Мага Віра

ДЕНЬ 12
1. Слово «синай» значить «колючий». «Ко­лючий» півострів, або по-жидівському «Си­най». На схилах кам'яних гір, на сонцем спа­лених глиняно-піщаних пустинях ростуть мир­шаві колючі кущі. Безводдя. Хижі звірі. І тут живуть жидівські кочові племена козопа­сів і вівцепасів. Вони примандрували з захід­них берегів Персіянської затоки. Сарана, ко­рінці, висушені на сонці кусники баранини не вли­вають в їхні жили войовничости. Опинив­шись на Синайському півострові, вони попа­ли в єгипетський полон. Фараоновий військо­вий відділ примусив їх працювати у копальнях.
2. Між 1200 і 800 роках до «нашої ери» не було на світі такої могутньої імперії, яка б могла контролювати життя племен і народів на просторах між Нілом і Ґанґесом.
Історики А. Г. Гордінер і Т. Е. Піт у книзі «Синайські написи» пишуть, що фараон Рамзес Шостий (1116— 1090 роки до «нашої єри») був останнім фараоном, який користу­вався Синайськими копальнями. Що сталося в історії Єгипту?
У Єгипті — громадянські війни. Військові частини фараона Рамзеса, не слухаючи своїх зверхників, покидають колонії і повертаються додому. І покинули вони й Синай. Так жиди звільнилися з єгипетської неволі і опинилися вони без праці і харчів, їм в очі дивиться го­лодна смерть. Рятуючи себе, вони вторга­ють­ся «у землю текучу молоком і медом» (1 кн. Мойсея, гл. З, 17).
Земля мирних ханаанців справді не є така багата, щоб її можна назвати «текучою молоком і медом». Але коли порівняти її зелені долини з пісками Синаю, вона виглядає спокусливою.
3. Вони (кочові жидівські племена) 3100 ро­ків тому, вторгнувшись з Синаю на хлібо­роб­ські селища країни Ханаан, вперше появилися на арені історії Людства. До цього часу, як зазначують всі історики, не знайдено в історії жодних згадок про них.
Ханаанці назвали чужих людей, що при­йшли і покорили їх, «ебер». Слово «ебер» зна­чить «не наш», «прибулий», «потойбічний», «зайшлий», «посторонній». Від слова «ебер» виникли слова «гебер», «гебреї», «євреї». Саул став першим царем гебреїв. (Ім'я «Саул» значить «Бажан»). Та «найшов злий дух від Бога на Саула. І був він не при собі в палаті» (1 кн. Самуїлова, гл. 18, 10).
Коли в палаті юний Давид «пригравав на струнах» для Саула, «метнув Саул списа, ду­ма­ю­чи: приб'ю Давида». Та, незважаючи на те, що походив «злий дух від Бога», Саул про­мах­нувся. Давид відхилився і спис загруз у стіні.
4. І — потім розмилосердився Саул і сказав Давидові, що він зробить його своїм зятем, коли він принесе йому «сотню филистійських передніх шкірок, щоб помститися» (1 кн. Самуїлова, гл. 18, 25).
«Давид... пішов з людьми своїми в дорогу та й убив між филистиянами (тобто, між па­лестинцями, — пояснення моє) двісті чоловіка і приніс Давид їх передні шкірочки та й поклав їх повну лічбу перед царем» (1 кн. Самуїлова, гл. 18, 27).
Цар Саул, побачивши, як доказ Давидової хоробрости і порядности, двісті палестинсь­ких шкірочок — відрізаних сенситивних кін­ці­вок, «оддав йому... свою дочку Мелхелу за жінку».
5. Войовничий цар Давид — жидівська гор­дість і слава. (Ім'я «Давид» значить «Добро­люб»). Він царював успішно. «Як же Давид постарів і вбився у високі літа, то ніяк не міг зігрітися, хоч його і в ковдри загортають. І ка­жуть йому слуги його: "Нехай би пошукати добродієві нашому цареві молоду дівчину. Не­хай би вона... услуговувала йому й лежала на його лоні, й буде тепло нашому добродієві ца­ре­ві". Шукали по всьому займищу Ізраеле­во­му найкращої дівчини, та й знайшли Аби-сагу з Синаму, та й привели її до царя... та цар не пригортався до неї» (1 кн. Царів, гл. 1, 1-2).
Старість не минає ні багатих, ні бідних. Жиди великі своєю великою любов'ю до царів своїх і живучі вони правильними інстинктами природи: так, як рій не може жити без матки, так правильний народ не може жити без вождя. Чим рій краще піклується маткою своєю, тим він здоровіший і сильніший.
6. Давид тяжко хворий. «І зв'язав священик Садок олійного рога з намету та й помазав Соломона. Тоді затрублено в трубу і весь люд викликнув: нехай живе цар Соломон!» (1 кн. Царів, гл. 1, 39). (Жиди кажуть «Задок», що значить «Справедливий». Греки це слово ви­мовили як «Садок». Найближчі приятелі Са­до­ка звалися садукеями).
Під час царювання Соломона (Мирного), який був сином царя Давида, жиди бурхливо посварилися і роз'єдналися. Одна партія під­тримувала вождя Геробоама, який відкрито виступав проти Соломона і його гаремів.
(Ім'я Геробоам, Еробоам чи Джеробоам значить «Багатолюдний»; жидівські імена, так як і імена інших народів, різні народи ви­мовляють по різному і дають їм значення не завжди однакові).
І хотів Соломон стратити Геробоама, але «Геробоам зібрався і втік до Єгипту..., та й пробував у Єгипті до смерти Соломонової» (1 кн. Царів, гл. 11, 40).
Після смерти Соломона у Шехемі син Со­ло­монів Регобоам (чи Ровоам, або Робоам) був проголошений царем. (Ім'я «Регобоам» значить «Багатолюдний»). З Єгипту швидко повернувся вождь Геробоам і з своїми однодумцями закріпився «в Ефраїм горах».
7. У 931 році до «нашої ери» виникли дві, одна до другої вороже наставлені невеличкі жи­дівські держави. Держава Ізраель з сто­ли­цею Самарією, очолена вождем (царем) Геро­боамом, і держава Юдея з столицею Єруса­лим, очолена царем Робоамом.
Місто Єрусалим заснували Гіттіти, або, кон­кретніше кажучи, одне з гіттітських войов­ничих племен, назване Єгиптянами «Гиксо­сами». (Єгипетське слово «гиксоси» значить «володарі чужих земель»).
Гиксоси більше як століття володіли Єгиптом. Вони показали Єгиптянам та іншим семітським племенам як виглядає колесниця, кінь, військова тактика. Джан А. Вільсон у книзі «Культура Стародавнього Єгипту», ви­даній в 1965 році Чикаґським університетом, пише на сторінці 159, покликаючись на археологічні джерела, що «Гиксоси, мирно вийшовши з Єгипту, побудували місто Єруса­лим» десь 500 років перед вторгненням жидів до Ханаану. Ханаанці звали Гиксосів «Руса­ми», а ними збудоване селище «Руса салем», що значить «Русів постій, мир». З слова «Ру­сасалем» постало слово «Єрусалим». На Тел ел Амарна таблицях, як зазначують архео­ло­ги, первісна назва селища була не Єрусалим, а Руса салем.
8. Археолог Еммануел Анаті (визначний вчений сьогоднішнього Ізраеля) у книзі «Па­лестина перед Жидами», виданій в 1962 році в Ню-Йорку, пише, що археологічні експедиції знайшли в Палестині гиксоські могили і в них — керамічні вироби, тотожні до виробів, зна­йдених у Трипіллі (Україні). Він звернув ува­гу, що «гиксоські фортефікаційні й оборонні методи, а також оздоблення кераміки, мають походження північно-східної оригінально­сти». Він має на увазі простори, розташовані на північ від Чорного моря.
9. Самарія — невелике селище, віддалене тридцять миль на північ від Єрусалиму. (Сло­во «Самарія» значить «Вартова гора»). Сама­ритяни мали свій самаритянський говір. Вони не любили єрусалимців, між ними постійно то­чилася боротьба. «І побили юдеїв ізраель­тяни, так що вони повтікали додому» (2 кн. Царів, гл. 14, 12).
Геробоам, будучи ефраїмцем (плем'я Еф­раї­ма не любило племени Юди), бачив, що коли ефраїмці ходитимуть молитися в Юдею до Єрусалиму, то вони можуть приєднатися до царя Юдеї Робоама. (Слово «Ефраїм» зна­чить — «Подвійно плодючий»; ще раз зазна­чую, що різні словники по-різному тлумачать значення тих чи інших біблійних імен і назв).
10. Жиди так, як і всі інші тодішні племена, поклоняються багатьом богам: Зуріел (мій ка­мінь Бог), Белзебул — Злобог, Даґиел (Рибо­бог), Рахіел (Вівцебог). Геробоам «виготовив два золоті бички і промовив до народу: Не треба вам ходити в Єрусалим. Ось тобі власні боги Ізраелю» (1 кн. Царів, гл. 12, 17—31). І поставив Геробоам одну статую «Ізраелевого Господа Бога» в Бетелі, а другу в Дані.
І на своїй царській печатці він (цар Ізра­ельський Геробоам) зобразив свого «Бога» у вигляді льва речащого. Археологи знайшли цю Геробоамову «божественну печать». Вона тепер хорониться в Лондоні в Бритійському музеї. І про неї пише докладно В. Ф. Албрайт у книзі «Археологія Палестини», виданій в США в 1961 році.
11. Геробоам, зробивши для ізраельтян «бо­га» у формі золотого бичка, мав добрі наміри і не був він злим царем. «Про хоробрі його дії, як воював та як вернув Ізраелеві Дамаск... про­писано в книзі літописній царів Ізраель­сь­ких» (2 кн. Царів, гл. 14, 28). Бог у формі золотого бичка (особливо між жидами) ніко­ли не втра­чав своєї вартости — власники золо­тих скарбів завжди мали не малий вплив на творення духовної і матеріяльної історії Люд­ства.
12. Щоб краще уявити славну біблійну дер­жаву Юдею, треба згадати, що вона мала сімсот двадцять тисяч населення. У ній жило плем'я Юди і плем'я Веняміново. Є міркуван­ня, що слово «Юда» виникло з слова «єд», що значить «лев». Слово «Веняміново» значить «Удатний». Принаймні такі дає пояснення Вільям Сміт у «Біблійному словникові».
Є племена, що носять ім'я свого священ­ного «тотема», слово «тотем» значить «його рід». Плем'я, що обожнювало лева, звалося «Єд». Ізраель розташований на північ від Юдеї, має територію в три рази більшу і об'єд­нує всі інші племена Ізраельські.
13. У 722 році до «нашої ери» цар Ассирії Саргон Другий стирає з лиця землі державу Ізраель. І забирає він до ассирійського полону тридцять тисяч ізраельтян і їхнього царя Осию (Гошею).
(Варто тут звернути увагу на принадні зна­чення імен: Сарґон значить Сонячний король, або – король Сонця, Гошея значить – Спасін­ня. Слово «сар» було семітами, як я вже писав у «Со­вісті Історичної Науки», позичене від сумеріян).
Сарґон Другий поселив полонених ізра­ель­тян у містах Медиї. Країна Медия роз­ташована на південь від Каспійського моря. На спустошеній ізраельській землі він (Сарґон Другий) наказав поселити людей, привезених з Сирії і Вавилону.
14. На перелякану юдею Сарґон Другий не звернув уваги. Він знав, що нещодавно в Юдеї побував єгипетський фараон Шишак. І Ши­шак «позабирав скарби з храму Господнього і скарби з царської палати. Забрав і золоті щити, що поробив був Соломон» (1 кн. Царів, гл. 14, 26). Історики вважають, що то цар Ізраеля Геробоам намовив фараона Шишака, щоб він заатакував царя Юдеї Робоама.
15. Цар ассирійський полонених ізраельтян «поселив при ріці Газан та по медійських городах», — (2 кн. Царів, гл. 17, 6). 38 років томляться жиди в жахливій ассирійській не­волі. Вони приречені на поступове вимирання. Не помагають їм визволитися з неволі боги Зуріел, Рахіел, Даґиел та їхній «Бог Єгова».
Армія могутньої Ассирійської імперії оз­броєна мідяними і бронзовими мечами. Вона не має кінноти. Вона многочисленна, горда, жадна і оситіла. Раби годують її. Вона не зна­ла, що в степах Оріяни (України) вже куються залізні мечі. І шикується над берегами Дніпра многочисленна армія вершників. Вершники русяві, безстрашні, жилаві. Коні їхні швидкі, як буревій.
16. І Вібга (Самоволодар) підняв вадар (булаву) і говорить до вершників: «Дая дада ма зам! Віті Да Бгу ана ведя сваґатура! Света карна, сваґ іті тура, синула Оря!» Чужинці, чуючи цю чудову скитську мову, пишуть, що скити були іранцями, і дехто з українців їм відповідає: «Так воно й є». Ні, не так воно є. Скити говорили стародавньою українською мовою. Вище згадані слова скитського воло­даря оживляю, щоб ми відчули в них красу первородну нашої рідної мови.
«Дайте дання матері землі! Вітайте Даж­бога, знайте самонароджену силу свою. Світ­лом керуйтеся! Самобутньо ідіть, тури, сини Оря!»
17. «Іті, свата тура!» – дав команду володар могутньої Скитії (Оріяни-України), піднявши священний символ (Триєдиність Бут­тя – Трисуття). Трисуття (тризуб) – символ Скитії. І Кімерійці, і Скити — агресивні вершники лилися, як розбурхана течія з пів­денних схил Кавказу», -пише Р. Ґіршмен на сторінці 97 у книзі «Іран», виданій в 1965 році в США.
І отетеріла від страху могутня семітська Ассирійська імперія. Возрадувалися раби — ізраельтяни у неволі ассирійській, почувши, що скитський (староукраїнський) володар Са­кандра летить, як всезмітаючий бурун — не­зчисленна армія вершників. І мають вони залізну зброю, якою торощать мідяні і брон­зо­ві мечі ассирійські. Сакандра іде до Асси­рійської столиці Неневиї.
18. Герман Шнайдер (професор філософії Ляйпціµського університету) у книзі «Історія Світової Цивілізації», виданій в Лондоні в 1931 році, пише (на сторінці 318), що «В 680 році пе­ред Христом Скити з Кімерійцями (з північних берегів Чорного моря), вторгнув­шись з гір, за­во­ювали Ассирію». Скити мали залізну зброю і найкращу в світі кінноту. Вони були богами світу — від них ніхто не міг втекти і їх ніхто не міг догнати. Від Нілу до Ґанґесу не було такої армії, яка б відважилася з ними почати бій.
19. Історик Р. Л. Отллі (Кембриджський університет, Англія) у книзі «Коротка Історія Гебреїв», виданій в 1904 році, пише, що «Ски­ти вторгнулися в Медию, швидко забрали всю Західню Азію, спустошили Евфратську доли­ну (Вавилон), потім зливою влетіли у Палес­тину. Лишили Юдею недоторканою. Ограбу­вавши палестинські міста, вони проникли до границь Єгипту». Їх на границі Єгипту стрі­нув фараон Псеметих і відкупився, давши їм каз­ково великі дари, щоб вони не вторгалися в його царство.
Столиця Ассирії перебуває в руках україн­ських (скитсько-кимерійських) кінних армій. На руїнах Ассирії постають дві нові держави: Медия і Ново-Вавилонська. Українці (скити-кімери), будучи господарями у Середній Азії, визволили народи з Ассирійської неволі. Вони зробили великий поштовх у розвитку цивілі­зації, військової техніки і оформлення духов­ного життя.
20. Ассирійці звали скитів ім'ям саки. Вони мали на увазі назву скитської зброї, яка зва­лася «сакіра». Геродот пише (читай у книзі «Ге­­родот», виданій в 1965 році в Балтимор (США) на сторінці 439, що «Скити були озброєні луками, кинджалами і була в них зброя «сакіра» (бойовий топір)».
«Сак» — корінь слова «сакіра». Звідси й по­ходять слова «сікти», «січ», «січовик». І слово «сак» наші предки вживали у значенні «воїн», «січовик». Геродот і всі сучасні скитологи пишуть, що Скити самі себе звали Саками. Греки їх звали Скитами.
21. Слово «італієць», коли на нього ди­ви­тися з лінгвістичної сторони, значить «ско­тар», «той, що пасе скот». Не дивуймося, що старі греки, бачачи казково багаті пасовища і незчисленні отари скоту, які ходили над бере­гами Дніпра, звали нашу землю Скитією.
Є думка, що наше слово «скотар» (скот, скотарство) походить з санскритського слова «скут» чи «скит», з якого створені у «Рик Ве­дах» слова «скутіта», «скотана», що значить щось таке, що «скочується» (злуплюється). Є в нас сьогодні слово «скотити», створене з сло­ва «котити». Слово «котитися» також значить «народжувати овець».
Дозволяю собі зробити здогад, що й гре­ць­ке слово «скитос», що значить «шкіра», сво­їм походженням сягає санскритського «скут». Не­випадково англійське слово «скін» спорід­ню­ється з українським словом «скіра» чи «шкіра».
22. Один загін скитської кінноти, промчав­ши дорогами Медиї, розташувався на півдні Персії (Ірану), в родючій долині між рікою Галманк і притоками Шелак. Сьогодні над берегами Галманку стоять міста Сеїстан, Тапа Мир, Надалі.
У Персії слово «Саки» почало вимовля­ти­ся, як «сасси», «сеїси» чи «сакізи». Саки мали в Персії свою область Сакастан, що значить «земля Саків». Жак Дишесне Ґюллемін у книзі «Символи і Цінності Зороастріянізму», вида­ній в 1966 році в Ню Йорку, пише (на сторінці 9), що «Сакістан сьогодні зветься Сеїстан, час­тина якого є в Афганістані, а частина в Балу­хістані».
23. Саки були добрими господарями. Вони перетворили Іран (Персію) в імперію.
«Сассанська імперія була найкращим пе­ріо­дом в історії Ірану», — пише на сторінці 357 Ґіршмен у книзі «Іран». Сассанською вона зва­лася тому, що її королями були представ­ники з Скитського роду.
24. «Так говорить Заратустра!» — сказав німець Фрідріх Ніцше, вклавши в уста вели­кого Просвітителя малі ніцшеянські слова. «Енциклопедія Британіка» (книга 23, рік 1973) на сторінці 1011 пише: «В 19 столітті Ніцше в своїй книзі «Так говорить Заратустра!» сва­вільно перекрутив Заратустрову науку на свій власний смак, намалювавши його не як од­но­го з перших великих моралістів, а як першого немораліста».
Ніцше не був людиною душевного здоро­в'я. Він безрозсудно вклав в уста Заратустрі світогляд заносливого німецького «суперме­на». Гітлер — учень Ніцше.
Совісні шукачі правди вважають, що коли б не було «Вед», створених в Оріяні (Україні), то не було б Заратустри, Будди. Коли б не було Заратустри і Будди, то юдаїзм, христи­янізм і мусульманізм не мали б духовного зразка для творення монотеїзму, демонології, анґелогії і есхатології.
25. Слово «Заратустра» створене з слів «Зара» і «Устра». Загально в науці встійнено, що слово «зара» значить «жовта», а «уштра» чи «устра» значить «верблюд». Заратустра — сторож жовтих верблюдів, або Жовтовер­блюд­­ний.
Є також пояснення (і про це пише «Ен­циклопедія Британіка» на сторінці 820, в книзі 23), що слово «зар» значить «олд», тобто «стар», або «яр». В українській мові і в сан­скриті слово «яр» значить «ярий», «зрілий», «старий», «сильний». Монголи, вторгнувшись в Русь (Україну), залишили нам слово «яр» в значенні «обрив», «западина», «пропасть», і тепер в нас слово «яр» має два значення.
Слова «Заратустра», «Будда», «Конфу­цій», «Христос» означають не прізвища, а титули. Знаємо, що слово «Христос» значить «Помазаний».
26. Медия — країна, в якій народився За­ратустра. Старинні анали Персії (Ірану) пи­шуть: «Заратустра був першою мудрою лю­диною. Він родився в Медиї тоді, коли воло­дарями цих земель були Скити — завойовники».
Історики, археологи Ірану не вважають Ски­тів Іранцями. Скити мають свою Вітчиз­ну, розташовану на північ від Чорного моря. І Нестор-літописець пише, що землі Русі «нази­вали Греки "великая Скитія"».
Не треба забувати, що «іранці-перси були тією самою расою, що й медіяни, вони були частиною оріянської родини. Так, як і всі інші оріяни, перси поклонялися одному Богові», -пише славний англійський авторитет Вільям Сміт на сторінці 501 у «Біблійному словнику», виданому в 1948 році в Філядельфії. Вільям Сміт, тут згадуючи про віру в одного Бога, має на увазі науку Заратустри.
27. Спітама — рідне прізвище Заратустри. Сло­во «Спітама» значить «Світлан», «світ­лий», «русявий». У санскриті «світ», в укра­їнців — «світло», «світлий». У Персії (Ірані) слово «спіт» вживається в значенні «світлий».
А. В. Вільямс Джаксон (професор індо-іранських мов, Колумбійський університет) у книзі «Зороастер», виданій в Ню Йорку (в 1901 році), пише (на сторінці 34), що «Пророк Заратустра — священик оріянської віри». На сторінках 35-36 він доводить обґрунтовано, що «Спітама — племенне ім'я Заратустри зна­чить «Світлий».
Спітама – ім'я скитське. Відомий історик В. В. Вокс у книзі «Неневия і Персополіс» пише, що «Заратустра був скитом». Греки слово Зара­тустра вимовили як Зороастер. Г. Ґ. Веллс у книзі «Нариси Історії», виданій в Ню Йорку в 1961 році, пише на сторінці 456, що «Зара­туст­ра, так як і Будда, був оріянином», на сторінці 243 він уточнює, «Оріянські пле­мена — це Скити».
28. Якщо історики майже однозгідно вва­жають, що Заратустра був Скитом (і дехто доводить, що Він прибув з берегів Дніпра зі Скитською кіннотою в 680 році (до «нашої ери») до Медиї, то в нас є велике хотіння почути Його мову.
Для прикладу тут подаю слова українсько-авестійські (заратустріянські): бій – рена (рана). Бог – Баґа, грабити (брати) – граб, булава – вадар, (той, що веде), ваакати (го­ворити) – вак, вдова – відава, вітер — вата, го­ра – гарі, дати – да, дерево – дауру, дощ – вар, думати – ман (манити), жінка – жані, жовта – зар, жить – жив, знати – зна, земля – зам, краяти – керет, мо­гут­ній – маган, м'ясо – гав (гав'ядина), небо – на­баг, новий – нава, пекти – пач, приємно – фрия, путь – паф, рана – хвара, ридати – руд, село – віс (поселення), сонце – вар, стояти – ста, скот – пасу, суша – гушка, темно – темаг, тепло – тап­та, тесати – таш, умирати – мар, устати – усста.
Я оживив нашу рідну мову, якою наші до­рогі предки говорили ще перед заснуванням Ри­му і перед написанням «Біблії» (П'яти­книж­жя Мойсея), і ті, які не розуміють цієї зна­чи­мости, будуть з мене сміятися, а ті, що здібні думати, глибоко задумаються; на основі дже­рел самі переконаються, що мої висновки правильні.
29. Ми докладніше ознайомимося з скит­сь­кою мовою, довідуючись про науку Зара­туст­ри та Його священні терміни. «Авести» — свя­щенні книги заратустріянізму. Слово «Авес­ти» зворушило душу мою, коли я довідався, що воно тотожне з санскритським словом «віста».
«Віста» значить «новини», «вісті», греки кажуть «євангелії» (благі вісті). Срі Бгаґват-Дгорма в книзі «Благовіщення Заратустри», виданій в Райкот (Індія), пояснює, що слово «Авести» рівнозначне англійському слову «нюс» (вісті).
Н. Р. Бенарджі у книзі «Залізний Вік Індії» пише, що «Авести» — священні зороас­тріян­ські тексти споріднені з Ведичним санскритом і вони виглядають як наріччя». Чому? Лавренс Міллс у книзі — «Роз'яснення вчення "Авест"», виданій в Бомбеї (Індія), пише, що «Мова «Авест» близька до Ведичного санскриту, який є його старшою сестрою».
30. Досліджуючи «Веди» і «Авести», я по­мітив, що слово «Перун» у «Ведах» вимов­ляється як «Варуна», а в «Авестах» як «Аву­ра». Чому є такі мовні споріднення?
Джек Фінеґен у книзі «Археологія Релігій Світу» пише, що «десь на початку чи зразу піс­ля середини другого тисячоліття перед Хрис­том оріяни прийшли на територію Ірану». Від оріянів ця територія й почала спочатку зватися «Ар'яна», що значить «земля оріянів». З слова «Ар'яна» постало слово «Іран».
31. Заратустра, маючи двадцять років, іде від роду свого в люди — у світ широкий. Іде, щоб пізнати мудрість життя. Він вірить, що найкраще розуміє життя той, хто вільною і тяж­кою працею здобуває сам собі хліб щоден­ний.
Він, мандруючи, помагає немічним здобу­вати хліб, він лікує хворих, повертає зір слі­пим. Маючи 30 років життя, Він на березі ріки Дайтя (тепер священної ріки заратустріянізму) духовно осяявся і почав відважно проповіду­вати основи своєї науки.
32. Медияни вірили так, як і всі інші народи того часу, в багатьох богів, їхнє духовне життя було очолене маґами. Слово «маµ» (і про це я вже говорив) значить «мужній», «величний». Маµи були людьми мудрими, утаємниченими в життя. Знали вони властивості характеру люд­ського, вміли хворих лікувати травами і доб­ре розумілися на погоді. З слова «маµ» по­стали слова «маµічний», «маµія». Маґи покло­нялися Богові, якого вони звали Див (Дева).
Заратустра виступив проти ритуалів маµів і осудив їхнього Дива, назвавши його «злим духом». Він говорив, що на світі діють Дві Си­ли. Є дуалізм. Перша Сила Світу — Сила Доб­ра, Правди, Любови, Світла, Мудрости. Пер­шу Силу Світу Він назвав ім'ям Агура Мазда.
33. У «Ведах» є слово «асура», в «авестах» — «агура». Корінь цих слів «сур» (сар, сур'я) санскритсько-сумеріянський, значить «соняч­ний», «ясний», «опромінюючий».
Сумеріяни казали «ашіра» чи «асара» в значенні «сонце». Семіти слова «ашіра» вимо­вили як «сар», створивши ім'я «Сарґон» і жіноче ім'я Сара, я вже згадував, що ім'я «Сара» взяте семітами від оріянів.
Слово «Мазда» дослідники визначили у зна­ченні «мудрість». Я вважаю, що таке по­яснення поверхове. «Мазда» створене з слів «маз» і «да». «Маз» значить «мозок», «муд­рість», «ум». Слово «да» значить «даний», «дати», «дан». «Мазда» — Мудродатель (Муд­рістю Даний). Агура Мазда — Сонячний Муд­родатель.
34. Заратустра, ідучи землею Медиї, пропо­ві­дував, що не Див, а Агура Мазда — Творець існування. Він — Єдиний. Він — Абсолютний Володар Світу. Він — Незмінність. Він одна­ковий тепер і завжди. І все достойне походить від Нього. Він — Світлий Дух Мудрости, Доб­ра, Правди, Любови. Він — Суддя і Зако­но­давець. У Ньому немає зла, тьми, заз­дро­сти. Він створив людину, землю, сонце, повіт­ря, розумних домашніх тварин, корисні рослини.
На світі крім Агура Мазди діє злий дух. Він зветься Анґра Маню (злий ум) — це сила тьми, руїни, пекла, ненависти, хвороб, заздро­сти, обмов. І вона творить зло між людьми і веде непримиренну борню з Агура Маздою.
35. Щоб зрозуміти походження науки зара­туст­ро­вої, треба знати, звідки Він походить, і в якій вірі Він родився і був вихований. Роз­важно пише «Енциклопедія Британіка» в кни­зі 23 (на 1011 сторінці), зазначуючи: «Зара­тус­трової реформи не можна збагнути без знання традиційної релігії, в якій Він був народжений і вихований».
У праці «Діяманти з Храму Світової Істо­рії» я пишу, що многотисячолітні життєві досвіди і спостереження переконували наших Предків, що на світі діють дві непримиренні сили: Добро (Білобог) і Зло (Чорнобог).
Весна, Світло, Тепло — це Біле Буття (Бі­ло­бог), Зима, Тьма, Холод — це Чорне Буття (Чорнобог).
У городищах Трипільських (над берегами найжиттєтворчішої ріки Дніпро) весною наші Предки влаштовували врочисті ритуальні танки, в яких відображалася боротьба двох сил (змагання Весни і Зими) за своє утвер­дження на землі.
36. У південних країнах не дуже помітна межа між весною і зимою, і тому в них не могло виникнути поняття про існування двох вічно ворожих сил. В Оріяні (Україні) — Вес­на йде в образі юної чарівної дівчини (богині). Вона йде осяяна Сонцем і уквітчана квітами і вітана пташиними піснями. І вона, як Світла Сила Світу, перемагає холодні сутінки Зими.
Весна, ставши переможцем, не знущається над Зимою. Весна — Дух Добра і Милосердя, Любови і Справедливости. У «Ведах» чита­ємо, що «Бог милостивий навіть до тієї людини, яка зробила гріх».
І Заратустра, натхнений вірою батьків своїх, проповідує, що Добро є тому Добром, що Воно завжди і всюди є Добром, і якостей своїх не міняє.
37. Чому Оріяна (Україна) — колиска наро­дів білої раси? Тому, що на її степах вперше люди почали їсти хліб? Споживаючи багато зернових харчів, вони стали плодовитішими і бадьорішими. Роди, об'єднуючись, творили племена і починали шукати нових земельних просторів.
«Перше Індо-Европейське розселення в різ­них формах, в різні країни і в різні часи відбувалося і проходило поступово на протязі десятиліть і століть. Воно почалося десь в кінці третього тисячоліття перед Христом і йшло в різних напрямках з України (з Віт­чизни своєї)», — пише на 204 сторінці Жорж Ру в книзі «Стародавній Ірак», виданій в Англії в 1966 році.
38. Малим хлопцем прибув з Оріяни (Укра­­їни) в 680 році до «нашої ери» Спітама Зара­тустра до Медиї, чи родився Він у Медиї у скит­ській родині кшатрия (воєначальника) Спі­тами — немає значення. Головне те, що Він прагнув медиянів і всіх жителів Ірану (Пер­сії) намовити, щоб вони залишили кочове життя і ставали хліборобами.
На питання учнів «Учителю, в чому є зер­но віри в Агура Мазду?» Він (Заратустра) від­по­відав: «Коли добре родиться хліб» («Аве­сти»). Він учив, що найсвітлішою людською гідністю є «орати землю і сіяти зерно» («Аве­сти»). Він всіх пастухів заохочував до осілого життя. Він вважав, що хлібороби — люди мирні справедливі сонцелюби, достойні діти приро­ди.
Заратустра говорив: «Людина Правди ве­личніша як сонце. Людина брехні прямує до сатани. Нічого в світі немає огиднішого, як брех­ня. Вірте Агура Мазді, Він — Датель зако­нів борні, дії і реформи!»
39. 8 лютого 75 року в Бомбеї (біля Тачмагалу, який стоїть на березі Арабського моря) до мене підійшов приємний чоловік. І: «Ви ґуру Лев Силенко? Ви щойно були в на­шій колонії. Говорили з молоддю і питали про мене, я Далла».
«Достойний Далла, запрошую Вас на чай до Тачмагалу», — сказав я. Сівши о 12 годині дня за стіл, ми чаювали до шести вечора, ведучи розмову про Заратустру, Його науку, мову і про Україну. Далла сказав: «Я спів­чуваю Вам, Ваша доля подібна на нашу».
«У 641 році араби вторгнулися у наш Іран. І принесли з собою віру Могамета. Коли іра­нець не хотів зрікатися рідної віри, він був за­мордований. І багато іранців вибирали смерть, не бажаючи бути духовними рабами чужої релігії. Вони, вмираючи, казали: «Слава Тобі Заратустре!» Та були й такі, які, ряту­ю­чись від смерти, приймали віру могаметан­ську.
«Усе, що було наше рідне (заратустрі­ян­сь­ке), араби називали ідолопоклонством, бісов­ством, нечестивістю. Араби палили наші рідні святині на наших очах, кидали в болото наші священні книги, наші символи. І казали: «Ми вас просвіщаємо, тепер матимете правдиву віру в правдивого Аллаха».
40. Далла говорив тихо й задумано: «І ця правдива віра нас на нашій землі поробила правдивими рабами. Знали ми, що наша іранська культура вища і старша як арабська, але ми не мали права про це говорити дітям нашим».
«У школах могаметанських наших дітей було навчено, що рідна віра Ірану (наука За­ра­тустри) — справа диявольська, і тому її треба зневажати. Наші діти робилися нашими ворогами. Вони славили все арабське і со­ромилися признатися до рідного. Вони не знали, що ми, іранці, мали свою азбуку та му­сіли її забути і прийняти арабську».
41. Далла говорив тихо й задумано: «У нас, персів, є така стара поговірка. Дитина пла­кала на руках негра-слуги, який заспо­ко­ював її, кажучи: "Не бійся, я ж з тобою". Дитина відповіла негрові: "Тому я й боюся".
Могаметани, принісши нам правдиву віру в правдивого Аллаха, казали: "Не бійтеся, Ал­лах з вами". Ми тому й боялися, що Аллах з нами. Ми довгі століття терпіли жорстокі зну­щання. Тому що Аллах був з нами, нам, персам у Персії, заборонено мати рідну віру. І дозволено нам нашу рідну віру звати нечис­тивою, неправдивою. Ми (декілька родів) таємно залишили Персію (Іран) і прибули до Індії з наукою нашого Учителя Заратустри. Ми гіркими сльозами плакали, відчалюючи від берегів рідної Вітчизни».
42. «У Індії ми чуємося щасливими. Ми чуємося щасливими тому, що ми є самі собою — це ж щастя найблагородніше! У нас є рідні авторитети, які ми шануємо. Адже шануючи їх, ми самі себе шануємо. У нас є рідне ро­зу­міння Бога єдиного і всюдисущого. У нас рід­ні святині, у святинях обожнений наш Зара­тустра, наші почування. Вірою в Агура Мазду ми єднаємо самі себе».
«Ви оглядали наші святині на Ганді марґ, Янµар марґ і Шанкар. Наша молодь є нашою тому, що вона вчиться по-нашому в наших свя­тинях, у наших школах. Учитель Заратус­тра учив нас, щоб ми дітям давали науку. І ми заповіт Учителя виконуємо. Наші діти мають добре виховання, рідний стиль життя. І всі ми тут в Індії живемо заможньо. Ми не гні­ваємося, що індуси нас звуть «жидами Індії»
43. Я сказав: «Люблю тих людей, які жи­вуть в ім'я рідного. І при потребі готові життя віддати, щоб жило рідне. Я вчора в Делі уні­вер­ситеті розмовляв з японцем. Він шінтоїст, отже, з погляду християн він ідолопоклонник, паганин, нечестивець. Ні, ні, так не є. Він ве­ли­кий науковець, астрофізик. Визначає вік і температуру космічних тіл. Має розум гли­бокий, має душу врівноважену. Він сповідник рідної японської національної віри.
В моїх очах він – достойна японська лю­дина.
44. Я не люблю релігійних вторжників-місіонерів, які тиняються по світах, кажучи, що тільки їхня віра правдива, а всі інші віри — справа диявольська, яку треба зневажати і руй­нувати.
Далла сказав: «Мені студенти казали, що Ви український Заратустра. Ви звіщуєте нову концепцію у тій вірі, яку мали ваші батьки перед приходом грецьких жерців (єреїв) на Вашу любу Україну».
«Думаєте, що чужа віра, яка силою втор­глася в душу народу вашого, не задушила любови до рідного богорозуміння?»
45. Я відповів: «Вірю, що в душі мого на­роду жевріє благородна іскра прагнень мати рідну віру (рідну духовність), мати своє неза­лежне духовне "Я", мати своє почесне місце в історії людства. Я прийшов, бо така воля Даж­божа, щоб її (цю благородну іскру) пере­творити у велике вогнище духовного відрод­ження народу. І наміри ці здійснюватиму, не думаючи про те, чи я буду рідним народом люблений, чи забутий. У душі моїй є сила, яка володіє мною, і я підвладний їй».
46. «Достойний Далла, сьогодні я хочу з Вами говорити про Заратустру. Він же був скитом з роду Спітама. І мої предки були скитами.
У науці Спітами я знайшов багато такого, що було в рідній вірі Руси (України)».
Далла відповів: «Іран був заселений людь­ми, які прибули з України чотири, три тисячі років тому. У всіх нас колись була одна Віт­чизна, одна мова, одна віра. Так, Заратустра був скитом. Індія, як знаєте, скитів зве саками. І Будда був скитом. Скити – великі люди світу».
47. У Бомбеї я уважно оглядав святині За­ратустри. Знайомився зі священними книгами заратустріянськими. Вів розмови з персами (заратустріянами). Я був захоплений їхнім єди­номислієм, їхньою родовою гордістю, їхніми почуттями окремішности. Створю­ва­ло­ся в мене враження, що вони народжені однією ма­тір'ю. Зрідненість у них подиву­гідна. Не може чужинець говорити щось зле парсові про пар­са, бо напевно отримає таку відповідь: «Ви ж чу­жинець. Чому Ви прони­каєте в наші зара­тустріянські справи? Ду­ма­єте, що ми такі духовно бідні люди, що Вам вдасться між нами створити розбрат? Помиляєтеся».
48. Заратустріяни живуть як одна родина. Вони на мої слова: «Ви дуже подібні один на одного», відповіли: «Ми всі брати і сестри — у нас одна кров і одна віра. Ми всі боронимо одного і один боронить всіх». Вони вірять, що їхня віра найкраща в світі. Вони вірять, що їхній Учитель Заратустра — найвеличніша в світі Людина.
Вони мають модерні школи, у яких вив­чають життєпис і науку Заратустри. Вони з чужинцями радо говорять про Заратустру, але ніколи нікого не намовляють визнавати Зара­тустру. Вони ніколи нікого не запрошують до своїх святинь. Туристам вхід до їхніх святинь заборонений.
49. Шануючи рідне й чуже, вони кажуть: «Ми люди благородні, наше — нам, ваше — вам». Є і в них люди (у родині не без виродка), які чинять зраду. Наприклад, коли їхня дів­чи­на одружується з чужинцем, всі вони одно­згід­но від неї відрікаються. І кажуть їй: «Полю­била чужинця, то йди від нас до чужин­ців». Вони вважають, що краще родина мала, але вірна й дружня, ніж родина велика, але зрад­лива, невпорядкована і розсварена ворогу­ючими думками і характерами чужої крови.
Ідучи вулицею (в Бомбеї), я думав: не хотів би, щоб в часи формування українського дер­жавного життя десять тисяч заратустріян пере­їхало жити з Бомбею до Києва. Заратуст­ріяни заволоділи б київськими банками, часо­писами, телевізійними станціями, торговель­ними установами. Вони організовані і зріднені краще, як жиди.