Мага Віра

ДЕНЬ 9
1. Історія — книга життя, і чим старіші її сторінки, тим тяжче їх читати. Сьогодні рідна Земля наша про нас оповідає нам, щоб ми пі­знали самі себе, щоб ми були самі собою, щоб між достойними людьми були ми до­стойними людьми.
Часопис «Ню Йорк Таймс» в п'ятницю, 19 січня 1973 року помістив мапу, на якій зо­бражені простори Месопотамії, Єгипту, Сирії, Ізраеля, Греції, Італії, Туреччини. І України. І повідомляє народ Америки, що сьогодні істо­рики (на основі сучасних дослідів — карбон 14) устійнили, що на території України впер­ше на плянеті Земля люди присвоїли коней, корів та інші свійські тварини.
2. Є достовірні докази: археологами в Україні розкопані первісні городища біля сіл Дереївка, Лука-Врублівська, Усатово, Маяки, Євміївка. Знайдені кості людей, коней, корів. Знайдені вози були зроблені 5500 років тому. (Я вже говорив, що колесо — символ і основа цивілізації Людства).
У стінах глиняних (трипільських) хат знай­дені зерно, полова, шкаралупи писанок. Знай­дені первісні (старіші за сумеріянські) зна­ряддя хліборобської праці.
І постало нове розуміння історії. Професор археології Ґрегем Кларк (Кембриджський уні­верситет) і професор праісторичної археології Стюарт Піґґот (Едінбурзький університет) у книзі «Праісторичні Суспільства», виданій в 1965 році в Лондоні (Англія), пишуть: «Коли ми вертаємося тепер до важливіших областей початкового раннього хліборобського посе­лен­­ня, ми знаходимо існування більших зв'яз­ків із Трипіллям (Україною) ніж із Старо­давнім Сходом».
3. Стародавній Схід (Сумерія, Халдея, Ак­ка­дія, Вавилон), який до сьогодні вважався Пер­шим Вогнищем хліборобської культури і циві­лізації, передає своє Першенство Оріяні (Украї­ні). Єгипет став (після Сумерії) на тре­тьо­му міс­ці. За ним ідуть Індія, Китай, Крит, побережжя Середземного моря, Гіттія (тери­то­рія сучасної Туреччини), Греція (Ахея), Із­раель, Азтеки, Пе­руани, Латини та інші країни Західної Европи.
4. Дійсний член Академії Наук (Київ) про­фесор І. Підоплічко у праці «Ампір Кам'яного віку» пише: «Для багатьох вислів «первісна людина» синонім поняття «примітивної люди­ни». Одначе, відкриття останніх років пока­зали, що в усіх місцях Земної кулі, і, особливо на території України, ще в дуже далекі епохи існували, якщо так можна висловитися, вогнища високої цивілізації кам'яного віку».
«Відкриття біля українського села Межи­річчя в цьому відношенні особливо цікаві. До недавніх часів вважалося, що в ту далеку епо­ху люди були настільки дикими, що вико­рис­товували для життя лише природні притулки, печери, віттям прикриті ями, лише пізніше будували примітивні землянки».
«При розкопках Межиріччя і других стоя­нок в Україні ми знайшли сліди незрівняно складних і комфортних мешкань, які мають право вже зватися домами. Для будови такого дому в Межиріччі, який мав площу двадцять три квадратових метри і який розрахований був на 10—15 осіб, були використані кості 25 мамонтів».
5. «Досліди при допомозі сучасних засобів аналізу (радіокарбонного, колагенового і дру­гих методів), дозволили визначити час будови цих домів. Вони побудовані 10—12 тисяч років тому». Щоб було краще орієнтуватися в історичних датах, треба згадати, що перші при­мітивні з глини і хмизу ліплені півземлян­ки на території сучасного Риму появилися 2750 років тому. Вперше грецькі племена (дикі кочовики Ахеї і Доріяни) появилися на тери­торії Пелопонесу (Греції) 3100 років тому. Впер­ше жиди появилися на арені історії, як кочовики Синайських пустинь, 3100 років тому. «П'ятикнижжя Мойсея», як я вже зга­дував, були в Ассиро-Вавилонії написані рабі­нами Езикіелом-Ездрою 2500 років тому. Царі Давид, Соломон нічого не чули про Ноя, Ав­раама, Сару, Мойсея.
6. Щоб довідатися, як почалася історія куль­тури і цивілізації Індо-Европейської раси, треба знайти її Батьківщину. «Вчені тепер вважають Україну найбільш правдоподібною Батьківщиною Індо-Европейців», — пише Гер­берт Дж. Мюллер у книзі «Воля у Стародав­ньому Світі», виданій в 1961 році в Ню-Йорку. Він (так як і інші історики) зве простори, які розташовані на північ від Чорного моря, «південною Россією».
«Південні степи Русі — це простори аріїв», — пише «Євангелія Заратустри», іранські «Веди» (Бгай Манілал С. Парех, Бгават-Дар­ма, Райкот, Індія).
Професор Р. Ґіршмен (Сорбонський уні­вер­ситет, Париж), голова археологічних екс­пе­дицій, які в 1935— 36—41—49 роках робили успішні розкопки, у книзі «Іран», виданій в 1965 році в США, пише, що Материнською землею Індо-Европейських народів є «рівнини Південної Росії», тобто Україна.
7. Історик Джан Бовле в книзі «Людина у Віках» пише, що «Арії вийшли з території України».
У монументальному збірнику «Історія і Куль­тура Індійського Народу» (у кн. «Оріяни в Індії»), виданому Кембриджським універси­тетом, пишеться, що «Трипільські керамічні вироби (Україна) старіші чим німецькі, на основі яких німці будують свою негативну теорію про те, що оригінальною Вітчизною аріїв є Німеччина».
8. Р. С. Маюмдар (віце-президент Декка уні­верситету — (Індія) і один з найвизначні­ших істориків Стародавнього Світу) і А. Д. Пузалкер (асистент директора Бгаратия Ви­дия Бгаван) у книзі «Історія і Культура Індійського Народу» (у розділі «Ведійська епоха») пишуть: «Україна більше, як всі інші країни (країни Европи і Азії, — примітка моя) може претендувати бути землею аріїв (орія­нів). Германська домашня теорія дуже попу­ля­ризована в багатьох европейських школах для расового виправдання». (На основі «ні­мецької домашньої теорії» (ірраціональної) Адольф Гітлер переконував німців, що вони є «вища раса», бо, мовляв, Німеччина є Віт­чиз­ною Індо-Европейської раси.
9. «Листи з печери Чаклуна» зачарували науковий світ. Начальник археологічної екс­пе­диції Валентин Миколайович Даниленко із зачудування (як пише «Молодь України» за 2 червня 1974 року) «аж здригнувся». Що ста­лося?
«Молодь України» пише, що в Україні «знай­дені малюнки епохи верхнього палео­літу (приблизно 20—15 тисяч років до нашої ери)», «на робочому столі археолога — стос фотографічних репродукцій, на яких зафіксо­вані твори прадавніх митців України».
«Переглядаємо кілька фотографій. Ось ви­йшли на полювання люди. Вони обережно скрадаються, стиснувши в руках зброю. На кого вони полюють? На лань чи мамонта? Потім ми не раз зустрінемо композицію — зображення мамонта, а поруч — над головою чи тулубом — зображення каменя. Можемо уявити одразу сцену з "натури" — полювання наших Предків: мамонт ніяк не може видря­патися з пастки, а на нього сиплеться град каміння».
10. «У печері Чаклуна відкрито близько 300 гравійованих малюнків, іноді наведених вохря­ною фарбою. Переважають зооморфні моти­ви, в яких відтворено мамонтів, бізонів, ланей, оленів, печерних левів.
Трапляються й зображення людей, зокре­ма Великої Матері матріярхальної доби. Між силуетами мамонтів та оленів бачимо постать Великої Матері. Її струнке, дивовижно краси­ве тіло ніби пливе над Землею. Виконує Вона ритуальний танок, зачакловує звірів, щоб мис­ливці повернулися додому з багатою здо­биччю».
Що це значить? Це значить, що на терито­рії України 20—15 тисяч років тому вже був культ Великої Матері-Родоначальниці. Ми, українці, її потомки.
Ми Її пізнаємо, дивлячись самі на себе, на свій національний стрій. Її льоля (первісний жіночий одяг) оздоблений меандрами (геомет­рич­ними взорами), якими сьогодні пишають­ся гуцули і які ознаменовують стародавню Українську (Мізинську) культуру.
11. У світі існувало між вченими переконан­ня, що на півночі Африки знайдені відомі “Тассілійські зображення” — найстародавні­ші тво­ри рук людських. Вони були створені 12000 років тому. 12000 тисяч років тому впер­ше на півночі Африки появилася біла людина, прикочувавши з Східної Европи. Триста палеолітичних малюнків, знайдених в Україні (20—15 тисяч років тому створених), стали доказом того, що Україна — Первоколиска пер­ших духовних вогнищ історії Людства. В Україні знайдені найстародавніші пам'ятки культури і цивілізації плянети Земля.
12. Щоб поневолити націю і навчити її покірно жити в неволі, треба відібрати в неї її правдиву самобутню історію і написати їй фальшиву, приголомшуючу, впокорюючу.
Вона (поневолена нація), виховуючи себе під наглядом окупанта-вторжника в школі фальшивої історії, не знатиме, хто вона є, ким вона закута і чому? Провідник поневоленої нації, вихований у школі фальшивої історії, буде фальшивим провідником народу, сам цього не знаючи. Народ, поневолений і при­мушений свою історію читати не по-своєму, буде сотні років боротися за волю і не могтиме її здобути.
13. Німецький історик Авґуст Шлецер пи­ше, що малороси (українці) не здібні самостій­но думати і жити. Чому? Вони не здібні само­стійно думати і жити тому, що в них немає стародавньої історії, стародавньої культури. Вони... «моголи, моголи, золотого Тамерляна онучата голі». Вони надоїдливо хвастаються перед чужинцями, що в 988 р. греки (візан­тійці) їм історію започаткували, цивілізували їх, поробили їх культурними людьми.
Український інтелігент (митрополит Іларі­он (Огієнко)) в кн. «Візантія і Україна», вида­ній в 1954 році у Вінніпезі, на сторінці десятій пише: «Увесь наш український дух, як народу, усю нашу духовну культуру прищепила нам Візантія. Заберіть від українців православний візантіїзм і вони стануть нагими, як мати народила», вони... «онучата голі».
14. Митрополит Іларіон (Огієнко) — одуре­ний провідник одурених. Він з дитячих років виховувався у школі фальшивої історії. Пи­шучи, що «Увесь наш український дух, як на­ро­ду, усю нашу духовну культуру прищепила нам Візантія», він повторює те, що греки (візантійці) сотні років писали, звеличуючи Візантію і принижуючи Україну (Русь). Укра­їнець, читаючи писання митрополита Іларіо­на (Огієнка), кормиться, сам цього не знаючи, меншевартісною духовною їжею — кормиться вірою православною, що греки і латини — кращі люди, а українці — гірші люди.
Греки і латини, як «кращі люди», прище­пили українцям, як «гіршим людям», духов­ність, культуру, цивілізацію, релігію, поняття краси і етики. Якщо так — українець менше­вартісна людина. Меншевартісна людина цу­ра­ється самобутніх духовних вартостей і обож­нює чужину. Грецько-православний ук­раї­нець чи грецько-католицький українець обож­нює Грецію (бо ж у Греції греки приду­мали грецьке православіє) і обожнює Рим (бо ж у Римі римляни придумали католицизм). Українці, будучи духовними рабами, тіштеся, що «Увесь наш український дух... прищепила нам Візантія» чи Московитія. О, нічого в світі немає огиднішого, жорстокішого, як каноні­зована освячена фальш!
15. Візантія і Московія не могли нам, укра­їнцям, прищепити того, чого вони не мали! Вони не могли нам прищепити наше. У Захід­ній Европі (ні, в усьому світі!) устійнене «табу», що народ, який не має своєї культури, своєї духовости, своєї історії, не може звати себе вартісним народом.
Я об'їхав країни Европи, Азії, Америки, і ніде (навіть між жителями мініятюрних країн — Коста Ріко і Бгутану) не знаходив людей, які б казали «наше нам прищепили чужинці і ми прищепою гордимося. У нас нема здібностей творити свої рідні культурні й духовні вар­тості, бо в нас нерозвинена уява, у нас немає винахідливости. Ми прищепу звемо «вже нашою культурою і чужу релігію звемо нашою, ми, як гірші люди, здібні тільки на акультурацію».
16. Хто є сам собою, перед тим відчинені двері світлого майбутнього. Щасливі ті, що мають свою рідну віру, рідну правду, рідну мудрість, і на світ дивляться по-своєму і розу­міють Бога по-своєму, і мають свій самобут­ній стиль життя. Коли ми, українці, хочемо знати самі себе, пізнаймо історію далеких Предків наших.
Є! Є свята таїна цілісности між нами і на­шими далекими Предками. Ні, ми не золотого Тамерляна (монгольського хана) «онучата голі»! Ні, ні, ми не «станемо нагими, як мати народила», звільнившись з кайдан духовного грецько-юдейсько-латинського рабства!
«Триста палеолітичних малюнків. Це є рідні листи од наших далеких Предків. Скалка з їхнього життя, яку зберегла і перенесла у на­ше двадцяте століття "машина часу" — "Кам'я­на могила"».
17. «Що ми можемо прочитати у тих лис­тах? Дуже й дуже багато. Нові дані про первісне мислення, перші кроки мистецтва, зародок релігійних уявлень, суспільну органі­зацію, тогочасну фауну. Зображення прадав­ніх митців і сьогодні хвилюють нас, дають естетичну насолоду».
18. Є оригінальний індо-европейський дім. Історики Дж. Гавкс і Л. Вуллі у книзі «Історія Творення Культури і Проявлення Науки» (Праісторія і Початок Цивілізації), виданій в Лондоні (Англія), помістили «Мапу Мандр Народів в епоху бронзи». На мапі зазначені назви народів, які, вийшовши з Оріяни (Укра­їни), через Кавказ прямують на Південь. Ідуть племена Сумеріян (Кімеріян), Мітаннів, Кас­ситів, Персів, Гітітів. Всі вони діти Оріяни (України), їхня мова — первісний санскрит.
Історик Ґеорґ Біббі у книзі «Чотири Тисячі Років Тому», виданій у Ню Йорку (США), помістив «Мапу Правітчизни Народів» — зображена територія сучасної України. І з те­ри­торії сучасної України вимандровують Мі­тан­ни, Кассити, Гіттіти, Ахеї (Греки), Англо-Сакси, Тевтони, Латини.
19. «Південна Росія в Европі — це оригіналь­ний індо-европейський дім», — пише О. Шредер у книзі «Праісторична Стародавність Арійсь­кого Народу». Арії (оріяни) вважали себе во­ло­дарями «народженими диханням Бога», — пишуть «Веди». Л. Спраґ де Кемп у книзі «Ста­родавні Руїни і Археологія», виданій в 1962 році, пише: «Оріяни, підкоряючи на своєму шляху племена за племенами, вважали себе пануючим народом». Вони покорили в Індії монгольські племена, на Середньому Сході — семітські.
20. Де виникла «Аристократична мова культури?»
Мова – Душа Людства. І «Напочатку було Слово, а Слово те в Бога було, і Бог було Слово», – так думає євангелист Іван, 1, 1. Є обґрунтоване питання: «Де почалося слово, там і почалися творитися перші розуміння Бо­га, перші релігійні поняття. Скажіть ім'я на­ро­ду, на землі якого "напочатку було Слово?"»
Знаємо, що Слово — це Мисль, Слово — початок і досконалість Мудрости. Слово — перші шукання Бога.
Слово «Бог» наші Родоначальники (Мама Лель і Тато Орь) вимовили як «Бгу» (Буття, Існування). Вони вірили, що вони є тому, що є Буття (Бгу). Слово «Бог» стародавнє україн­сь­ке. І воно старіше як слова «Саваот», «Єго­ва», «Мойсей», «Адам», «Ісус Христос», «Алах». Слово «Бог» не жидівське, не латин­ське, не грецьке, не християнське, не мусуль­манське.
21. Славний вчений А. С. Діямонт у книзі «Історія і Оригінальність Мови», виданій в 1960 році в Лондоні (Англія), пише: «У степах Східної Европи започаткувалася більше як 5000 років тому Індо-Европейська мова, її діялекти роз'єдналися на мови, які поширили багато народів світу».
У Східній Европі, на просторах багатої землі України, започаткувалася основа Індо-Европейської мови — санскрит. Санскрит— священна мати Індо-Европейських мов. Укра­їн­ська мова (і про це я говорив 28 січня 1975 року на Всеіндійському Санскритському сим­по­зіумі в Делі університеті (Індія) — перво­родна дочка санскриту.
22. Санскрит — початкова мова білої лю­ди­­ни. Санскрит — священна мова Індії. Санс­к­рит — священна мова Гіндуїзму, Буддизму, Джа­нізму, Сикізму, священна мова, якою ви­значені терміни шістьох систем Гіндуської філософії.
«Санскрит означає аристократична мова культури», — пише славний европейський філософ Алберт Швайцер у книзі «Індуська Мисль», виданій в 1957 році.
23. «Широкі степи, розташовані на північ від Чорного моря, були Першою Вітчизною людей, які розмовляли Індо-Европейською мо­вою», — пише Ґюг Генкен у книзі «Індо-Ев­ропейські Мови і Археологія», виданій в 1955 році.
Р. Дж. Латгем у книзі «Етнологія Европи» пише, що «Санскритська мова є европейсь­кого походження, в Азії вона поширилася тому, що до Індії, далеко перед народженням Христа, прибули орії з України».
Іраніолог Річард Н. Фрий (професор Гар­вардського університету, США) у книзі «Спад­­щина Персії» (у розділі «Іранська традиція») пише, що «Індо-Европейське слово «ар» рівнозначне англійському слову «плав». Українці кажуть «плуг».
24. Санскритське слово «Ар» чи «Ор» значить «Орати», «Орач», «Орь». Уміти орати (знати таїну вирощування зерна) значить бути «кращою людиною», «нобелменом», «аристо­кра­том», — такі поняття про хлібороба були на початках історії ведійської (хліборобської) культури і цивілізації.
Наші предки (орії, оріяни чи арії), при­своївши коня, вола, винайшовши плуг, створивши колесо і віз, і навчивши дітей своїх орати поле і вирощувати зерно, створили віру, що вони орії світу (аристократи світу). З їхніх широких і щирих долонь хліб пішов у світ — в Індію, Месопотамію, Фінікію, до кочових монгольських і семітських племен. З їхніх уст пішла у світ «аристократична мова культури».
25. 27 січня 10.975 року Дажбожого (1975 року християнського) в Департаменті Санск­риту (Делі університет, Індія) розмовляю з професором доктором Сатия Врат Шастрі. Кажу Йому: «Славний Джавагарлал Неру, пре­м'єр-міністер Індії, в книзі "Відкриття Ін­дії", як знаєте, пише, що "Оріянська група по­ходить з широких просторів Дунаю, Дніпра, Дону", "Народні танці патанів (оріїв) дивотно нагадують танці українців"». «Президент Індії С. Радгакрішнан — найвизначніший мисли­тель сучасної Індії в книзі "Індійська Філо­софія", пише, що "Оріяни принесли з собою ви­значені поняття і вірування, які вони продовжували розвивати в Індії"».
26. «Докторе Сатия Врат Шастрі, передаю Вам я, син "широких просторів Дунаю, Дніп­ра, Дону", мій скромний "Порівняльний Сан­скритсько-Англійсько-Український словник". Наші предки (мої і Ваші) 5000 років тому го­во­рили однією мовою (санскритом). Сьогодні санскрит єднає нас, чарує нас своєю загад­ковістю, своєю первородною самобутністю і глибиною духовної енергії».
«І ще скажу. Авґуст Карл Райшавер (про­фесор університету Токіо, Японія) у книзі "На­у­кова праця про японський буддизм" пише, що "Оріянські завойовники, які втор­гну­лися до Індії з Північного Заходу, окре­мими періодами 5000 років тому, мали з собою вже готові релігійні пісні "Веди"».
27. А. Л. Башам у книзі «Індія», виданій в Лондоні в 1961 році, пише, що «Оріяни були широким і непокірним народом, народом, який мав багато святощів і понять, які вспад­кувала від них Індія. Оріяни любили музику, грали на сопілках, бубонах, цимбалах. Вони вже тоді вживали ваги (терези), які також мали в оригіналі сумеріяни. Оріяни були технічно добре збагачені. Вони були добрим народом, більшість їхніх богів мали добрий характер».
Присутній брамін Патак сказав: «Ви, Київські оріяни, в 988 році відстали від віри батьків своїх (від Ведійської духовости) і під­порядкували себе юдейському християнізмові візантійської інтерпретації».
Я відповів: «Силою вогню й меча в нас була відібрана віра батьків наших. Покло­нившись жидам і грекам, ми стали їхніми духовними рабами. Та і в рабстві ми зберегли характер хлібороба (характер людини великої Ведійської культури)».
28. «Українець звертається до вітру: «По­вій, Вітре, в Україну, де покинув я дівчину». Він звертається до Землі: «Земле-Рідна, Кор­милице наша, вмираю за славу Твою». Він славить рідні поля, ріки, гаї, і в піснях веде розмову з ними — духовність ця Ведійська і християнізм, оснований на номадському юдаїз­­мі, зве це «паґанізмом».
Навіть той українець, який вважає себе ор­то­доксальним християнином, має склад душі не християнський. Він так, як і його Предки, лишається замріяним сином Природи.
Я, обороняючи рідну духовність України (Руси), устійнюю нові основи українського монотеїзму. Бог нікого не дискримінує, ук­раїнці так, як і інші народи, мають право мати рідне розуміння єдиного Бога».
29. Народ, який людству подарував «Най­ста­родавніший пам'ятник людського ума» — священні «Веди», сьогодні живе над берегами Дніпра. І має цей народ нове ім'я — Україна тому, що північні вторжники, брутально вторгнувшись на Його степи, украли в Нього Його ім'я — Русь.
Старі імена українські — орії, кімери (су­мери), гіттіти (скити-сармати), анти, приза­булися. «Країна, з якої оріяни (арійці) вийшли перед їхніми мандрами у Південний світ (до Індії і Месопотамії, — примітка моя), очевид­но стверджує присутність народу однорідного Індо-Европейського типу, сьогодні прожива­ю­чого на побережжі Дніпра», — пише слав­ний історик Л. Паретті у книзі «Стародавній Світ».
30. Наші Предки — жителі побережжя Дніпра, подарували Людству першооснови ре­лігійних понять, першооснови культури і ци­вілізації. Стародавні народи (творці великих культур і цивілізацій) — сумеріяни, критяни, мікени (пелазги), не витримавши поєдинку з півдикими і жорстокими племенами (ахеями, доріями, аккадами), загинули. Українці — по­томки творців Ведійської культури, досі живуть — живуть, бо є на світі чудо: там, де багата земля, в гілочці верби живе цілісність вербного царства.
«Веди є найстародавнішим пам'ятником людського ума, яким розпоряджається людст­во», — пише президент Індії, філософ, історик С. Радгакрішнан — у книзі «Індійська Філо­софія». 5 лютого 75 року я біля Ґанґесу в свя­щенному Бенаресі, оглядаючи нову величну святиню Індуської віри, яку збудував С. Рад­гакрішнан, думав про Дніпро. Береги Дніпра багатші й чарівніші, як береги сонливотихого Ґанґесу.
31. «Веди» народилися на побережжі Дніп­ра. Джавагарлал Неру в книзі «Відкриття Індії» пояснює, що санскритське слово «Веди» постало від кореня «відь». «Відь» в англій­сь­кій мові значить «ноледж» (знання). В українській мові слово «відь» значить «віда­ти», «знати».
У «Ведах» (1, 140.3) я (в архіві санскриту Бенареського університету з професором Ба­ля­рам Шастрі Бгарадва) прочитав: «Мати бога Огні — це дві дерев'яні палички. Вони, роблячись чорними, творять спільну дію -родять дитя Огні», тобто, вогонь. Огні (агні) — казали сімнадцять тисяч років тому наші Предки, розводячи вогонь (вогонь людського мислення і світорозуміння) там, де сьогодні пливе Дніпро-Славута і стоїть таємничий і чарівний град Кия.
32. У «Ведах» слово «Тата», як пояснює славетний санскритолог Сір Моньєр Моньєр-Вільямс у «Санскритсько-Англійському слов­ни­кові» (виданому в 1964 році Оксфордським університетом) на сторінці 441-й, значить в англійській мові «фадер». Я доповнюю: санс­критське слово «тата» (одне з визначних слів «Вед») означає в українській мові «тато». З слова «тата» латини створили слово «патер» (патріот, патріотизм); патріярх (батько стар­ший), французи кажуть «пере», іспанці — «пад­ро», італійці -«падре», литовці — «тевас», нім­ці -«фатер». Очевидно, ті народи, мова яких не має санскритського кореня, мають самобутні слова, які означають зміст слова «тата». Я вже згадував, що японці кажуть — «чічі», китайці -«чіар», армяни — «геир».
33. Тата — патріярх роду пракиївського, розвівши вогонь на березі Дніпра, натхненно молиться. З душі благородної, з сонця і життя родиться непорочна молитва його. «О, Огні! Прийми щиро це дерево, жертву мою. Загори ясно! І розпусти свій священний дим, дотор­к­нися крильми до небесної Високості і з'єднай­ся з промінням сонця! О, Владико, віджени від нас ворогів, пошли нам з Неба Дощ, подай нам звар, хліб і пашу», («Веди»). «Професоре Балярам Шастрі Бгарадва, зверніть увагу на тотожність слів санскриту і української мови, беручи до уваги цю Ведійську молитву».
Наприклад, ідуть слова санскритсько-українські: огні — вогонь, дарава — дерево, яса — ясно, сва — свій, света — святий, світ­лий, дама — дим, наба — небо, пада — подай, вар — звар, рота — хліб, паша — паша. Вглиб­люючись в суть молитви Тата до Світла (Вог­ню, Тепла, Добра), відчуваємо непорочну си­лу емоції, окрилений розмах мислення, духов­ну безпосередність і самобутність життєвих розумінь.
34. Ознайомимося з деякими словами «Вед». У «Ведах» слово «сата» значить «сот­ня», звідси походить латинське «сентум», фран­­цузьке — «сет», італійське — «сенто», іспанське — «сієнто».
У світі широко відоме слово «зенд» (філо­софсько-релігійний термін) походить від санс­критського кореня «зан» чи «зна», що значить «знання». Є священні книги «Зенд Авести», корені «зна» і «відь» — синоніми.
Чарлс Генрі Тавн у книзі «Океан Історії» пише, що від санскритського слова «Див», яке дуже поширене у «Ведах», греки створили слово «Зевс» (Девус, Део, Тео, теологія). «О Див ладо, о Див ладо», — пишуть «Веди» в значенні «Дивотно ладний», «Бог любий», «Диво ладне». З слова «див» (дивотний) по­стали слова «диво», «діва», «дівчина», «день». У «Ведах» слова «Віті Да Бгу» значить «Вітаємо Дажбога».
35. «Рик Веди» — назва священної книги гіндуїзму. Слово «рик» (риґ) у санскриті зна­чить «пісня». З слова «рик» постали слова «ре­че», «рцить», «ркоша», «рекоша», «речник», «речення», «ректи», «рок». Слово «пророк» має два кореня — «пра» (перед) і «рок» (речник).
36. «Магатришула» — могутній тризуб, священний символ Ведійської духовости, культури і цивілізації. Магатама — могутня темнота, маганас — могутній (великий) ніс, ма­гадунду — могутнє дудіння, магатапа — могутнє (велике) тепло, магапаса — могутнє (велике) пасовище, палана — пелена, пеленати, полон.
Пава – повітря, амріта – невмирущість, ви­свата – висватана, свагия – сваха, света кута – святий кут, у філософії Йоґа слово «тама» (свя­щенний термін) значить «темно» (пасивно).
Н. Р. Бенарже у книзі «Залізний Вік Індії» пише, що «Найранішою датою, як це існує твердження, Ведійська культура почалася двадцять вісім тисяч років тому. Та Тілак установив цю дату на 12—10 тисяч років тому. Історик Джакобі вірить в акуратність дати Тілака».
Історик Балганґадгар Тілак (1856— 1920) — син брагманської касти. Індуси кажуть, що Тілак — це локамания (гордість народу), бо­рець за волю Індії, славний інтерпретатор «Бга­ґаватгіта». Він вважає, що на території України 12—10 тисяч років тому започатку­валися основи Ведійської культури (основи культури Людства).
37. Сьогодні українці звуть її (Ведійську культуру) Мізинською. Щоб науково обґрун­ту­вати, де були створені «Веди» (ведійські обряди, пісні, розуміння Бога, поняття світу і суспільних законів), учені використали такий спосіб дослідження. Вони вивчили світ (рос­линний і тваринний), оспіваний у «Ведах», і потім на основі достовірних археологічних даних визначили, що цим світом (світом «Вед») є степи України (простір від Дону до Карпат).
38. Ґрегем Кларк і Стюарт Піґґот, які сьогодні вважаються найвизначнішими авто­ритетами у світі археології, у книзі «Пра­істо­ричні Суспільства» пишуть, що «Світ озна­чених дерев: береза, дуб, верба, бук; і звірів: вовк, ведмідь, руси, оси, лососи і їм подібні великорічкові риби і бджоли, належать про­сторові, що розташований на захід від Уралу. Полоса земель на північ від Чорного моря відповідає всім цим означеним факторам». І в «Ведах» всі ці «означені фактори» широко зарепрезентовані. У «Ведах» немає згадок про пальми, оази, банани, цитрини, оливки, пус­тині. У «Ведах» немає згадок про крокодила, жирафу, верблюда.
У «Ведах» оспівана буйна, чарівна, багата на мед, молоко, трави, зерно, м'ясо, природа Оріяни (України). Між іншим, у Бенаресі (біля готелю Кларк, я на деревах побачив висячі бджоляні гнізда і сказав індусам: «Мед». Вони відповіли, що і по-індуському «мед» (меду). У «Ведах» згадані соловій, лелека, жайворонок. Оспівані живі соковиті кольори і властивості чотирьох пір року (Весна, Літо, Осінь, Зима). У «Ведах» слово «Васанта» значить «Весна», слово «Гима» значить «Зима».
39. Усі ті, що досліджували Рідну Віру України (Руси), пишуть, що «все покрите мрякою таємничости. Не можна визначити, яка була та віра паганської України (Руси). Є думка, що була віра в одного Бога, і є думка, що була віра в багатьох богів — яка думка правильна, дослідники ще не устійнили».
Українські дослідники (кращі люди Ук­раїни), маючи в душі тугу за вірою батьків своїх, ішли у світ, «покритий мрякою таємни­чости». І там вони знаходили немеркнучі діяманти — рідні шляхи творення свого «Я», знаходили цілющий бальзам для душі своєї (священне євшан-зілля).
40. М. Миханько у праці «Ягілки», виданій в І922 році в Львові, пише, ніби сповідаючись перед престолом Духа Предків: «Ягілки (га­гілки, гаївки, веснянки) — це обрядові пісні українського народу. Вони сягають своєю дав­ниною незапам'ятних часів. Є вони голов­ною основою найбільшого свята Весни».
«Природа, її зміни й сили викликали в народі божественні почитання. Перемога Світ­ла над Темрявою, Тепла над Зимою, вес­няного оживання над зимовим завмиранням — була предметом найбільшого почитання, дальше — предметом радости і втіхи». «Народ тішився побідою Світла, Життя й Добра над Тьмою, Мертвотою, Злом. З обсервацій набрав він переконання, певности і віри в те, що Добро-Світло мусить побідити Зло-Тьму».
41. Невідомо, чи знав М. Миханько, що він, пояснюючи значення обрядів і свят рідної віри України (Руси), переповів дещо з духов­них основ, утверджених у «Ведах». У «Ведах» «Света» (Світло) перемагає «Тама» (Тьму), «Тапа» (Тепло) перемагає «Гіма» (Зиму), «Бу» (Буття) перемагає «Мріту» (Смерть, Мару).
«Веди» пишуть, що на світі є Добро (Світ­ло) і є Зло (Тьма) — на світанні духовности це були великі відкриття. Веснянки, гагілки — обрядове вітання Добра (Світла). Виконавці веснянок (священнодійці) виводили свої хоро­води за рухом сонця (за ходом Добра (Світла). Веснянки — духовна медитація і практичне здій­снення «йоги» (шлях духовного і тілес­ного самопізнання і самовдосконалення).
42. Професор С. Килимник у книзі «Укра­їн­­ський рік у народних звичаях» (літній час) на сторінці 35-й пише, що «Дівчата беруться за руки, в перемішку з юнаками, у два кола, поволі ходять за сонцем і співають». Не могло постати обожнення сонця (тепла) у Єгипті, Юдеї, Месопотамії. У південних країнах сонце втомлює людей.
«Оріяни обожнювали природу, оспівували її явища», — пише Дейл Райєп у книзі «При­родницькі традиції в Індуському мисленні», виданій в Сіяттл (США) в 1961 році. «Оріяни були дітьми природи», — пише Чарлс А. Мур у книзі «Індуське Мислення», виданій в Гоно­люлю в 1967 році.
43. У «Ведах» і в «Слові про похід Ігоря» обожнена природа творить одну живу й не­зриму цілісність з людиною. Сьогодні найвиз­начніші вчені світу доводять, що між рит­мі­кою космосу і ритмікою життя людини є по­дивугідна гармонійність. Є єднання між діяль­ністю людського мозку і діяльністю сонця.
Рідна віра України (Руси) творилася тисячоліттями, опромінена вона інтуїцією народу — інтуїція народу вписана у вібраціях космічного буття. Ні, ні, рідна віра України (Руси) не була придумана чужими архиєреями на чужих землях на «нікейських вселенських соборах», диригованих кривавими візантійсь­кими імператорами.
44. Вона (рідна віра України (Руси) твори­лася в чарівнім світі природи. Вона, як про­міння сонячне, була вгармонована з косміч­ним тлом України (Руси). Вона дихала в такт з диханням народу. Вона і народ — один ритм, поєднаний з ритмом гравітаційного і магне­тного поля України (Руси).
45. Тільки діти природи є здоровими людь­ми. Ніхто в світі не вмів і сьогодні не вміє так розмовляти з матір'ю-Природою, як ми, орія­ни (українці). Ми лишилися, самі цього не знаючи, людьми Ведійської духовости. Душа наша і духовність грецько-юдейсько-латинсь­кого християнізму — два духовно протилежні світи. І щоб в цьому переконатися, звернімо увагу на склад нашого мислення (живучи у неволі, ми ніколи над цим не задумувалися).
46. «Зареготався дід наш дужий, аж піна з вуса потекла», — пише Тарас Шевченко. Він говорить про Дніпро, як про «діда нашого ду­жого», який регочеться, має вуса. Дніпро — дід, дід — Дніпро. У народніх піснях українських (народня творчість українська найбагатша й наймогутніша в світі, — і з цим погоджуються наші приятелі і наші неприятелі) співається, що «дівчина — тополя», «юнак — дубок», «зем­ля — мати», «мороз — дід». «Іде до нас в гості дід Мороз», «прийшла до нас Весна красна в гості», «не світи, Місяченько, не світи нікому, тільки світи миленькому, як іде додому». «О, красне Сонечко, заглянь в моє віконечко», «іди, іди, Дощику, зварю тобі борщику».
Я уважно читав Гомера, «Біблію», «Ко­ран» — у них немає обожнення природи, немає в них довір'я до природи. У «Ведах» пишеться, що в природі присутній Бог і тому «природа дихає». Чарівні славні в честь природи читаю у «Рик Ведах» (Мандала, І, пісня 71, версія 6), у «Рикведах» — Самгіта (Мандала, 3, пісня 1, версія 3—5).
47. Ярославна — гордість українського жі­ночо­го світу, королева наша — світла постать «Сло­ва про Похід Ігоря», будучи христи­янкою, відкидає християнську молитву «іже єси на небеси».
Ярославна у молитві самовиявляє благо­родну красу своїх почувань, своє єднання з вірою батьків своїх.
Вона священодійствує, промовляючи: «О Вітре-Вітрило, чому Господине, Ти напроти вієш? Чому мечеш Ти хинівськії стріли на своїх легких крилах на воїв мого любого лада? Чому, Господине, Ти розвіваєш по ковилі мою веселість?»
48. «О Дніпре-Славутичу, Ти люляв єси на собі Святославові човни до Кобякового пол­ку. Полюляй, Господине, мого любого лада до мене, щоб до нього сліз не слала на море рано!
О Світле й пресвітле Сонце, для всіх Ти тепле та красне єси! Чому, Господине, простер Ти свої гарячі проміння на воїв мого любого лада, в полі безводному їм луки постягував?»
49. Чарівна Ярославна — квітуча внучка Дажбожа, світле серце українське, душа вірна в години несказанного горя, не мовить: «святий Сіоне, небесний Єрусалиме, візантій­сь­кий Саваоте, мощі римського папи Кли­мен­тія, патріярхи константинопольські, пророки юдейські, спасіть мого лада».
Ні. Вона (наша Ярославна) бачить святість на рідній землі. Вона, сповідуючи оріянську (рідну віру України (Руси), випромінює з душі своєї слова молитовні. Вона звертається до Вітру. Вона зве його «Господинем» (богом). Дніпро і Сонце в її священнодійстві — це рідні боги України (Руси), вони нерукотворні. Вони живі й вічні, їх Вона бачить, їх Вона чує і з ними Вона розмовляє.
50. Різдвяні свята, свята вечеря, колядки, щедрівки, Стрітення, Веснянки, Великдень, Вербна Неділя, Зелені Свята, Купала, Обжин­ки — свята рідної віри України (Руси), у них обрядність душі української проявлена. У них краса емоцій, помислів, любови, хвилювання, смутку, радости. У них притаєні скарби нашої української самобутности, не має права ні москвинський комунізм, ні грецько-юдейсько-латинський християнізм давати народним святам України (Руси) шкідливий зміст двоє­вір'я!
51. «Та допоможи, Боже, весну закликати, на тихе літо, на яре жито, жито і пшеницю, усяку пашницю». «А вже весна воскресла! Що ж Вона нам принесла: на жіночки робочки, на дівочок віночки, а парубкам шабельки, щоб ішли до війни». «Зароди, Боже, гори й долини, гори й долини, наші царини: наша царина преч поорана, сріблом-золотом преч засіяна». Обожнення природи є там, де народ тілом і душею здоровий і залюблений у життя, у красу й велич Білого світу. І тому, що Ук­раїнський народ у найтяжчих умовах життя, прагне бути собою і не хоче наслідувати чужі норми духовного життя, «Християнство не змогло й досі викорінити зовсім цього до­християнського вірування, цебто обожнення природи, і народ ще й досі в більшості має більше розуміння й прив'язання до предків­сь­ких переконань, як до християнських незро­зумілих і неприступних критерій», — пише М. Миханько у книзі «Ягілки», виданій в 1922 році у Львові.
52. Дохристиянська віра України (Руси) була вірою ведичною. У «Ведах» проявлена вселюдська многогранність релігійних по­нять, які сьогодні існують у всіх релігіях пля­нети Земля (в гіндуїзмі, джанізмі, буддизмі, заратустріянізмі, шінтоїзмі, юдаїзмі, христи­яніз­мі, сикізмі, мусульманізмі). Якими я ке­ру­юся доказами, висловлюючи такі міркування?
53. У «Ведах» існує архаїчний політеїзм: віра, що богів багато. У «Ведах» існує мо­нотеїзм: віра, що є один Бог. У «Ведах» існує генотеїзм: віра, що богів багато, але в один час діє тільки один Бог.
Ведична духовна всесвітність рідної віри України (Руси) була неправильно трактована тими дослідниками, які проявили однобіч­ність, бачачи в Ній тільки політеїзм, або тільки монотеїзм чи тільки генотеїзм.
54. Добре підсоння, плодюча земля, солод­ководі ріки, розспівані гаї і духмяні степи — свята Дажбожа благодать. Вона впливала на формування життєрадісного і благородного характеру Предків наших. Життєві досвіди їх переконували, що діють на світі Дві сили. Добро (Білобог) і Зло (Чорнобог). Весна, Світло, Тепло, Любов — це Добро. Зима, Тьма, Холод, Ненависть — це Зло. Коли в душі людини діють добрі сили, вона добра. Коли в душі людини діють злі сили, вона зла. У «Ведах» ці поняття теософсько оформлені. І були вони чітко визначені Спітамою (Зара­тустрою), від якого і старі юдеї, і християни, і мусульмани запозичили поняття про існуван­ня Бога (Добра) і диявола (зла).