Мага Віра

ДЕНЬ 7
34. Стою біля руїн міста Ур. Ур — одне з найвизначніших міст Сумерії. Воно було роз­ташоване біля «уру» (вару, води) на березі Персіянського заливу, біля гирла ріки Евфрат. Евфрат тепер тече іншим руслом, він майже на п'ятдесят кілометрів відійшов від руїн Уру, круто повернув на схід і з'єднався з Тигром. Тепер лежить більше як сто кілометрів сухо­долу між Персіянським заливом і руїнами Ур. Суходіл — мертві піщані простори.
Сумеріяни, мабуть, були свідками зміни клімату.
Одні з них, рятуючись, ішли на північ, ін­ші, споріднившись з семітами, втратили свою духовно-тілесну субстанцію.
35. Сто років тому дослідники, вивчаючи ассирійське письмо, прийшли до висновку, що клинописну систему не можна вважати най­ста­рішою системою письма; вона мала якесь праписьмо, з якого розвинувся клинопис.
Дослідник Жюль Опперт висловив думку, що творцями праписьма були сумеріяни (стародавні жителі Південної Месопотамії), але тому що ніхто про такий народ нічого не чув, вчені не віднеслися до теорії Жюль Опперта поважно.
36. В 1877 році французький консул Ернест де Сарзек на горбі Телло (біля Басри, на Пів­дні Месопотамії) викопав базальтову статую. Статуя зображала круглолицю людину, яка сиділа на стільці, тримаючи грамоту. Антро­пологи устійнили, що на статуї виразно від­чуваються риси не семітської людини.
Дослідники, розшифрувавши грамоту, по­ві­домили, що вона написана письмом ста­рішим, як ассиро-вавилонські клинописи. Гра­моту, написану праписьмом, тримає цар Су­мерії Ґудея; він був володарем 4500 років тому. На грамоті цій написано: «Так, як корова, яка звертає свій погляд на телятко, так Ґудея вклав усю свою любов у будову храмів».
37. Археологічні експедиції поїхали до Бас­ри. Археолог Леонард Вуллей в піску знайшов сліди «загубленої великої культури і циві­лі­зації»: сумеріяни були знайдені, були знайдені їхні 1500 знаків, з яких вони розвинули своє оригінальне клинописне письмо і яке було по­тім у них позичене вавилонцями, ассирійцями.
38. Сумеріянські клинописи (переважно гли­няні таблички світлорудого кольору 10 на 20 сантиметрів) тепер хороняться, як духовна гордість Людства, в музеях Лондона, Чикаго, Фі­лядельфії, Риму, Парижа, Багдада, Стам­була, Варшави.
«Воскресла Сумерія» створила революцію в історичній науці, її письмена, як без­за­сте­режні документи, ствердили, наприклад, що основа біблійної космології (світознавства і світотворення) написана рабінами (авторами Першої книги Мойсея) за зразком тверджень Сумеріянської релігії.
Сумеріяни вірили, що «Боги створили Не­бо і Землю», «Боги Землю відділили від Не­ба». І в перших скриптах Біблії написано, що «Елогим створили Небо і Землю», я вже за­значував, що слово «Елогим» означає «Боги».
Сумеріяни вірили, що все, що на Землі, «народила Адма», тобто, Мама. В українців досі живе поняття, що «мати-земля родить». Слово «врожай» постало від слова «рід» (вродай — врожай). Слова «рід», «рода» особливо поширені в санскриті, вони мають в санскриті ті значення, що й сьогодні в українській мові.
39. Ґеорґ Сміт (1840-1876 роки) — охорони­тель ассирійської колекції Бритійського музею в 1872 році прочитав на клинописній таблиці (привезеній до Лондона Остеном Ген­рі Лейярдом з бібліотеки царя Ассурба­ніпала) оповідання про «світовий потоп».
У «Світовій Історії Жидівського Народу», виданій в Ізраелі в 1967 році, на сторінці 257 (в розділі «Месопотамія і світ Біблії») пишеться, що 3-го грудня 1872 року Ґеорґ Сміт у своїй праці «Халдейський запис потопу» довів, що «Біблійне писання про потоп було базоване на клинописних джерелах».
40. На таблиці, прочитаній Ґеорґом Смі­том, написано, що «дощ ішов шість днів і шість ночей», всі грішні люди потопилися, тільки праведник Утнапиштим (улюбленець Богів), який збудував декількаповерховий ковчег, урятувався.
Коли повінь почала спадати, Утнапиштим послав зі свого ковчега голубку, але вона вер­нулася, бо не знайшла сухого місця. Утна­пиштим потім випустив ворона. Ворон, побачивши, що вода спадає, полетів шукати собі домівку і назад не вернувся.
41. В 1914 році дослідник Арно Пебель в Історичному музеї у Філядельфії (США) про­читав на сумеріянському клинописі опові­дання про «світовий потоп». В оповіданні зазначено, що «дощ ішов шість днів і шість ночей». Обґрунтовані беззастережні доку­мен­ти втвердили в науковому світі переконання, що «П'ятикнижжя Мойсея» скомпоноване на основі сумеріянських релігійних понять про «світовий потоп».
Сумеріянське оповідання про «світовий потоп» передавалося впродовж тисячоліть від покоління до покоління, воно хвилювало і лякало людські уми, тривожило уяву й душу, ставало невід'ємною частиною їхніх релігій­них понять. Воно було в трохи зміненій формі переказане ассиріянами (Утнапиштим), гре­ками (Девкаліон), юдеями (Ной).
Археолог Леонард Вуллей вважає (і його твердження сьогодні прийняті всіма архео­ло­гами), що сумеріяни в долині Тигру і Евфрату пережили велику повінь («вода з'єдналася з небом і ніде не було видно землі»).
Леонард Коттрел в книзі «Розшуки в Су­мерії», виданій в 1965 році, цитує речення з сумеріянського оповідання про «світовий потоп» і потім на сторінці 128 пише, що «да­ле­ко пізніше жидівський поет запозичив суме­ріянські традиції і в Біблії написав, що «Ной випустив крука і літав той сюди і сюди, закіль посякла вода на землі» (1 кн. Мойсея, гл. 8, 7).
42. Л. Спраґвей де Кемп у книзі «Стародав­ні Інженери» пише, що сумеріянський «Пра­ведник Зюдзудра побудував ковчег, він сам урятувався і його родина від великого потопу, посланого Богами. І це оповідання розви­нулося від народу до народу і так Зюдзудра став ассирійським Утнапиштимом, юдейсь­ким Ноем, грецьким Девкаліоном».
Після потопу, як пише Л. Спраґвей де Кемп, «Впоперек напрямку течії (безодні, прірви) п'ять тисяч років тому ми бачимо сонцем обпалених сумеріян, що починають безконечні виснажливі дробіння рік і різні плянування для людського вжитку». Вони хочуть забезпечити себе від нового потопу.
43. В грецьких оповіданнях (мітах) Девка­лі­он – син Бога Прометея. Бог Зевс, розгні­вав­шись на людський рід, вирішив його знищити і тому послав на землю «світовий потоп».
Бог Прометей, довідавшись про задуми Зевса, порадив своєму синові Девкаліонові по­будувати ковчег. На дев'ятий день ковчег «сина Божого Девкаліона» і його дружини Пирри зупинився на горі Олімп. Від Девка­ліона і Пирри після потопу постав новий рід людський.
44. Автори біблії, взоруючись на оповідан­ня про Зюдзудру і Утнапиштима, впровадили в Першу книгу Мойсея думку, що «дощ ішов сорок днів і сорок ночей». Праведник Зюд­зудра після потопу «приніс в жертву богам вола і вівцю».
Праведник Ной «взяв з усякої чистої животини і з усякої чистої птиці та й приніс у всепалення на жертовник. І нюхав Господь любих пахощів» (1 кн. Мойсея, гл. 8, 20— 21).
Біля «любих похощів» Ной «пив вино та й упився і лежав обнажившись у своєму наметі». Чому в наметі? Сумеріянин Зюдзудра був хліборобом, жив він у глиняній хаті (ліплян­ці). Юдеєць Ной був пастухом і тому він жив у наметі.
Самуел Н. Крамер (співавтор «Світової Історії Жидівського Народу») в книзі «Із Таблиць Сумерії», виданій в Нью Йорку в 1959 році, пише, що не Мойсей, а Ур Намму — Перший у світі законодавець.
45. Першим законодавцем на плянеті Земля був володар Сумерії (лукал) Ур Намму. Ур Намму — Предтеча законів усіх законів. Кодекс Ур Намму на 3000 років старіший за кодекс римського права Юстініана. Кодекс Юстініана був створений 1500 років тому.
Всі сучасні кодекси державні створені на основі Кодексу Ур Намму, в якому зазначено, що злочинця не може карати потерпілий, або родина потерпілого, а тільки цар, або його суд.
Павло Бернштейн і Роберт Ґрін (Пенсиль­ван­ський стейт університет) у книзі «Історія Цивілізації», виданій в Ню Джерсі в 1961 році, пишуть, що «Перші цивільні закони були створені сумеріянами і вони стали в основі пізніших законів Гаммурабі». Ні закони Су­мерії, ні закони Гаммурабі в часи їх постання не вважалися «цивільними», їхні творці вважали їх божественними.
46. В музеї Іраку бачимо: сидить на свя­щенному троні Справедливості Бог Сумерії Ін Лил. Ін Лил врочисто передає своєму синові — володареві Ур Намму «Святі Божі Запо­віді». Кодекс Ур Намму, викарбуваний на ба­зальтовій стіні, сьогодні акуратно прочита­ний. Ур Намму, свої закони передаючи суме­ріянам, проголосив, що він їх отримав осо­бисто від Бога Ін Лила. (Кодекс Ур Намму археологами знайдений в руїнах міста Ур).
47. В кодексі Ур Намму написано: «Не можна кривдити вдови», «Багатий не повинен кривдити бідного», «Облегшуй життя рабів», «В того, хто забрав око, має бути забране око».
Кодекс Ур Намму започаткував у Сумерії впорядковане родинне життя. В ці часи семіти (аккади, ґуттіяни, халдеї) ще не мали упоряд­кованих родинних відносин, і про це є щирий відгомін у Біблії. Авраам (виходець з Халдеї) був одружений з рідною сестрою Сарою, внук Іаков був одночасно одружений з двома сестрами Лією і Рахелею (доньками Лабана), і їхніми служницями Зелфою і Баллою.
48. Сумеріяни любили свої рідні закони. Вони вірили, що краще жорстокий закон, ніж свавільне беззаконня. Вони були людьми лю­бови. На їхніх клинописах найбільше говори­ться про любов між жінкою і чоловіком, діть­ми і родичами, їхня любов основувалася на правдомовності, взаємодопомозі і співчутті.
«Сумеріяни любили дітей своїх і опікува­лися ними, діти любили і пильнували родичів своїх, відношення між братами і сестрами були теплі, рідні і ніжні» («Світова Історія Жидівського Народу», 1967, стор. 149).
49. 3760 років тому у Вавилоні (і на всіх землях зруйнованої Сумерії) вже господарями були семіти. Вони вживали сумеріянські тер­мі­ни (особливо терміни релігійні, сумеріян­ська мова клинописів в них була священною).
Сумеріянські слова семітам були тяжкі для вимови і вони їх переозвучували. Наприклад, сумеріянське слово «сур» (сонце, сонячний) вони вимовили, як «шамаш». Старі юдеї ка­зали «шемаші», ім'я їхнього казкового біб­лійного героя «Семас» (Самсон) означає «со­нечко». Араби тепер кажуть «шамс», асси­рійці і аморіти — «самсу».
Вавилоняни вірили, що Шамаш (Сонце) — Бог Вавилону.
В музеї Ірак стоїть статуя семітського володаря (аморитянина) Гаммурабі, слово «аморитянин» означає «західняк», (той, хто належить до племени західніх семітів). Бог Шамаш передає своєму синові Гаммурабі «Закони Божі». І разом із законами Шамаш передає також і палицю (символ володарської (владичої) влади і дії).
50. В Кодексі Гаммурабі є такі заповіді: «Коли людина вкраде річ з храму, або в царя, її треба вбити і треба вбити того, хто ховає вкрадене», «Коли людина вдарить по щоці рівного собі, має вона заплатити штраф», «Ко­ли людина виб'є око, виколи їй око», «Ко­ли людина виб'є зуб рівній собі людині, ви­бити їй зуб». (Кодекс Гаммурабі був архео­ло­гами знайдений в 1902 році). Кодекс Гам­му­рабі був написаний 1160 років перед напи­санням Кодексу Мойсеєвого.
51. Археолог Леонард Вуллей у книзі «Сумеріяни», виданій в Ню Йорку в 1965 році на сторінці 192 зазначує, що «Закони Мойсея в основному збудовані на законах Сумерії» і тут же він додає, що «від сумеріян жиди отри­мали ідеали соціяльного життя і справед­ли­вости».
Юдеї на основі біографії історичних осіб Ур Намму, Гаммурабі, Сарґона Першого ство­рили надзвичайно цікаву (вигадану) постать Мойсея. Справа, очевидно, не в тому, що Мойсей — вигадана особа, а в тому, що в ній втілене стремління жидів до величної духовної незалежности, і на цих стремліннях вони достойно виховують свої покоління. І ми на вигаданій особі Тараса Бульби виховуємо свою молодь.
Коли сьогодні жидам історики доводять, що основні писання Біблії позичені в сумеріян (отже, не можна вважати, що Мойсей осо­бисто отримав на горі Синай від Єгови «Божі заповіді»), жидівські історики відважно відпо­відають: «Ми тепер знаємо, як багато нав­чився Ізраел від Єгипту і Месопотамії» («Світова Історія Жидівського Народу», 1967, стор. 347).
52. Володар Сумерії володів могутньою си­лою. В його особі втілювався великий авто­ритет. Наприклад, Ґудея — він був духовним, політичним і військовим провідником. Всі могутні держави світу взорувалися на сумеріянський спосіб державного життя і тому вони доходили до вершин сили і слави: Рим, Єгипет, Англія, Франція.
В сумеріян не було розходжень між релі­гією і політикою (між світським і духовним життям). І таке поняття духовного життя народу природне і творче. Тільки народ духовно поневолений не має цілісности в житті; в нього історія народу — справа на­ціо­нальна, а релігія — справа приватна, або біб­лійна. Там, де живе вільний народ, справа національна, історична, духовна — одна моно­літна справа.
53. Ур Намму (законодавець і основопо­лож­ник 3-ої Урської династії, яка була 4200 років тому) обновив Зиґурат (Першу на плянеті Земля Святиню, побудовану його дідами). В жовтні 72 року, оглядаючи Зиґурат, я бачив туристів з різних країн світу (з Японії, Індії, Німеччини, США, Англії). Дехто з них брав з руїн Зиґурату камінчики в сумочку (хо­тів мати сувенір).
В чому ж притаєна магнетична сила Пер­шої в світі Святині? Справа в тому, що «Пля­нування (із незначними змінами) увійшло за традицією сумеріянської святині в оформ­лення пляну церкви і мечеті, і прийняте воно в християнському і мусульманському світі», (Ґрегем Кларк і Стюарт Піґґот, «Стародавні Суспільства», Англія).
Не тільки оформлення пляну церкви і ме­четі — найвища в Америці будівля (стодвопо­верховий «Емпаєр стейт билдінґ») побудована на гранітній скалі за двадцять вісім мільйонів долярів за формою сумеріянського Зиґурату.
54. Археолог Леонард Вуллей реконструю­вав Зиґурат і стало тепер всім ясно, що вави­лонські святині (святиня для Бога Мардука, святиня для Богині Іштарти), а також святиня, збудована царем Соломоном для Бога Єгови, мають тільки трохи змінену форму Зиґурату. Зиґурат був побудований сумеріянами сотні літ перед побудовою найстародавнішої єги­петської піраміди.
55. Зиґурат мав форму вежі зі сходами. На найвищому поверсі Зиґурату було святилище і обсерваційна станція астрономічна. Вчені Су­мерії (перші вчені світу) ретельно спостерігали за подіями, які відбувалися на небі, їх цікавив рух Сонця, Місяця, метеорів, зірок, хмар, вітрів.
Вони свої спостереження занотовували на глиняних таблицях: так були створені альма­нахи «Літо і Зима», «Птахи і Риба», «Худоба і Зерно». В Біблії названий Зиґурат «вавилон­ською вежею». Справа в тому, що сумеріяни, будуючи в місті Ур Зиґурат, мали під час бу­дови робітників також семітського походжен­ня і не розуміли їхньої мови. В Біблії ця перша стріча народів (семітів і оріянів (сумеріян) названа «помішанням язиків». Єгова, поба­чив­ши «башту, що споруджують сини чо­ло­вічі» таку, що «її верх був до небес», роз­гнівався і «помішав їх мову, щоб не розуміли один одного» (1 кн. Мойсея, гл. 11, 4—7).
56. Історик Індії А. Калянараман у книзі «Аріятаранджіні», виданій в Мадрасі (Індія) в 1970 році, на сторінці 110 зазначує, що слово «зиґурат» вимовлене тими, які читали клино­писи, не зовсім правильне. Воно, на його думку, сумеріянами вимовлялося як «сікара»; (в санскриті слово «сікара» відповідає англій­ському «телл», українському — «сказання», (Зиґурат — дім, в якому відбувалося «ска­зання»-молитва).
57. У святині (Зиґураті), або, як зазначує історик Індії Калянараман, в «Домі мови», предки наші (сумеріяни) славили богиню «ін Нанну». Слова «нан», «нин», «ама» вони вживали в значенні сьогоднішнього укра­їнського слова «неня» (мама).
Не можу погодитися з тими сумерологами, які зі слів (взятих з клинопису) «ін нанна», створили одне слово «Інанна», написавши його з великої літери. Немає даних (коли углибитися у суть сумеріянського письма) на те, щоб зі слів «ін нанна» творити ім'я.
58. Ясно бачимо, що на таблиці число 17 (в поемі присвяченій Нанні) написано «нан ґу така». Сумеролог Вільям В. Галло доводить, що ці слова означають «пані надзвичайна», в дослівному (спрощеному) перекладі «нена така».
Самуел Нояг Крамер у книзі «Із Таблиць Сумерії» зазначує, що Нанна це «наймогут­ніша сумеріянська богиня любови і війни». Сумеріяни жертвували Нанні золото, срібло, зерно, печене м'ясо, овочі, вино, пиво. Оче­видно, що принесені до святині Нанни скарби в основному були розділені між воїнами (лукалами, носіями зброї — лук і стріла).
Нанна любила воїнів — хоронителів миру, скарбів, волі. Семіти, запозичивши від су­ме­ріян обряди Нанни, створили обряд богині Іш­тарти (богині любови і війни), я пишу у праці «Великдень Світла Дажбожого», що від слова «Іштарта» постали слова «істер» (істер еґґс).
59. Щовесни несли сумеріянки до Зиґурату дари для Нанни, увіковічнюючи пам'ять про предків і славлячи звитягу воїнів, полеглих у боях за честь і волю роду свого.
Благородна та людина, яка задушевним словом і щирим поклоном звеличує своїх родоначальників, їхні імена, їхні мислі, їхнє життя.
60. Археолог Леонард Вуллей в руїнах міста Ур викопав гробницю сумеріянської цариці Шубад. Є міркування, що не Шубад, а Субад. Історики вважають, що Шубад — най­стародавніша цариця Світу Людського. Вона жила 4700 років тому. Антропологи, про­буючи «відродити» її образ, дали їй світлі очі, русі коси, адже сумеріяни прийшли в долини Тигру і Евфрату із степів Гіпербореї (Півночі).
61. Коли померла цариця Шубад, разом з нею були поховані й її служниці. Служниці (за оріянським звичаєм, який був в Оріяні шість тисяч років тому, і який був оріянами зане­сений і до Індії) випили напій. Напій прико­лихав їх до «вічного сну». Вони вірили, що зі своєю влюбленою царицею відходять «у ви­рай» (у рай — безмежну небесну блакить). Вони не хотіли помиритися з думкою, що «є смерть».
62. Щойно археологи України біля села Ста­росілля (Олександрівського району) вия­ви­ли під час розкопки кургану кам'яні гробниці. Гробниці прикрашені різьбленими геометричними орнаментами і розписані чорною і червоною фарбами.
Біля гробниць — два дерев'яні вози, їхній вік — як визначили археологи при допомозі радіоактивного аналізу — більше як п'ять тисяч років.
Орнаментика гробниць із Старосілля і ор­наментика гробниць, знайдених в Сумерії — всіх дивує своєю тотожністю.
63. Геродот у «Четвертій книзі», описуючи поховальні обряди, які були в Україні більше, як дві з половиною тисячі років тому, за­значує, що скити свого померлого володаря ховають разом з його слугами («слуги пили напій сну»).
Скити біля покійного володаря ставили віз, коней, клали зброю, збрую, їжу. Вони вірили, що володар відходить у далеку до­рогу. Тепер знайдені в скитських могилах знаки обряду поховання підтверджують пи­сан­ня Геродота.
64. Тлінні останки першої цариці Світу Людського перенесені до музею Ірак (в Баг­дад). І я бачу: Її чоло ввінчане вінком (ніжні золоті листки вінка нагадують листки верби). Верба — символ живучости, самозбереження. В одрізаній вербній галузці затаєна сила продовження роду — вткніть її у вологу землю і вона забуяє життям
65. Вінок з квітів, колосків, ягід, якими сумеріянки (і сьогодні їхні нащадки — укра­їнки) уквітчували чоло, не був тільки живою жіночою прикрасою. Українки у чаді чужо­вір'я живучи, забули значення вінка.
Сумеріянки вірили (і вірили внучки Даж­божі — українки тисячу років тому), що Земля — всеплодючая Мати, сумеріяни (гіттіти) ка­зали «маза», що в них означало «мати-земля».
66. В дохристиянській Україні (Русі) дів­чині під час весілля (чи в час Купальських свят) врочисто клали на голову вінок з живих степових квітів і промовляли до неї: «Та будь же, дівонько, квітучою та будь же, дівонько, родючою і багатою, як святая мати-Земля!»
Вінок у обрядах віри предків наших сим­волізував таїну продовження роду, його кві­тучість і багатство; слово «жена» постало з слова «життя», «муж» (мужній, мужність, могутній), жена (життєвість, життєутвердже­ність).
67. Цариця Шубад любила пісню і музику. В її палаці знайдена золота «лил», «лелі» (ар­фа). Лил мала сім струн (сім озвучених твор­чих днів), сім живих кольорів. Лил оздоблена, як я вже зазначував, такими геометричними взорами, які знайдені археологами в Україні (біля села Мізинь).
Мізинські взори найстародавніші взори, зро­блені людиною. Вони досі добре зберег­лися тому, що були карбовані на мамонтових бивнях, кістках і тому, що українці (безпо­середні нащадки мізинців) досі (тобто, більше як десять тисячоліть!) плекають їх. І сьогодні їх бачимо на сорочках, рушниках.
68. На основі сучасних досконалих аналізів установлено, що мізинські взори були ство­рені в різні тисячоліття — чотирнадцять, особливо одинадцять, сім тисяч років тому. В них буйно проявлені перші тяготіння людини до краси, вибагливости, які започаткували напрямок і розвиток мистецтва на плянеті Земля.
Стародавньоукраїнські (мізинські) взори сьогодні поширені на всіх материках. Вони (через помилку й відсталість археологічної науки) були сто років тому названі грецькими тому, що в святинях Греції ними (цими взо­рами, греки їх звуть «меандрами») прикра­шені мармурові долівки, стіни, статуї Зевса, Атени, одяг Плятона, Аристотеля і керамічні вироби, створені греками дві тисячі сімсот років тому.
69. Та тепер стало відомо, що взори (ме­андри) були на території теперішньої Греції ще перед прибуттям до Греції грецьких (до­рійсько-ахейських) племен: — греки прибули до Греції 3200 років тому.
Взори (меандри) були принесені до Пело­понесу, на побережжя Егейського моря, на Крит трипільцями (пелазгами) п'ять тисяч ро­ків тому. Пелазги — ранні оріяни, греки у них запозичили спосіб будування храмів, творіння статуй, меандрів. Геродот пише, що пелазги жили в Греції ще перед приходом греків до Греції і мова пелазгіянська була для греків не зрозумілою.
70. Оповідання про «найстародавнішу ца­рицю Світу Людського» я закінчу словом про стиль життя сумеріянок. Сумеріянки — перші в світі жінки, які одягнули вовняні і лляні сукні. Крій їхнього одягу був прийнятий грекинями, юдейками, римлянками, їхня одежа (одежа сумеріянок) була прикрашена дорогими ка­мін­нями, золотими оздобами. Вони носили перстені, браслети, кульчики, намисто (золоті оздоби і синє намисто — їхні влюблені кольори).
71. Взори, викарбувані на браслетах суме­рія­нок, і взори, викарбувані на браслетах оріянок, такі подібні, як дві краплі води. І це стверджує археолог Ґрегем Кларк. Він у книзі «Аспекти Праісторії», виданій в 1970 році Кембриджським університетом, на сторінці 116 ілюструє зразки Староукраїнської (Мізин­сь­кої) культури — браслети, створені з мамон­тових кісток, оздоблені меандрами.
72. Любов до краси, туга за красою — чуття красивої душі. Сумеріянки любили красу душі й тіла. В них був релігійний звичай щовечора купатися. Вони тіло охороняли від вітрів, сонця, холоду пахучими оліями. З рослин вони вміли робити рожевий крем, яким малювали уста. Духовні провідники вважали, що прагнення жінки бути красивою — прикмета, дарована природою.
73. У святинях збереглися на стінах викар­бувані образи сумеріянок. Бачимо, що вони во­лосся збирали у вузол, вузол зав'язували стріч­ками і скріплювали золотими, мідяними, кос­тяними шпильками. Вони любили квіти вдум­ливо — їх вабила гармонія кольорів. Таїни ви­робу квіткових пахощів вони передавали з роду в рід. Зерна, з яких вони вирощували дух­мяні квіти, тримали у глиняних і мідяних дзбанках. Гарячі й сухі піски Месопотамії уря­тували для Людства пам'ятки творів сумеріян­ських.
74. І сьогодні ми знаємо, що сумеріянки причепурювали свої глиняні хати квітами, долівки освіжували пахучими травами, стіни уквітчували зеленню. У святому кутку стояла статуя Нанни (Родоначальниці Лель). Біля неї лежали квіти, овочі, стояв у дзбанку навар (вар). Горів вогник. Хліб, створений із святої води і благородного зерна, лежав на найпо­чеснішому місці (на покуті) біля Матері-Родоначальниці.
75. Сумеріянки свої звичаї передавали дітям, як святий дар предків, як правильні почування душі своєї, як красу обрядового життя. Вони ніжно любили дітей своїх, учили їх відстоювати честь роду свого.
Вони співали дітям пісень, граючи на «лил». Слово «лил» (ліль, лілі) в них мало багато значень. Під словом «лил» вони ро­зуміли «віяння», «пестощі», «вітер», «коли­ван­ня», «леління», у «Слові про Похід Ігоря» читаємо: «леліючи корабли на сині морі». І, як я вже зазначував, у них був Бог Лил; зі слова «лил» семіти створили ім'я для свого Бога (Ел, Ілі, Елої, Елогим). Сумеріяни вірили, що не­ви­димий, але всюдисущий Лил запліднює квіти життя (ниви, сади), і котить хвилі по морю.
76. Всі ми знаємо, що досі в Україні живе обряд «купування молодої». Пригадую, що під час весілля (в селі Богоявленське) я був «весільним хлопчиком», який брав у моло­дого «дар за молоду» (жменю цукерків), мав я тоді шість років.
І в сумеріян був звичай «купування мо­лодої». Молодий перед весіллям давав дар для батька молодої. На сумеріянських письменах зазначено, що коли молода перед весіллям відмовлялася одружуватися, «молодому гос­тинно дар повертався».
Обряд дару («купування молодої») існував для перевірки почувань молодого і для піднімання вартости молодої.
77. Східні семіти сумеріянський весільний звичай прийнявши, перетворили його у зви­чайну торгівлю молодими дівчатами і вдо­вами». І в Біблії ця принизлива торгівля трактована як мораль упорядкованого життя.
Наприклад, Ісаак (Усміхнений) наказав своєму синові Іакові (Хитро-підлесливому), щоб він одружився тільки з жидівською дів­чиною, але близько такої не було.
Ісаак порадив синові Іакові йти у мандри, щоб розшукати жида Лабана (Білого), Лабан — власник багатої овечої отари. Він має дві доч­ки -Леаг (Корова) і Рахел (Вівця). Чотир­надцять років (сім років за кожну) пас Іаков (Ізраел — Богоборець) худобу Лабанові. І за такий дов­голітній труд він дістав право від Ла­бана од­ружитися з Коровою (Леагою) і Вів­цею (Ра­хелею). (Щоб не було упереджень до мого поя­с­нення значень біблійних імен, я рад­жу чита­чеві познайомитися з старогебрей­сь­кими слов­ни­ками, або заглянути, наприклад, до «Слов­ника Біблії» Джана Л. Мек Кензі, виданого в 1965 році під наглядом Гене­раль­ного Вікарія – Архиєпископа Чикаго Глетуса Ф.О.Доннелла).
78. Сумеріянська дівчина була зобов'язана мати придане (вона готувала з вовни і льону одяг, хатні прикраси, постіль), її придане, як зазначено на клинописах, врочисто перево­зи­лося до родини молодого. Та коли виявля­лося, що молодий не ставиться поважно до родинного життя, молода мала право забрати своє придане і повернутися до своїх родичів.
Мужчина, який спокусив дівчину, був зобов'язаний звернутися до її родичів у справі одруження і забрати її до своєї родини. Особливо докладно (на основі сумеріянських клинописів) описав сумеріянські звичаї, весі­льні обряди і закони славний археолог Лео­нард Вуллей у книзі «Сумеріяни» (в розділі «Сумеріянське Суспільство»), виданій в 1965 році Оксфордським університетом.