Мага Віра

ДЕНЬ 4
1. Ще молодий їхати в тайгу. Село Бого­явленське. Директор школи Сер­гій Олександ­рович гнівно сказав мені в канцелярії: «Бун­туєшся? Забув, що твій батько репресований, в Тайзі ліс пиляє. Зрозумій, що аксіома Юк­ліда не потребує доведень, їй беззас­те­режно вірив Ленін. Ти не віриш!?» Диткер Де­ся­ти­рик, який стояв поруч, додав: «Іди, скажи учи­телеві, що віриш у аксіому Юкліда! Ще мо­лодий їхати в Тайгу».
2. Земля не є безмежна. Вночі я лежав го­рілиць на скитській могилі в половіючому жи­ті. Самітній. І вбитий горем забув про землю: уява мене обезземлила й понесла на своїх крилах у зоряні простори. Я вів дві паралельні лінії Юкліда в засвіття, вів їх у безмежжя. Земля не є безмежною. Ідуть мої паралельні, минають нашу сонячну систему, минають ме­та­галактику. Космічні тіла тяжкі, і тому вони вижолоблюють простір, завихрюють безмеж­жя, щоб не розрідитися, не розпорошитися.
3. Дві паралельні лінії й безмежжя. Людина не може дві паралельні лінії провести в без­меж­жя навіть при допомозі найбуйнішої уяви тому, що її уява обмежена. Мозок — це клу­бок, уява — нитка. Нитка обмежена клубком. Не мо­же обмежене народити безмежне. Пара­лель­ні лінії створені недосконалою людською уявою не можуть бути досконало паралельні. Недоско­нале не може бути творцем Доскона­лости (Абсолюту).
4. «Абсолютна ідея». «Абсолютний дух». У філософії Ґеµеля є багато абсолютного, тобто безумовного. В нього існує «абсолютна ідея», «абсолютний дух». Він впевнено твердить, що «абсолютний дух» мешкає поза сферою люд­ського розуму. Я вважаю, що поза людиною немає людини: і тому твердження, що «ідея вища за розум», що «дух мешкає поза сферою розуму», це поняття, які встійнила людина і дала їм ті ознаки, які вона сама має, або яких вона не має, але хотіла б їх мати, або їх інтуїтивно чи уявно пізнати.
5. Органи чуття; хто їхній стимулятор? Зір, слух, нюх, смак, біль, почуття холоду, голоду, спеки, самітности, спраги, рівноваги та інші почуття, якими людина володіє вміло або не­вміло, невистачаючі. Є ще інші «органи» чуттів, є чуття чуттів. Вони стимулюють і ошляхетнюють дії зору, слуху, смаку, нюху, їх треба всесторонньо дослідити, вони є, дарма, що про їх людина не знає, або ще дуже мало знає, їх пізнати і вивчити значить пізнати таїни, які творять суть людського «я». Людина тільки починає пізнавати себе.
6. Нічого немає швидшого. Людина там, де мисль. Мисль Нютона, Анштайна та інших ствердила, що... світло має швидкість триста тисяч кілометрів на секунду, і воно не може бути ні повільнішим, ні швидшим, і швидше від світла (в порожнечі) при жодних умовах рухатися не можна. Коли так, то тоді світло — це Абсолют? Це Абсолют, що не усвідомлює своєї абсолютности. Є в людині щось вище як світло, є щось вище як несвідомий Абсолют?
7. Абсолют замкнутий. Людина хоче бути півлюдиною, надлюдиною, героєм (півбогом) чи просто людиною? Просто людиною бути найтяжче тому, що інші мають протилежні хо­тіння. Людині мало бути людиною? Вона хоче покоряти невідоме, вона хоче бути не тільки земною, а й зоряною — її манять зоряні про­стори? А коли так, то треба вже тепер про­го­лосити вчення Юкліда й Анштайна відста­ли­ми, стримуючими. Є щось швидше як світло? Видиме воно чи ні? Коли світло видимий чемпіон швидкости, то тоді Абсолют замкну­тий, а коли так, то тоді його немає? Чому він замкнутий? Тому, що він не може бути швид­шим як він є, він обмежений (поневолений) своєю обмеженістю, він не може вийти поза свої межі.
8. Не було вже тоді Січі Запорозької. Лю­дина зосереджує в собі сили більші за ті, яки­ми вона розпоряджається, переборюючи най­більші життєві перешкоди. І людина, вми­раючи, не віддає всіх сил для життя чи смерти, вона частину їх бере з собою в інший світ і там вона стає дією (енергією). В людині притаєне минуле, сучасне й майбутнє, їй належить світ, вона найсвідоміший і найдобірніший згусток світу. Я хочу перед тим, як пустити свої мислі в простори нових світорозумінь і світовід­чу­вань, згадати моїх одержимих земляків. В родині козака, який був славним запорозьким гармашем, Дмитра Засядька в 1778 році наро­дився син Олександр. Не було вже тоді Січі Запо­розької, і він був забраний до москвин­ської армії, де став офіцером.
9. «Замислив спалити губернію». Не злю­бив­ши бездушної муштри, Олександр Засядь­ко вернувся на свій хутір на рідну Полтав­щину. Появилася в нього думка створити таку ракету (італійське слово «ракета» означає «трубка»), яка б летіла в повітрі, штовхана газами, які з неї вилітають. І хоч ближні звали його «неуком, залюбленим у мрію», він мріяв, креслив і планував. І, сперечаючись з роди­ною, продав хутір і збудував кузню, накупив пороху, різних залізних матеріялів. За два роки, переборюючи глузування «всезнаю­чих», він створив дивовижні апарати, які літали над полтавськими луками, описуючи вогняні дуги і спалюючи купи бур'яну. Попи і жандарми, переслідуючи Олександра, рекли: «Засядько замислив спалити губернію».
10. Хто був першим творцем ракети? На хутір на Полтавщину в пишних берлинах приїхали генерали з Петербурга до Засядька. Оглянувши його «чудо-труби», вони дали на­каз, щоб винахід Засядька Олександра «прий­няти на озброєння армії». І так уперше в іс­торії полетіли Засядькові бойові ракети на турецьку фортецю Варна 16 вересня 1828 ро­ку. Турецькі історики твердять, що був жах: вогненні струмені повисли над неприступ­ни­ми вежами Варни, осліпили турків, заіскри­лися вогняними стовпами. Оборонці Варни затуляли вуха, не витримуючи жахаючого свисту нової зброї і страшних вибухів. І тоді турецька армія підняла білі полотнища.
Несподівано для політиків Західного Світу, Московитія здобула перемогу. Моско­ви­тія увінчала груди Засядькові хрестами, діямантними зірками, синіми стрічками, орде­нами, вона дала йому генеральські еполети, він став головнокомандуючим ракетними частинами армії Московитії, яка жорстоко по­не­волювала Україну, він — батько-першотво­рець ракетної зброї.
11. «Проект повітроплавного приладу». Ми­кола Кибальчич, українець, в 1853 році народжений у родині Івана Кибальчича в місті Короп. Він захоплений винаходами Олек­сандра Засядька. Він зазначує, що люди­на може на ракетах літати в далекі світи. Він ненавидить московського царя (Олександра Другого), особисто готує бомбу, щоб орга­ні­зувати замах на деспота, який поневолює його народ. Замах здійснений. Микола Кибальчич у Петербурзі в камері смертника пише ге­ніяльну працю «Проект повітроплавного при­ладу», (проект космічного корабля). Моск­­винські жандарми в 1881 році відібрали в нього життя.
12. «Завоювання міжплянетних просторів». Юрій В. Кондратюк (українець, 1900—1942) створює, маючи вісті про діяльність Олек­сан­дра Засядька і Миколи Кибальчича, першо­теорію реактивного руху. Він, як зазначує вір­на Москві «Українська радянська енцикло­педія», «один з перших творців і дослідників ракетної техніки», він «творець схем ракетних міжплянетних подорожей», він був «запро­понував створити станцію супутник місяця», він автор книги «Завоювання міжплянетних просторів».
13. Голос загубленого в пустині. Геніяльні сини Оріяни (України), рясно вспадкувавши велич родичів (предків — зачинателів історії культури і цивілізації Індо-Европейської раси) сумеріян-гіттітів-скитів-русів, перші повели сміло розум людства в космічні мандри. Жандарми царя москвинського арештували їхній труд, їхні мрії, їхні хвилювання. Їхні творіння в 1917 році були передані москвинові Константинові Ціолковському (1857—1935) і москвин став проголошений «основополож­ником теорій міжплянетних сполучень». В західному світі по-вченому занотовано, що геніяльний Микола Кибальчич «рашен» («Ен­циклопедія Британіка», 1973, том 19, стор. 406), щоб в молодому українському поколінні по-вченому творився комплекс приголом­шую­чої меншевартости, мовляв, між мудрими ук­раїнців немає. І так довго розум і душа ук­раїнські будуть працювати в користь вторж­ників-москвинів, як довго не буде Української Держави, наші протести на Заході, що він не «рашен», а «юкреініен», це безпорадний голос загубленого в пустині...
14. Конструктор першого космічного ко­рабля. 30 грудня в 1906 році в родині козака Павла Короліва народився син Сергій. Марія Миколаївна (мати Сергія) після поховання свого сина сказала: «Наші предки — українські козаки, і син мій успадкував від них, як видно, вміння, завзятість, волю, ту волю, яка допо­могла йому сягнути омріяної мети. Мій син завжди зберігав любов до України» («Украї­на», 18 квітня, 1971 рік, Київ). Відзначаючи день «совєтської космонавтики», «Україна» пи­ше, що «Сергій Королів — творець косміч­них кораблів». На будинку (в Житомирі), в якому він народився, прибита металева таб­лиця, на ній написано, що «Сергій Королів — конструктор в галузі ракетної техніки і кос­мічних досліджень», він конструктор першого космічного корабля.
15. «Політ ракети на місяць, або — смерть». Жахлива правда — не великий, але жорстокий розум, бачимо, володіє великим, але мирним розумом українця. Заводи «СССР» (імперії Москвинської) виготовляли деталі для ракет такі, які були накреслені Сергієм Королівим. У Києві (між науковцями) відкрито мовилося, що Микита Хрущов, перед тим, як плянувати свою подорож до Америки, дав наказ Сергію Короліву: «Політ ракети на місяць, або — смерть». Сергій Королів, працюючи у лябо­ра­торіях від шести годин ранку до першої ночі, наказ деспота виконав і помер на атак серця. Так, це він «Микола Кибальчич накреслив праобраз космічного корабля, що його впер­ше послав у космос земляк Кибальчича Сергій Королів» («Україна», 18 квітня, 1971 рік).
16. Чи земна людина залишиться земною? Я твій син, моя Оріяно (Україно), обурений, що плоди великого розуму твого несуть славу й могутність тому народові, який тебе так безоглядно, так жорстоко поневолює. Рвучи кайдани неволі, поведу я Тебе, Людино Ук­раїнська, моя Ти душе сторозтерзана, у світи нові і незказанні, звеличу Тебе. І в дорозі діли­тиму з Тобою сухар і шклянку води, Твої смутки і радощі, не кепкуй з крил мислення мого, хай вони летять! Я думаю: якщо небесне тіло залишиться небесним, прийнявши на своє подвір'я людину Землі, то чи людина зали­шить­ся земною? Уявляю: людина на косміч­них кораблях покинула орбіту Землі, і посе­лилася на іншій плянеті.
17. Неземне в земній людині. Інша плянета — інші обставини. Людині треба або пере­ста­ти бути людиною (очевидно в земному розу­мінні), або придбати нові чуття — стати більш, ніж земною людиною. Чи може людина ли­шитися людиною, маючи в собі щось більше як людське? їй стануть властиві чуття косміч­ности. І спочатку вони будуть мало розвинені, і вони: або знищать людину, або вдоско­на­лять її, спрямують її розвиток духовний і тілесний в іншому (в неземному, досі нам незнаному) напрямку.
18. Відбудеться перебудова неврона. В кос­мосі придбані інстинкти передаватимуться від покоління до покоління. Вони вплинуть на будову тіла людського, вони змінять архітек­тоніку мозку. І що ж тоді буде? Ставлячи таке питання, відповідаю: виникнуть тоді не тільки нові способи мислення, а й нові шляхи по­явлення мислі, мисль буде будуватися з якіс­нішого і многограннішого матеріялу. Склад­ніші шляхи появлення мислі створять людину розумово потужнішою, її «я» їй буде краще зрозуміле. І що ж тоді буде? Тоді може від­бутися (таке моє передчуття) не тільки зміна, а й досі не передбачена перебудова неврона. Схо­че неврон перебудуватися, стати доскона­лішим явищем космосу?
19. Енергія збудження і гальмування. Неврони, що не тільки розташовані в цент­раль­ній нервовій системі, а й творять її суть, мають різні призначення, різні властивості і поводження. І коли усталено, що від них зале­жить темперамент людини, сила її збудження, гальмування, витривалість, то значить треба вірити, що їхнє вдосконалення принесе вдо­ско­налення людини. Людина збагатиться до­вершенішою енергією збудження і гальму­ван­ня, її витривалість буде подвоєна, її відчуття світу буде віщуючіше.
20. Появиться відчуження до Землі. Ком­бінації нових вражень і нових хвилювань вимагатимуть від людини, яка лишила Землю і стала мешканцем іншої плянети, занедбання того чи іншого створеного на Землі органу чуття і придбання нового, необхідного для освоєння космосу. І тоді появиться в людині відчуження до Землі чи туга за Нею — мож­ливо, що й туга, бо людина, сама ще добре не знаючи цього, вкомпонована у всі коди Землі і Зоряного Світу.
Зміст життя матиме іншу форму, іншу гармонію, і мисль матиме інший ритм. І коли б така людина знову вернулася на Землю, вона б була не придатною для життя на ній, вона б була чужою в сфері її магнітного поля, вона б мала навколо серця неземний німб. Зазначую, що я цими твердженнями не про­го­лошую нової «аксіоми», я тільки, керуючись інтуїцією, шуканнями майбутніх шляхів люд­ст­ва, поширюю обрій людської уяви, люд­ських хотінь і світовідчувань, і одні можуть на мої твердження дивитися як на мандри Гулівера, інші — як на ґрунтовні передбачення.
21. Соняшник — квітка Дажбожа. На по­верхні сонця, у світі сусідніх і далеких галак­тик постійно відбуваються зміни. І їх (як я вже зазначував у «Світ і його таїни») відчуває кожна клітина тіла нашого, в кожній клітині тіла нашого, як у досконалій лабораторії, уком­понована суть світу, і все це ми від­чуваємо несвідомо так, як несвідомо соняш­ник стрічає схід сонця і потім повертає свою квітучу золоту голову за рухом сонця, щоб з ним вечором попрощатися.
22. Потрібно чотири світлових роки. Огля­немо інший хід обставин. Уявімо, що людина живе на іншій плянеті й підтримує постійний зв'язок зі своїм матірним світом — зі Землею. Підтримання зв'язку ускладнене. Щоб штуч­ний супутник Землі міг рухатися, йому по­трібна швидкість — вісім кілометрів на се­кунду. Ця велика швидкість замала, щоб господарювати в космосі, очевидно, маючи в космічних кораблях штучний ґрунт, на якому ростуть чудо-овочі.
Щоб увійти в орбіту зірки, яка від Землі найближче віддалена, потрібно чотири роки і то тільки при тій умові, що космічний кора­бель летітиме зі швидкістю триста тисяч кі­лометрів на секунду. Припущення це казкове, але погодьмося, що людина вміє казку пере­творювати в дійсність. Може появитися кора­бель понадсвітлової швидкости? Сьогодні вчені твердять, що навіть швидкости світлової досягнути не можна.
23. Чи буде війна за атмосферу в космосі? Людина знаходить плянету, яка кружляє нав­коло зорі і бачить, що нововідкрита плянета густо заселена людьми. Умови, в яких ново­плянетні люди родяться і живуть, не придатні для людини Землі. Що робити? На ново­відкритій плянеті можна змінити атмосферу, наблизивши її до Земної, але така зміна при­не­се гибель «автохтонам». Чи буде війна за ат­мосферу в космосі, чи новоплянетні люди не спричинять вибух Землі нашої, щоб жити спокійно? Образ людини Зоряної плянети не подібний на образ людини Земної плянети. А головне те, що склад і поводження клітин білка інший.
24. Нові властивості людини. Потрібно, щоб земна людина в неземних умовах наро­дила нові покоління. Нові покоління після довгої боротьби з оточенням, пристосуються до життя на новій плянеті. Вони, наприклад, набудуть (придбають) властивість у тілі скупчувати необхідну кількість теплоенергії, що приходить від сонця їхньої сонячної системи і потім користуватися цим теплом для обігрівання тіла при надзвичайно різких коливаннях температури.
25. Людина двох сонячних систем. Людина чарівна і безмежна невгамовністю своїх хо­тінь. Вона хоче долати межі. Коли б не було меж, не було б людських хотінь. Нові космічні покоління, народжені на нововідкритій пля­неті (за декілька тисячоліть), утратять мову лю­дей Землі тому, що вона стане непри­дат­ною в тих умовах. Вони створять нову мову, нову метрику звукосполучень і понять. Вони збагачені інстинктами двоплянетних людей, в їхньому тілі втілені властивості двох сонячних систем. Вони мають подвійну спрагу виру­ша­ти в нові мандри, щоб відкрити і за собою закріпити нові плянети. Нова (вже не земна, хоч її предки і мали суто земне походження) людина залишає нашу галактику і вторгається у світ інших галактик. І тоді вона потрапляє на непереможну перешкоду.
26. Людина житиме тисячу літ. Життя людини закоротке, щоб вона могла на косміч­них кораблях, які мають світлову швидкість, відвідати чужу галактику і повернутися в рідну. І тоді в космічної людини появиться бунт проти себе, бунт проти сутности, яка її творить людиною, бунт проти межі, яка відділяє Буття від Небуття. І людина знову вернеться сама до себе. Вона почне сама в собі шукати відповіді на питання нових основ життя. Вона, докладно пізнавши таїни спо­луки і розвитку живої клітини, продовжить своє життя на тисячу літ.
27. П'ять тисяч літ в дорозі. Людина заморозить сама себе в розквіті життя в кос­мічному кораблі і летітиме (летітиме замо­ро­жена свідомість) п'ять тисяч літ зі швидкістю триста тисяч кілометрів на секунду, щоб потім самовключилися машини, які б її розморо­зили і дали їй можливість осісти на плянеті нової сонячної системи. І розморожена лю­дина, приклавши до серця апарат величиною в копійку, пошле в рідну сонячну систему вість, що її серце має нормальний пульс, що катастрофу галактики вдалося пережити щас­ливо. І її почують. Галактика має мільярд, сто мільярдів плянет... І одна галактика творить­ся, інша вибухає. Вибухають мільярди плянет, і, очевидно, гинуть тоді там людства нам незнані. Як ти, земна людино, почувати­мешся, потрапивши в катастрофу галактики?
28. Людино, живи довго! Дажбоже мій, як хороше, що я Твій вільний внук, і Ти окри­люєш мою уяву, ведеш мої мислі в незвідані засвіття, як хороше, що я, линучи на кораблях мислі невгамовної, тримаю в руці синю во­лошку, яка виросла в житах Оріяни (України), а в очах моїх небо євшанове, а в серці любов — щира і полум'яна любов до людей хороших душевних якостей, вільного і правильного мис­лення, благородних навиків. Людино, живи довго! Коли окремі тварини живуть сотні літ, коли окремі дерева (індійська смо­ківниця) живуть десять тисяч літ, то чому не можеш жити ти, Людино?!
29. Чим можна покорити безмежність. В основі живої клітини лежить білок: всі істоти, що мають червону кров, властивостями живої клітини споріднені. Справді, є можливість, щоб людина жила довго. Продовження віку космічної людини ще не розв'яже перешкод під час її дальшого освоєння космосу — космос безмежний, він ніде не починається і ніде не кінчається. Тільки безмежністю можна поко­рити безмежність. Чи в основі безмежності панує щось вище як свідомість, щось менше як несвідомість?
30. Поза світом переконань і передбачень. Людина, живучи тисячу літ, перетворить свій мозок не тільки у джерело надпотужного космічного мислення, а й розвине неврони (маю на увазі розгалуження дентритів і ак­сонів) у тому напрямку, що вони виділятимуть щось складніше як хвилі, і цей поки що невло­вимий «потік» матиме надсвітлову швидкість. Чому? Бо в людині вкодована таїна безмежжя, таїна вічного світового «Я».
31. Чи постане понадсвітлова швидкість? Тому, що джерело, яке родить світлову швид­кість має сталі властивості і не осмислює сво­го діяння, воно себе не вдосконалює. А нев­рони? Неврони (осмислене джерело неврон­них по­надхвиль) збагачені властивостями безмеж­но­го розвитку, вони самі свій світ поглиблюють. Телепатія? Швидкість неврон­них понадхвиль людина може розвивати до безмежности. І ці хвилі будуть людиною «за­пряжені», вона навчиться акумулювати свої титанічні (яке ж це слово земне) можливості. Людина неврон­ними хвилями (підсиленими ще не винай­деними машинами) почне ке­рувати косміч­ни­ми кораблями і розвиватиме їхню понад­світ­лову швидкість. З дії постала дія.
32. Непорочна донька зоряних Світів. Я вважаю, що на тому місці, де тепер перебуває наша Земна плянета, десятки мільярдів літ тому був космічний клубок вібраційної Дії, ім'я їй хай буде Воля. Воля, ім'я їй хай буде Наддух і Надматерія (Грецьке слово «енер­гія» означає «дія»). З енергії (з квантів про­­міння космічного) постав атомний пил, із вібра­цій­но-вихруватого пилу, який, творячи спіраль конусну, сам у себе втягувався, згу­щувався, стискався, створилася могутня зоря. Після мільярдів літ горіння вона почала хо­ло­нути, і сьогодні в глибинах її «душі» киплять метали і діяманти, а на її корі, осяяній сонцем, цвітуть сади, пливуть ріки, хвилюються моря і живе горде Людство. Земна плянета — непо­роч­на донька зоряних Світів.
33. Сонце всюдисуще. Одну двохмільярдну частину тепла сонячного отримує наша Земна плянета, і вона, маючи це сонячне щастя, стала садом життя буйного, натхненного і розумного. Сонце, посилаючи на Землю про­міння свої, творить життя, сонце всюдисуще — воно у квітучому різнотрав'ї, воно в піснях солов'їних, воно в нашій крові, у клітинах нашого мозку, воно в усьому, що дихає, що має зерно життя.
34. О Дажбоже мій! У безмежних зоряних просторах, як непомітна піщинка на березі моря, загубилася наша прекрасна Земна плянета. В її чарівній колисці виколисується таїна майбутнього. А, може, Вона, знесилена непередбачливим умом дітей своїх, вибухне, знову стане палаючою зорею?
І тоді в космічне горіння перетвориться дихання сучасного Людства. О Дажбоже мій, падіння і вознесіння внуків Твоїх відбувається на Твоїх невидимих безтілесних долонях! Я за­чарований і натхненний таїнами Твоїми, ку­паний я диханням Твоїм, ласканий я волею Твоєю, проголошую нове розуміння світотво­рення і світовідчування. Я ніколи не побачу Тебе, ніколи не дійду до таїн Твого безмежжя, до вічности Твоєї вічности, але прагнення іти до Тебе, Дажбоже мій, моя священна одер­жимість, моя священна віра, і я з нею ділюся, і я з нею тішуся і могутнію з моїми побра­ти­мами і посестрами, зрідненими в Об'єднанні Синів і Дочок України.
35. Ми по-новому осмислюємо минуле. На світі немає непомильних людей тому, що ми­лостива мати-природа їх родить не у формі зерна, а квітів — і квітує Людство у садах Життя. Квітнуть мільярди квіток, і кожна з них має в собі щось своє, щось неповторне. І кожна вона свідомо чи несвідомо вдоско­на­лю­ється тільки тому, що має щастя у по­милках шукати нових і нових шляхів роз­витку. Ми, внуки Дажбожі, тисячу літ тому здійснили помилку, ми виступили проти милостивої матері-природи, проти природної суті «Я» людського, ми зреклися рідної ду­хо­вости, яка була довершеністю нашого буття, яка була найвластивішою для нашого тіла, для нашого підсоння, для нашого темпера­менту, для наших чуттів і нашого магнітного поля. Ми помилилися. І ми сьогодні не тільки помилку свою виправляємо, а й по-новому осмислюємо все минуле й сучасне, щоб відважніше, щоб кмітливіше відчинити двері Майбутнього!