­кого світу.
134. І якщо вона (українська мова) самими християнами-українцями не пошанована, то тільки тому, що в 988 році грецькі архиєреї зірвали священний міст цілісности — міст, який єднав нові покоління України (Руси) з їхніми великими предками. І щоб українці (русичі) не знали, ким вони закуті, і щоб українці (русичі) не знали самі себе і не гордилися самі собою, а смиренно стояли на колінах перед Богом-юдейцем, вони (архиєреї чужовір'я) навчили українців-християн не по-українському розуміти історію України (Ру­си).
У священних термінах буддизму (і про це я говорив в Делі університеті на Всеіндійському Санскритському Симпозіумі) є слова й сьогодні зрозумілі українцям і тим племенам, які свою історію починають з історії Антської України (Руси).
135. Наприклад, Дагара — догора. Двая — двоє. На ну — ні ні, дася — десять. Мася — місяць. Сва — сам, свій, мій. Свабгу — самобуття. Дана — дана.
Сатва — сутність. Сат — суть. Дарав'я — субстанція. Паривартан — Перетворення. Джа­ра — стара, яра. Четана — читана, усвідомлена.
Карма — кермо, поведінка. Даяя — будь даючий, будь добрий. Авид'я — невидіння, Калюша — калюжа.
Прагати — прагнути, розвивати. Гати — гатити, рухати. Стхити — стихати, утихоми­рю­ватися. Лила — леліти, грати. Рик — рече, рче. Крия — криє, діє.
Знана — знання. Кала — коло, родинне коло. Мадгу — мед, солодощі. Сакти — сікти, тво­рити силу.
Не буду робити дальшого переліку слів — адже й цих слів досить, щоб відчути глибину й силу коріня чарівного мовного древа Оріяни (Трипільської України).
136. У чужовір'ї вихована українська інте­лі­генція мало знає сама себе. Шукає відповіді на складні проблеми життя в анналах чужої мудрости. Присвячує життя своє справам малої вартости — на якому чужому соборі, які чужинці та які дали права церковні тим ук­ра­їнцям, які стали юніятами. Живучи для справ малої вартости, вона (чужовір'ям по­неволена українська інтелігенція) маліє розумом і ду­шею, іде собі на шкоду по неправильній дорозі науки і релігійних понять — несвідомо тримає в неволі сама себе і свій добрий працьовитий обманутий народ.
Я кажу: прийшов час опромінити розум народу рідного рідними знаннями рідної історії.
Я кажу: прийшов час опромінити душу народу рідного світлом правдивої віри Ук­раїни (Руси) — РУНВіри, щоб він (наш народ) мав свій самобутній шлях життя, мав свою самобутню філософію етики, мав свої само­бутні розуміння Бога.
137. Горе моє: мій народ, в ім'я якого я живу і в ім'я якого я помру — поклоняється чужим богам. І йде по шляху життя, який йому об­ман­ливі чужинці показали. І з рабським не­довір'ям дивиться на мене, і каже: «Де він взявся? Традиції наші церковні розхитує, колесо історії назад повертає, ми ж грецькі ортодокси, ми ж грецькі католики. Ми раби Саваотові, який є Богом Ізраельтян. Ми парахвіяни, жиди — це наші церковні святощі. Ми, упокоївшись, відправляємося на лоно жидівського отця Авраама, бо ми християни, правдиву віру маємо!»
138. Наука Будди народилася в Індії, а розвинулася і утвердилася поза її межами. Ін­дуїзм — національна віра Індії. Ніхто не пра­гнув віру Індії ширити між чужими народами. Індуїзм — стиль життя індуса, духовна індентичність індуського «я».
Будда, проголошуючи реформу індуїзму, устійнив інтернаціональні поняття моралі, волі, добра. Він став інтернаціональним боже­ст­вом, маючи характер оріянина (скита).
Євангелисти, будучи юдеями, реформу­вали юдаїзм і обожнили Ісуса — потомка з роду юдейського царя Давида. Люди Европи (такі були історичні обставини Римської імперії), мають віру Христову. Не всі вони усвідом­лю­ють, що перебувають під впливом домінації жидівської ментальности, і в цьому їхня ду­ховна слабість, і в цьому духовна велич жидів.
139. Українець, який каже: «Тому, що За­ратустра і Будда були оріянами і тому, що їхні духовні й моральні істини виразно проявлені в науці Христа, мені наука Христа не є чужою», отримує таку відповідь: «Той, хто від нас взяв наше і на свій лад наше перелицював і приніс нам, як благу вість, не може бути нашим учителем чи братом».
І москвини кровно зріднившись з монголь­ськими аристократами (Тімірязєвими, Карам­зіними, Бібіковими, Наришкіними, Булгані­ними) присвоїли собі наше рідне ім'я Русь (Україна) і чинять злочини на Русі (Україні), переслідують нашу рідну мову, нашу любов до Вітчизни, переслідують і примушують нас звати їх братами і вчать, щоб ми свою рідну історію інтерпретували по-москвинському.
140. Вартість віри не вимірюється кіль­кістю її визнавців. Віра Будди велика не тільки великою кількістю визнавців, а й безсмерт­ністю її законів життя.
Дорогі мої Побратими і Посестри! Обож­не­ний песимізм Будди, освячене хотіння ві­дійти від хвилюючих справ життя і ввійти у стан самовгамовуючого споглядання, не від­повідає основам тієї науки, яку я проповідую.
Я маю оріянську (ведійську) прив'язаність до життя, до природи. Радощі і страждання, успіхи і невдачі, любов і ненависть, юність, старість і смерть — явища, які творять шлях життя людського.
Я вічний, бо мій народ вічний — я був у сподіваннях предків моїх і я є в почуваннях сьогоднішнього покоління мого, і я буду в помислах і в тілесній енергії нових поколінь. Мій народ безсмертний і я безсмертний в безсмертності народу мого, і той, хто йде зі мною, в тому є я і той є в мені.
Українець-чужовір, не орієнтуючись у мо­їй науці, принижує сам себе, кажучи ближнім своїм: «Ага, Лев Силенко не проявляє нена­висти до буддизму, значить він буддист, нена­видьте його!»
Ні, я не буддист. Я проповідую шанобливе ставлення до всіх релігій світу, які не вороже наставлені до Рідної Української Націо­нальної Віри.
Достойна та віра (і я постійно це голошу), яка толерантно ставиться до інакшевіруючих, і не зве їх паґанами, бовванами, нечестивими ідолопоклонниками та іншими образливими словами.
141. «Ага, Лев Силенко, проти Христа, бий­те, ненавидьте його!» Ні, я не проти Христа. Я кажу, що Христос — чарівна особистість в історії релігій світу.
Ми, рунвісти, маємо свою (рідну націо­наль­ну) чарівність і не хочемо, щоб над нашою рідною національною чарівністю до­мі­нувала чужа, наприклад, Христова юдей­ська чарівність.
Ми достойні люди плянети Земля і хочемо бути по-своєму чарівними, щоб багатіла духовною многогранністю велика чарівність Людства.
142. «А якщо наша рідна національна ча­рівність не добра, то треба в чужинців пози­чи­ти». Ні. Якщо наша рідна національна чарів­ність недобра, то ми її з крови душі нашої і з вогню розуму нашого, зробимо доброю, і так переконаємо приятелів і неприятелів, що ми здібні бути по-своєму чарівними людьми.
«А коли ми не здібні зробити свою рідну національну чарівність доброю — що тоді?» Тоді треба погодитися з думкою наших воро­гів, що ми меншевартісна нація (маса друго­рядних християн і другорядних комуніс­тів), яка живе в ярмі чужої духовости тому, що не здібна творити свої духовні вартості.
143. Суддгартга (Сиддгарта) Гаутама Буд­да — індуський «брагман», який не погоджу­вався з кастовими поглядами брагманськими. Брагмани вважають, що Бог (Брагма) спільноту людську поділив на чотири касти.
Перша каста — брагмани (творці духов­них вартостей народу). Друга каста — кшатриї (кошові, військовики, оборонці духовних і матеріяльних вартостей народу). Третя каста — васю, (хлібороби, ремісники). Четверта каста – дасю, (слуги, які помагають брагманам, кшатриям і хліборобам).
Кастовий поділ суспільства почав форму­ва­тися в Оріяні (Праукраїні) сім, шість тисяч років тому, не тому, що були люди кращі і були люди гірші, а тому, що саме життя їх створило так, як саме життя створило бджо­лині «касти». Є бджоли-робітники, є бджоли-санітари, є бджоли-трутні і є бджоли-вій­ськовики, вартові.
Щоб пересвідчитися, що слова «брагман», «кшатрия», «васю» і «дасю» староукраїнські (трипільські), заглянемо в їхній корінь.
Санскритське слово «браг» чи «бріг» зна­чить «брати», «брати силу», «берегти». Син чи внук Бога (Брагми), як пише «Магабгарата», звався «Бріг ятіс», що значить «Бережена ясність», «Беруче опромінення».
144. З слів «браг» і «ман» створене слово «Брагман». Слово «ман» сховане в українській мові в словах «манити», «ман», «обман», «маньба», «манишка», «атіман», «гетман».
Є в нас вислови «він мене манить до себе», «вона заманює», «манять нас оповідання про предків великих». Манити — значить вабити, притягати, захоплювати, кликати, переконли­во викликати бажання. «Ман» значить «ум», «сила глузду», «брагман» — беручий розум, той, хто володіє розумом, манливістю.
Брагман значить «Бережена людина», «одухотворена мисль», «Богом охоронене думання». І нині в Індії живуть легенди, що письменник Ману був першою людиною, яку народив Бог (Брагма). Ману передав людям Божі заповіді.
145. Білоруси (вродливий і благородний народ) зберегли санскритське слово «васю», вимовляючи його, як «вьоска» в значенні «село».
Поет Янка Купала в 1905 році написав вірш «Вьоска», талановито змальовуючи «ха­ти нашай вьоскі». Білоруське слово «вяс­ковец» значить «селянин». Наприклад, «вяс­ко­ви настаунік» (сільський учитель).
З слова «васю» виникло слово «весь». Сло­во «весь» в часи Святослава Першого озна­чало «село», «житло». У «Авестах» (священ­них книгах заратустріянізму), тобто в мові саків (скитів), слово «віс» значить «житло», «село». Не випадково Святослав Перший звав себе скитом, розуміючи, що скит — значить русич.
146. У днях «Совість історичної науки», «Дія­манти з Храму Світової Історії», «Зара­тустра, Бог і Біблія» оповідаю, що слово «кшатрия» живе й сьогодні в українській мові (маю на увазі слова «кіш», «кошовий», «ко­шовий атіман»).
Слово «ваака» в санскриті значить «той, хто говорить», «ваакає». Слово «ваа» в наших предків означало «людина нашої родини», «людина, що по-нашому ваакає».
Таїну родинного співпереживання виража­ло слово «вай» (окликом «вай» висловлю­валося горе родинне і співчуття — коли тобі болить, то й мені болить, бо я і ти — ми). Слово «вай-сия» чи «васю» (вай-сю) значить «людина нашого роду».
147. Українці (трипільці-оріяни) вживали (і про це ми вже знаємо) слово «да» в значенні «дати», «дарити». У «Магабгараті» слово «да­на» значить «віддана» (одружена). А слово «дая» значить «давати», «даючий», «даван­ня».
Три касти-волільники (тобто волхви-браг­мани), кшатриї і васю творили основу сус­пільного життя в Оріяні (Трипільській Ук­ра­їні). Ті особи, які порушували усталені по­рядки суспільства, були названі «дасю». Дасю зобов'язаний був за порушення суспільного ладу платити відшкодування (данину).
Оріяни, прибувши з Оріяни (Праукраїни) до Північної Індії, назвали чуже плем'я (монгольське плем'я) «дасю» в значенні «наші раби», «ті, що нам дають данину».
148. Ісус Христос — юдейський «брагман», тобто «рабай» (рабін). Він не погоджувався з поглядами рабінів. Він рабінам казав, що і в суботу (в заборонений день) можна здійсню­вати добру працю, мовляв, «зробив Давид, як зголоднів він» (Лука, 6, 3).
Слово «раббоні» значить «мій великий учитель», «раббі» — учитель, майстер, професор. Арамейці слово «раб» вживали в значенні «майстер».
Марія Магдалина (слово «магдалина» походить від гебрейського слова «маµдалаг», або «меґадделег», що значить «та, що робить кучері», «звабниця»), повернувшись, каже Ісусові: «Раббуні», чи то б сказати: «Учителю» (Іоан, 20, 16).
Марія титулувала Ісуса рабіном не тому, що їй так хотілося, а тому, що Він справді був у жидівській спільноті рабіном.
Євангелист Іван, звертаючись до Ісуса Христа, казав: «Рабіне, коли прибув єси сюди» (Іоан, 6, 25).
Рабін Ісус — Бог України (Руси)? Рабін Ісус став Богом України (Руси) не тому, що українці (русичі) хотіли зрадити віру батьків своїх і визнати віру чужих батьків. Ні, ук­раїнці (русичі) не хотіли, щоб рабін Ісус (син з роду жидівського царя Давида) був їхнім Богом. Та їх (волелюбних українців-русичів) брутальною силою меча і брутальною силою вогню було примушено стати на коліна перед рабіном Христом Ісусом.
149. Ми, українці, ображаємося, коли чу­ємо, що ім'я Святослав грек вимовляє (і так написано в грецьких анналах) як «Свинто­с­лаф». Зрозуміймо, що жиди ніколи своєму синові не давали ім'я Ісус. У Вифлиємі на­роджений хлопчик був названий ім'ям Яшуя (Джашуя). Або точніше кажучи, «Ягвешуя». Так, як від імени Богдан створене зніжене ім'я Богданко, так від імени Ягвешуя створилося ім'я Яшуя. Ім'ям «Джашуя» й сьогодні жидів­ські родини називають своїх синів, їм їхнє ім'я рідне, бо воно означає «Той, кому Єгова по­магає» і освічений жид, кажучи ім'я «Ягве­шуя» (Джашуя) асоціює свої мислі з Єговою.
Греки жидівське ім'я Яшуя вимовили (на грецький спосіб) «Ісус».
І так жидівське ім'я греками спотворене стало догматичною святістю у свідомості ук­раїнського (по-грецькому) християнізованого люду. Коли б Ісус справді знову воскрес, Він би можливо з почуттям незадоволення сказав: «Архиєреї, істинно кажу, не спотворюйте ім'я мого, я не Ісус, а Яшуя, не вимовляйте моє жидівське ім'я по-грецькому».
150. Марія — євангельська мати Яшуїна — чарівна дівчина, сирота, її виховали рабіни. Та­рас Шевченко, звеличуючи чотирнадця­тилітню Марію (у поемі «Марія»), щиро їй співчуває. Він пише, що вона була обманута мандрівником (благовістителем), від якого й народила сина Яшую (Ісуса).
Тарас Шевченко пише, що «Марія встала та й пішла з глеком по воду до криниці. І гость за нею, і в ярочку догнав Марію... Холо­доч­ком до сходу сонця провели до самої Тіве­ріади благовістителя. Жде його Марія, і жду­чи, плаче, молодії ланіти, очі й уста марніють зримо». «Ти не та, не та тепер, Маріє, стала! Цвіт зельний, наша красота!» — промовив Йо­сип. -Диво сталось з тобою, доненько моя! Ходім, Маріє, повінчаймось. А то... -Й не ви­мовив: уб'ють на улиці». І в путь Марія на­швидку збиралась та тяжко плакала, ридала».
151. Марія (ніжна й чарівна) за строгим жидівським законом мала бути каменована (убита на вулиці, як покритка), їй життя спас добрий вирозумілий старий Йосип. Він пішов з нею до Вифлиєму і в уряді офіційно вони записалися, як законні муж і жена.
О, Маріє, «тесляр убогий тебе повінчану веде в свою убогую хатину. Молися й дякуй, що не кинув, що на розпуття не прогнав. А то б цеглиною убили, якби не вкрив, не заховав», — пише пророк Тарас Шевченко. Так ніжно, так співчутливо про чарівну дівчиноньку Марію міг написати тільки великодушний Та­рас Шевченко — приятель безсмертної «Кате­рини». Сумно, що архиєреї чужовір'я досі достойно не оцінили великого Шевченкового твору «Марія».
152. Тесляр Йосип вкрив Марію, заховав і взяв до себе Марію, «жінку свою, і не знав її, аж поки вона вродила свого сина перворідня і дав йому ім'я Ісус» — пише Маттей, 1, 24-25.
«Не знав її аж поки вона вродила свого сина перворідня». А потім? Потім Марія наро­дила Йосипові чотирьох синів, отже Господь Бог Ісус Христос мав братів, бо «хіба не Його мати зветься Марія, а брати Його Яков та Йосій, та Симон та Юда» (Маттей, 13, 55).
153. Ісусові брати Яків, Йосій, Симон та Юда не захоплювалися його наукою. І Він (Ісус), бачачи таке ставлення братів до Нього, сказав: «Не є пророк без чести, хіба що в своїй вітчизні та в своїй домівці». І через недовір­ство братів до Ісуса, так Ісус «І не зробив там многих чудес» (Маттей, 13, 57, 58).
Пророк у своїй домівці (у своїй родині) вважається людиною без чести тому, що свої люди (переважно люди заздрісні, духовно обмежені) вважають, що він (пророк) такий, як і всі вони, або ще й гірший, бо не думає так, як всі і не захоплюється тими розкошами, що всі, і між людьми чується самітнім, і клясич­ним прикладом цього й є рідні брати Ісусові, які тільки тоді почали поважати Його, коли побачили, що люди перед Ним низько чола свої склоняють.
154. Рідні брати Ісусові, побачивши, що їхній брат Ісус чарує і веде людей, почали Ним гордитися. «Прийшла ж тоді до Него мати й брати Його, та й не могли зійтись із Ним за народом. І сповістили Його, кажучи: Мати Твоя та брати Твої стоять надворі: хочуть Тебе бачити» (Лука, 8, 19, 20).
Ісус відданий своїй науці. Він духовні справи ставить (так, як і Будда) вище родин­них сентиментів. Він, почувши, що брати прийшли і стоять на подвір'ї, сказав, що Його матір'ю і Його братами є ті, які духовно об'єднані з Ним, а не ті, що тільки кровно почувають себе братами. Істинними братами є «ті, хто слово Боже слухає і чинить його» (Лука, 8, 21).
155. Церковні історики вірять, що Ісус Христос народився 1976 років тому у Виф­леємі. І вшановуючи рік Його народження, церква (дім Христовий) і веде своє хрис­тиянське літочислення.
Тепер дослідники довели (і з цим пого­дилися й церковні історики), що Ісус Христос народився в 4 році до Христа, отже, церквою голошена дата народження Христа неправи­ль­на.
Постає питання — хто був Ісус Христос? Дослідники християнізму сьогодні мають три твердження про історію життя Ісусового. І варто принаймні коротко з цими тверджен­нями познайомитися.
156. Перше твердження: Ісус від 20 до ЗО років свого життя перебував у Індії й Ірані. В Ірані Він належав до розбагатілої жидівської громади.
Жиди живуть і досі в Ірані, ще з часів Ассирійської неволі, про яку я оповідаю в праці «Заратустра, Бог і Біблія».
Ісус, перебуваючи в Індії й Ірані, був обізнаний з наукою брагманів і магів. Маги вірили у воскресіння Бога Митри, вони вміли гіпнотизувати людей, перетворюючи воду в кров, кисле — в солодке.
Воскресіння — поняття чуже для юдаїзму, воно виникло і розвинулося в Оріяні (Праук­раїні) і про його ведійське походження я оповідаю в праці «Діяманти з Храму Світової Історії».
Ісус, знаючи науку Заратустри і Будди, почав в Юдеї проповідувати реформу юдаїзму і своїми новими поняттями розгнівив про­відну юдейську еліту (садукеїв і фарисеїв).
157. Друге твердження: Ісус був визначним жидівським національним провідником. Він був підтриманий юдейськими сектами зелотів і ессенів. Марія (Магдалина) була Його дру­жиною, а Варава був Його сином. Ісус, маючи 70 років, загинув у Масаді з зелотами, які були оточені римськими солдатами.
Дановен Джойс — гордий і вдумливий ан­глосаксонець. Він в 1972 році в Аделаїді (в Австралії) видав книгу «Ісусовий сувій», тобто «Ісусовий рукопис».
Він (Дановен Джойс) ретельно (в Ізраелі) вивчав сувої, знайдені біля Мертвого моря. І в книзі (щойно згаданій) він пише, що архе­о­логічна експедиція, яка діяла в 1963—1965 ро­ках, очолена археологом і генералом Їдаєлем Ядіним (в його експедиції брало участь п'ять тисяч робітників), відкрила на західному побережжі Мертвого моря (біля Масади) не тільки руїни палацу короля Ірода, а й сувої, на основі яких тепер для світу стає яснішою дійсна історія життєпису Ісуса Христа.
158. У розділі «Чи Ісус був одружений?» Дановен Джойс пише, що весілля в Кані Галилейськім справді було весіллям Ісусовим.
Іоан (2, 1—3) благовістить, що «Третього дня було весілля в Кані Галилейськім, і була мати Ісусова там і покликано й Ісуса, й уче­ників Його на весілля. І як не стало вина, каже мати Ісусова до Нього: "Вина не мають"».
У жидів був старий звичай, що не хтось інший, а тільки і тільки жених (прибулий чи покликаний на весілля) зобов'язаний дбати, щоб на весіллі було вино.
159. Мати Ісусова прибула з синами (мо­лодшими братами Ісусовими (Іоан 1, 2) не тому, що її запрошено, а тому, що це було весілля її сина Яшуї (Ісуса). Вона, бачачи, що вина немає, вважала своїм материнським обов'язком пригадати, що «Вина не мають».
Ісус, як жених, чудодійним способом за­без­печив весілля вином. Дановен Джойс (на сторінці 86) пише, що на весіллі в Кані Гали­лейськім «нареченим був не хтось інший, а сам Ісус», і «абсолютно очевидно, що Ісус був одруженим чоловіком».
160. І Вільям Е. Фиппс у книзі «Чи був Ісус одружений?» (виданій в 1970 році) на основі археологічних відкриттів доводить, що Ісус був одружений. Добрий, але невдумливий хрис­тиянин, почувши вислів «одружений Бог Ісус Христос», скаже, що такі поняття обра­жають його релігійні почування.
Ні, одруження не є образою, а святою тайною, Богом благословенною. Заратустра, який в переконанні заратустріян був «Сином Бога» (Агура Мазди), одружений.
Будда, який в переконанні буддистів є Божеством, одружений. Мойсей, який, як пише «Біблія», бачив «Господа Бога Саваота — Творця неба й землі» «лицем до лиця», одружений. Могамет, який в переконанні му­су­льман є більшим пророком як Ісус Христос, одружений.
161. Дановен Джойс, подаючи низку об­грун­тованих тверджень, на сторінці 93-й пи­ше, що «Магдалина була жінкою Ісусовою». Марія з селища Маґдала.
Марія з Маґдали — єдина євангельська жін­ка, яка найщиріше і найвідданіше розкаялася у своїх жіночих гріхах. Вона була світлим зразком відданости Ісусові й Ісус до неї ставився найсердечніше.
Не треба звертати уваги на те, що фарисеї звали її грішницею — найпоряднішу жінку мож­на назвати непорядною. А хіба фарисеї не звали грішником Ісуса?
Головне не те, що кажуть фарисеї і садукеї, а те, що каже Ісус про Марію Магдалину. «Ця слізьми обмила ноги мої і волоссям голови своєї обтерла», «відколи ввійшов я, не пере­стала цілувати ноги мої» (Лука, 7, 44—45). Коли мати на увазі стримане семітське став­лення жінки до чоловіка, то обряд миття ніг і цілування ніг не є тільки виявом пошани. У дохристиянській Україні (Русі), наприклад, був звичай, що на весіллі жінка роззуває му­жа, Рогніда не схотіла роззути Володимира, «бо він раб».
162. Виникає питання: чому євангелисти у своїх благих вістях не написали, що Марія Магдалина — дружина Ісусова? Вони не на­пи­сали тому, що вони були творцями єван­гелій (благих вістей), а не звичайних звітів про життя Ісуса. У них була свята мета створити божественний культ Ісуса — Сина Божого.
Не реалістичний переказ життєпису, а божественний (відхилений від світськості), чарівно діє на почуття й уяву віруючих і єднає їх в релігійну громаду. І про це добре знали євангелисти Маттей, Марко, Лука, Іоан, і знає про це сьогодні кожний вдумливий історик релігій світу.
Ісус ставився до своєї дружини Марії без­пристрасно так, як безпристрасно ставився Будда до своєї дружини Ясодгари. Будда своїм учням ніколи не казав, що Ясодгара -дружина Його, й учні Його не звали Ясодгару дружиною Буддиною. Чому?
Учні Буддині, яким Він передавав науку свою і які несли в світ науку Його, були Його Дружиною й дітьми. І Ісус так, як і Будда, жив для вічних ідеалів. Він ставив родинні справи на друге місце, і тому Він, коли Йому було повідомлено, що «мати й брати Його стояли надворі, бажаючи говорити з Ним» (Маттей, 12, 46), відповів, «простягаючи руку свою на учеників своїх: "Ось мати моя й брати мої!"» Цими словами Ісус дав усім відчути, що Він живе не для справ приватних, а для справ добра вірних своїх і в цьому є священна Ісусо­ва одержимість, одержимість ця властива тіль­ки світлим великим людям.
163. Марії Магдалині присвячена найвиз­начніша увага в євангельських писаннях. «Ма­рія Магдалина, та Марія Яковова, та Со­ломия купили пахощів, щоб, прийшовши, на­мас­тити Його» (Марко, 16, 1). «Марія Магда­лина і Марія Йосиїна дивились, де Його положено» (Марко, 15, 47). «Між ними була й Марія Магдалина і Марія Яковова та Йосиїна і мати синів Заведеєвих» (Маттей, 27, 56). Єван­гелист Іоан (19, 25) повідомляє, що непорочна Марія мала сестру Марію. Що означає ця Іоанова блага вість? Родина має двох доньок, які мають одне ім'я Марія? Ні, не написано, що діва Марія має кузинку Марію.
«Стояла коло хреста Ісусового мати Його та сестра матері Його, Марія Клеопова та Марія Магдалина» (Іоан, 19, 25). Марія (дружина Клеопова) мала синів, які звалися Яков та Йосій. І ось тут же я читаю: «Хіба не Його мати зветься Марія, а брати Його Яков та Йосій» (Маттей, 13, 55).
Ісусова мати зветься Марія, а брати Ісусові звуться Яков та Йосій, а в цієї матері Марії є чоловік Клеопас і є сини Ісус, Яков, Йосій. Якщо євангелисти про цей родинний стан Ісусовий написали правду, то тоді Ісус є сином Марії і Клеопаса?
164. Дановен Джойс у розділі «Ісусовий дійсний батько» (на сторінці 46) пише, що юдеєць Клеоп (Клеопас-Алфеюс) справді був батьком Ісусовим, а Варава (правильніше пишучи, бар Аббас) був сином Ісусовим. «Не можна відійти від факту, що Ісус бар Аббас був сином Ісуса і Марії (з Бетані), яка названа Магдалиною», — пише Джойс на 109-й сторінці.
А непорочна Марія хто була? Вона була матір'ю Христовою. «Що це значить?» Я вважаю на основі моїх ретельних досліджень «Старого Заповіту» і «Нового Заповіту», що в жидів було декілька христосів, і я ці мої твердження висловлю у третьому твердженні.
Тепер кінчу оповідь про бар Аббаса (Вараву). Варава був повстанцем, і за участь в антиримському бурхливому здвизі, був він «вкинутий у темницю» (Лука, 23, 19). Він в уяві жидів був палким оборонцем волі жи­дівської. Римляни провідних повстанців (так, як і в часи Спартака) карали — розпинанням на хресті.
У ці часи був закон, що невинуватий ба­тько має право добровільно йти сам на роз­п'яття за сина, щоб син був звільнений. Жиди, маючи на увазі цей закон, вважали, що хай краще стара людина гине, ніж молода, і вони кричали: «Відпусти нам Вараву» (Лука, 23, 18). Ісус ішов на розп'яття, щоб спасти гріш­ника, щоб смертію смерть подолати.
165. Євангелисти, перетворюючи життєпис Ісуса на життєпис Христа, все так пере­інак­шили і обожествили, що не легко визначити — де дійсність, а де видумана блага вість для поучення вірних. Не дивуймося. Нещодавно сам папа римський повідомив, що ні святого Юрія, ні святого Миколая, ні святої Варвари справді ніколи не було. Вони були видумані благочинними отцями для поучення вірних церкви Христової.
Дановен Джойс вважає, що нові архео­ло­гічні відкриття про життєпис Ісуса «є годин­никовою бомбою для християнізму», та жиди хочуть цю «годинникову бомбу» притаїти. Жиди переконані, що Ісус — великий жид — ґо­ями визнаний Богом, їм Він особливо корисний.
166. Я вважаю, що немає значення — був одружений Ісус з Марією Магдалиною чи ні, був Клеоп (Клеопас-Алфеюс) батьком Ісусо­вим чи ні, була Марія Клеопова, яка була матір'ю синів Якова, Йосиї, які були братами Ісусовими, матір'ю Ісусовою чи ні, був Варава (бар Аббас) сином Ісусовим чи ні, було весілля в Кані Галилейськім Ісусовим весіллям чи ні. Головне — Ісус був, є і буде чарівним сином жидівського народу, патріотом стада синів Ізраелевих і правдивим Богом великої родини християнської. Ми, українці Рідної Української Національної Віри, не хочемо розплутувати благі вісті Маттея, Марка, Луки, Іоана — не про нас вони написані і не для нас. Ми знаємо, що з плутанини також твориться історія: хіба назва землі «Вест Індія» на Карабінськім морі не є плутаниною? Хіба назва «індіяни», дана автохтонам США, Канади, Мехіки, не є плутаниною? І чи корисно тепер ці заплутані справи розплу­ту­вати? Ні. Але корисно їх знати, щоб дій­с­ність була дійсністю, а плутанина — плутани­ною.
167. Третє твердження. Ісус до 29 років жив у Назареті і працював як тесляр. Теслярської професії навчився від свого батька Йосипа. Маючи 30 років, Він стрінувся з Іваном (Хрестителем).
Іван Хреститель ходив між жидами, при­кривши «грішне тіло» ряднинкою «з вер­блюжого волосу», а «їдою його була сарана» (Маттей, З, 4). Сарана — щоденний харч юдейських злидарів.
Він (Іван Хреститель) на гамірних жи­дівських базарах речав, що король Ірод — чи­нитель зла. Він живе в розкошах, бенкетує, об'їдається, з римлянами приятелює. Іван Хреститель вважав, що тільки жидівська секта ессенів, яку він звеличує, живе праведним жит­тям. Ессени живуть комуною, мають спільну власність і спільні мешкання.
168. Латинське слово «комуна» значить «спільнота», «об'єднання, «спільнотність». На­приклад, слово «коммонвельт» значить «спільний добробут». Слово «комуніст» мало первісне значення «спільник», а тепер — той, хто вірить у комунізм.
І християнські монастирі — це комуни. Комуна (чи колгосп) ім. Лєніна або монастир ім. Йосафата створені на комунівських ос­новах. Книжки «Таїни монастирських мурів» і «Таїни енкаведівських мурів» оповідають переконливо, що в цих комунах є кати і є катовані, є експлуататори і є експлуатовані.
169. У слідуючих днях я говорю, що в Мос­кві є червоні барони, червоні графи і червоні дворяни. Вони (москвинські большевицькі експлуататори) сидять у кріслах білих ба­ро­нів, графів, дворян. Учорашні кріпаки названі колхозними людьми: колхозники творять артіль. Лєнін вважав, що селяни — гірша кляса людей. Татарське (монгольське) слово «ар­тіль» в отатарщеній Московитії особливо популярне. Були артілі в ханстві Золотої орди. Є артілі в ханстві Лєнінської Московитії.
Слово «артіль» складене з слова «арт», що значить по-татарському «зад», «робоча сила», підпорядкована ханові тилова резерва, і з слова «іл», що значить у татарській мові «лю­ди». «Артіль» значить «другорядні люди», «люди, які є тягловою силою»; вони не мають права лишити свого намету. І українець, який прикріплений до артілі, не має права лишити артілі і переїхати жити в іншу місцевість. Українці, уярмлені отатарщеною Моско­ви­тією (так, як і в часи Татарської орди) названі по-монгольському артільними людьми.
170. Є поширене міркування, що Ісус Хри­стос — предтеча Карла Маркса. І навіть у книж­ці «Розмова з Леонідом Плющем», виданій «Діялогом» в 1976 році (на сторінці 6-й) Лео­нід Плющ каже, що «Марксизм і кому­ніс­тич­на ідеологія виникли з християнських ідей».
Наприклад, Ісус-Бог християнський і цар Юдейський. Він (Богоцар чи Боголюдина) єднав біля себе пролетарів (бідняків), і казав їм потішливо солодкаві слова: «Легше вер­блю­дові крізь вухо голки пройти, ніж бага­тому в царство Боже ввійти» (Марко, 10, 25). Ісус в цьому випадку викликає клясову ненависть між багатими і бідними.
І Маркс у своїх заповідях, ніби маючи на увазі ненависне ставлення Ісусове до багатих, утвердив ненависну теорію «диктатури проле­таріяту» і «знищення приватної власности»; християнсько-марксистська ідеологія створе­на месіянською жидівською уявою.
171. У «Сувоях Мертвого моря» описаний спосіб життя ессенів. Жиди-ессени вірили, що вони найправильніше розуміють Ісаакового Бога Саваота; секта жидівська «зелоти» мало чим відрізнялася від секти «ессенів».
Іван Хреститель на березі річки Йордань (слово «Йордань» значить «Спускач», «Сті­кач») зустрівся з рабіном Ісусом не як рівний з рівним, а як воїн з генералом. У старій Юдеї на базарах кожний десятий жид вважав себе пророком, тобто передбачником, і вірив, що все, що він говорить і все, що він робить не є його справою, а є дією Бога Саваота. І коли такий пророк щось хотів сказати, то він не казав: «Я кажу», а казав «Так говорить Господь Бог Ізраелів».
Іван Хреститель — пророк, а Ісус — принц Юдеї, син з роду славного царя Давида. Жиди сьогодні (так, як і дві тисячі років тому) ждуть Масаю, тобто Мошіягву (Месію). Іван Хрес­ти­тель за старим жидівським звичаєм (так, як це робив пророк Самуїл, висвятивши Саула на царя), висвятив принца Ісуса, і проголосив Його Масаєю, тобто Христосом — Спаси­телем Юдеї.
172. Ессени і зелоти з нетерпінням ждали приходу Масая, який (на їхню думку) стане Спасителем Юдеї. Слово «Масая», або, точ­ніше кажучи, «Мошіягве» значить «Помаза­ний Єговою».
Греки з слова «Масая» створили (присто­су­вавши до фонетичних особливостей грець­кої мови) слово «Месія». Євангелисти, будучи огреченими жидами, Ісуса звали Христосом. Є відомо, що грецьке слово «Христос» зна­чить «Помазаник».
Ті українці, що чують у церкві Христовій вислів «Месія Христос» (а цей вислів вживає і професор І. Власовський у «Нарисах до Іс­торії Української православної церкви») може знають, а може й не знають, що ці два слова в перекладі на українську мову означають «По­мазаник Помазаник». Казати парахвіянам «Месія Христос» це все одно, що казати «Бог Ґад» для тих, які не знають англійської мови.
173. Єгова-бог (духовний ідеал жидівської нації) часто жидам посилав масаїв (христосів). І Бог християнський (Ісус Масая) є тільки одним з багатьох ізраельських масаїв. Чому я так пишу? Тому, що я до таких переконань прийшов, читаючи «Біблію», (Старий Заповіт і Новий Заповіт).
Наприклад, я читаю в Євангелії Івана (17, 1—4), що Єгова-Саваот «послав Сина» Ісуса, щоб Ісус (Єгововий Син) прославив Єгову.
Чому потрібна для Ізраельського Бога Єгови слава? Тому, що Бог без слави якщо й є Богом, то безславним. У безславних людей без­славний Бог. У безславних воїнів безслав­ний генерал. Мудрий народ, славлячи Бога рідних батьків своїх, славить себе, тобто свій рідний Духовний Ідеал.
174. Там, де слава, родиться віра; без слави немає віри. Усі релігії, всі племена, всі держави, партії славлять своїх лідерів. Чим славніший лідер партії, тим більше він має відданих людей і тим славніша його партія. І тому апостоли всюди славили Ісуса. Мудрість цієї істини особливо правильно збагнули англійці, славлячи у піснях короля свого. Москвинські большевики-імперіялісти мають цілу армію найманих поетів, співаків, ком­по­зиторів, малярів, які по-професійному слав­лять Лєніна, Брежнєва. У США кожний кан­дидат на президента, маючи мільйони до­ларів, створює штаб платних пропагандистів, які його славлять, кажучи народові, що він найкращий буде президент.
175. Бог Єгова (на думку євангелистів) не тільки зробив Ісуса своїм Помазаником (Христосом), а й дав Йому «власть над усяким тілом» (Іоан, 17, 2). Значить самої слави мало, треба мати ще й власть, і не тільки над якоюсь групою людей, а «над усяким тілом».
У «Старому Заповіті» я читаю, що славний пророк Ісая каже: «Дух Господа Бога (спочив) на мені, бо Господь помазав мене на те, щоб принести благу вість убогим. Послав мене сціляти сокрушених серцем, вістити неволь­никам визволення, а ув'язненим — відчинення в'язниці. Проповідувати рік примирення Гос­поднього й день помсти Бога нашого, поті­шити всіх засмучених» (Ісая, 61, 1-2).
176. Слова «Господь помазав мене» озна­чають «Господь зробив Христосом (помазани­ком) мене», і одні можуть вірити в таку єван­гелію (благу вість) Ісаї, а інші — ні. Ісая вірить в те, що говорить, і в цьому його духовна наснага.
Ісая Христос такий величний чудами, що ним однаково захоплені жиди і християни. І я звернув увагу, що Павло каже, що тоді, як жиди мандрували по Синайській пустині, то за ними... ішов Христос.
Так — попереду ішов Мойсей, а позаду — Христос. Ніби в пісні «Попереду Дорошенко, а позаду — Сагайдачний». Сорок років бідні жиди мандрували по бідних пустинях Синаю, і «йш­ла за ними, скеля ж була Христос» (1 кн. до Коринтян, 10, 4). «Скеля ж була Христос?», — думаю я. Якщо так є, як пише Павло, то зна­чить Христос — інкарнація жидівського наці­онального Бога (Єгови-Саваота). І ця інкар­нація здійснюється то в особі Ісая Хрис­тоса, то у формі духовної скелі пустинної, то в особі рабіна Ісуса Христоса — принца Юдей­сь­кого, то в особі воєначальника Ісуса Навина.
177. Ісус Навин (воєначальник), ведучи жи­дів до мілітарної перемоги, дав наказ: «Сонце, стій над Габаоном!» (Ісус Навин, 10, 12). Сонце (могутня космічна сила!), почувши у небесах, що жидівський воєначальник Ісус дає команду стояти, стало.