Мага Віра

ДЕНЬ 8
79. Сумеріяни — перші в світі люди, які для своїх дітей створили школу. Вони на основі спостережень і життєвих досвідів знали, що людина йде туди, куди її веде думка.
Вони старалися, щоб їхні діти вміли пра­виль­но думати, вміли творити правильні ро­дини і мали правильний погляд на життя, віру, рід. І вміли свій життєвий досвід, збагачений досвідом предків, втілювати успішно в що­денне життя. І передавати його дітям своїм.
У них був усталений закон — діти перебу­вають під беззастережною опікою родичів. Порада родичів, наука родичів — закон для дітей. Родичі мали право, якщо вважали, що їхні діти не шанують родинних звичаїв, не да­ти їм ні свого імени, ні свого маєтку. Маєток ставав власністю Зиґурату, Зиґурат увіковіч­нював імена достойних родин і готував дітей бути достойними синами роду свого.
80. Сумеріяни мали переконання, що до­стойне ім'я родичів не може бути передане недостойним дітям. Недостойні діти, які мали нахил до злих навиків, потрапляли під вплив чужоплеменних обрядів, лишалися без імени. Вони, як безіменні люди, ставали наймитами на господарствах чужих людей, їм їхні родичі давали можливість покаятися, усвідомити свої помилки і вернутися до рідного вогнища.
Мати була особливо пошанована, вона все своє майно, що мала перед одруженням, і все майно, яке вона придбала в родинному житті, розділяла між дітьми своїми так, як хотіла; ніхто не мав права її волю осуджувати.
81. Сумеріяни мали переконання, що дітей треба вирощувати так, як із зернини виро­щу­ється колосок, їхні діти перебували в школі від сходу до заходу сонця. Дітям було заборонено без мети блукати вулицями тоді, коли їхні родичі зайняті працею на полі.
Науку, розвагу, відпочинок, харчування їм давала школа, яку втримували родичі. Голова школи в них звався «УММІЯ». Сумерологи одностайно вважають (і про це я вже гово­рив), що сумеріяни широко вживали слово «ум­мія» в значенні англійського слова «смарт», або в значенні слів «професор», «док­тор». Знаємо, що латинські слова «про­фесор», «доктор» в точному перекладі на українську мову означають «учитель».
82. Уммії (тобто, учителі, умільці, умники, умні) розвивали в учнів ум. Відомо, що в молодої людини і старшої, коли вона не розвиває мислення, мозок маліє — гинуть в мозкові мільйони «клітин» тільки тому, що вони бездіяльні.
Уммії розвивали в учнів розумову вольо­вість (наполегливість): прагнення аналізувати, синтезувати, порівнювати, узагальнювати. Учні вчилися речі зіставляти по їхніх формах і властивостях.
Учні вивчали (уміймо відчути, що ці шко­ли були п'ять тисяч років тому!) математику, географію, астрономію, зоологію, мінерало­гію, граматику. Уміймо відчути, що українці (християни), які виховані на юдейській (біб­лій­ній) космології вірять (і деякі вірять сліпо, хоробливо), що десь п'ять тисяч років тому «Бог Ізраеля Єгова створив сонце, землю, місяць, Адама, Єву».
83. Сьогоднішня система шкільного нав­чан­ня, яка існує у школах нашої прекрасної плянети Земля, започаткована сумеріянами. Справа, очевидно, не в системі шкільного навчання, а в тому, який вона має зміст.
Українські діти у школах чужих релігій і чужих (політичних і соціяльних) ідеологій калічаться, їхні учителі не вчать їх рідної духовости, тобто не вчать їх бути собою. Вони їх не вчать рідної історії, а коли і вчать, то так, щоб в них (українських дітях) був погляд на історію рідну такий, який є вигідний для їхніх ворогів.
84. Діти, душі яких школою чужовір'я покалічені, ставши дорослими, не проявляють вміння логічно мислити, самостійно мислити, самостійно утверджувати свою духовно-на­ціо­нальну сутність. Їхні мислі — безкриле і без­ладне нанизування слів в основному такого напрямку: «Та Україну я люблю, а хто ж її не любить? Земля багата, може її хтось зробить вільною, але українськими справами я не цікавлюся, бо знаю, що й так з того нічого не вийде. Бо католики воюють з православними, а православні з католиками і все за віру Христову».
Ні, Україна не є повністю паралізована духом чужовір'я! Вона багата на алмази (са­мо­родки) і алмази її такі дорогоцінні, що жод­ні чужовірні школи не спроможні їх обшлі­фувати. Вони могутні, як клекіт народної душі!
Правдиві алмази – духовні аристократи, об'єднані в Об'єднанні Синів і Дочок України Рідної Української Національної Віри. При­ро­да їх обдарувала спрагою до знань рідної іс­торії, спрагою бути людьми духовної незалеж­но­­сти.
85. Уммії впроваджували учнів у такі обставини, щоб вони самі призвичаювалися керувати своєю поведінкою, щоб вони самі плекали між собою добровільну дисципліну, вміли врівноважувати свої почування, вміли в ім'я досягнення мети терпіти голод, холод, болі, насмішки. І знали, що той, хто нарікає на свою долю і просить співчуття — негідник.
86. Щоб свавільні діти (діти бездіяльного, неорганізованого мислення і руїнницьких емо­цій) не мали злого впливу на кращих дітей, Уммії тримали їх окремо (вважали їх бездар­ними).
Відсталих дітей вони лікували кращими хар­чами, тілесними вправами, строгими зако­нами дисципліни. На основі прикладів, взятих з життя, уммії показували бездарним учням хибність їхньої поведінки і хибність їхніх поглядів. І показували їм, що є корисне, а що є шкідливе, що є активне, а що є пасивне, що є достойне, і що є принизливе. І що таке воля, та як треба її боронити. І що таке неволя, та як треба з неї визволитися.
Уммії вчили учнів, що дія (дія маломовна, цілеспрямована і відважна) — єдиноправиль­ний шлях, який веде людину у святиню жит­тєвого успіху. Дітей вилікуваних впроваджу­вали в коло дітей здорових тілом і душею.
87. Не без підстав історики всіх рас і релігій вважають сумеріян «людьми красивої душі, практичних обрядів, світлої людяности, во­льо­вої цілеспрямованости».
Для прикладу я згадаю деякі сумеріянські прислів'я — прислів'я, як знаємо, найкраще віддзеркалюють мораль і характер народу. «Хто будує, як пан, живе, як раб». «Хто будує, як раб, живе, як пан». Вони, як бачимо, щастя знаходили в праці тяжкій і достойній.
«Бідній людині краще вмерти, як жити: якщо вона має хліб, то не має соли. Коли має сіль, то не має хліба. Коли має м'ясо, то не має вівці. Коли має вівцю, то не має м'яса».
«Хто посідає багато срібла — щасливий. Хто посідає багато ячменю — щасливий. Хто нічого не має — може спати».
88. Кочовики — пастухи (східні семіти, які зі всіх сторін оточували сумеріянські поля і міста) ходили, як Іоан Хреститель, перекинув­ши через плече шкіру, здерту зі звіря. Щоб шкіра не падала, підтримували її поясом і носили її доти, поки вона на плечах незітліла.
Сумеріяни вважали, що «Всім приємно гля­нути на людину добре одягнену». Їхні при­слів'я досі не втратили свіжости, наприклад, «Рука з рукою і дім для людини буде збудо­ва­ний». «Живіт до живота і дім буде розва­лений». «Радісне серце — наречена, скорбне серце — наречений».
89. Сьогоднішня історична наука вважає, що сумеріяни дали для Людства першооснови «соціяльного, економічного і релігійного жит­тя» («Світова історія Жидівського народу», Ізраель, 1961, стор. 147).
Отже, жиди вважали потрібним ствердити, що не «Біблія» (книга старих юдеїв) і не біблійні патріярхи, а сумеріяни дали Людству першооснову релігійного життя.
Між іншим, у цій же «Світовій історії Жи­дівського народу» на сторінці 199 пишеться, що «Сарµон був першим володарем в історії Месопотамії», який був семітом і мав він «не сумеріянське ім'я». І тут же є пояснення, що слово «сарґон» («сар-рум-кен») означає «ко­роль законний». Таке пояснення слова «сар­ґон» мілке, поетичне і я дивуюся, що автори монументальної книги «Світової історії Жидівського народу» не проявили глибших знань і всестороннішої вдумливости.
90. Правда, що Сарґон був семітом (акка­дом), але ім'я в нього сумеріянське. Ім'я «Сарґон» означає «Сонячний король», або «Сон­цекороль». Семіти (аккади — найкмітли­віше в ті часи семітське плем'я) із суме­ріян­ського слова «сар» («сар» значить «сонце») створили ім'я «Сарґон». Сьогодні сумеріянсь­ке (староукраїнське) слово «сар» українці вимовляють, як «цар».
І один із визначних володарів Сумерії мав ім'я Сар (Сарупак). Читаючи «Рик Веди», я по­мі­тив, що деякі оріянські володарі мали ім’я Сурь, брагмани словом «сурь» звали «сонце». В «Рик Ведах» ім'я дівчини «Сурка» означає «Со­нячна», «принцеса», «опромінена». Ім'я юдей­ської родоначальниці Сарри позичене в суме­ріян.
91. Яка в такому випадку історія слова «Авраам»? Історія ім'я «Авраам» подібна на історію ім'я «Сарра». Сьогодні українці ви­мов­ляють сумеріянське слово «абба» (в суме­рі­ян воно означало «батько»), як «батя», «батько». У санскриті слово «бап» значить «батько».
Джан М. Аллегро (широко відомий зна­­вець біблійних скриптів, знайдених біля Мерт­вого моря) — викладач історії «Біблії» і геб­реїзму в Манчестерському університеті (Ан­глія) у книзі «Секрет Машрум і Крос» пише, оперуючи староарамейськими документами, що арамейці позичили у сумеріян слово «абба», вживаючи його в значенні «фадер». Від арамейців юдейці позичили слово «абба» і вимовили його, як «Абрагам» (Ебрагім).
92. Доктор Л. А. Ведделл, визначний асси­ріолог, вважає, що «сумеріяни ранні арійці». Слово «арійці» особливо поширене в істо­ричній науці; я замість слова «арійці» пишу «оріяни», є такі науковці, які обвинувачують мене, що я словами «оріяни», «Оріяна», «орі­янська», створюю дезорієнтацію. Ні. Санск­ритські літери «а» і «о» подібні не випадково; в ранньому санскриті не було чіткого зву­ко­вого межування між «а» і «о». Адольф Гітлер своєю антиарійською «арійською доктри­ною» так спотворив слово «арієць», що мені просто не зручно його вимовляти. Слово «оріяни» впроваджую в українську мову також тому, що воно в українській мові звучить рідніше, як «арійці».
93. Доктор Л. А. Ведделл у своєму порівня­ль­ному «Сумеро-Арійському словникові» до­водить спорідненість між мовою сумеріян і раннім санскритом (ранній санскрит — мова трипільців, тобто, стародавніх українців).
Він спростовує міркування тих науковців, які припускають, що сумеріянська мова «була сама в собі» і не мала вона жодного від­ношення до мов Індо-Европейської раси. Він обґрунтовано доводить, що сумеріяни були ранніми оріянами своєю мовою, будовою слова і самобутньою системою письма.
94. Беру декілька слів з «Сумеріяно-Арій­ського словника», і, для порівняння значення сумеріяно-оріянських слів, пояснюю їх сучас­ними українськими і англійськими словами:
95. Мова — живе древо мислі, воно постійно розкорінюється, удосконалюється і, залежно від історичної долі народу, хворіє, або пи­шається своєю самобутньою квітучістю. Візь­мімо хоч би такий звичайний приклад. У часи Київської Руси (України) русичі (українці), а також ті, що були підвладні русичам (укра­їнцям) і власне тому вони і звалися «русь­ки­ми», тобто, приналежними до русичів (укра­їнців), казали «птак», «шостак». Тепер не­лег­ко кожному догадатися, що ці слова значен­ням відповідають словам «птах», «субота». Чому з «шостака» постала «субота»?
96. (Бог Ізраеля (Іакова) Єгова, як про це на­пи­сали рабіни Езикіел-Ездра у «Торі» («П'я­ти­книжжі Мойсея»), за шість днів «сотворив» світ — рослини, тварини і двох людей (Адама і Єву), і сьомого дня пішов на «саббатс» (спочинок).
Спочинок потрібний там, де є втома. Втома є там, де є слабість, недосконалість.
Єгова мовою гебрейською сказав до геб­реїв: «Суботу ж мою мусите держати, бо се знам'я між мною і вами в роди ваші,... і допильнуйте суботи, вона бо вам свята, хто опоганить її, того скарати смертю» (2 кн. Мойсея, гл. 31, 13—14).
Неділя — значить не ділати, відпочивати. Ті, які впроваджували латино-грецький хрис­тиянізм в Русі (Україні), щоб хоч частинно ожидовити українські назви днів, викинули слово «шостак» і впровадили «саббатс» (суботу).
97. І ще один приклад словотворення: слово «завтра» складається з слів «за» і «утро»; сло­во «уміти» постало з слова «ум»; «обереж­ність» — від «берег».
Слова, які мають закінчення «ти», «яти» чи «ати» в основному постали із старих санск­ритських слів, і коли я кажу, що українська мова — сучасний санскрит, то я маю на увазі такі основи. У санскриті, наприклад, є такі слова «ліп», «лат», «ум», «жв», «бу», «спа», «да», «пас», «пак», «па», «лад», «вар», «рик», «рад», «теп», «вид», «пла», «пис», «маг», «суш», «лел»; слова ці старі, як світ мислі на плянеті Земля. Вони були створені в Оріяні (Україні), тобто, в Правітчизні народів Індо-Европейської раси, п'ятнадцять, десять тисяч літ тому чи й раніше. І живуть вони й сьогодні в мові українській, прийнявши таку форму: ліп-ити, лат-ати, ум-іти, жв-акати, бу-ти, спа-ти, да-ти, пас-ти, пек-ти, пи-ти, пад-ати, вар-ити, рик-ти, рад-іти, теп-літи, вид-іти, пла­ва­ти, пис-ати, мог-ти, суш-ити, лел-іяти. Укра­їнці філологи, які необізнані з санскритом, будуть, очевидно, апелювати до парафіяльної маси і особливо до «духовних панотців», щоб вони ставилися до моєї наукової єресі упе­реджено, бо вона «не визнана». І так вони вже й роблять, та я живу вірою, що прийде час — на чолі української філології стануть високо­освічені і вдумливі науковці і вони оцінять вартість моєї праці.
98. Ідемо далі. Сьогодні тяжко догадатися, що назва міста «Дрогобич» перекручена, в ори­гіналі (в архівах) стоїть правдива назва «Дро­гобит»; закінчення «бич» звучить глум­ли­во.
Є переконання, що в Русі (Україні) був славний піснетворець Баян. «Слово про Похід Ігоря» пише: «Боян бо віщий, аще кому хотя­ще піснь творити, то розтікашеть ся мисію по древу, сірим вовком по землі, шизим орлом под облаки», «Бояне, соловію старого вре­мени: аби ти сіа полки ущекотал,... летая умом под облаки».
(Слово «облаки» сьогодні не можна зна­йти в українському словникові; відважуся зазначити, що коли слово «облако» означає «хмара», то значить від нього постало слово «блакить»).
99. Прізвища Баян, Троян, Стоян, Мовчан, Полян, Подолян старі й зрозумілі сьогодні нам. Наприклад, прізвище Баян постало від слова «бай». Слово «бай» в Дохристиянській Русі (Україні) означало «знахар», «волхв», «віщун», тобто, «той, що замовляє», «забаю­кує»; з слова «бай» постали слова «байка», «байкар»; «бає» значить «рече», «каже».
Святослав Хоробрий жив тисячу років то­му. Він рідний нам тілом, вірою, почуван­ням, мовою, дарма, що слова, якими він корис­ту­вався, як рідними, сьогодні для нас звучать не зовсім зрозуміло. Він казав «мись», а ми ка­жемо – білка, він казав «насада», а ми каже­мо – човен, він казав «ркоша», а ми – ска­зали; він казав «смага», а ми — спрага; він казав «успе», а ми – заснув, він казав «ар­кучи», а ми – кажучи.
100. Сумеріяни (п'ять тисяч років тому) казали «зразу», в санскриті -«арзи», в «Слові про Похід Ігоря» -«аркучи». Сумеріянські сло­ва, як слова наших безпосередніх предків, рід­ні нам мелодією, архітектонікою, значенням.
Час (довгі тисячоліття) лежить на «мертвій мові сумеріян» загадковою печаттю, та ми її (приманливу загадковість) сьогодні вміємо відчути і прочитати.
101. У сумеріян «ду», в нас -«іду», в суме­ріян «ара», в нас — оре , в сумеріян ас, в нас — «все», в сумеріян «гарі», в нас — «гарний», у сумеріян «дім», у нас — «дім», у сумеріян «маг», у нас — «могутній», у сумеріян «уму», в нас — «умний», у сумеріян «муду», в нас — «муд­рий», у сумеріян «кашу», в нас — «кажу».
102. Коли б воскрес сумеріянин-оріянин, який жив декілька тисяч літ тому, і сказав нам слово «вів», ми б відповіли йому, що він чужи­нець. Справді не він, а ми — ми очужинилися (стали чужими самі для себе), ми забули рідне (прадідівське) слово «вів», вживаючи чуже (монгольське) слово «баран».
Слово рідне «вів» нам треба в сучасну мо­ву впровадити, щоб відбудувати правильність нашої мовної архітектоніки: лис — лисиця, вовк — вовчиця, вів — вівця.
Зі всіх слов'янських мов найбільш змонго­ль­щеною мовою є мова москвинська («ра­шен»); в ній монгольські слова творять що­ден­ний слов­ник, наприклад, «ґлаз», «кремль», «мос­ква» означають «око», «загорода», «гни­ла ріка».
Монгольська Орда казала, що всі покорені нею народи повинні їй платити «товар» (мон­гольське слово «товар» означає «скот» (коро­ви, коні, вівці). Юнаки, які ханові в Орду гнали «товар» звалися «товаришами».
103. Словник доктора А. Ведделля я хочу доповнити такими сумеріяно-українсько-ан­глій­ськими словами, сумеріянські слова тут перечислені можна знайти в солідній біб­ліотеці сумерології; сумерологи тепер мають дані тішитися, що українець допоміг їм знайти ключ до «мертвої мови» легендарної Сумерії.